Особливості профорієнтаційної роботи психолога із старшокласниками загальноосвітнього навчального закладу

Вступ

Проблема професійного самовизначення особистості, тобто підготовки молоді до усвідомленого обрання професії, добре відома у світі, а вдало обрана професія скорочує частоту фізичних і психічних проблем, пов’язаних із здоров’ям, і посилює задоволеність людини життям. Робота відіграє важливу роль у житті кожної людини й дуже впливає на її стан та самопочуття.

Негативні наслідки неправильного вибору професії торкаються як самої людини, так і усього суспільства. За підрахунками американських вчених, правильний вибір професії у 2-2.5 рази зменшує потік кадрів, на 10-15% збільшується продуктивність праці і у 1.5-2 рази зменшується вартість навчання кадрів.

У реальному житті не кожному вдається зробити найкращий професійний вибір. У психологічній науці накопичений досвід, що дозволяє оцінити ускладнення, які виникають у процесі свідомого вибору професії. Суть його полягає в тому, що вибір професії розглядається як багатоетапний процес утворення та прийняття рішення. На першому етапі виникає проблема вибору професії , приймається рішення. Другий етап пов’язаний зі з’ясуванням джерел інформації, компетентних осіб, що в змозі допомагати у виборі професії. Третій етап – збір інформації, що відображає суттєві моменти конкретної ситуації вибору. На четвертому етапі формується узагальнене уявлення про ситуації вибору професії. П’ятий етап – пошук варіантів вирішення, їх оцінка. На заключному, шостому етапі, робиться остаточний вибір професії. [20, с. 25]

Для надання допомоги учням у виборі професії . що найбільш відповідає їх індивідуальним особливостям , нахилам та здібностям призначена профорієнтаційна робота психолога. З даного питання існує багато наукових робіт таких авторів як Федоришин Б.О., Климов Є.О., Бондарчук О.І., Янцур В.О.,Шинкарева О.Ю., Вірна Ж.П., Орлова Т.В., Зуєв І., Пряжніков Н., Шатенко О.С.,Овчарова Р.В. та інші, але не зважаючи на це на сьогоднішній день існує проблема професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл.

З огляду на актуальність цього питання, ми і обрали дану тему дипломної роботи.

Об’єктом нашого дослідження є профорієнтаційна робота психолога у загальноосвітньому навчальному закладі.

Предметом дослідження єдіяльність психолога зі старшокласниками загальноосвітнього навчального закладу.

Метою нашого дослідження є визначення особливостей профорієнтаційної роботи із старшокласниками і виявлення форм та методів діяльності психолога з її удосконалення.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз ступеню розробленості програми профорієнтаційної роботи.

2. Дати характеристику методів дослідження, які використовуються у профорієнтаційній роботі.

3. На основі емпіричного дослідження визначити особливості професійних інтересів та нахилів старшокласників.

4. Визначити форми та методи роботи психолога з активізації професійних інтересів та нахилів в старшокласників та довести їх ефективність.

Методи дослідження: теоретичний аналіз літератури; тестування: “Цифровий профорієнтаційний тест”, розроблений В.Гуленком, В.Мегедь, О.Овчаровим; “Діагностичний тест структури інтересів та нахилів” (СІН-190) І.Зуєва; “Диференційно-діагностичний опитувальник” (ДДО) Є.О.Климова, “Карта інтересів”, розроблена О.Голомштоком; констатуючий та формуючий експерименти.

РозділI. Теоретичні основи профорієнтаційної роботи психолога в загальноосвітній школі.

1.1.Зміст профорієнтаційної роботи в школі.

Керстін-Паулзен Бринк зазначає, що шкільна профорієнтація є важливим моментом у підготовці учнів до майбутнього професійного життя і є основою для побудови щасливого майбутнього та уміння долати життєві проблеми. [ 4, c. 15]

Проблема професійного самовизначення старшокласників – одна з найактуальніших проблем юнацького віку, стверджує О. Шинкарева. Ситуація з початковим вибором професії на думку К. – П. Брика ускладнюється тим, що :

- це перший серйозний та відповідальний вибір молоді на їх шляху ;

- виникає у психологічно-проблемний підлітковий період ;

- з’являється на стику протиріч між системою наступної освіти та зайнятості як проблема вибору майбутньої професії ;

- відіграє важливу роль у наступних можливих підвищеннях кваліфікації та перепідготовки. [ 4, c. 15 ]

Тож у цьому випадку необхідна допомога психолога, а саме профорієнтаційна робота з ним.

Р.Овчарова зазначає, що існує багато теорій профорієнтації, батьком якої по праву вважають Френка Парсона. В основу його теорії покладено три фактори:

1 – індивідуальні здібності та особливості, можливості, уміння, інтереси людини;

2 – особливості професії, вимоги, які вона висуває перед людиною;

3 – правильне співвідношення між собою 1-го та 2-го факторів.

Концепція Персона стала викликати критику, коли психологія досягла більш високого ступеня розвитку та вчені довели, що розвиток не закінчується в 18-20 років, він продовжується все життя. Існують і критичні, і сензитивні періоди, якісь функції розвиваються швидше, якісь – повільніше.

Таким чином, ще одним підходом до проблеми профорієнтації стала концепція вікового розвитку. Її прихильники вважали, що професійний розвиток неприривний, складається з ряду фаз – існують типи професійного розвитку , стадії професійного розвитку спираються на віковий розвиток.

Третя концепція – концепція індивідуальності. В основу її покладено глибоке вивчення особистості людини, її орієнтації, мотивів, особливостей структури.

Теорії Ганни Анастазі, Леона Тайлера стверджують, що основою профконсультації є саморозуміння; завдяки саморозумінню людину можна підвести до правильного вибору. [24, c.276-277]

О.Бондарчук виділяє наступні підходи у вирішенні завдань професійної орієнтації.

