Мотиви і цілі прихованого, фіктивного та умисного банкрутства

Вступ.

1. Сутність прихованого, фіктивного та умисного банкрутства.

2. Мотиви та цілі приховання банкрутства.

3. Вирішення питання та необхідність удосконалення вітчизняного законодавства щодо прихованого, фіктивного та умисного банкрутства.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Формування економіки України, побудованої на принципах ринкових відносин, потребує створення нових, невідомих або мало відомих українському суспільству правових інститутів, що регулюють правовідносини в цій сфері життя держави.

Одним із таких інститутів є інститут банкрутства і як похідні – фіктивне банкрутство та умисне доведення до банкрутства.

Однак, з іншого боку, складність самого явища – кримінального банкрутства, динамічна зміна кримінальної практики в економічній сфері, значні розходження, поєднані з плюралізмом дослідницьких підходів у різних країнах, обумовлених методологією та національними особливостями, не дозволяють розраховувати на остаточне вирішення цього завдання в принципі. Це пов’язано не з недосконалістю механізмів наукового пізнання чи неефективною організацією наукового спілкування, а з природою самої проблеми. Слід зауважити, що терміни "неплатоспроможність", "неспроможність" і "банкрутство" у різних державах вживаються в різних значеннях. У більшості з них банкрутство є частковою неспроможністю, її кримінальним видом. Крім того, термін "банкрутство" має вузьке й суто спеціальне значення, яке описує окремий випадок неспроможності, коли неплатоспроможний боржник навмисно вчиняє кримінальне діяння, що наносить збитки кредиторам. Інакше кажучи, банкрутство – це кримінально-правовий бік неспроможності.

Фіктивне банкрутство - завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.


1. Сутність прихованого, фіктивного та умисного банкрутства

Нерідко підприємства, які фактично є фінансово неспроможними, з певних мотивів приховують це. У такому разі можна говорити про приховане банкрутство. Проте окремі суб'єкти господарювання, маючи певну мету, можуть навмисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. Ідеться про фіктивне банкрутство. Щоб запобігти зазначеним негативним проявам, Кримінальний кодекс України встановив покарання підприємцям, які вдаються до зазначених зловживань.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійснювати певну діяльність протягом п'яти років.

Об'єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:

• надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;

• причинний зв'язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

• надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи;

• спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства;

• прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.

Суб'єкти прихованого банкрутства:

• засновники підприємства;

• власники;

• посадові особи.

Мінімальне стягнення в разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується: якщо банкрутство є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або воно настало внаслідок порушення іншими підприємствами законодавства (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);

• якщо воно є наслідком дії форс-мажорних обставин.

Максимальні санкції застосовуються, якщо банкрутство сталося через невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, брак належної кваліфікації керівництва, халатності, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків в оцінюванні ринків збуту і т.д.[4, c. 106-108]

Принагідно наведемо цікаву аналогію, з «Руської Правди» Ярослава (перша систематизована кодифікація права Київської Русі). В цьому документі значна увага приділяється врегулюванню спірних моментів між кредитором і боржником. У ньому, зокрема, зазначено, «коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно — не можуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів — вони можуть йому дати «прольонгату» або негайно його продати разом з усім майном».

У рамках дослідження прихованого та фіктивного банкрутства можна розглядати також документ, виданий 1582 року Генріхом III. У ньому визначалася різниця між «нещасною» та «зловмисною» неспроможністю. Зміст документа зводився ось до чого: «Ми одержали багато скарг на справи про неспроможність і банкрутство, які почастішали в нашій державі порівняно з попереднім часом; ті з них, які виникають в результаті збитків, заподіяних внаслідок заворушень в країні, або внаслідок корабельних аварій, крадіжок чи інших нещасних випадків — варті співчуття; інші — заслуговують на покарання, оскільки робляться зі злим наміром тими, хто, не зазнавши ніякої шкоди, приховує своє майно, обтяжує його вдаваними заставами, перевозить за кордон, а потім і сам тікає». Цитований уривок стосується фіктивного банкрутства, поширеного, як бачимо, ще за часів середньовіччя.

Фіктивне банкрутство, що полягає в явно неправдивій заяві громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом, карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права здійснювати відповідну діяльність до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до трьох років з конфіскацією майна.

Великий матеріальний збиток — це збиток, який в 50 і більше разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає через неповернення боргів, несплату відсотків та податків.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

• порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;

• приховання незаконного витрачання коштів;

• ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою зміни форми власності;

• уведення в оману незалежного аудитора з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство введено положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство — це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Умисне доведення до банкрутства, коли це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або таким, що їх захищає закон, правам та інтересам кредиторів, — карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5 років. Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

У Російській Федерації, наприклад, проблематиці умисного банкрутства присвячена стаття 196 Кримінального кодексу, де воно визначається як умисне створення чи збільшення неплатоспроможності підприємства, що здійснюється керівництвом в особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. Найбільш відомою справою щодо умисного банкрутства в Росії є кримінальна справа проти керівництва Челябінського тракторного заводу, який був промисловим гігантом радянської індустрії. Керівництво підприємства протягом кількох років зумисне передавало найбільш ліквідні основні засоби заводу на баланс інших суб&