Семантико-стилістичні особливості суфіксальних та без суфіксальних прислівників та їх переклад (на матеріалі текстів різних жанрів)

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. КЛАС ПРИСЛІВНИКІВ У СИСТЕМІ ЧАСТИН МОВИ.

1.1..... Склад і ієрархія частин мови.

1.2. Клас прислівників в українській мові.

1.3. Клас прислівників в англійській мові.

1.4. Семантико-стилістичні особливості прислівників.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.

2.1. Особливості суфіксальних та без суфіксальних прислівників та їх переклад на українську мову.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ВСТУП

Прислівник (adverb) – це повнозначна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? та позначає дієслово, дієприслівник, прикметник, інший прислівник або ціле речення.

Клас прислівників вирізняється своїми синтагматичними, а не лексичними особливостями. Насамперед слід підкреслити, що прислівник не має свого специфічного лексичного значення. Воно грунтується на лексичному значенні прикметника, дієслова та іменника, тому у прислівниковій синтагматичній позиції можуть траплятися компоненти з лексичним значенням статичної ознаки, процесу і предмета. Специфіка класу прислівників полягає в тому, що лексичне значення статичної ознаки, процесу і предмета ставиться у синтагматичний зв'язок із предикатом і через те виконує функцію ознаки ознаки.

Прислівник являє собою синтагматичний клас слів, який виконує функцію означення до класу предикатів. Переходячи в синтагматичний клас прислівників, прикметник, дієслово й іменник нейтралізують – хоча неоднаковою мірою - свої синтаксичні й морфологічні ознаки і стають периферійними елементами у структурі речення або словосполучення.

У системі частин мови прислівник виступає як відад'єктивний, віддієслівний і відсубстантивний синтаксичний дериват. Лише синтагматичне, стосуючись предиката, прислівник-сформована на базі прикметника, дієслова й іменника частина мови – означує предикат, змінює синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення трьох зазначених вихідних лексико-граматичних розрядів слів.

Є. Курилович відзначає подібність синтаксичного зв'язку прислівника і дієслова до синтаксичного зв'язку прикметника й іменника, а відмінність у тому, що з лексичного погляду прикметник означає якість, прислівник – відношення. Погоджуючись в основному з твердженням Є. Куриловича, хочемо зазначити, що прислівник відрізняється від прикметника не лексичним значенням, а синтаксичним зв'язком і семантико-синтаксичними відношеннями щодо опорного компонента в реченні або словосполученні. У прислівникові формально закріпилася зміна типових синтагматичних позицій трьох вихідних частин мови – присубстантивної означальної позиції прикметника, присудкової позиції дієслова, підметової позиції іменника або його керованої позиції другорядного члена речення – в напрямку створення периферійної позиції при предикаті вираженому звичайно дієсловом.

Таким чином, у периферійній позиції при предикаті лексичне значення прикметмика, дієслова й іменника ставиться у синтагматичний зв'язок і семантико-синтаксичні відношення з предикатом і стає причиною виникнення категоріального значення прислівника – значення ознаки ознаки. Л В. Щерба у статті про частини мови підкреслював, що категорія прислівників “становить виключно формальну категорію, тому що значення її збігається із значенням категорії прикметників, як це стає очевидним із порівняння таких пар, як легкий/легко, бодрый/бодро і т. д.” [1, с. 55]

Цю думку ще чіткіше висловлює О. М. Савченко: “Ми об'єднуємо значення прислівників у понятті “ознака ознаки”, але це об'єднання грунтується не на змісті їх значень, а на тому, що прислівники граматично підпорядковуються дієсловам, дієприкметникам, дієприслівникам, деякі – прикметникам” [1, с. 56]. Він кваліфікує прислівники як суто граматичний клас. Отже, у прислівників – дериватів від прикметників, дієслів і іменників – залишається невиявленим власне лексичне значення.

Мета: розкрити семантико-стилістичні особливості суфіксальних та без суфіксальних прислівників та їх переклад.

Завдання роботи:

  • охарактеризувати клас прислівників у системі частин мови та особливості їх словотворення;
  • семантико-стилістичні особливості прислівників, їх вживання в різних жанрах мови.