Основні положення діагностичного підходу висвітлені в трьохфакторній моделі профорієнтації Ф.Парсона, що наведена вище. В рамках даної теорії вибір професії розглядається як пошук відповідності між вимогами професії та індивідуальністю. На основі результатів тестування психічних та особистісних особливостей претендента на професію роблять заключення відносно властивій йому, не змінній структурі професійних здібностей.

Іншою різновидністю профорієнтаційного підходу є так звана виховна концепція, що передбачає, що будь-яка людина може бути підготовлена до будь-якої професії.

Прибічники такого підходу, що представляють одну з наукових психологічних шкіл – біхевіоризм, спирались на уявлення про більш чи менш однозначну обумовленість поведінки людини набором зовнішніх подразників. У той же час зібрано немало факторів, що свідчать про важливу роль спадковості у формуванні професіонала. Ще у дослідженнях М.Я.Басова подаються відповідні приклади з життя декількох поколінь видатних людей.

Ігнорування природного фактора може призвести до того, що вибрана трудова діяльність буде виконуватись зі значним напруженням, що сприятиме втраті інтересу до професії, розчарування у своїх здібностях, навіть нервові захворювання.

Тому сучасний підхід у профорієнтації – особистісно-орієнтований – передбачає своєчасну підтримку та розвиток тих особливостей та характеристик особистості, які будуть передумовою майбутньої успішної професіональної діяльності, сприяють пізнанню оточуючого світу, самопізнанню, самореалізації особистості, усвідомленню власної ролі у виборі професії, прийняття відповідальності за нього. [20, c.27]

Профорієнтація – це науково-практична система підготовки особистості до самостійного та усвідомленого вибору професії. Основним об’єктом цієї системи є особистість учня у різні вікові періоди її розвитку – від молодшого до старшого шкільного віку ( за Б. Федоришиним ). [ 43, с. 6 ]

Г. Щокін зазначає, що профорієнтація - це комплекс психолого-педагогічних та медичних заходів, що спрямовані на оптимізацію процесу працевлаштування у відповідності з бажаннями, нахилами, здібностями та з врахуванням потреби суспільства у спеціалістах. [20, c. 26 ]

Він наголошує також на тому, що профорієнтація є органічною частиною виховної роботи навчальних закладів, оскільки вибір професії як усвідомлення необхідності своєї участі в суспільно корисній праці – важлива умова формування особистості.

Г. Щокін виділяє дві форми професійної орієнтації :

- на вузькій базі, що полягає в тому, що у навчальному закладі, який готує спеціалістів, студентам розкривають всі особливості їхньої подальшої діяльності, вказують оптимальні шляхи залучення до даної професії тощо ;

- на широкій базі, що полягає в ознайомленні молоді, що ще не зробила свій вибір, зі світом професій. [ 49, c. 97 ]

О. Шатенко зазначає, що профорієнтація – це довготривалий, до певної міри незворотній процес оволодіння особистістю тою чи іншою професією, яка включає три основні моменти :

- процес впливу соціального середовища на особистість, що формується ;

- процес усвідомлення необхідності праці, пізнання конкретної сфери праці;

- саме перетворення праці за законами розвитку сьогоденної дійсності. [ 39

Професійна орієнтація, як система, містить декілька взаємопов’язаних етапів: професійне інформування та освіта, професійне консультування, професійний вибір, професійну підготовку та професійну адаптацію ( за Г. Фокіним ). [ 49, c. 97 ]

Б. Федоришин стверджує, що для того, щоб ефективно проводити профорієнтаційну роботу з учнями, потрібно чітко уявляти її структурні підрозділи. Розглядаючи професіональну орієнтацію як систему підготовки школяра до самостійного та усвідомленого професіонального самовизначення, мається на увазі не тільки система цілеспрямованих заходів виховного характеру, але і комплекс певних структурних підрозділів, що мають власний зміст, завдання та методи. Профорієнтація складається з трьох суттєвих елементів системи :

- профінформація ;

- профконсультація ;

- початковий профпідбір ;

Ці елементи тісно пов’язані один з одним, і у практиці профорієнтаційної роботи у школі не завжди можна встановити чітку межу, що відокремлює один елемент від іншого. Разом з тим вони характеризуються відносною самостійністю, оскільки кожен має свій специфічний зміст, власні задачі та власні методи.[ 43, c. 6 ]

О. Шатенко бачив професійну орієнтацію як систему, що включає такі основні напрямки або підсистеми :

- профінформація ;

- профконсультація ;

- профвідбір ;

- профадаптація ;

- як окремий етап профорієнтаційної роботи можна розглядати процеси трудового і професійного навчання в школах і міжшкільних НВК. [ 39 ]

О. Бондарчук в структурі професіональної орієнтації виділяє наступні компоненти :

- профорієнтація ;

- профконсультація ;

- профвідбір ;

Профінформація ж ( за О. Бондарчуком ) є однією з форм профорієнтації

Профінформація – це ознайомлення з різними видами професійної праці, соціально-економічними та психофізіологічними умовами вибору професії ( за О. Бондарчуком ). [ 20, c. 28 ]

Б. Федоришин зазначає, що професіональна інформація, як окремий відносно самостійний елемент профорієнтації є система організації навчально-виховної роботи, що спрямована на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні, політичні та психофізіологічні умови правильного вибору професії. [ 43, c. 6 ]

На думку О. Шатенко професійна інформація являє собою процес ознайомлення відповідного контингенту учнів з конкретними професіями і спеціальностями, з вимогами, які ставляться до людини, що прагне отримати відповідну професію. Одночасно іде ознайомлення з закладами, де можна одержати дану спеціальність можливого працевлаштування. Основна мета цієї роботи – створення необхідної інформаційної основи для підготовки : кожного учня до свідомого вибору певної професійної діяльності.

