Державно-правове регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності

ЗМІСТ

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ......................................................................4

ВСТУП..........................................................................................................................5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНСТИТУТУ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВАХ....................................................................14

1.1.  Історія виникнення, еволюція та значення страхування.............................…..14

1.2.  Зміст, поняття, принципи та сучасний стан страхового ринку.........................32

1.3.  Правове регулювання страхування в Україні та інших країнах........................51

Висновки до розділу...................................................................................................71

РОЗДІЛ 2. СТРАХУВАННЯ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ............................................................................................................74

2.1.  Характеристика страхових операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.....................................................................................................................74

2.2.  Характеристика страхування ризиків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.....................................................................................................................88

2.3.  Страхові правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності та напрямки протидії.......................................................................................................99

Висновки до розділу.................................................................................................127

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИКІВ, ПЕРЕСТРАХОВИКІВ ТА СТРАХОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ..........................................................................129

3.1.  Розвиток інституту перестрахування у сфері зовнішньоекономічної діяльності...................................................................................................................129

3.2.  Удосконалення державного регулювання діяльності страхових посередників..............................................................................................................147

3.3.  Фактори, що впливають на ефективність регулювання діяльності на вітчизняному страховому ринку...............................................................................153

3.4.  Основні напрямки подальшого розвитку національного законодавства, яке регулює відносини у сфері страхування..................................................................164

Висновки до розділу.................................................................................................175

ВИСНОВКИ.............................................................................................................177

ДОДАТОК А............................................................................................................182

ДОДАТОК Б............................................................................................................185

ДОДАТОК В............................................................................................................192

ДОДАТОК Г.............................................................................................................193

ДОДАТОК Д............................................................................................................194

ДОДАТОК Е............................................................................................................195

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................197

 


ПЕРЕЛІК УМОВНИИХ СКОРОЧЕНЬ

 

СК                       Страхова компанія

СОТ                    Світова організація торгівлі

ЄС                       Європейський Союз

ДТП                    Дорожньо-транспортна пригода

ДКРРФПУ           Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України

ЦК                       Цивільний кодекс

РФ                       Російська Федерація

СНД                    Співдружність незалежних держав

НПФ                    Недержавні пенсійні фонди

ЦКУ                    Цивільний кодекс України

ККУ                          Кримінальний кодекс України

ГКУ                     Господарський кодекс України

КТМУ                 Кодекс торговельного мореплавства України

ГПКУ                  Господарський процесуальний кодекс України

ПКУ                    Повітряний кодекс України

ЗК                        Зелена Картка

НАСК                 Національна акціонерна страхова компанія

ФУ                       Фінансові установи

СГ                       Суб’єкт господарювання

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. В умовах сучасного державотворення страхування є важливим та необхідним видом діяльності, який забезпечує загальну економічну стабільність, розвиток усіх сфер господарювання, ефективний захист від численних природних, техногенних та інших ризиків, реалізацію державної соціальної політики. Повноцінний розвиток страхового ринку дає помітний імпульс росту національної економіки, оскільки страхування сприяєефективному способу перерозподілу фінансових ресурсів як на території держави, так і за її межами.

Водночас, здійснення діяльності поза межами держави безпосередньо пов’язано із потенційно можливими ризиками настання певних нещасних випадків та фінансових втрат. І у разі настання страхового випадку саме страхова інституція забезпечує відповідний захист інтересів вітчизняних та закордонних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у тих чи інших формах міжнародного співробітництва.

Стале та належне державно-правове регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі розвитку суспільних відносин є одним із пріоритетних завдань для України. Система законодавства з регулювання страхової діяльності передбачає наявність загального законодавства, спеціального страхового законодавства та пакета підзаконних актів, проте на сьогодні наша держава лише перебуває на шляху впровадження та вдосконалення нормативно-правових норм, що регулюють відносини у галузі страхування.

Результати проведеного нами опитування осіб, які інформовані щодо страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності (додаток А), довели, що значна частина респондентів (80,1 %) достатньою мірою інформовані про ринок страхових послуг в Україні і лише 10,3 % опитаних такими себе не вважають. Серед джерел подібної інформованості: а) наукова література – 33,3 %; б) законодавчі та нормативно-правові акти – 22,1 %; в) особистий досвід – 16,7 %. Разом з тим, лише чверть респондентів (25,3 %) позитивно оцінили сучасний стан вітчизняного страхового ринку, понад половини опитаних (55,8 %) – задовільно, а 14,7 % – незадовільно і 4,2 % – украй негативно.

Крім цього, понад 3/4 опитаних вважають вітчизняне законодавство, що регулює страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності, недосконалим – 75,8 %, і тільки 19,4 % респондентів мають протилежну думку. Лише 26,2 % респондентів засвідчили, що якість страхових послуг, які надають українські страховики відповідає світовим стандартам, а 61,9 % громадян дотримуються протилежної позиції.

При цьому, 80,2 % респондентів підкреслили, що для підвищення ефективності регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності необхідно внесення змін до чинного законодавства.

