Флективний спосіб словотворення в українській мові

Вступ

Розділ 1.Словотвір. Загальні відомості. Флективний спосібсловотворення

1.1.Загальна характеристика флективного способу словотворення

1.2. Погляди вчених на флективний спосіб словотворення

Розділ 2. Флективний спосіб словотворення на матеріалі роману І.Нечуй- Левицького „Микола Джеря”

2.1. Модифікаційні флексії

2.2. Флексії з мутаційною функцією

2.3. Флексії з транспозиційною функцією

Розділ3. Клас синкретичних флексій

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перед тим, як почати висвітлення даної теми, слід зауважити, що розкриття і характеристика флективного способу словотворення мали досить велике значення для вивчення української мови. Це питання має важливе наукове методологічне значення, маючи основним завданням - описання, вивчення, пояснення флективного способу словотворення.

Досліджуючи цю тему, треба зазначити, що існують закінчення, які не тільки оформляють основу в слові певної частини мови, а й відіграють роль словотворчого форманта. Флексіями-суфіксами можуть бути -а, -о, -е, -ий. У роботі розглядається флективний спосіб словотвору та механізм творення дериватів флективним способом.

Сучасна українська лексика постійно збагачується завдяки творенню нових слів за певними закономірностями. Словотвіряк розділмовознавства вивчає структуру слів, способи їх творення, словотворчі значення, що виникають у процесі словотворення.

Словотворче значення — це значення, що належить слову в цілому і формально виражається внутрішніми засобами ряду слів певної частини мови. Воно відмінне від лексичного та граматичного, не має такого загального характеру і виявляється лише в межах словотворчого типу. Так, словотворче значення в словах крутизна, жовтизна, новизна вказує на опредмечену ознаку, що подається в основі прикметника, сполучуваного з суфіксом абстрактності -изн. Кожне зі слів має своє лексичне значення, об'єднує їх словотворче значення опредмеченої абстрактної ознаки. Словотворче значення конкретизується в лексемі, а категоріальна належність визначається формо- та словотворчими афіксами. Тому словотвір тісно пов'язаний з лексикологією і граматикою.

Зв'язок словотвору з лексикологією безпосередній: словотвір збагачує словниковий склад мови на базі сучасного мовного матеріалу. Крім того, саме лексичні одиниці мови з точки зору свого морфемного складу, структури і способів деривації є конкретним предметом власне словотвору. Наприклад, нові слова місяцехід, космонавігація, мовленнєвий виникли з елементів, що існували в мові (лексеми сполучаються за допомогою інтерфіксів або за допомогою відомих суфіксів та префіксів). Зв'язок з граматикою полягає в тому, що всі новоутворені слова оформляються за граматичними законами мови. Так, слова місяцехід, космонавігація увійшли до складу іменників, мовленнєвий — до складу прикметників за традицією. Зв'язок словотворення з формотворенням виявляється в тому, що творення нових слів часто здійснюється тими самими засобами (наприклад, префіксами і суфіксами), що і творення нових форм. Таким чином, словотворче значення реалізується в конкретному слові, тому основною одиницею словотвору є слово як конструктивне поєднання лексичних і граматичних значень.

Все вищеокреслене дає можливість вважати розкриття проблеми флективного способу словотворення актуальним, потрібним і необхідним при вивченні української мови.

Мета роботи: дослідитифлективний спосіб словотворення в українській мові на матеріалі роману І.Нечуй-Левицького „Микола Джеря”. З’ясувати види функцій флективного способу словотворення, визначити кількість та процентне відношення слів, які відносяться до тієї чи іншої функції.

Об’єктом дослідженнявиступає роль флективного словотворення в українській мові, а також аналіз роману І.Нечуй-Левицького „Микола Джеря”, що дає можливість дослідити флективний спосіб словотвору, його використання у тексті.

Теоретичну цінністьроботи складає синтез всіх джерел, присвячених морфемній структурі слова та словотвору.

Предметом дослідженняє флективний спосіб словотворення.

Логічне обґрунтування структури роботи.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури. Перший розділ розкриває загальні теоретичні відомості з поняття словотвору, морфемної структури слова та флексії взагалі.

Другий розділ – практична частина, яка поділяється на шість підрозділів, чотири з яких висвітлюють творення частин мови за допомогою флексій.

