Правові основи реалізації грошово - кредитної політики національного банку України

Вступ

РОЗДІЛ 1. Грошово-кредитна політика та її організаційно-правові інституційні основи

1. 1. Поняття грошово-кредитної політики та її правових основ

1. 2. національний банкяк головнийсуб’єкт державної грошово-кредитної політики України

1. 3. Правовий механізм грошово-кредитної політики і проблеми його вдосконалення

Висновкидо1 розділу

РОЗДІЛ 2. Правові основи монетарного механізму реалізації грошово-кредитної політики в Україні

2. 1. Грошова система України як об’єкт монетарної політики (правові питання)

2. 2. Загальна характеристика системи правових методів і засобів (інструментів) грошово-кредитної політики

2. 3. Політика Обов'язкового резервування

2. 4. Процентна політика Національного банку України

2. 5. Управління золотовалютними резервами

2. 6. Операції з цінними паперами навідкритому ринку

2. 7. Регулювання імпорту та експорту капіталу

Висновки до 2 розділу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Інтернаціоналізація господарської діяльності, зростання обсягів міжнародної торгівлі зумовили потребу суб’єктів господарювання у постійно зростаючій масі фінансових та кредитних ресурсів. Серед значного розмаїття механізмів та інструментів, що існують в інституційно-економічному середовищі, прямий вплив на вищезазначені процеси здійснюється за допомогою декількох основних важелів, серед яких одне із центральних місць займає грошово-кредитна політика. Її конструктивна роль повною мірою виявляється в регулюванні процентної ставки, обсягу грошової маси та обмінного курсу, які справляють відчутний вплив на сукупний попит, а відтак і на головний макроекономічний показник - валовий внутрішній продукт. На нинішньому етапі розбудови суверенної України у грошово-кредитній сфері пріоритетним напрямом є утримання стабільності національної валюти та цін, нормативів бюджетного дефіциту та забезпечення керованості інфляцією, стабільності національної валюти, створення досконалої банківської системи, використання кредитних засобів стимулювання виробництва, активізація інвестиційного процесу, всебічний розвиток підприємництва, демонополізація виробництва.

Актуальність теми про правові основи грошово-кредитної політики визначається соціально-економічним значенням грошово-кредитної системи країни, яка приводить в дію і забезпечує функціонування виробництва, сфери обміну і споживання, що дало підставу Ж. Бодену назвати гроші "нервами економіки". Випустивши гроші в обіг, центральний банк мусить проводити певну політику щодо регулювання її кількості (грошової маси) як в цілому, так і у її складових частинах – готівковій і безготівковій, - контролює її обсяги за іншими параметрами. Грошово-кредитна політика покликана узгоджувати грошову систему з усіма секторами економіки і соціального життя, формувати попит і пропозицію коштів, передбачати антиінфляційні засоби та ін., тобто давати певний суспільний ефект. Результати здійснення грошово-кредитної політики в концентрованому вигляді показано, наприклад, у інформації Міністерства фінансів України: ²Швидко зростали заощадження населення, що свідчить про зростання інвестиційного потенціалу в економіці. Обсяг депозитів фізичних осіб збільшився на 76 відсотків, кредитування економіки зросло на 62 відсотка, населення – у 2, 3 рази. Міжнародні резерви Національного банку України зросли у два рази або на 10 млрд. дол. США, до 19,4 млрд. дол. США² [140].

Таким чином, задача грошово-кредитної політики полягає в забезпеченні суспільства необхідними засобами обігу та інструментами соціально-економічних перетворень, однак саме в останній із якостей виявляють себе назовні ряд протиріч, корені яких криються в невідповідності між вимогами суспільства, з однієї сторони, і станом грошово-кредитної системи, з іншої. Мова йде про кредитування господарюючих суб’єктів і населення, антиінфляційні заходи, стан грошової маси в обігу, забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та ін., які не відіграють належної ролі в економіці і задоволенні потреб населення, але є предметом постійної уваги органів, що розробляють і проводять грошово-кредитну політику

Важливе соціально-економічне значення, якого набула грошово-кредитна політика за часів незалежної України, обумовило її відображення в актах чинного законодавства. Конституція України встановила, що грошовою одиницею України є гривня і забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України; Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Більш детальна регламентація відносин у грошово-кредитній сфері здійснюється Національним банком України. В результаті ці норми разом із численними актами НБУ, якому передане право розробки і здійснення грошово-кредитної політики, утворюють складне за юридичною природою нормативне утворення – сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері вироблення і реалізації грошово-кредитної політики.

Завдання правового регулювання грошово-кредитної політики визначаються соціально-економічними проблемами життя суспільства і особливостями права, яке являє собою юридичну форму закріплення і вияву економічних відносин і в змозі регулювати тільки вольові відносини. В процесі регламентації цих відносин постають ряд проблем і протиріч, які вимагають гнучкого врегулювання: протиріччя між незалежністю НБУ і необхідністю проведення єдиної державної монетарної і фінансової політики, проблема розподілу завдань, функцій і повноважень між різними ланками державного апарату з метою досягнення якнайвищого економічного ефекту і забезпечення необхідного ступеня демократизму в управлінні грошово-кредитною системою, проблема вибору належних організаційно-правових форм грошово-кредитної політики, її інструментів та ін. В часовому вимірі це означає створення стабільної системи правових норм, яка б забезпечувала принаймні основні вимоги держави і суспільства в даній сфері відносин. Грошово-кредитна політика не може залишатися незмінною протягом тривалого часу, вона вимагає постійного коригування зі сторони НБУ і держави (наприклад, в щорічних Основних засадах грошово-кредитної політики). Крім того, вона має відповідати вимогам правового поля України.