Слід зауважити, що у вітчизняній юридичній літературі проблеми та перспективи державно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності висвітлені недостатньо, в існуючих наукових працях ці питання досліджувалися фрагментарно або в рамках широкої правової проблематики, без комплексного підходу, що, у свою чергу, визначає актуальність обраного напрямку наукового пошуку. Тож вирішенню цих нагальних питань і присвячене дисертаційне дослідження.

Найбільш важливими в науковому розумінні для автора під час роботи над дисертацією були теоретичні розробки провідних вітчизняних фахівців у галузі адміністративного та фінансового права, зокрема: В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурки, Д. А. Бекерської, А. І. Берлача, В. Т. Білоуса, І. Л. Бородіна, В. М. Бутузова, Л. К. Воронової, П. Т. Геги, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, Л. М. Долі, Н. К. Ісаєвої, Р. А. Калюжного, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, О. В. Копана, Є. Б. Кубко, О. А. Кузьменко, О. В. Кузьменко, М. П. Кучерявенка, А. А. Нечай, Н. Р. Нижник, В. І. Олефіра, В. Ф. Опришка, О. П. Орлюк, П. С. Пацурківського,  Н. Ю. Пришви,  О. П. Рябченко,  А. І. Сироти та ін.

Питання, що стосуються регулювання сфери страхування, досліджували у своїх працях провідні вітчизняні вчені:В. Д. Базилевич, К. С. Базилевич, В. Д. Бігдаш, Д. П. Біленчук, П. Д. Біленчук, З. Г. Ватаманюк, О. Д. Вовчак, Л. М. Горбач, О. Л. Дорош, Ю. О. Заіка, О. М. Залєтов, Л. Л. Кінащук, Н. І. Клименко, С. І. Кубів, А. Л. Лобанова, Н. І. Машина, С. С. Осадець, В. Й. Плиса,  С. К. Реверчук,  Т. В. Сива,  О. О. Слюсаренко,  В. І. Шевченко та ін.

Як правове та економічне явище “страхування” досліджувалося в різних аспектах у працях російських науковців: А. Л. Алекринського, А. П. Архипова, Ю. Т. Ахвледіані, К. Г. Воблого, А. А. Гвозденка, С. П. Гришаєва, І. П. Денисової, А. І. Лукинова, Л. А. Орланюк-Малицької, Т. М. Рассолової, Л. І. Рейтмана, Т. А. Федорової та ін.

Крім цього, беручи до уваги особливості регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності, автором використано праці дослідників, які присвятили свої роботи питанням здійснення зовнішньоекономічної діяльності, зокрема: Г. О. Анцелевича, І. В. Багрової, В. О. Голубєвої, М. І. Дідківського, Т. В. Злуніциної, І. І. Дахна, О. П. Гребельника, Л. В. Торгової, О. В. Трифонової, О. В. Хитрої та ін.

Дисертантом використано праці іноземних дослідників, які присвятили свої роботи проблемам упорядкування страхових відносин в економіках інших держав, зокрема: Бароді До,  Рісзерд Рукала,  Штеффен Йорге та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2004-2009 рр. (Наказ МВС України від 05 липня 2004 р. № 755), Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Київському національному університеті внутрішніх справ на 2008 рік (розділ 2, п. 174).

Мета і завдання дослідження.Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу наукових джерел, розробок, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду виявити стан і визначити тенденції здійснення державно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

-     проаналізувати в історико-правовому аспекті підходи в регулюванні страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

-     висвітлити сучасний стан правового регулювання діяльності суб’єктів ринку страхування в Україні та світі;

-     визначити перелік суб’єктів, які надають страхові послуги у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

-     охарактеризувати страхування ризиків у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

-     розглянути сутність і значення інституту перестрахування та його подальший розвиток в Україні;

-     здійснити аналіз діяльності страхових посередників та визначити ефективність їх державного регулювання;

-     виявити найбільш поширені види правопорушень, що мають місце у сфері страхування зовнішньоекономічної діяльності;

-     систематизувати фактори, що впливають на ефективність регулювання діяльності на вітчизняному страховому ринку;

-     окреслити сучасні проблеми державно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

-     узагальнити пріоритетні напрямки організаційно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності з метою вдосконалення чинного законодавства.

Об’єктом дослідженняє суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення державно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Предметом дослідженняє державно-правове регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Методи дослідженнявизначаються специфікою роботи та поставленими завданнями. Теоретичною та методологічною основою дослідження є положення діалектики щодо пізнання, розвитку та взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності, зумовленість правових норм та відхилень від них, що викликані соціально-економічними чинниками.

При написанні дисертації автор застосовував загальнонаукові методи пізнання, а саме:

-     системно-структурний аналіз, тобто виділення елементів структури державно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підрозділи 1.2; 2.1 та ін.);

-     соціологічний, який дав змогу розкрити суспільні умови функціонування правових інститутів та норм, що їх створюють (підрозділи 2.1; 2.2; 3.2 та ін.);

-     функціональний, який полягає у виявленні взаємозв’язків між елементами структури державно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Основна увага приділяється функціональній характеристиці правових інститутів, розмежуванню та взаємозв’язку їх функцій (підрозділи 1.3; 3.3 та ін.).