Профінформація являє собою систему психолого-педагогічних і організаційних заходів, спрямованих на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні особливості професії. [ 39 ]

У роботі загальноосвітньої школи по профорієнтації головну увагу слід приділяти її профінформаційному аспекту, вважає Б. Федоришин. Профінформація за своїми цілями та шляхом здійснення нероздільно пов’язана з усією системою навчально-виховної роботи школи. У цьому, взагалі то, й полягає головна умова проведення успішної профінформаційної роботи з учнями. Головним завданням усього комплексу роботи, що проводиться по профінформації, є підготовка молоді до вступу в самостійне життя професійної діяльності після закінчення середньої школи, яке має забезпечити наступний всебічний гармонійний розвиток особистості. І в цьому відношенні завдання всього навчально-виховного процесу співпадають з основною метою профінформаційної роботи.

Комплекс робіт у сфері професійної інформації передбачає вирішення таких основних завдань :

1) ознайомлення учнів з інформацією про найбільш масові професії ;

2) інформування учнів щодо умов оволодіння тими чи іншими професіями ( паро навчальні заходи, навчальні предмети, термін навчання, про кваліфікаційні перспективи тощо ) ;

3) формування позитивного відношення до різних видів професійної діяльності ( особливо до тих, потреба в яких диктується соціально-економічним розвитком суспільства ) ;

4) формування стійких професійних інтересів та правильно з мотивованих професійних намірів, в основу яких покладено усвідомлення соціально-економічних потреб суспільства та психологічних особливостей (можливостей ) особистості.

У перших двох завданнях відображаються інформаційно-довідкові функції профінформації, у двох останніх – її формуючі та виховні функції. У процесі здійснення профінформаційної роботи всі ці функції проявляються у взаємозв’язку, в глибокому взаємопроникненню один в одного. Так, наприклад, цілеспрямоване формування інтересів та відношень особистості допускає попереднє ознайомлення учня з довідковою інформацією. А засвоєння ним необхідної довідкової інформації з метою активного використання її у подальшій самостійній профінформаційній роботі не може бути ефективним при нейтральному або негативному відношенні до неї.

Роботу, що стосується професійної інформації необхідно будувати так, щоб інформаційний матеріал був основою формування в учнів необхідних знань про професії та про свій внутрішній світ і щоб ці знання допомогли їм прийняти обґрунтовані рішення щодо питань професійного самовизначення. [ 43, c. 89]

Основою ( джерелом ) профінформаційної роботи є професіографія – це опис професії та диференціюючих їх спеціальностей щодо вимог, які вони висувають людині.

Результатом професіографії є професіограми – опис та обгрунтування системи вимог, що пред’являються певною спеціальністю, професією або їх групою до людини ( за О. Бондарчук ). [ 20, c. 28 ]

Б. Федоришин зазначає, що професіограми – своєрідні описи професій, що містять основні вимоги, які висуває професія психологічним та фізичним властивостям людини. [ 44, c. 45 ]

На думку Миколи Янцура, професіограми – це перелік і опис загально трудових і спеціальних умінь та навичок, необхідних для успішного виконання певної професійної діяльності та її вимог до людини. Він також наголошує на тому, що структура професіограм може бути різноманітною, але за змістом вони мають включати :

- соціально-економічну характеристику професії, де подаються історичні відомості про її виникнення і розвиток, галузі економіки, в яких вона розповсюджена, потреби регіону в кадрах даної спеціальності, географію її поширення, про підприємства, організації, фірми, де працюють фахівці, форму організації праці ;

- виробничу характеристику професії : умови праці, робоче місце та його особливості, головний предмет праці, продукція або результат праці, основна мета праці, основні знаряддя праці та їх особливості, головні виробничі функції, операції та дії, найважливіші професійно необхідні знання, вміння та навички ;

- санітарно-гігієнічні умови праці, тобто рівень складності та напруженості праці, обмеження у виборі професії за статтю та віком, режим праці та відпочинку, мінливість праці, завантаження аналізаторів під час роботи, несприятливі фактори робочої зони, медичні перестороги та обмеження вибору професії ;

- вимоги професії до індивідуально-психологічних особливостей спеціаліста, де вказується добова біоритміка та нейродинаміка, психоторика ( рухові дії, їх сила, темп, швидкість, точність, ритм, координація рухів, сенсорно-перцептивні особливості сприймання ( сприймання предмета, швидкість реакції на подразники ), особливості різновидів пам’яті, уваги, мислення, уяви про мовлення, інтелектуального розвитку, емоційно-вольової сфери, рис характеру та темпераменту фахівців ;

- відомості про підготовку кадрів : типи навчальних закладів, терміни та форми навчання, необхідний рівень загальноосвітньої підготовки, перспективи професійного зростання та розвитку фахівця. [51, c. 18 ]

Професійна консультація також є окремою, відносно самостійною системою (за Б. Федоришиним ), у зміст якої входить організація та проведення спеціальної роботи по виявленню індивідуальних психологічних та психофізіологічних особливостей старшокласника, що мають суттєве значення для правильного вибору професії. [ 43, c. 6 – 7 ]

В. Синівський дає наступні визначення : профконсультація– це система психолого-педагогічного вивчення особистості з метою допомогти їй при виборі такої професії, в якій найбільш повно реалізувались та розвилися б її здібності. При цьому профконсультація сприяє встановленню оптимального співвідношення між прагненнями та можливостями людини та реальними потребами ринку в спеціалістах відповідної кваліфікації. [ 20, c. 34 ]

О. Шинкарева виділяє дві основні форми профконсультації :

- адаптуюча ;

- розвиваюча ;

Розвиваюча ( активізуюча ) профконсультація виключає активність самого суб’єкта з процесу вирішення життєво важливого завдання, а розглядається як головний фактор правильного вибору. Основною метою є активізація процесу формування психологічної готовності учня до професійного самовизначення, ненав’язливе психологічне супроводження вибору професії та підготовки до неї.