Голова Національного банку України В. С. Стельмах, розглядаючи питання грошово-кредитної політики і характеризуючи її стан, стверджує, що "за роки незалежності вона практично сформована і в цілому відповідає потребам перехідного періоду, а грошово-кредитна політика, яку реалізує Національний банк України, є достатньо дієвою і значною мірою стимулює розвиток нових економічних відносин. При цьому слід зазначити, що характер грошово-кредитної політики, її завдання та умови реалізації визначаються рівнем економічного розвитку держави, станом банківської системи і грошового ринку, рівнем довіри суб’єктів господарювання до економічної політики держави та фінансово-кредитних інституцій" [130, с. 1], а також підкреслює, що "забезпечення стабільності банківської системи України вимагає упорядкування не тільки законодавчої, а й нормативної бази з метою вдосконалення системи банківського нагляду, управління капіталом комерційних банків, підвищення рівня ліквідності та надійності банківської системи, зниження рівня ризикованості банківських операцій та посилення довіри населення до національної грошово-кредитної системи та національних грошей" [130, с. 13].

Коло проблем правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики не вичерпується лише тими, які окреслені вище. В суто науковому плані ще необхідне подальше ствердження грошово-кредитної політики як правового інституту, формування поняття і змісту цієї правової категорії, її зв’язків з іншими аспектами діяльності Національного банку України, вдосконалення законодавчих основ розроблення і реалізації грошово-кредитної політики, а також її організаційно-правових форм.

Ступінь наукового дослідження теми. В економічній науці питання грошово-кредитної політики в достатній мірі досліджені, хоча коло питань актуальних проблем у цій сфері практично безмежне, про що свідчать роботи великих вчених-економістів – Дж. М. Кейнса, М. Фрідмена, Дж. Б’юкенена, Р. Лукаса, Ф. Хайєка та ін. В сучасній Україні (за радянських часів питанням грошово-кредитної політики практично не приділялось уваги) коло наукових джерел складають роботи вчених-економістів (представників фінансової науки). Сюди можна віднести цілий ряд робіт різних авторів та авторських колективів (Гальчинський А. С., Лютий І. О., Мороз А. М., Савлук М. І., Дзюблюк О. В., Костіна Н. І. та ін.). В юридичній літературі інтерес до питань грошових відносин започаткувались ще в роботах Г. Ф. Шершеневича, Агаркова М. М., Лоєвецького Д. А., Лунца Л. А. (його робота „Деньги и денежные обязательства в гражданском праве” [91] і на сьогоднішній день є класичною) та ін. В сфері науки фінансового права концептуальні, методологічні начала дослідження грошово-кредитних відносин в Україні започаткування академік Воронова Л.К., цілий ряд робіт якої відносяться до сфери банківського права. На сьогодні велике значення у дослідженні банківських відносин мають роботи Є. О. Алісова, Заверухи І. Б., О. П. Орлюк, Ващенко Ю. В., Є. Карманова, Качана О. О., Костюченка О. А. та інших дослідників.

Грошово-кредитна політика являє собою комплекс заходів, які проводить держава в особі Національного банку України, у сфері грошового обігу і кредиту. Основи цих відносин врегульовано Конституцією та законодавством України (зокрема, це розділ ΙУ Закону України "Про Національний банк України", ст. 24 - 31). Нормативно-правова база грошово-кредитної політики утворила підгрунтя для наукових досліджень і висвітлення її питань в літературних джерелах, але практично всі підручники, навчальні посібники, монографічні дослідження та ін. з фінансового права обходять стороною питання грошово-кредитної політики і практично його лише треба з¢ясовувати. В роботах з банківського права ці питання розглядались лише в роботах Орлюк О. П. [106, с. 133 - 152] і досить коротко - в роботах Заверухи І. Б. [70, с. 63 - 65], а з питань правового регулювання грошових відносин Лукашевим О. А. захищена кандидатська дисертація [90]. Тим часом правове регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики виявилась на перехресті декількох галузей права – господарського, адміністративного, фінансового і водночас у жодній з них воно не знайшла собі належного місця в їх системі. Водночас грошово-кредитна політика, яка за змістом є економічною категорією, закріплена в ряді правових актів, ставши правовою категорією, що вимагає дослідження питань про предмет правового регулювання, місце сукупності норм, що регламентують відносини із формування і реалізації грошово-кредитної політики, в системі права і системі законодавства та ін.

Відтак можна дійти до висновку, що об’єктивно існує необхідність у подальшому вивченні та дослідженні проблем грошово-кредитної політики і саме цим зумовлене обрання теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної держбюджетної теми, яка розробляється колективом кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 21 лютого 2005 року (протокол засідання Вченої ради юридичного факультету № 5). Робота виконана в рамках планів досліджень юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2006 – 2010 р.р. та спеціальної науково-дослідної теми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" (номер державної реєстрації 06 БФ 042-01).

Об’єкт дослідження. Об’єктомє правові відносини, що виникають в процесі формування і реалізації грошово-кредитної політики.

Предмет дослідження становлять правові норми, що регламентують організаційно-правові форми грошово-кредитної політики, засоби та методи її реалізації. Аналіз їх, звичайно, супроводжується узагальненням найважливіших питань правового регулювання розглядуваних відносин. Але вони складають лише ядро об’єкта, а до кола уваги входять також ряд норм, що регулюють відносини в сфері державного, соціального і економічного життя суспільства і, відповідно, входять до інших галузей права, але розглядаються з приводу відносин, пов’язаних із грошово-кредитною політикою. Висновки економічної науки використовуються в роботі для обґрунтування змісту правового регулювання.