РОЗДІЛ 1. КЛАС ПРИСЛІВНИКІВ У СИСТЕМІ ЧАСТИН МОВИ

1.1.Склад і ієрархія частин мови

Виділення частин мови та їх кількість грунтується на охарактеризованих вище критеріях. Повне охоплення різнорідними критеріями якогось слова є симптомом його надійності до ядра лексико-граматичного класу. Відсутність якихось (лексичних, синтаксичних, морфологічних та ін.) ознак засвідчує похідність слова, наявність у ньому дериваційних рис або належність певного елемента до класу не-слів. Заслуговує на увагу думка Б. Гавранека відносно того, що ознаки, які утворюють частину мови як складне ціле, не завжди представлені так рівномірно, як в іменників, прикметників і дієслів, навіть якщо не зважати на відмінності між мовами різних типів. Твердження В. М. Жирмунського про варіації складного взаємозв'язку лексико-семантичного і граматичного аспектів тієї або іншої категорії, можливість домінування тих або інших із її ознак, а також про різноманітність оформлення у різних мовах частин мови як граматичних категорій, щоправда, із збереженням універсальності їх значень у лексико-семантичному аспекті, потребує поглибленого вивчення і дальшого розвитку [5, с. 358].

Послідовне застосування різнорідних критеріїв класифікації дає можливість виділити чотири частини мови – іменник, дієслово, прикметник і прислівник. На думку О. М. Пєшковського, Є. Куриловича, Ч. Фріза, Л.Теньєра та ін., саме ці частини мови виступають як незаперечні. Зокрема, О. М. Пєшковский вважав іменник, прикметник, дієслово і прислівник основними частинами мови та основними граматичними категоріями, оскільки вони існують у всіх мовах, незалежно від різноманітності мовних засобів їх вираження, і скрізь вони є категоріями, що зумовлюють ycі інші категорії. Є. Курилович, виділяючи також чотири кардинальні частини мови, відзначав, що слова мають первинну синтаксичну функцію залежно від їх лексичного значення (іменник: підмет; прикметник: означення до іменника; дієслово: присудок; прислівник: означення до дієслова) і що всяке вживання їх в іншій синтаксичній функції, відмінній від первинної, є з формального погляду мотивованим вживанням. Він підкреслював, що первинні синтаксичні функції випливають з лексичних значень частин мови і являють собою транспозицію цих значень [5, с. 359].

У системі англійської мови такі ж частини мови виділені Ч. Фрізом. Позначені цифровими індексами класи відповідають таким частинам мови: клас 1 – іменникові, клас 2 – дієслову, клас 3 – прикметникові, клас 4 – прислівникові. Основним критерієм при розподілі слів за класами у Ч. Фріза виступають функція і позиція. Л. Теньєр досить детально обгрунтував принципи виділення чотирьох частин мови – іменника, дієслова, прикметника і прислівника. Усі слова певної мови поділяються за Л.Теньєром на повні і пусті слова, з-поміж яких тільки повні слова характеризуються тим або іншим категоріальним значенням. Значення субстанції є категоріальним значенням іменника, процес – категоріальним значенням дієслова, атрибут субстанції – категоріальним значенням прикметника, атрибут процесу – категоріальним значенням прислівника [5, с.363].

На принципах чотирикомпонентної системи грунтуються частини мови, виділені О. П. Суником. Він вважає справжніми частинами мови тільки іменник, дієслово, прикметник і прислівник відповідно до їх загальнограматичних значень. Усі інші розряди слів виділяються за іншими ознаками, а отже, на думку О. П. Суника, не можуть вважатися частинами мови. Загальнограматичні значення виступають як лінгвістичні універсалії на противагу наборам граматичних значень типу роду, числа, відмінка, часу тощо, що виявляють специфічний для кожної мови характер У зв'язку з цим О. П. Суник не надає істотного значення синтаксичним функціям частин мови та їх морфологічному оформленню. До чотирикомпонентної системи частин мови схиляються також М. В. Панов, М. Комарек, Я. Корженський і О. С. Кубрякова [5, с. 365].

Концепція чотирикомпонентної системи частин мови стала поширеною у сучасній лінгвістиці. Проте в різних авторів вона набуває певних модифікацій щодо визначального або єдиного критерію (пор. базовий лексичний критерій у Є. Куриловича, функціональний і позиційний критерій у Ч. Фріза, граматичний критерій у вигляді загальнограматичного значення у О. П. Суника, ономасіологічний критерій, обстоюваний О. С. Кубряковою). На наш погляд, лише сукупність різнорідних критеріїв, проте з базовим характером сема