На думку Шинкаревої основний принцип розвиваючої консультації складається з реалізації нового підходу до використання та інтерпретації психодіагностичних методик. Необхідно надати нового змісту цій роботі. Поряд з традиційним завданням психодіагностики – визначенням актуального стану розвитку індивідуальності учня слід :

а) використовувати її результати для стимулювання потреб учня до самопізнання та самовдосконалення щодо підготовки до своєї професіональної праці у майбутньому ;

б) для виявлення недоліків, проблем у розвитку тих чи інших якостей, здібностей, які важливі для майбутньої професійної діяльності ;

в) для прийняття рішень про характер колекційної та розвиваючої роботи з метою підготовки до майбутньої професії ;

г) для здійснення контролю за розвитком необхідних якостей, здібностей після корекції або тренінгу ;

д) для виявлення обмежень при виборі сфер професіональної діяльності, що ставить жорсткі вимоги до психофізіологічних особливостей індивіда.

Другий принцип полягає у відмові від збільшення арсеналу методик психодіагностики та зосередженні головної уваги на розробці та застосуванні спеціальних навчаючих та корекційних програм, систем психотренінгів, проблемно-ігрових та навчально-професійних ситуацій.

І, нарешті, реалізація принципу співпраці оптанта з консультантом шляхом введення елементів гуманістичного підходу до профконсультування. Успіх консультацій в більшості залежить від того, чи вдається встановити з учнем довірливі відносини. Недопустимим є будь-який тиск, директивний тон, нав’язування своєї думки. Акцент потрібно робити на поясненні того, що вибір професії тільки тоді буде правильним, коли він усвідомлений, самостійний і коли йому передує велика кропітлива робота по самопізнанню та вивченню світу професій. [ 47, c. 67 ]

Для ефективної реалізації головного завдання профконсультації, на думку Б. Федоришина, потрібно відокремити конкретні завдання, які, з одного боку, відображають зміст та головну думку професійної консультації, а з іншого – визначають шляхи пошуку та вдосконалення її методичних основ.

У професійній консультації Б. Федоришин виділяє у всякому разі три групи спеціальних завдань :

1) психологічний аналіз особистості школяра ;

2) співвідношення психологічних структур особистості та професії ;

3) визначення шляхів подальшого розвитку особистості, цілеспрямованого вдосконалення її психологічної структури.

Ці групи завдань тісно пов’язані між собою. Насправді, не можливо допомогти учневі у „примірюванні” його до професії та професії до нього ( друга група завдань ), попередньо не з’ясувавши його здібності та можливості ( перша група ).

І так само не можна давати рекомендації школяру про необхідність розвитку тих чи інших психічних функцій, властивостей, якостей ( третя група ) без порівняльного аналізу можливостей особистості та вимог професії ( друга група ). При вирішенні цих завдань виявляються ті суб’єктивні фактори, якими обумовлюється правильний вибір професії та успішність діяльності в ній. [ 44, c. 8 – 9 ]

О. Шатенко зазначає, що професійна консультація – являє собою сукупність науково організованих і обґрунтованих дій, основною метою яких є виявлення індивідуально-психологічних і психофізіологічних особливостей особи, що вибирає відповідну професію. Такі дії найбільш ефективні у тих випадках, якщо вони організовані з врахуванням вікових і освітніх рівнів і якщо до цих дій залучені учителі і батьки.

Бесіди , пов’язані з профорієнтацією, мають проводитись спеціально підготовленими профконсультантами – психологами і педагогами, медиками і соціологами. В залежності від місця і умов проведення профконсультації – це або тривалий процес, або одноразовий акт. Зрозуміло, що в умовах школи цей процес має бути тривалим і охоплювати якомога ширший діапазон класів. Фактично, профорієнтація в школі – це організація і керівництво цілеспрямованою багаторічною діяльністю учня у його професійному самовизначенні.

З допомогою різних профдіагностичних методів профконсультація повинна визначити і вказати учню важливіші для його майбутньої професіональної діяльності особливості його особистості і на цій основі дати йому науково обґрунтовані рекомендації по вибору професії.

Головним завданням професійного відбору – наступного етапу профорієнтаційної роботи – є науково обгрунтоване визначення професійної придатності учня до відповідної /конкретної/ трудової діяльності з врахуванням його особистісних якостей і потреб конкретного виробництва, зазначає О. Шатенко. [ 34 ]

Профвідбір – це система засобів, що забезпечують прогностичну оцінку взаємо відповідності людини та професії у тих випадках діяльності, які здійснюються у нормативно заданих небезпечних умовах ( гігієнічних, мікрокліматичних, технічних, соціально-психологічних ), що вимагають від людини підвищеної відповідальності, здоров’я, високої працездатності, точності виконання завдань, стійкої емоційної регуляції ( за О. Бондарчук ). [ 20, c. 32 ]

Б. Федоришин розглядає початковий профвідбір як систему заходів, що забезпечують підбір конкретної професії для випускника середньої загальноосвітньої школи з максимальним врахуванням усіх суттєвих об’єктивних та суб’єктивних умов. [ 43, c.7 ]

Основою професійного відбору є конкретні нормативні характеристики професії :

- соціальні ( функції, завдання, цілі ) ;

- операційні ( точність виконання, тимчасові, просторові, логічні характеристики ) ;

- організаційні ( гігієнічні, соціально-психологічні, психофізіологічні умови праці ) ;

Профвідбір передбачає декілька послідовних та взаємопов’язаних етапів :

- попередній, на якому відбувається відбір за методичними показниками, станом здоров’я;

- проведення психодіагностичного обстеження з використанням різних комплексів тестів, імітаційного експерименту, що відтворює фрагменти, ситуації, етапи реальної трудової діяльності при суворому реєструванні показників функціонального етапу, мотиваційно-емоційних проявів, показників продуктивності ;

- прогнозування успішності оволодіння професією на основі порівняння її вимог з психодіагностичними даними з врахуванням можливості деяких недостатньо розвинутих якостей за рахунок більш високого розвитку інших.[20, c. 32 – 33 ].