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні та узагальненні основних правових питань грошово-кредитної політики з позицій фінансового права та державного управління сферою грошово-кредитних відносин, формуванні фінансово-правової парадигми цього інституту. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких основних завдань дослідження:

- дослідити законодавчу базу, що регулює відносини у сфері грошово-кредитної політики;

- дослідити теоретичні засади грошово-кредитної політики і її правового закріплення;

- сформулювати і обгрунтувати визначення поняття грошово-кредитної політики, а також її основні правові елементи;

- дослідити основні організаційно-правові форми грошово-кредитної політики, механізм та ступінь їх ефективності;

- вивчити іноземний досвід реалізації грошово-кредитної політики, визначити закономірності їх розвитку та можливості щодо їх застосування в Україні, здійснивши порівняльний аналіз;

- подати практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства з питань грошово-кредитної політики.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та прийняті на їх основі нормативні акти з питань грошово-кредитної політики, центральне місце серед яких займають акти Національного банку України.. Коло наукових джерел складають праці вчених в галузі фінансового та банківського права України та іноземних країн, а також роботи в галузі економіки (макроекономіка) та інші джерела, в яких висвітлюються питання грошово-кредитної політики.

Методи дослідження. Методологічною й теоретичною основою дослідження є наукове і творче осмислення досягнень зарубіжних і вітчизняних вчених у галузі теорії і практики грошово-кредитної політики. У роботі використані такі методи дослідження, як аналіз та узагальнення теоретичних джерел, загальнонаукові прийоми аналізу та спеціальні методи наукового юридичного дослідження.

Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання об’єктивної дійсності, заснований на зв’язку теорії і практики, детермінованості, обумовленості явищ, взаємодії об’єктивного і суб’єктивного, суперечності між суттю і явищем, змістом і формою, об’єктивності, єдності і боротьбі протиріч, відносності та ін. Грошово-кредитна політика здійснюється в складному середовищі, яке характеризується різноманітністю інтересів, що часто суперечать один одному, необхідністю проведення єдиної цілеспрямованої політики, заснованій не на боротьбі інтересів, а на пізнанні об’єктивних закономірностей кругообігу грошей в суспільстві, підпорядкуванні цим закономірностям як усіх приватних, так і державних інтересів, врахуванні впливу зовнішнього по відношенню до банківської сфери середовища (світового валютного ринку, економічних процесів та ін.) т. п. Роль постійнодіючих правових норм у такому середовищі зводиться до закріплення стабільних елементів і надані можливості проведення гнучкої політики, що передбачає різні види норм (імперативні, владні, дозволяючі, забороняючі, уповноважуючі), різних методів регулювання грошових відносин (ринкових і адміністративних).

В цілому методологію даного наукового дослідження складає сукупність методів, способів, прийомів, категорій і принципів наукового пізнання, які об’єднуються в загальнонаукові та філософські, а також конкретно-юридичні спеціальні методи, головними із яких можна назвати: метод системного аналізу, структурно-функціональний, історичний, статистичний, а також формально-догматичний, логічний, та інші методи.

Системний метод і метод структурно-функціонального аналізу дає можливість оцінити в цілому грошово-кредитну політику в системі суспільних інституцій. Проблема в науці зводиться до вибору певної системи як об’єкта дослідження. Правовий аналіз грошово-кредитної політики зумовлює її розгляд в системі "держава – право - Національний банк України – система банків – система грошового обігу"; при цьому кожний з елементів цієї системи становить складну підсистему, яка має власні закономірності і відрізняється цілісною внутрішньою структурою і особливими зв’язками із зовнішнім середовищем. Особливе значення має системно - діяльнісний підхід, який дозволяє розглядати явища у вимірі людської діяльності, співвідношення суб’єкта і об’єкта, потреб, процесів, умов і результатів діяльності суб’єктів.

Систему конкретно-наукових методів утворюють висновки ряду наук, таких, як конституційне право, наука державного управління, адміністративне право, фінансове право, економічна теорія та ін., а також застосовуваних у правовій науці методів дослідження. Так, формально-догматичний метод дозволяє осягнути нормативно-правову основу грошово-кредитної політики. Особливістю відносин в сфері її здійснення є те, що деякі з її інструментів (наприклад, обов’язкове резервування та ін.) передбачають цілком конкретне ситуативне регулювання, а не загальнополітичний підхід, що передбачає застосування конкретних категорій правового регулювання (тлумачення норм, відповідальність суб’єктів, правовідносини та ін.).

В процесі дослідження використовувались і інші методи (факторний аналіз, абстрагування, аналіз і синтез, формалізація та ін.).

Наукова новизна дослідження полягає в постановці питання про грошово-кредитну політику як інститут фінансового права, розробці ряду висновків і положень, які в сукупності дають можливість розв’язання проблем важливої наукової теми – правових основ грошово-кредитної політики.