Крім загальних методів, автором було використано спеціально-наукові методи пізнання, а саме:

-     історико-правовий, для дослідження розвитку законодавства щодо становлення регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності в окремих країнах світу (підрозділи 1.1; 1.3; 3.1 та ін.);

-     формально-юридичний, за допомогою якого була здійснена зовнішня юридична обробка правового матеріалу (підрозділи 1.2; 2.2; 2.3 та ін.);

-     порівняльно-правовий, для зіставлення правових інститутів в Україні із зарубіжними країнами з метою відшукання схожості та відмінностей між ними при підготовці пропозицій щодо поліпшення законодавства України, яке регулює питання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підрозділи 1.3; 3.3; 3.4 та ін.).

Емпіричну базу дослідженнястановлять узагальнення практичної діяльності суб’єктів страхування; опитування та анкетування керівників підприємств, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, найманих працівників, які інформовані стосовно укладення угод страхування, державних службовців (308 осіб); законодавчі та нормативно-правові акти, загальнотеоретична та спеціальна література, відповідні наукові розробки з державно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності; офіційні звіти та довідки, а також інші аналітичні матеріали з проблем дослідження.

Наукова новизна одержаних результатівзумовлена характером обраної теми та підходом до її дослідження. На основі цього досягнуто певних результатів, що характеризуються науковою новизною, зокрема:

вперше:

-     розглянуто питання здійснення регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності в історико-правовому аспекті від часів виникнення інституту страхування до сьогодення, проведено порівняльний аналіз укладення страхових операцій у минулому та сучасності;

-     теоретично доведено положення про наявність різноманітних чинників (правового, економічного, соціального та морально-етичного), які впливають на страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

-     сформульовано авторське визначення страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності як комплекс різноманітних видів страхування, які здійснюються на підставі чинного та міжнародного законодавства, що включають відносини економічного та правового характеру та мають на меті забезпечити захист майнових інтересів суб’єктів господарювання у разі настання страхового випадку;

-     визначено та охарактеризовано пріоритетні завдання, які сприятимуть подальшому розвитку вітчизняного страхового ринку (розробка та прийняття Концепції розвитку страхового ринку України до 2012 року; удосконалення системи оподаткування в сфері страхування; подальше формування правової бази участі страховиків у системі соціального забезпечення населення; удосконалення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; посилення державного регулювання та нагляду за діяльністю на ринку перестрахування тощо);

удосконалено:

-     систему правових та організаційно-практичних заходів, що будуть сприяти зниженню рівня страхових правопорушень у сфері зовнішньоекономічної діяльності (створення правових основ діяльності товариств співстрахування; прийняття Податкового кодексу України; встановлення основ обов’язкового страхування, а також визначення їх пріоритетних видів; удосконалення здійснення державного нагляду за страховою діяльністю на території України);

-     окремі нормативно-правові акти, що регламентують діяльність інституту страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності, які не в повній мірі відповідали сучасним вимогам розвитку нашої країни;

дістало подальший розвиток:

-     порядок та особливості здійснення перестрахування і співстрахування у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема розроблено проект Закону України “Про діяльність страхового пулу”;

-     характеристика основних напрямків удосконалення правових норм із наданням пропозицій щодо покращання страхового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Практичне значення одержаних результатівполягає в тому, що положення дисертації, узагальнення та аналіз особливостей вітчизняного і міжнародного розвитку державно-правового регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також пропозиції щодо напрямів удосконалення такого регулювання були використані у:

сферіправотворчості – при:

розробці проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення вимог до статутного капіталу професійних учасників фондового ринку” (до яких, зокрема належать компанії з управління активами інституційних інвесторів, у тому числі, страхових компаній)(довідка про впровадження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.11.2007 р. № 02/66);

розробці проекту нормативного акта Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо встановлення додаткових вимог до розміру власних коштів професійних учасників фондового ринку (у тому числі, компаній з управління активами інституційних інвесторів)(довідка про впровадження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.11.2007 р. № 02/66) (додаток В);

доопрацюванні проекту Закону України “Про страхування” (шляхом викладення його у новій редакції) (довідка про впровадження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.12.2007 р.) (додаток Г);

правозастосовчій сфері– при підготовці пропозицій щодо удосконаленняправилта механізмівфункціонування і розвитку страхового ринку в Україні, усунення адміністративних бар’єрів для розширення числа пропонованих страхових послугу сфері зовнішньоекономічної діяльності, а такожсприянняпіднесенню національної економіки(довідка про впровадження Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю РНБО України від 07.12.2007 р.) (додаток Д);

навчально-методичному процесі– при підготовці фондових лекцій з курсу “Основи ринкової економіки” (тема 9 “Ринок страхових послуг”), а також при підготовці науково-педагогічними працівниками кафедри навчально-методичних матеріалів з дисциплін “Фінансове право” та “Основи ринкової економіки” (довідка про впровадження Київського національного університету внутрішніх справ від 25.01.2008 р.) (додаток Е).