Професійна адаптація являє собою процес активного входження учня в професію, пристосування його до змісту своїх професійних обов’язків, режиму, і організації праці, до вимог виробництва. Іншими словами, професійна адаптація – це досягнення в оптимальні строки певного кваліфікаційного рівня, ( за О. Шатенко ). [ 39 ]

У взаємозв’язку розглянутих елементів є певна послідовність, яка диктується завданнями виховання. Робота, що проводилась у сфері професійної інформації, передує роботі по профконсультації і початковому профвідбору. У процесі профконсультації учень одержує відомості про себе, про важливі з точки зору професійного самовизначення особливостях його психологічної структури, але відношення до професії при цьому ще не формується. Формування відношень та інтересів – це головна ціль профінформаційної роботи. Звичайно, вибір професії практично можна здійснити, використовуючи матеріали профконсультації. Однак при цьому професійне самовизначення людини відбувається на основі збіднілих, неповноцінних професійних інтересів, нестійкого, слабо змотивованого відношення до вибраної професії. А це згодом може призвести до ускладнень у процесі професійної адаптації з усіма наслідками, що випливають звідси.

Початковий профвідбір, кінцевий етап роботи по професійній орієнтації, ефективний тільки тоді, коли він спирається на весь комплекс роботи, що був проведений по профінформації та профконсультації. Бо при виборі професії для випускника школи важливо врахувати всі особисті та функціональні властивості його психологічної структури : і ті, які були сформовані у процесі виховної роботи, і ті, які виявляються типологічними особливостями особистості. Тільки в цьому випадку можна підібрати для людини таку професійну діяльність, під час якої особистість максимально реалізує свої можливості та здібності у процесі праці. При цьому людина буде одержувати задоволення від виконаної роботи. Крім того, вона одерже можливості для подальшого розвитку своїх здібностей у процесі діяльності, а суспільство здобуде хорошого фахівця, майстра своєї праці.

1.2 Профорієнтаційна функція в роботі практичного психолога.

Профорієнтаційна діяльність психолога, як і будь-якого фахівця в системі „людина-людина”, базується на принципах та ідеалах рівності та гуманізму, зазначає Л. Хоружа [45, с.110]. Тим самим зобов’язує дотримання правил і норм професійної етики, що сприятиме ефективній роботі. Особливо це стосується шкільної практики, вважає Н.Гврітішвілі ,адже ні для кого не таємниця, що багато особистісних процесів, які протікають в учнів у цей період, мають незворотний характер. Шкільний психолог має справу з найтоншим об’єктом – внутрішнім світом дитини, підлітка. Його покликання – захищати інтереси школяра, сприяти розвитку його особистості. І тут, звичайно, ніяк не обійтися без чітко окреслених меж, в яких контакти психолога з усіма учасниками навчально-виховного процесу залишаються теплими, бажаними, цілющими.

На думку Н.Гврітішвілі, далеко не всі проблеми, з якими стикається практикуючий психолог у школі, мають однозначне тлумачення і мають бути точно регламентовані.

Досить часто самі лише почуття та інтуїція підказують психологові найбільш правильне рішення в тій чи іншій ситуації або застерігають його від поспішних і помилкових вчинків. Отож суттєво важливе значення мають індивідуальна етична свідомість психолога, його почуття відповідальності, професійна компетентність, особисті моральні властивості.

Шкільні психологи завжди повинні дотримуватися професійних етичних принципів і не дозволяти іншим впливати на себе з метою порушити ці принципи. Щоб уникнути таких неоднозначних ситуацій і сприяти більш ефективні діяльності психолога в системі освіти, у 1990 році був прийнятий Етичний кодекс психолога. [26,с.393]

Етичний кодекс насамперед передбачає застосування таких загальних етичних принципів: повага до особистості, захист людських прав, почуття відповідальності, чесність та відвертості стосовно клієнта, обережність щодо використання методів і процедур, професійна компетентність, твердість у досягненні мети і процедур, професійна компетентність у досягненні мети втручання, наукове обґрунтування останнього. Тобто мова йде про те, що всі люди мають право на особисту недоторканість та на непорушність. Тому психологи повинні проявляти особливу обережність в тих аспектах своєї роботи, які можуть бути загрозою особистій недоторканності клієнта.

Психологи працюють на підставі наукових знань та набутого досвіду з метою поглибити уявлення людей про себе, сприяти само визначеності особистості, покращити умови життя і навчання підростаючого покоління, зменшити кількість конфліктів і стресових ситуацій у школі. Щоб досягти цього, вони мають бути обізнаними з новими науковими й професійними дослідженнями у своїй галузі, постійно підвищувати власну компетентність. Але цього не досить. Справа в тому, що психолог, котрий працює в системі освіти, повинен усвідомлювати свої сильні й слабкі сторони, щоб реально оцінити, які завдання він повинен взяти на себе, а які ні. Слід також пам’ятати про те, що жодний кодекс не в змозі охопити всі можливі ситуації і дати рецепти поведінки професіонала, тому в своїй діяльності він повинен керуватися передусім глибоким психологічним розумінням суті різноманітних явищ, їх взаємозв’зків і взаємозумовленостей, особливостей поведінки всіх учасників навчально-виховного процесу. [26, c.394] Психологічна служба в структурі освіти є складовою частиною державної системи охорони фізичного і психологічного здоров’я молодих громадян України і діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості. Тому Л.Цушко та Л. Царенко визначили наступні завдання практичного психолога загально - освітнього навчального закладу, що полягають:

- у сприянні повноцінному особистісному й інтелектуальному розвитку дітей, їх успішній соціалізації на кожному віковому етапі;

- у створенні умов для формування у них мотивації до самовиховання та саморозвитку;

- у запереченні індивідуального підходу до кожної дитини на основі її психолого-педагогічного вивчення. [46,с.24]

Практична психологія освіти розв’язує у даний час різноманітні завдання. В.Панок ці завдання розділяє на освітні та виховні. Він зазначає, що підвищення ефективності процесу навчання постало нині з особливою гостротою у зв’язку з урізноманітненням навчальних програм та навчальних закладів (ліцеї, гімназії, спеціалізовані школи). Ці процеси породили необхідність розробки методів оцінки педагогічних інновацій з огляду суб’єктивної цінності навчання. Крім того, індивідуалізація та диференціація навчання втрачають свій сенс без психологічного відбору учнів та адаптації їх на початкових стадіях навчання. Найважливіше для психолога – визначити інтелектуальну, особистісну та мотиваційну готовність учня до навчання у тому чи іншому класі.