В результаті проведених наукових досліджень:

вперше одержано

- поставлене питання про правові основи грошово-кредитної політики як одного із найважливіших інститутів фінансового права;

- сформульовано власне визначення грошово-кредитної політики, всебічно проаналізовано її поняття і зміст, структуру і цілі;

- розглянуто правовий механізм грошово-кредитної політики, внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема, регламентації порядку розробки і прийняття, а також змісту найважливішого акту у цій сфері – Основних засад грошово-кредитної політики;

- поставлено питання про законодавче закріплення принципів грошово-кредитної політики і у якості ініціативної пропозиції запропоновано ряд принципів;

- розроблено ряд аспектів правового регулювання засобів і методів грошово-кредитної політики;

- внесено пропозиції, щодо вдосконалення правового регулювання управління золотовалютними резервами та ін.;

набули подальшого розвитку і удосконалені:

- положення про грошово-кредитну політику як політику держави, її тісний зв’язок із економічною та фінансовою політикою держави, співвідношення з іншими напрямками державної політики, пов’язаними із грошово-кредитною політикою;

- питання про незалежність Національного банку України в проведенні грошово-кредитної політики і ряд суміжних питань, які впливають на самостійне проведення монетарної політики центральним банком;

- питання правового статусу Ради Національного банку України як центрального органу, який розробляє і здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики, а також Правління Національного банку України, яке в своїй діяльності реалізовує грошово-кредитну політику; внесено пропозиції щодо формування складу Ради НБУ;

- питання про обов’язкове резервування коштів і внесено пропозиції щодо його вдосконалення та ін.

Теоретичне і практичне значення роботи, отриманих результатів дослідження полягає:

- в сфері наукових досліджень – в можливості подальшого дослідження виділеної в єдиний інститут сукупності правових норм, що регулюють порядок розробки і здійснення заходів грошово-кредитної політики, а також правовідносин, що виникають в процесі її реалізації; використанні висновків і положень дисертаційного дослідження при проведенні наукових досліджень в сфері фінансового і банківського права;

- в сфері практичної діяльності – використання висновків і положень дисертаційного дослідження в процесі практичної роботи по розробці і здійсненню заходів грошово-кредитної політики; поставлені питання можуть стати предметом розгляду вищим представницьким органом України питань грошово-кредитної політики; більш широкому врахуванні правових питань

- в сфері правотворчості – використання результатів дослідження в процесі розробки і вдосконалення чинного законодавства України;

- в навчальній роботі – в можливості практичного застосування висновків, узагальнень, окремих положень в навчальному процесі, виділенні питань грошово-кредитної політики в окремі структурні підрозділи навчальних планів і програм з курсів конституційного, фінансового, банківського права;

- в правовиховній сфері – більш широке застосування принципу прозорості грошово-кредитної політики, доведенні положень монетарної політики до відома населення, широке обговорення правових та економічних питань монетарної політики зацікавленими колами, використання висновків правових досліджень у цій сфері.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеним науковим дослідженням і містить авторські розробки щодо правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики України. Наукові дослідження, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані дисертантом самостійно.

Апробація, реалізація і публікація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні, методологічні та методичні положення й результати дисертаційної роботи доповідалися дисертантом та отримали позитивну оцінку на міжнародних та національних науково-практичних конференціях, а саме: Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка 20 – 21 квітня 2006 р. («Суб’єкти грошово-кредитної політики за Конституцією та законодавством України»), Днях науки філософського факультету – 2007, Міжнародній науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ) 18 – 19 квітня 2007 р. («Правовий статус Ради Національного банку України»), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ) 19 – 20 квітня 2007 р. («Правові питання управління Національним банком України»).

Наукові публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано чотири наукові статті у фахових виданнях, а також тези виступів на науково-практичних конференціях.

РОЗДІЛ 1. Грошово-кредитна політика та її організаційно-правові інституційні основи

1.1. Поняття грошово-кредитної політики та її правових основ

Нормативно-правове закріплення грошово-кредитної політики в українському законодавстві з¢явилось не відразу з набуттям Україною незалежності, а в процесі формування власного законодавства і самої грошово-кредитної політики, яка в умовах Радянського Союзу так і не сформувалась в єдиний напрямок діяльності і наукову категорію. Практично вперше на конституційному рівні вона була закріплена в Конституційному Договорі між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, ст. 34 якого встановлювала, що "у питаннях, пов’язаних із проведенням грошової кредитної політики Кабінет Міністрів України погоджує свої дії з Національним банком України, на який покладаються функції визначення і проведення цієї політики" [153].

В подальшому основні положення щодо грошово-кредитної політики визначено у Конституції України та розділі ΙУ Закону України "Про Національний банк України" (ст. 24 – 31), конкретизовано і розвинуто в ряді актів чинного законодавства. Головний зміст конституційних і законодавчих норм становлять визначення грошово-кредитної політики, системне закріплення її засобів і методів та інші важливі положення. Разом з появою Закону України "Про Національний банк України" в законодавстві України вперше з’явилось нормативно-правове визначення грошово-кредитної політики - ²комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу² [158, ст. 1].

Згідно визначення Господарського кодексу України ²грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки² [156, ст. 10].

У своїх визначеннях Закон України "Про Національний банк України" і Господарський кодекс України здебільшого вказують на суспільні цілі грошово-кредитної політики (стабільність національної грошової одиниці, антиінфляційна спрямованість монетарної політики та ін.), що скоріше являє собою зовнішню сторону цього поняття, але не зовсім повно розкриває її внутрішній зміст, складові частини та ін. Включення до цих визначень програмних цілей теж викликає запитання. Наприклад, формулювання Законом такої цілі як ²регулювання економічного зростання² містить в собі логічне протиріччя – регулювання зростання включає в себе стримування, а регулювати зростання навряд чи потрібно взагалі. Однак у монетарній політиці має місце в залежності від економічної ситуації як сприяння розвитку, так і стримування розвитку економіки. Залишає простір для роздумів і положення про ²вирівнювання платіжного балансу² - в яку сторону його треба вирівнювати?