Характеризуючи практичне значення проведеного дисертаційного дослідження, слід зазначити таке: а) зроблені автором узагальнення, а також висновки можуть органічно увійти до спільної роботи вітчизняних правознавців з розробки загальної наукової бази для вдосконалення процесів побудови системи регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності; б) розгляд питань, пов’язаних з нормативно-правовим аналізом поняття державно-правове регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності, може виступити стимулом для подальшої роботи вітчизняних законотворців; в) звернення до широкої джерельної бази дає змогу використовувати поданий у дисертації матеріал у навчальному процесі вищої школи України, для підготовки лекційних та семінарських занять з курсів фінансового та адміністративного права.

Апробація результатів дисертації.Дисертація обговорювалася на кафедрі економіко-правових дисциплін Київського національного університету внутрішніх справ. Результати виконаної дослідницької роботи доповідались на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, зокрема: 1) “Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 2005 р.); 2) “Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів” (м. Київ, 2005 р.); 3) “Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (м. Львів, 2005 р.); 4) “Соціальний захист в Україні (правовий аспект)” (м. Київ, 2006 р.); 5) “Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки” (м. Донецьк, 2006 р.); 6) “Актуальні проблеми управління у сучасний період розвитку державності України” (м. Київ, 2007 р.).

Публікації.Основні теоретичні положення та висновки, що були сформульовані в дисертації, дістали відображення у дванадцятинаукових публікаціях, шість з яких – у виданнях, включених ВАК України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук. Окремі положення дисертації знайшли своє відображення у шести збірниках тез конференцій.

Структура дисертаціїобумовлена метою та логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів, висновків, шести додатків та списку використаних джерел (302 – найменування). Загальний обсяг дисертації – 181 сторінка.


РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНСТИТУТУ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВАХ

 

1.1. Історія виникнення, еволюція та значення страхування

 

Зміни, які відбуваються в житті суспільства, та стратегічний курс нашої держави на інтеграцію до Європейського Союзу та світового співтовариства стають визначальним фактором економіко-правових перетворень в Україні, у тому числі у питаннях подальшого розвитку інституту страхування.

Зауважимо, що страхування – одна із найдавніших категорій суспільних відносин. Людство завжди прагнуло уникнути негараздів. Не маючи можливості запобігти їх виникненню та впливу, воно намагалося обмежити згубний вплив небажаних подій. Вважається, що первинні форми страхування виникли у далеку давнину. Виникнувши у період розпаду первіснообщинного ладу, воно поступово стало супутником суспільного виробництва. Спочатку страхування було тісно пов’язане зі словом “страх”. Власники майна відчували страх за його збереження, за можливість знищення або втрати у зв’язку зі стихійним лихом, підпалом, крадіжками та іншими непередбаченими небезпеками, що супроводжують людське життя [24, с. 21].

Ризиковий характер життєдіяльності – головна причина хвилювань кожного власника майна і товаровиробника за своє матеріальне благополуччя. На цьому ґрунті виникла ідея відшкодування матеріального збитку шляхом солідарного його розподілу між зацікавленими власниками майна. Якби кожний окремо взятий власник намагався відшкодувати збитки за свій рахунок, то він мав би створювати матеріальні і грошові резерви, рівні за розмірами вартості того майна, яке було пошкоджено.

Тим часом життєвий досвід, заснований на багаторічних спостереженнях, дав змогу дійти висновку про випадковий характер настання надзвичайних подій і нерівномірності завданих збитків. Кількість зацікавлених юридичних та фізичних осіб досить часто буває більшою, ніж кількість потерпілих від різних небезпек. За таких умов солідарний розподіл збитку між зацікавленими суб’єктами відчутно зменшує наслідки лиха та інших випадковостей. Чим більше суб’єктів бере участь у розподілі збитку, тим менша частка коштів припадає на одного учасника. Так виникло страхування, суть якого полягає у солідарному замкнутому розподілі збитку [37, с. 43].

Найпримітивнішою формою розподілу збитку було натуральне страхування. За рахунок запасів зерна, фуражу та інших однорідних, легко подільних продуктів, потерпілим селянським господарствам які формувалися шляхом подушних натуральних внесків, надавалася матеріальна допомога. З розвитком товарно-грошових відносин натуральна форма поступилася місцем страхуванню у грошовій формі.

Розподіл збитку у грошовій формі створив широкі можливості найперше для взаємного страхування, коли сума збитку відшкодовувалася його учасниками на солідарних засадах або після кожного страхового випадку, або в кінці господарського року. Взаємне страхування в умовах розвитку капіталістичних відносин переросло у самостійну галузь страхової справи. Таким чином утворився універсальний засіб страхового захисту приватної власності.

Термін страхування,який виражає перерозподільні відносини з приводу відшкодування збитку, треба відрізняти від інших смислових значень цього слова. Наприклад, поняття страхування застосовують у значенні підтримки в якійсь справі, оберігання від нещасного випадку під час проведення небезпечних робіт, виконання циркових номерів тощо.

У галузі страхової справи цей термін застосовують у значенні інструмента відшкодування збитку.

Відомі українські вчені В.Д. Базилевич та К.С. Базилевичнеобхідність страхового захисту пояснюють таким чином [16, с. 28].

З позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за умови настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних, і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.

Економічну зумовленість страхового захисту пояснюють необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який ґрунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров’я та/або матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення.

У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві.

В юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

Міжнародний аспект страхового захисту, на думку вчених, зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захисту інтересів господарюючих суб’єктів, з одного боку, та розробки таких юридичних норм, які б забезпечили страховикам достатні фінансові гарантії – з іншого боку.

Суть, функції і призначення страхування формувалися історично, відбиваючи як рух, тенденції загального історичного розвитку, так і особливості національного саморозвитку. Враховуючи обидва фактори, синтезуючи історичні й теоретичні аспекти дослідження, можна визначити потребу і функції страхування як одного з різновидів людської діяльності, з’ясувати суспільно-політичні, історико-культурні передумови появи страхування, основні тенденції, закономірності, національну специфіку та етапи розвитку [44, с. 57].

Зміст і характер, функції й адресації, а отже, і роль страхування змінювалися залежно від загального рівня суспільного й культурного розвитку, особливостей кожного етапу страхового процесу.

Існує достатньо історичних фактів, які підтверджують існування страхування в найпростішій формі ще в епоху Античності. Основною сферою дії страхування в античному суспільстві були торгівля і ремесло. Ще тексти Цицерона, Тита Лівія і Светонія вказують на існування угоди страхування у древніх римлян, хоч і без специфічної правової форми. У цих текстах вказані узгодження між постачальниками різних товарів і представниками римської держави про те, що ризик втрати цих товарів під час морського перевезення лежить на державі.

У шумерів вже у 3 тис. до н. е. торгівцям видавали суми грошей у формі позики або створювали “спільну касу” для захисту їх інтересів на випадок втрати вантажу під час перевезення. На острові Родос у 916 році до н. е. був прийнятий ордонанс, в якому була представлена система розподілу втрат у випадку загальної аварії.

Відомі перші колективні угоди: фінікійських купців – власників торгових суден – про колективну компенсацію збитків при втраті або ушкодженні судна (3 тис. років до н. е.).

Приблизно у 970-931 роках до н. е. єгипетські каменярі, які брали участь у спорудженні пірамід, заснували каси взаємодопомоги на користь своїх колег або їхніх родин при каліцтві або загибелі від нещасного випадку [40, с. 13].

Дійшли до нас і перші угоди про страхову взаємодопомогу, які укладалися у торгівлі (як у морській, так і у сухопутній). Об’єктами страхування виступали як товари, так і транспортні засоби, в більшості випадків – морські кораблі, верблюди, осли та інші тварини. У близькосхідній Азії ще за 2 тисячоліття до н. е. в епоху вавілонського царя Хаммурапі учасники торгового каравану укладали між собою угоду про те, щоб разом нести збитки від грабежу, крадіжки чи втрати на шляху. Подібні угоди укладалися, за даними Талмуда, в Палестині і Сирії на випадок крадіжок, падежу вола, втрат від нападу хижих тварин у будь-кого з учасників каравану.

Угоди про взаємне розподілення збитків від морських неприємностей укладалися також на берегах Персидської затоки, у Фінікії, а в Древній Греції укладалися угоди безпосередньо між купцями, між піратами, також між піратами і купцями та стосувалися не лише поділу доходів від розбійних нападів, але й поділу втрат від морських небезпек [101, с. 29].

Зародження християнства та утворення ранньохристиянських общин сприяло розвитку ідей взаємності з метою соціальної підтримки бідних. Християнські общини, які не сприймалися владою, збиралися на околицях міста в закритих будівлях, активно використовували взаємно-страхові форми для підтримки своїх членів. Кожна община представляла собою примітивне товариство взаємного страхування. Його члени у загальний фонд вносили все, що мали, і на рівних правах отримували засоби для існування. Залишок такого фонду використовувався общиною для викупу полонених за віру та організації їх похорону, лікування хворих, допомоги бідним, калікам. Деякі кошти йшли на будівництво храму.

Таким чином, в історії людства було достатньо фактів, що підтверджують існування найпростішої форми страхового захисту у давні часи.

У галузі мореплавства знайдено угоди про взаємний розподіл збитків від аварії корабля та інших небезпек між купцями на берегах Перської затоки, у Фінікії. Є відомості про те, що у Стародавній Греції існували угоди купців-піратів щодо питань розподілу доходів від торгово-розбійницьких операцій та розподілу збитків від морських небезпек, пов’язаних із цими операціями.

Прийнято вважати, що найрозвинутішим, порівняно з іншими народами, взаємне страхування у постійних організаціях статутного типу було у Стародавньому Римі [117, с. 33].