Іноді психологові доводиться вивчати причини неуспішності або відвідування учнів. Як правило, визначаються: рівень розумового розвитку учня, умови його виховання й навчання, стан здоров’я та інше. Іноді достатньо дослідити рівень розвитку когнітивних, мотиваційних та операційних складових розумової діяльності, іноді необхідно провести патопсихологічне обстеження, що наближає даний вид діяльності шкільного психолога до психолога клінічного.

В.Панок виділяє окремий напрям роботи практичного психолога системи освіти – профорієнтація. Основними завданнями профорієнтаційної функції психолога є вивчення здібностей та нахилів учнів з метою правильного вибору ними професії, рекомендації у пошуку психологічно виправданих програм індивідуального навчання, визначення шляхів саморозвитку та самовиховання для учнів, зазначає В.Панок. [26,с.36]

З. Косарчук у роботі шкільного психолога відокремлює просвітницьку функцію:

- ознайомлення вчителів та батьків з основами дитячої, педагогічної та соціальної психології, а учнів – з основами самовиховання;

- популяризування та роз’яснювання результатів найновіших психологічних досліджень;

- формування потреби у психологічних знаннях, бажання використовувати їх у роботі з дитиною або в інтересах власного розвитку.

Зважаючи на те що серйозною проблемою сучасної школи є проблема відхилень у психофізичному розвитку й поведінці дітей, до вказаних завдань слід, на думку З. Кірсарчука, додати такі:

- проведення просвітницької роботи серед педагогів і батьків ( особливо у початкових класах ) щодо причин проявів і корекції аномалій психофізичного розвитку дітей, здійснення заходів, спрямованих на соціально – трудову адаптацію таких дітей;

- просвіта педагогів та батьків щодо причин появи важковиховуваних підлітків і особливостей психолого – педагогічної роботи з ними.

Типовими формами просвітницької роботи шкільного психолога є виступи на батьківських зборах, педрадах, лекції, семінари, бесіди й консультації для вчителів, батьків, учнів. [26, с. 258]

Просвіта педагогів та батьків щодо причин появи важковиховуваних підлітків і особливостей психолого-педагогічної роботи з ними.

Типовими формами просвітницької роботи шкільного психолога є виступи на батьківських зборах, педрадах, лекції, семінари, бесіди й консультації для вчителів, батьків, учнів. [ 26, c. 258 ]

Профілактична ж робота шкільного психолога, зазначає З. Кісарчук, загалом націлена на створення у школі таких умов навчання й виховання, які б сприяли гармонійному психічному та особистісному розвитку учнів. Одним із заходів реалізації загальної мети профілактичної роботи, на його думку, є проведення профорієнтаційної роботиз учнями старших класів. [ 26, c. 261 – 264 ]

Профорієнтаційна робота в школі – це, як правило конкурси по професіям, оформлення кабінетів, зустрічі з цікавими людьми, одержання вузької спеціальності, до того ж далеко не завжди тієї, яка відповідає нахилам самого учня, вважає Г.Овчарова.

Участь у профорієнтації та допомога учням у обґрунтованому виборі професії – одна з найважливіших сторін роботи шкільного психолога. У зміст цієї діяльності входить:

- виявлення інтересів, нахилів учнів, спрямованості особистості, первинних профнамірів та їх динаміки;

- визначення соціальних установок та допомога у їх формуванні;

- виявлення мотивації вибору та її структури;

- формування готовності до самоаналізу та самооцінки, реального рівня домагання;

- виявлення вираженості та структури здібностей;

- виявлення рівня розвитку різних сторін особистості, ймовірної “ціни” діяльності (конфліктність, напруженість, тривожність, схильність до монотонності, потенційні можливості та їх реалізація, стійкість та наполегливість, цілеспрямованість тощо).

- здійснення профпідбору, при необхідності – первинного профвідбору;

- виявлення ступеня відповідності “профіля особистості” та професійних вимог, внесення корективів у профнаміри учнів;

- участь та проведення занять з учнями по курсу “Основи вибору професії”. [61, c.277-278]

Є. Климов розуміє роботу по профорієнтації та профконсультації не як тимчасову компанію, а як нормальну систематичну боротьбу за соціальний прогрес, як органічну частину навчально-виховної роботи школи, що готує своїх випускників до життя. [ 15, c. 23 ]

На думку О. Татенко, специфічною особливістю управління шкільною профорієнтацією є те, що профорієнтаційний вплив на школярів має проводитись систематично і планово на протязі всього терміну навчання. Тобто профорієнтація повинна здійснюватись на всіх вікових етапах :

1. Емоційно-образний ( діти старшого дошкільного віку ).

Формування позитивного ставлення до світу професій, до людей праці. На цій стадії професії відомі дітям лише за назвами і деякими зовнішніми ознаками ( форма одягу, манери поведінки, оцінка оточуючих людей ).

2. Пропедевтичний ( 1- 4 класи ).

Розвиток інтересу до професії батьків, до найбільш масових професій. Формування любові і сумлінного ставлення до праці. У молодших школярів ще не має підстав для здійснення серйозного професійного вибору, часто відсутні виражені інтереси і нахили. Вони легко змінюються на інші.

3. Пошуково-зондуючий ( 5 -7 класи ).