Орлюк О. П. визначає грошово-кредитну політику як "визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни" [107, с. 453]. Близьке за змістом визначення дає і І. Б. Заверуха [70, с. 63].

Питання про поняття грошово-кредитної політики має методологічне значення і в практиці та економічній науці є доволі дискусійним. В економічній літературі, зокрема, в працях ²Гроші і кредит² [52, с. 187] та в роботі Адамика Б. П. [1, с. 39] розглядається два підходи до розуміння грошово-кредитної політики, обсягу цього поняття. В цих роботах відмічається занадто вузьке трактування грошово-кредитної політики, яке дають деякі американські вчені [63, с. 19], які розглядають грошово-кредитну політику лише як засоби впливу на кількість грошей в обороті. В той же час представники іншої точки зору [151, с. 24] визначають її розширено – як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади, - і включають до грошово-кредитної політики всі заходи держави політичного характеру, які стосуються монетарної сфери. При такому підході до грошово-кредитної політики входять навіть питання про ставки податків і зборів, рівень і структуру бюджетних видатків, дефіциту державного бюджету та ін. Мабуть, це занадто розширене поняття, яке включає до грошово-кредитної політики не тільки регулювання грошового обігу, але і всі відносини, які на нього впливають, навіть якщо вони не входять до числа грошових, банківських і не управляються Національним банком. Такий підхід лише шкодить головному – виділенню в окремий об’єкт певної системи грошових і кредитних відносин, щодо яких здійснюються всі заходи впливу, методи і засоби грошово-кредитної політики, передбачені Законом України ²Про Національний банк України". Іноді поняття грошово-кредитної політики занадто звужується і можна зустріти такі його тлумачення як тільки регулювання валютного курсу чи процентних ставок за кредитами. Це вже занадто звужує розуміння монетарної політики, а в юридичному плані просто не відповідає змісту всього розділу ΙУ Закону України ²Про Національний банк України", який вказує на регулювання обсягу грошової маси, а серед методів і засобів навіть не згадує регулювання валютного курсу.

Як власний варіант розуміння суті грошово-кредитної політики автори підручника ²Гроші і кредит² [52, с. 187] пропонують її визначення ²як комплексу взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк". Як випливає з цього визначення, монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. При такому підході монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу — грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні монетарна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні² [52, с. 187]. Таким чином, до грошово-кредитної політики слід відносити всі заходи, методи, інструменти, дії регулятивного характеру, що здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах [1, с. 39].

Проф. Лютий І. О. визначає грошово-кредитну політику як ²сукупність заходів і інструментів впливу, спрямованих на регулювання грошової пропозиції, рівня процентних ставок, об’ємів кредитів, що в цілому призводить до змін макроекономічних показників² [92, с. 149]. Дане визначення, очевидно, є одним із найбільш прийнятних, оскільки в ньому зосереджено найбільш суттєві моменти щодо грошово-кредитної політики і проведено її зв’язок із макроекономічними показниками.

В найбільш широкому розумінні грошово-кредитна політика як один із напрямків економічної політики виступає здебільшого в процесі розгляду вищими ешелонами влади всіх питань грошового характеру, банківської системи та ін. Зокрема, так вони постали в процесі парламентських слухань ²Фінанси і банківська діяльність: сучасний стан та перспективи розвитку² 2003 р. [165], коли рекомендаційні заходи охоплювали мало не всі банківські, грошово-кредитні відносини. Водночас слід розрізняти заходи, які створюють умови для обігу грошей, і фактори, які прямо цей обіг визначають – ними є, наприклад, заходи з регулювання пропозиції (кількості, маси) грошей, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей, фактори їх мультиплікації, структура грошової маси, співвідношення готівкового і безготівкового обігу та ін. Однак такі заходи, як реєстрація банків, розміри їх статутного капіталу і т. п. лише мають відношення до регулювання грошового обігу, але не складають суть цього регулювання.

Співставлення всіх цих визначень дозволяє провести між ними різницю і сформулювати деякі висновки.

1. Якщо взяти грошово-кредитну політику за систему, то можна побачити, що ядром цієї системи є регулювання кількості грошей в обігу, яке за суттю складає основу грошової пропозиції. Тому визначення американських вчених, про яке йшла мова вище, виділяє лише ядро системи, але не визначає саму систему.

2. Занадто широке тлумачення грошово-кредитної політики не розкриває її суть і зміст. В ньому поєднуються елементи як самої грошово-кредитної політики, так і всі фактори, які на неї впливають і відображаються на кількості грошей в обігу.

3. Визначення, яке дають автори підручника ²Гроші і кредит² [52, с. 187] та Б. П. Адамик ставить в центр не саму грошово-кредитну політику, а засоби її здійснення; до того ж, в ньому не містить вказівка на загальнодержавний характер грошово-кредитної політики, а за критерій обираються те, що заходи з її здійснення проводяться через Національний банк України.

4. Визначення Лютого І. О. в цілому є одним із найбільш прийнятних, хоча воно дещо виходить за межі прийнятої в Україні монетаристської концепції.