Римські професійні корпорації були організаціями, що об’єднували своїх членів на основі суспільно-економічних, релігійних, побутових і особистих інтересів. Однією з головних цілей цих колегій було забезпечення своїм членам достойного поховання (похоронна процесія, пам’ятник тощо). Крім того, ці колегії виконували функції взаємодопомоги. Згідно з правилами професійних колегій, вступаючі до них сплачували внески – вступний та щомісячні. Зокрема, згідно зі Статутом Ланувійської колегії, заснованої у 133 р. н.е., вступний внесок до колегії становив 100 сестерцій й амфору доброго вина, а щомісячний – 5 асів (1 сестерція = 4 аси). У випадку смерті члена колегії з її каси виплачували певну суму (300 сестерцій) на організацію похоронів. Цільове призначення цієї суми (яку дещо умовно можна назвати страховою сумою) забезпечувалося низкою правових гарантій. По-перше, на одержання страхової суми могли претендувати лише спадкоємці за заповітом, а не згідно із законом. По-друге, з цієї суми не могли сплачувати боргові майнові зобов’язання померлого. Статут Ланувійської колегії чітко окреслював випадки, коли страхова сума не виплачувалася. До них належали самогубство і недоплата щомісячних внесків [128, с. 67].

Середньовічне страхування спочатку мало такі самі риси, як і античне, тобто воно було багато в чому схожим за своїм характером до страхування у професійних колегіях та організаціях рабовласницького суспільства і пройшло у своєму розвитку такі самі стадії:

-     від взаємодопомоги взагалі, без диференціації за видами нещасних випадків, за формами і розмірами взаємної підтримки – до конкретизації і навіть спеціалізації взаємодопомоги, з уточненням кола страхових випадків, форм і розмірів страхових виплат;

-     від розподілу збитку – до системи періодичних, чітко визначених страхових внесків, до попереднього акумулювання страхового фонду.

Середньовічне страхування звичайно називають гільдійсько-цеховим. Перші гільдії виникли в Англії (Х-ХІ ст.), Німеччині (XI-XII ст.), Данії та Ісландії (XII ст.). Перші гільдії виконували роль братства. Згодом починається процес диференціації, у результаті якого виникли “захисні” гільдії (за основну ціль ставили охорону особи та майна своїх членів від домагань ззовні) та “професійні” гільдії, в основі яких лежали професійні інтереси. Найбільшого поширення набули гільдії купців (їх різновид – німецькі “ганзи”) і цехи ремісників. Були гільдії акторів, найманих солдатів, грабіжників, волоцюг. Гільдії виконували і розвивали таку важливу функцію, як надання взаємодопомоги своїм членам за певних умов, іншими словами – функцію страхування. Спочатку відшкодування збитків або виплата допомоги проводилися з загально-гільдійської каси поряд з іншими витратами. З часом організація взаємодопомоги переходить до регулярних внесків, обґрунтувавши перелік і розміри страхових виплат. Перелік страхових випадків будувався з урахуванням ступеня ризику. Гільдійське взаємне страхування передбачало різноманітні страхові випадки, які стосувалися як особи, так і майна членів гільдії, поділяючи вже у ті часи страхування на особисте і майнове [148, с. 64].

Майнове страхування передбачало відшкодування збитків, які виникли внаслідок стихійного лиха (пожежа, повінь, загибель корабля).

Особисте страхування в гільдіях передбачало виплату допомоги у випадку смерті, хвороби, інвалідності. Зокрема за даними, що відносять до 1284 р., одна з англійських гільдій виплачувала допомогу незрячим, та за деяких інших захворювань.

Зростання міст і великих населених пунктів збільшувало небезпеку одночасної загибелі або пошкодження майна від пожеж та інших стихійних лих.

У 1310 р. у м. Брюге засновано “Страхову палату”, яка проводила операції у справі захисту майнових інтересів.

У 1667 р. у м. Осло засновано Норвезьку “Бранд-касу”; у 1681 р. організовано “Вогняний офіс” для страхування будинків й інших споруд; у 1696 р. створено англійське страхове товариство “Співдружність”, яке проіснувало до 1905 р., яку придбала відома сьогодні лондонська страхова компанія “Комершіал Юніон”.У 1706 р. було засновано перше товариство страхування життя.

У XVII ст. виникло перше страхове товариство в галузі морського страхування у Франції (1686 р., Париж). Потім страхові товариства з’явилися і в інших країнах: в Італії (Генуя – 1741 р.), в Данії (1746 р.), у Швеції (1750 р.) та ін.

На початку XVIII ст. в Англії виникло комерційне страхування життя, яке використовувало найновіші на той час досягнення статистики та математики (наприклад, таблиці смертності: англійського астронома Галлея – 1663 р., французького математика Депарс’є – 1746 р.) [164, с. 159].

У той же час широко використовують сільськогосподарське страхування: страхування посівів від градобиття (кінець XVIII ст.) та страхування худоби (перша половина XIX ст.). У Німеччині та Франції виникли перші страхові товариства, які спеціалізувалися на страхуванні сільськогосподарських ризиків.

Страхування від нещасних випадків виникло в середині XIX ст. (1849-1850) в Англії у зв’язку з будівництвом залізниці. З 50-х років воно з’явилося і в Німеччині, а потім в інших країнах світу.

Поширення машинної техніки суттєво вплинуло на розвиток страхування від нещасних випадків (виникло у Франції 1825 р.) та страхування цивільної відповідальності (Німеччина, 70-ті рр. XIX ст.).