Формування професійної спрямованості при усвідомленні інтересів, здібностей, цінностей, які пов’язані з вибором професії і визначенням свого місця у суспільстві. В цих учнів можуть мати місце особливо раптові переміни в інтересах, що викликано істотним підйомом пізнавальної активності у цьому віці. Але саме в цьому віці можуть виникнути інтереси, які можуть мати вихід на професійну діяльність.

4. Формування професійної свідомості ( 8 – 9 класи ).

Формування особистісного сенсу вибору професії, уміння співвідносити суспільні цілі вибору сфери діяльності із своїми ідеалами, уявлення про цінності зі своїми можливостями. На цьому етапі учень повинен вже реально сформулювати для себе задачу вибору майбутньої діяльності з урахуванням наявного психологічного і психофізіологічного ресурсів.

5. Період уточнення соціально-професійного статусу ( 10 – 11 класи ).

Формування знань, умінь у визначеній сфері трудової діяльності. Це класи з поглибленою спецпідготовкою.

6. Входження в професійну діяльність ( учні ПТНЗ, студенти спеціальних середніх і вищих навчальних закладів ).

Поглиблена підготовка до професійної діяльності, формування досвіду життєдіяльності у трудовому колективі.

7. Переорієнтація. У випадку необхідності на іншу професійну діяльність з врахуванням попереднього професійно-соціального досвіду і індивідуальних можливостей. [ 39 ]

На дамку Миколи Янцура, профорієнтаційну роботу потрібно починати проводити в 5-их класах. Робота по профорієнтації в 5-9 класах за своїм змістом може бути розбита на два етапи. Так, у 5 – 7 класах передбачається : формування ціннісних орієнтацій, мотивації самопізнання, установки на власну активність у професійному самовизначенні та оволодінні професійною діяльністю; систематичне ознайомлення з найбільш поширеними професіями, формування умінь самооцінки, самоаналізу з метою усвідомлення власної професійної спрямованості; консультування відносно вибору профілю подальшої освіти та трудової діяльності ( навчальних закладів, факультетів, спец предметів, гуртів, секцій); створення умов для проблеми та розвитку здібностей у різних видах трудової ( та наближеної до професійної ) діяльності; формування загально трудових умінь. Результатом такої роботи повинен бути вибір напряму (профілю) продовження освіти в старших класах та сфери самореалізації.

На етапі 8 – 9 класів передбачається: вивчення наукових основ вибору професії ( класифікаційних ознак професії, їх вимог до людини та спорідненість за психологічними ознаками, основних професійно важливих якостей, правил вибору професії; оволодіння методиками самопізнання, самооцінки, розвитку індивідуальних професійно важливих якостей; формування уміння зіставляти вимоги професії з власними можливостями та кон’юнктурою ринку праці; створення умов для професійної проби в різних видах професійної ( чи наближеної до професійної ) діяльності; консультування відносно вибору професії та навчального закладу, формування психологічної готовності до стану професійно незайнятого і в майбутньому до зміни професії. В результаті повинні бути сформовані особистісно-значимий смисл вибору професії, стійка професійна спрямованість ( професійні наміри, плани оволодіння професією, професійна перспектива, психологічна готовність до стану незайнятого і зміни професійної діяльності та переорієнтації на нову діяльність. [ 51, c. 17 ]

На думку Б. Федоришина, підготовка до свідомого вибору професії має починатись з перших років перебування їх у школі, тому він у процесі підготовки учнів до вибору професії умовно виділяє три етапи.

Перший етап роботи – з молодшими школярами – пропедевтичний. Головне завдання полягає у вихованні у дітей загальної трудової спрямованості, любові та старанного відношення до праці, готовності виконувати будь-яку роботу, що необхідна суспільству.

При плануванні бесід, екскурсій, що мають на меті ознайомити молодших школярів з професіями, потрібно пам’ятати, що з огляду на вікові особливості психіки учнів цього віку заплановані форми роботи повинні мати свої особливості у подачі інформаційного матеріалу: розкриваються лише найзагальніші риси даної сфери діяльності або професії, її важливість для суспільства, подається елементарний аналіз змісту певної професіональної діяльності, аналіз її вимог до людини ще не в змозі зрозуміти діти даного віку.

На другому етапі підготовки учнів до вибору професії ( у середніх класах ) проводиться робота по формуванню у школярів позитивного відношення до всіх видів трудової діяльності. Увага психолога, що проводить профорієнтаційну роботу має бути спрямована на вивчення інтересів підлітків, на їх зміни та розвиток.

Планування профорієнтаційної роботи на цьому етапі освіти школяра має сприяти розширенню та поглибленню пізнавальних інтересів учнів. Заходи ( екскурсії, зустрічі з спеціалістами тощо ) вже більш глибше, ніж на першому рівні, пропедевтичному етапі, ознайомлюють учнів зі світом професій.

Окрім бесід, екскурсій, зустрічей зі спеціалістами для розширення кола інтересів учнів цього віку можуть плануватись : демонстрація фільмів про професії, обговорення телепередач з профорієнтаційною тематикою тощо.

На третьому, останньому етапі підготовки учнів до вибору професії ( в старших класах ) планування профорієнтаційної роботи має специфіку, що обумовлена поставленими перед нею завданнями. На цьому етапі також плануються заходи, що спрямовані на формування знань про світ праці. Одержавши певний багаж знань на попередніх етапах, старшокласники психологічно готові до сприйняття більш складного інформаційного матеріалу про вибір професії. Заплановані профорієнтаційні заходи будуються таким чином, щоб у процесі подавався глибокий соціально-економічний та психологічний аналіз професії. Якісно більш високий рівень професійної інформації на цьому етапі сприяє тому, що старшокласники, засвоюючи її, у той же час опановують спосіб самостійного аналізу професій та застосовують його при ознайомленні з новими професіями.

Планування профорієнтаційної роботи зі старшокласниками передбачає вже не тільки проведення заходів для розширення їх знань про світ професій та розвитку пізнавальних інтересів, але і таких форм роботи, які спрямовані на формування, поглиблення, закріплення інтересів до сфери праці, професіям, що виникли раніше.