5. Позитивним моментом у визначенні грошово-кредитної політики в Законі України "Про Національний банк України" є те, що в ньому чітко окреслюються економічні орієнтири грошово-кредитної політики - економічне зростання, стримування інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення, вирівнювання платіжного балансу. Тим самим проводиться зв’язок грошово-кредитної політики і суспільного розвитку. Але варто зауважити, що ця сторона грошово-кредитної політики виступає як її зовнішній аспект, а внутрішній складає комплекс монетарних заходів, необхідних для досягнення суспільних результатів (хоча всі вказані суспільні наслідки наступають в результаті діяльності не лише НБУ, а і всієї системи органів державної виконавчої влади).

6. Визначення Господарського кодексу України, який розглядає грошово-кредитну політику як частину економічної політики, очевидно, є неповним, оскільки воно приймає за основу лише сферу господарювання, в той час, як монетарна політика в рівній мірі відноситься і до соціальної сфери, до державних фінансів (наприклад, обслуговування державного боргу).

В результаті цього короткого розгляду можна прийти до висновку, що існує два значення грошово-кредитної політики: 1) суто наукове, спеціальне (воно вживається тільки в банківській сфері, в колах спеціалістів), вузьке значення, яке відображає суть грошово-кредитної політики; 2) широке, яке частіше вживається на практиці і має на увазі цілий комплекс усіх заходів держави у грошово-кредитній сфері.

Виходячи з розглянутих вище положень можна запропонувати таке визначення: грошово-кредитна політика – це система заходів із регулювання грошової пропозиції за її кількістю, структурою, рівнем процентних ставок, ціною і обсягами кредитів, спрямованих на економічне зростання, стримування інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення, регулювання платіжного балансу з метою задоволення суспільного попиту на гроші.

Грошово-кредитна політика своєрідно поєднується із державним управлінням і регулюванням у грошово-кредитній сфері, що являє собою відносно відокремлену систему суспільних економічних відносин, яка в той же час міцно пов’язана із усіма галузями економіки і соціальної сфери. Цільовими орієнтирами грошово-кредитної системи є забезпечення всіх галузей господарювання і соціальної сфери необхідними грошовими коштами. Закріплені в Основних засадах грошово-кредитної політики положення сприймаються як владні веління, які мусять бути реалізованими в процесі управлінської діяльності, яка, в свою чергу, передбачає регулювання як найважливіший засіб і складову частину здійснення державного управління. Ю. О. Тихомиров, наприклад, визначає державне управління як "організований процес керівництва, регулювання і контролю державних органів за розвитком сфер економіки і культури, інших сфер життя" [132, с. 102; пер. авт. - І. В.]. Тим самим він виділяє найголовніші частини державного управління – керівництво, регулювання і контроль, які в сфері грошово-кредитної політики практично здійснюються в рамках однієї структури - Національного банку України. Таким чином, з точки зору системного підходу грошово-кредитна політика являє собою політику, яка визначає зміст і спрямованість державного регулювання і управління грошово-кредитними відносинами, і включає в себе суб’єкт управління, його об’єкт і управлінський вплив. Варто лише відзначити двозначність терміну "регулювання", яке вживається для позначення суто правового регулювання і у даній сфері для регулювання кількості грошей в обігу, що наповнює його іншим змістом і виходить за межі суто правового тлумачення.

Україна стала на шлях розвитку ринкової економіки, яким ідуть більшість країн світу і які вже накопичили у цій справі певний досвід. Ринкова економіка несе в собі механізм її саморегулювання, в основу якого покладено грошові механізми, і це створює ефект досконалості цього методу ведення господарства. Однак подальший розвиток економічних відносин, передусім, поглиблення процесів спеціалізації виробництва, внаслідок чого виникла розгалуджена мережа банків, інших фінансово-кредитних інститутів, значно ускладнили структуру економічних і фінансових відносин, викликали циклічність у розвитку економіки та ін. Все це стало передумовою для державного втручання шляхом регулювання ринкових економічних відносин. Як результат цього з¢явилась ідея, а пізніше і розгорнуті теорії державного регулювання економіки і ринку. На необхідність посилення державного управління і регулювання економікою вказувалось в наукових роботах економістів, управлінців [наприклад, 86, с. 14] та представників інших наук. Держава здійснює регулювання ринку за допомогою грошово-кредитних методів, водночас використовуючи цей механізм для досягнення своїх інших цілей – політичних, соціально-економічних та інших, використовуючи, в першу чергу, правовий механізм. В процесі здійснення законодавчого регулювання грошово-кредитних відносин держава регулює тим самим і ринкові економічні відносини. Цілі, які ставить перед собою держава, випливають із її загальної макроекономічної політики, визначаються її пріоритетами.

В управлінні і функціонуванні грошово-кредитної системи України органічно поєднуються свідомі процеси регулювання процесів функціонування і розвитку цієї системи із стихійними ринковими елементами. Суть полягає не лише у використанні Національним банком адміністративних і ринкових інструментів управління, а, передусім, у стихійності розвитку об’єкта управління, яким є грошовий ринок, а також банківська система, заснована на недержавній формі власності. В цих умовах регулюючий і управляючий вплив центрального банку на його найвищому рівні можна визначити як політику. Її відмінність від політики у загальновизнаному розумінні полягає в тому, що відносини класових, політичних сил не складають тут суть політики. Політикою грошово-кредитна діяльність є тому, що вона здійснюється в сфері ринкових відносин або не повністю передбачуваного грошового ринку і ринку кредитів, де панують попит і пропозиція, що викликає необхідність проведення єдиної цілеспрямованої державної політики з тим, щоб спрямувати грошово-кредитні відносини у потрібне для держави русло. Крім того, слід відрізняти політику від факторів суто екзистенціального порядку. Наприклад, правове регулювання грошової системи України є об’єктивною необхідністю і виражається у приведенні відповідних відносин у певний правовий порядок, але політика у цій сфері відрізняється не цим, а тим, що вона виражає інтереси держави з певних питань, підпорядкування їх державній волі.