У XIX ст. у страховій справі з’явилися картелі та концерни. Один із таких концернів було утворено в Берліні у 1874 р. Він діяв як міжнародний, до його складу на момент заснування входило 16 страхових товариств. У 1924 р. концерн об’єднував уже 230 страхових товариств з 26 країн [264, с. 41].

Першим центром цивілізованого страхування вважають Північну Італію, яка займала, починаючи з XIII ст., чільні місця в морській торгівлі, банківській справі та вексельних операціях. Італія вплинула на розвиток страхування в Іспанії, Франції, Німеччині, Англії й Нідерландах. З другої половини XVI ст. центр страхування перемістився з середземноморського басейну на північно-західне узбережжя, з Італії до Нідерландів.

У XVIII ст. страховий центр перемістився з Нідерландів до Англії.

До XVI ст. комерційне страхування в Англії (виключно морське) знаходилось у руках іноземців: італійців (вихідців з Ломбардії) і німців. Німецька Ганза в Лондоні контролювала англійську зовнішню торгівлю, ломбардійські банкіри – англійський кредит. У XVI ст. королева Єлизавета спочатку позбавила генезійців торгових привілеїв (1578 р.) а потім вигнала їх з Англії (1597 р.). Так само було змінено статус ломбардійців та проведено “самовизначення” Англії.

З кінця XVII ст. Англія стала піонером у розвитку нових видів комерційного страхування: страхування від вогню, страхування життя. Англійські страхові новинки швидко набули популярності та поширилися в Європі.

У XIX ст. конкурентом Англії у сфері страхування стала Німеччина. У першій половині XX ст. поряд з Англією та Німеччиною виник новий світовий центр розвитку страхової справи – США.

У кінці XX – на початку XXI ст. утворилося три найрозвинутіших страхових регіони: Європа, Північна Америка та Азія [126].

Поряд із процесом переміщення основних центрів страхування проходив процес переміщення основних центрів страхового права. У XIV ст. регулювання страхових відносин здійснювалося декретами і статутами. У XV ст. джерелом страхового права є “Las Capitolos de Barcelona”(1435 р.),який неодноразово переглядався у 1436, 1458, 1461, 1484 роках. На його основі були видані збірники постанов у Бургосі (1538 р.), Севільї (1552 р., 1556 р,) і Сан-Себастіяні (1682 р.). На розвиток страхової справи вагомий вплив справив Торговий збірник, виданий у Більбао в 1560 р. та поширений на всю Іспанію та її колоніальні володіння. Актами іспанського законодавства (ордонансами Карла V і Філіпа II) регулювалася страхова справа в Нідерландах.

У XVIII ст. вплив на розвиток європейського страхового права мав французький “Оrdonnance de la marine”(1681 р.), який пізніше майже без змін був включений до “Code de commerce” [105, с. 86].

З другої половини XVIII ст. лідером у галузі страхового права є Англія, а з кінця XVIII ст. – Німеччина (Assekuranz- und Havarei- Ordnung) (1731 р.). На зразок “Assekuranz- und Havarei- Ordnung”були прийняті законодавчі акти в Данії (1746 р.) і Швеції (1750 р.).

У XIX ст. значення німецького страхового права посилилося [97, с. 90].

Найавторитетніше місце в історії страхових відносин посіла асоціація Ллойда. Історія корпорації Ллойда пов’язана з іменем Едварда Ллойда – власника кав’ярні, відкритої ним у 1688 р. поблизу лондонського порту. Цю кав’ярню відвідували моряки, купці, судновласники і суднобудівники не тому, щоб посмакувати стравами, а щоб обмінятися новинами, отримати інформацію про місцезнаходження тих чи інших торгових суден, про умови плавання, лоції окремих акваторій, про аварії суден, ринкову кон’юнктуру, про ціни на товари у портах світу. Едвард Ллойд почав фіксувати інформацію, а потім вивішувати на стінах своєї кав’ярні всі отримані ним відомості.

Кав’ярня Ллойда поступово перетворювалася на морський клуб, де укладали різноманітні торгові угоди, угоди взаємного страхування проходило фрахтування суден.

З роками стінні газети перетворилися на щоденний друкований орган “Ллойдс Ліст”.

13 грудня 1771 р. 79 купців уклали угоду щодо надання Ллойду організаційної форми. Корпорація Ллойда почала діяти як приватна організація, якою керував Комітет. Але ця організація поки що не мала юридичного статусу.

З 1871 р. ця організація після прийняття закону Парламентом Великобританії виступала як страхова корпорація, що займалася морським страхуванням. У 1911 р. Парламент дозволив корпорації Ллойда проводити всі види страхування [76, с. 68].

На початку 90-х р. корпорація налічувала майже 23,5 тисяч індивідуальних страховиків (близько 2180 іноземних членів), об’єднаних у 430 синдикатів.

До отримання Україною статусу незалежної держави страхування проводили згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, було взаємне страхування.

В Україну класичне страхування прийшло із Західної Європи ще в XVIII ст. з виникненням філій англійських страхових компаній. У 1857 р. в Одесі було створено Російське товариство пароплавства і торгівлі, величина страхового капіталу якого становила один мільйон рублів. Цей фонд застосовували при страхуванні суден [84, с. 53].