Велику увагу в плануванні на цьому етапі потрібно приділити роботі психолога з батьками учнів, шкільним лікарем, бібліотекарем та іншими учасниками цього великого комплексу, що задіяний для підготовки школярів до майбутнього професійного самовизначення. [ 43, c 158 – 160 ]

О. Шатенко виділяє два головних напрямки роботи психолога школи в області профорієнтації.

1. Проведення інформаційно-просвітницької роботи, яка спрямована на розвиток психологічної культури учнів, поглиблення знань з психології. Доцільним є викладання психологом курсу „Основи вибору професії” під час якого окрім знань професійної спрямованості попадаються також необхідні психологічні знання, проведення професійних консультацій.

Розрізняють чотири види профконсультації :

- довідкову, в ході якої з’ясовуються шляхи працевлаштування, вимоги до прийому на роботу і навчання, можливості оволодіння різними професіями, терміни підготовки, перспектива професійного росту;

- діагностичну – спрямовану на вивчення особистості, інтересів, нахилів, здібностей з метою виявлення її відповідності особливостям професії;

- формуючу – що має на меті керівництво, корекцію вибору школярами професії і передбачає систематичну реєстрацію змін особистості школяра стосовно професійного самовизначення ;

- методичну – спрямовану на виявлення стану здоров’я учнів, їхніх психологічних властивостей щодо вподобаної професії, і, в разі потреби – на переорієнтацію на іншу, близьку по суті діяльність.

Профконсультація передбачає цілком певні організаційні норми : групову роботу з класом та індивідуальну з кожним учнем.

Проведення індивідуальних консультацій з підлітками і юнаками, які передбачають діагностику, корекцію і власне консультацію.

Організація індивідуальної профконсультації дає можливість шляхом діагностики здібностей виявити індивідуальність, потенційні можливості і в певній мірі впливати на їх формування.

Надання допомоги учням у виборі професії здійснюється на основі їх всебічного вивчення в процесі навчальної та трудової діяльності. На протязі всього періоду навчання учнів шкільний психолог вивчає інтереси та нахили учнів, активно впливає на їх розвиток

Рекомендації щодо вивчення учнів в процесі їх профорієнтації можна звести до таких:

1. Не обмежуватись вивченням навчальної діяльності та шкільної суспільно-корисної активності учнів, а намагатись досліджувати їх позанавчальні та позашкільні інтереси та нахили аж до рівня життєвої активності.

2. Визначити сильні якості учнів, продуктивні сторони особистості з точки зору не тільки навчання в школі, але і вимог різних: видів праці і звертати на них увагу підлітків та їх батьків.

3. Виявляти психологічні та медичні протипоказання до вибору тих чи інших професій.

4. Індивідуально-психологічні особливості людини необхідно оцінювати різносторонньо. Для ефективності профконсультації недостатньо визначити відповідність якої-небудь особливості вимогам конкретної професії. Необхідно встановити відповідність особистості в цілому вимогам тієї або іншої галузі діяльності.

5. Враховувати такий індикатор професійної придатності, як емоційний комфорт, емоційна задоволеність своєю професією, роботою.

6. Доводити до свідомості самих учнів виявлені в них професійно позитивні та негативні /протипоказані/ якості, дотримуючись при цьому педагогічного такту.

В процесі формування в учнів готовності до вибору професії необхідно звертати увагу на такі індивідуальні особливості:

Перш за все - це інтереси, нахили учнів. Професійні інтереси відрізняються конкретністю і цілеспрямованістю. Це інтерес до тієї професії, яку обирає для себе учень

Розвиток та формування професійних інтересів безпосередньо зв'язані з пізнавальними інтересами. Це інтереси, які спрямовані на оволодіння знаннями з професії, розуміння її суті, оволодіння не тільки практичними, але і теоретичними основами даної професії. Чим сильніше виражений професіональний інтерес, тим глибша потреба в оволодінні знаннями з конкретної професії.

Важливо також встановити, якими мотивами керується школяр при виборі професії, чим визначаються його цілі, що породжені ідеалами та переконаннями.

Ідеали та переконання – це вищі життєві мотиви, які формуються і виховуються на протязі всього життя людини, це мисленні зразки особистісних якостей людини, її діяльності і професійної соціальної - поведінки. Ними керується учень тепер і вони визначають його плани на майбутнє. [ 39 ]

Р.Овчарова виділяє десять правил психолога-профконсультанта:

1. Знати професіограми спеціальностей, характерних для даного району.

2. Під час профконсультації обов’язково мати показання та протипоказання до професій, різноманітні методики діагностування, щоб у необхідних випадках виконати й цю процедуру.

3. Під час профконсультації розвивати самооцінку та вказувати на позитивні якості особистості, допомагати у розвитку об’єктивного самовизначення.

4. Всі рекомендації давати тактовно, консультацію проводити у довірливій обстановці. Необхідно спрямовувати зусилля особистості з урахуванням умов та вимог суспільства.

5. Психолог повинен бути переконаним, що кожен школяр є особистістю, що володіє індивідуальними інтересами, здібностями, особливостями характеру, які необхідно використовувати у реалізації потенційних можливостей учня.

6. Психолог може задавати запитання, узагальнюючи та систематизуючи відповіді на них; дає поради, несучи відповідальність за їх наслідки.

7. Психолог робить висновки на основі комплексного вивчення особистості клієнта (даних спостережень, біографії, історії події, відповідей на питання анкети, медичного діагнозу, результатів психодіагностики).

8. При консультуванні необхідно враховувати у більшій мірі останні дані про особистість, ніж попередні.

9. Консультант повинен всебічно та вичерпано проводити необхідні експерименти, допомагати школяру зрозуміти свої недоліки, негативні риси характеру та у довірливій формі вказувати можливості їх усунення.

10.Консультант, впливаючи на інтелектуальну та емоційну сфери школяра, повинен постійно враховувати його психологічний стан. Його ціль – зроз