Питання про саморегулювання і централізоване регулювання (управління) відноситься до числа мало не одвічних питань і періодично викликає дискусії з цього приводу. Романтичні теорії саморегулювання були розвіяні ще вченням Дж. М. Кейнса і вже сьогодні для абсолютної більшості зрозуміло, що без централізованого державного регулювання ринок грошей не зможе виконувати задачу поступального, цілеспрямованого розвитку економіки. В. Сміт розглядає централізовану і децентралізовану банківські системи і відмічає, що, "який би вердикт, тим не менше, не було винесено цим двом системам з точки зору їх стабільності, навряд чи проблема цього вибору вже коли-небудь ще набуде практичного змісту. Для переважної більшості втручання держави у банківську сферу стало настільки невід¢ємною частиною загальноприйнятої системи, що пропозиції про відмову від нього викликало б тільки насмішки" [127, с. 275]. Цей автор у своїй загальновідомій роботі привела ряд аргументів на користь централізованої системи, найбільш значними з яких є велика ймовірність криз у некерованій системі, і практично довела, що "автоматичний механізм монетарної політики" практично неможливий і скрізь замінюється на "наукове керування" [там же, с. 272]. Це стверджується і в сучасній літературі з питань банківської діяльності [73, с. 19 – 20; 125, с. 36].

Тим не менше, ідеї саморегулювання банківської системи іноді з¢являються і зараз, однак, як відмічає проф. Я. А. Гейвандов, основний зміст такої дискусії зводиться не стільки до зміни самої централізованої банківської системи в Росії, скільки до зміни порядку її державного регулювання [39, с. 12]. Цей же автор відкидає будь-яку ідею делегування повноважень від центрального банку держави недержавним організаціям (асоціаціям, спілкам та ін.) [там же, с. 13] і відстоює ідею державного регулювання ринку, відмічаючи, що ідея відмови держави від цього права може бути сприйнята як порушення конституційних прав громадян, які гарантує держава [там же, с. 14]. Разом з тим в літературі з банківського права відмічається, що під впливом тенденцій, характеру економіки, політичної системи, навіть теоретичних уявлень складаються банківські системи, які сполучають жорстку централізацію по одних сферах і децентралізацію по інших [120, с. 2]. Цікаву думку з приводу меж втручання держави у ринкові відносини висловлює Б. К. Іришев: "використання стабільної грошово-кредитної системи є основною задачею державних органів у тій мірі, в якій ринок, наданий сам собі, не може призвести до такої структури" [73, с. 58].

Сфера грошово-кредитної політики саме є однією із тих сфер, де чітко проявляється регулююча роль держави у розвитку дворівневої банківської системи зі сторони її вищого рівня - Національного банку України. Закони України "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність" містять в собі положення про застосування як адміністративних, так і ринкових методів реалізації грошово-кредитної політики. Серед засобів і методів грошово-кредитної політики, визначених ст. 25 Закону України "Про Національний банк України" [158], є засоби адміністративно-правового типу регулювання, але є і засоби, що передбачають виникнення відносин цивільно-правового характеру. Однак варто розглянути їх суть і зміст, щоб зрозуміти, що вони підкріплюються засобами економічного характеру, що не означає юридичний обов’язок, але свідчить про те, що для банків виникає необхідність економічного порядку здійснення певних дій, тобто вимушеної поведінки (мова йде, наприклад, про політику рефінансування комерційних банків, про валютні інтервенції та ін.).

Грошово-кредитну політику здійснює, в першу чергу, Національний банк України, і це дає підстави для частого вживання терміну ²грошово-кредитна політика Національного банку України². Саме під такою назвою з’явилось ряд монографій в економічній літературі [1;78 та ін.]. Слід, однак, мати на увазі, що Конституція України в ст. 85 відносить до повноважень Верховної Ради України "5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики". З цього приводу в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України" (справа про комунальні послуги) N 2-рп/99 від 2 березня 1999 р., яке містить такі положення: "згідно з пунктом 5 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить "визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики". Під державною політикою розуміються стратегічні напрями діяльності держави в економічній, соціальній, гуманітарній, екологічній, правовій та інших сферах її внутрішнього життя, а також у сфері відносин з іншими державами на певну історичну перспективу. Засади внутрішньої і зовнішньої політики - це відправні ідеї, основні принципи стратегічної лінії діяльності держави у названих сферах. Вони є базою для проведення політики органами виконавчої влади, зокрема Кабінетом Міністрів України." [197].

Ст. 100 Основного Закону закріплює положення про те, що "Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням", а її правовий статус визначається законом (положення про розробку основних засад грошово-кредитної політики Радою НБУ, щоправда, залишає відкритим питання про те, хто їх затверджує). В будь-якому випадку, виходячи з Конституції і чинного законодавства, можна поставити питання – грошово-кредитна політика є політикою держави чи політикою Національного банку України?