Завершується робота висновками, в яких висвітлюються головні особливості та специфіка флективного словотворення, узагальнюється все вище зазначене, а також подається список використаної літератури.

І. Словотвір. Загальні відомості. Флективний спосіб словотвору.

Питання флективного способу словотвору завжди цікавило лінгвістів. В українському мовознавстві флексія традиційно вважається словозмінною морфемою, що виражає "той обов'язковий мінімум граматичних значень, що існує в мові і є достатнім для здійснення комунікативної функції" [Клименко 1998: 32]. Звідси випливає, що флексії якраз і є тими службовими морфемами, які виражають зв'язки між словами в процесі мовлення.

Чи вичерпується цим функція флексій? Спостереження за українським формо- і словотворенням показує, що формотворення (словозмінна) і вираження синтаксичних відношень - це основна роль закінчення, але не єдина [Вашук 1973: 39].

Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення (колір...). Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні - ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад, ліс, сад, море, поле, літо, синій, чорний, п'ю; до слів з похідними основами - перелісок, садівник, заморський, польовий, літній, посиніти, зчорнітися, допити.[Блик:1997:127-128]

Більш детальне визначення флексії як способу словотворення та її значення розглянемо нижче: закінченням, або флексією (від лат. флексю — згинання; звивина, поворот), називається змінна частина слова, яка служить для вираження його граматичних значень, напр.: пишу — закінчення -у вказує на першу особу дієслова, теперішній час, однину; хата — закінчення -а вказує на називний відмінок, однину, жіночий рід іменника і т. п. Флексійна морфема вказує на відношення даного слова до iнших слів у словосполученні і реченні, належить до службових формантів.

Із зміною флексії, як правило, не змінюється лексичне значення слова, зазнає змін його граматична форма; пишу - пишеш — пише (із зміною закінчень змінюється граматичне значення особи дієслова); садиба — садиби - садибі(змінюється граматичне значення відмінка) і т. п. У наведених прикладах ми спостерігаємо різні форми одного й того ж слова. Сукупність форм слова складає його парадигму. Кожен член парадигми відрізняється один від одного не лексичнo, а граматично.

Відомо, що флексія — формотворча службова морфема. Але треба мати на увазі, що є ряд випадків, коли цей формант виконує й словотворчу функцію, тобто суміщає в собі і реляційне і дериваційне значення, наприклад, у жіночих іменах, співвідносних з чоловічими, чину Валентин — Валентина, Валерій — Валерія, Олександр — Олександра, Євгеній — Євгенія, Богдан — Богдана флексія -а (в тому числі і відповідна система відмінкових закінчень), крім граматичного значення, вказує і на стать особи (а не лише на формальну ознаку роду). Такими ж синкретичними є закінчення також: у жіночих прізвищах, співвідносних з чоловічими: Волошин — Волошина, Степанов — Степанова; у загальних назвах жіночого роду, співвідносних з назвами чоловічого роду: раб — раба, кум — кума та ін. [Грещук: 1996. — с.4-5 ]

Існують закінчення, що не тільки оформляють основу в слово певної частини мови, а й відіграють роль словотворчого форманта. Тоді функція флексій розширюється, і ця морфема вже є носієм не лише граматичного, а й словотвірного значення. Флексію, яка виконує і словотворчу роль, треба розглядати як словотворчий афікс, тобто як флексію-суфікс [Ковалик 1965: 50]. Наприклад: кум- кума, маркіз- маркіза, Богдан -Богдана, п 'ять - п 'ятий. Ці слова утворені від спільної іменникової (рідше дієслівної, прикметникової, числівникової) основи без будь-яких наявних словотворчих афіксів та інших спеціальних словотворчих засобів (чергування, акцентних відмінностей) тільки способом поєднання основи з відповідною парадигмою [Смирницкий 1955: 40].

Досліджуючи флексію, можна сказати, що вона властива всім тим словам, які мають форми словозміни, а саме іменникам, прикметникам, числівникам, займенникам, дієсловам. Отже, закінчення — необов'язкова морфема, її не мають ті слова, які не змінюються (наприклад: боязно, тут, перед, ще, співаючи). Зокрема, слід звернути увагу на випадки, коли аналогічні за звучанням і позицією в слові сегменти можуть бути і не бути флексіями — все залеж