Появу страхування у Київській Русі пов’язують, перш за все, з пам’яткою давньоруського права – “Руською правдою”. Особливе значення мають норми, що стосуються матеріального відшкодування шкоди громадою у випадку вбивства. Так, наприклад ст. 3 цього акту проголошує: “Якщо хтось вб’є князівського чоловіка, здійснивши на нього напад, і убивця не буде пійманий, то сплачує за нього 80 гривень та округа, де знайдений вбитий. Якщо ж вбитий проста людина, то округа сплачує 40 гривень”.

У ст.ст. 6 і 8 “Руської правди” можна знайти багато елементів договору страхування цивільної відповідальності, а також те, що при ненавмисному убивстві віра є фактично страховою виплатою лише для тих і на користь тих, хто шляхом домовленості вступив у таке неформальне взаємне страхове товариство.

Починаючи з ХІІІ століття і до часів появи залізниці, на теренах сучасної України, велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані відігравало чумацтво. Чумаки мандрували разом на возах, запряжених волами. Водночас, якщо у дорозі у будь-кого із чумаків гинув віл чи ламався дерев’яний віз, то зусиллями всієї групи купували потерпілому потрібні засоби пересування, аби він міг подорожувати далі [3, с. 61]. Отже, економічні відносини, які на той час існували серед чумаків, можна вважати зародками страхових відносин.

Завдячуючи науковим дослідженням, на сьогодні є відомості про те, що перша страхова компанія на території України була заснована у 1863 році в м. Полтава і мала назву – “Общество взаимного страхования от огня”. Поступово, з розвитком страхування, подібні компанії з’явилися у таких українських містах як Київ, Львів, Одеса та Харків. Вони обслуговували переважно заможних громадян, купців та фабрикантів у межах відповідного міста. Страхувальникам, які укладали договір страхування на декілька років, надавались певні пільги, і, навіть, застосовувалось безоплатне страхування, по так званому “золотому полісу”.

З поступовим розвитком відносин у суспільстві крокувала вперед і галузь страхування. Впевненішою стає поступальна хода у сфері особистого страхування, яке з’являється в Україні у 30 роках ХІХ століття. Страхуванням життя, крім акціонерних товариств і ощадних кас, займались також і товариства взаємного страхування, одне з яких було розташоване у м. Києві.

9 грудня 1891 року Міністерство фінансів Австро-Угорщини затвердило статут кооперативного товариства взаємного страхування від вогню “Дністер”, що територіально знаходилось у м. Львові.

У другій половині ХІХ століття спектр страхових послуг стає досить широким. Так, страхові товариства приймають на страхування будівлі, тварин, меблі, одяг, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя. Наприклад, головний офіс створеного 1857 року “Русского общества пароплавания и торговли”, знаходився в м. Одесі. Поступово набуває поширення і самострахування [19, с. 73].

Проте, на той час, основним видом страхування і надалі залишається страхування від вогню, так як переважна кількість будівель були дерев’яні. Проте, слід зазначити, що поняття “страхування від вогню” значно розширилося.

Набули поширення товариства взаємного страхування серед землевласників. За прикладом Ліфляндського товариства у Києві створюється товариство взаємного страхування землевласників, основним напрямом діяльності якого було відшкодування збитків, завданих вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній. З 1894 року встановлюється державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств, який здійснювався Міністерством внутрішніх справ. Інспектори цього міністерства утримувались на кошти від спеціальних внесків страхових організацій.

У 1909 році у м. Харкові засновується товариство страхування від вогню майна гірничих і гірничозаводських підприємств.

У дореволюційні роки одним із важливих центрів розвитку страхового ринку в Україні була Одеса. Тут існували самостійні страхові товариства, а також філії провідних страхових компаній міст Санкт-Петербургу та Москви, іноземних страховиків, діяльність яких була дозволена з 1885 року. Серед них були представлені страхові компанії США, Великобританії, Німеччини, Франції, зокрема, “Нью-Йорк”, “Еквитебль”, “Рубен”, “Генеральное общество”, які здійснювали страхування життя та страхування від нещасних випадків [17, с. 34-36].

За роки часів Радянської влади страхування в Україні розвивалося нерівномірно. У 1921 році почався перехід до нової економічної політики. Так, 6 жовтня 1921 року був прийнятий декрет ради народних комісарів “Про державне майнове страхування”, яким передбачалося організувати у всіх місцевостях державне майнове страхування приватних господарств від пожеж, пошесті на худобу, градобою рослинних культур, а також аварій на шляхах водного і сухопутного транспорту.

На селі з кінця 1921 року будівлі, худоба, посіви охоплювалися обов’язковим окладним страхуванням.

Постановою центрального виконавчого комітету та ради народних комісарів СРСР від 4 вересня 1929 року запроваджувалось обов’язкове страхування у державній промисловості, яке охоплювало практично все майно, і вже через два роки страхові платежі були включені до складу податку з обігу, що зумовило зміну у порядку відшкодування збитків.

Разом з тим, страхування кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, було переведено на державну основу. Відповідну роботу мали виконувати органи Держстраху СРСР, які також орган