Приведемо висловлювання із роботи відомих українських економістів, у якій відмічається головна риса грошово-кредитної політики: ²Коли ми говоримо про грошово-кредитну політику, то повинні чітко усвідомлювати, що це форма державного контролю за діяльністю суб’єктів грошового ринку з метою забезпечення економічної стабільності, максимального рівня виробництва, зайнятості та мінімально можливих темпів інфляції. Тому грошово-кредитну політику слід розглядати як похідну від загальної економічної політики держави, реалізація якої є стратегічною метою грошово-кредитної політики² [129, с. 14]. Цей же висновок можна зробити і із змісту ст. 10 Господарського кодексу України, який визначає ²основні напрями економічної політики держави і серед них вказує на грошово-кредитну політику. В інших роботах теж стверджується, що ²суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи – центральний банк і відповідні урядові структури – міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції щодо страхування депозитів, а також інші установи² [1, с. 39]; ²грошово-кредитна політика - комплекс взаємопов'язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк² [121, с. 458]. До цього можна додати, що у визначенні грошово-кредитної політики, яке дає Закон України "Про Національний банк України", відсутня вказівка на те, що це є політика Національного банку України.

Специфіка відносин в грошово-кредитній сфері вимагає спеціального, професіонального управління і особливої політики, які може здійснювати лише центральний банк країни - Національний банк України. Тому, на нашу думку, в правовому аспекті передача Національному банку України функцій організації і здійснення грошово-кредитної політики виглядає як делегування повноважень зі сторони Верховної Ради України, передбачене Конституцією і Законом України ²Про Національний банк України". При цьому здійснення (реалізація) грошово-кредитної політики в будь-якому випадку залишається за НБУ, а делегованими є повноваження по розробці самої політики і прийняттю Основних засад грошово-кредитної політики на наступний рік. Цю ж думку стверджує і В. Л. Кротюк: "Національний банк України є органом держави із спеціальним статусом, якому закон делегував владні повноваження і який не входить до будь-якої з гілок державної влади" [85, с. 37]. Таким чином, грошово-кредитна політика є політикою держави, а в практичному плані здійснення її є прерогативою Національного банку України.

Таке своєрідне ²делегування² цілої сфери політики не означає зменшення уваги до неї зі сторони Верховної Ради України, Президента України, які можуть розглядати дані питання і приймати рішення політичного характеру. Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Він щорічно інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, яка розроблена НБУ на наступний рік і на більш тривалий період (ст. 24 та ст. 9 Закону України ²Про Національний банк України"). Згідно ст. 51 Закону (п. 5) НБУ надає інформацію Президенту України та Верховній Раді України про стан грошово-кредитного ринку. Щоправда, в юридичній науці, зокрема, в науці конституційного права розроблено питання про делегування повноважень і одним із його елементів є не лише інформування, але і звітність з питань виконання делегованих повноважень, чого в практиці відносин вищих органів влади і НБУ практично немає. Кабінет Міністрів України прямо не приймає участі у здійсненні грошово-кредитної політики, однак зв’язаний з нею цілою низкою економічних інтересів та рядом організаційно-правових форм (як безпосередньо, так і через найбільш зацікавлені міністерства і відомства - Міністерство економіки, Міністерство фінансів та інші). Основи відносин із Кабінетом Міністрів України визначено ст. 52 Закону України "Про Національний банк України": Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку; Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів; Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу; Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України; Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу; у засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу; Національний банк України має право подавати Кабінету Міністрів України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України.

Ці норми закріплюють організаційно-правові форми відносин КМУ і НБУ, але не в повній мірі акцентують увагу на здійсненні узгоджених дій. Наприклад, право присутності на засіданнях з правом дорадчого голосу, безумовно, має велике значення, але, на наш погляд, за прикладом деяких західних країн, повинно доповнюватись правом постановки перед відповідним органом питань, які мають бути ним розглянуті. Слід також передбачити правові форми розгляду питань, які є невідкладними. Однак ці положення закону ніяк не відображено у Законі України "Про Кабінет Міністрів України", який не згадує про грошово-кредитну політику, обмежуючись тим, що у ст. 41 встановлює, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України взаємодіє з Національним банком України з питань, що належать до його компетенції [163].

Висновок із цього полягає в тому, що грошово-кредитна політика є різновидом загальнодержавної політики, а це вимагає закріплення в законодавстві відповідних організаційно-правових форм. В ще більшій мірі загальнодержавний характер грошово-кредитної політики проявляє себе при розгляді питань співвідношення її із іншими напрямками політики.

Грошово-кредитна політика тісно пов’язана з іншими напрямками державної політики, перш за все, з економічною. Господарський кодекс України розглядає грошово-кредитну політику як складову частину економічної політики (ст. 10) і визначає її основні напрями – структурно-галузева, інвестиційна, амортизаційна політика, політика інституційних перетворень, цінова, антимонопольно-конкурентна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, зовнішньоекономічна, екологічна політика, а також політика у соціально-економічній сфері.Відслідкування зв’язків у цій сфері дозволяє зробити висновок, що грошово-кредитна політика виявляє відчутний вплив на економічні та соціальні процеси, але водночас і багато факторів економічного і соціального життя виявляють суттєвий вплив на ефективність грошово-кредитної політики. Одним із висновків із економічного розвитку в 1991 – 1993 р. про те, що одностороннє підпорядкування грошових процесів економічним врешті-решт справляє негативний вплив як на економіку, так і на грошову систему. Таке ж негативне, руйнуюче значення для грошово-кредитної політики можуть мати і певні фактори фінансової політики - бюджетний дефіцит, ріст державного боргу, необгрунтована податкова система та ін. Звідси випливає необхідність узгодження грошово-кредитної і економічної політики і вироблення для цього необхідних організаційно-правових форм.</