Основні риси та напрямки формування господарства суспільств західної цивілізації та відображення цих процесів в економічній думці

Вступ.

1. Особливості формування і розвитку економічної думки раннього західноєвропейського середньовіччя.

2. Особливості розвитку меркантилізму в західноєвропейський країнах.

3. Основні аспекти розвитку господарства країн Західної Європи XVI—XVIII ст.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економічна думка середньовічної Західної Європи, знайшла відображення також у різноманітних релігійних єресях, вивчення яких дасть можливість зрозуміти, що всі вони завжди мали антифеодальну спрямованість, проповідували ідеї рівності всіх людей, повернення до принципів «євангельської бідності» ранньохристиянського ладу, засуджували багатство та необмежене нагромадження власності церквою тощо.

Західний тип цивілізації (західна цивілізація) - систематична характеристика особливого типу цивілізаційного розвитку, що включає в себе певні етапи історико-культурного розвитку Європи й Північної Америки. Основними цінностями західного типу цивілізації, по М. Веберу, є наступні:

1) динамізм, орієнтація на новизну;

2) твердження достоїнства й поваги до людської особистості;

3) індивідуалізм, установка на автономію особистості;

4) раціональність;

5) ідеали волі, рівності, терпимості;

6) повага до приватної власності;

7) перевага демократії всім іншим формам державного керування. Західна цивілізація на певному етапі розвитку здобуває характер техногенної цивілізації.

Основні складові частини західної цивілізації: грецька філософія, римське право й християнство.

На противагу "незахідним" культурам, сучасне західне суспільство відрізняється, зокрема , більшим поширенням раціонального мислення, індивідуалізму, автономії особистості, орієнтації на соціальний успіх.

1. Особливості формування і розвитку економічної думки раннього західноєвропейського середньовіччя

Поняття цивілізація (civilis) - в перекладі з латинської означає "громадянський", "державний". В сучасному використанні термін "цивілізація" означає певний рівень суспільного розвитку, певну історичну добу розвитку культури. Так, говорять про цивілізацію на противагу дикунству, про цивілізацію як суспільство з певними соціальними інститутами.

Суттєвою ознакою цивілізації є поява держави і пов’язане з нею виникнення права. В Європейській історії цивілізація класового суспільства (рабовласницького) прийшла на зміну родовому суспільству. В умовах класового суспільства держава через інститут права бере на себе функцію керувати взаєминами між людьми, станами, класами - замість глави роду в первісному суспільстві.

Причинами виникнення цивілізації є докорінні зміни виробництва, форми власності, форм праці, виникнення нових технологій, що спричиняє докорінні зміни соціальної структури, появу політики, права, філософії,науки.

Формування і розвиток економічної думки раннього західноєвропейського середньовіччя визначалися розпадом Римської імперії, створенням нових політично-етнічних спільнот, утвердженням християнства і нових господарських відносин. Це вплинуло на економічний світогляд, який виявлявся у системі релігійних вчень, економічній політиці тощо.

Серед юридичних пам'яток, які дають уявлення про економічну думку країн Західної Європи доби середньовіччя, зокрема раннього, найвідомішими є «Салічна правда» (V ст.) і «Капітулярій про вілли» (початок IX ст.). «Салічна правда» (Салічний закон) — запис давнього звичаєвого права племені салічних франків, у якому було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відносин і поступового майнового розшарування через виникнення і розвиток індивідуально-родинної власності. «Капітулярій про вілли» дає уявлення про організацію й управління вотчиною за умов переважно натурально-господарських відносин із використанням праці закріпачених селян.

Економічна думка класичного середньовіччя, як і в попередній період, розвивалася під величезним впливом християнської церкви. Найбільшим тогочасним авторитетом, лідером так званої пізньої школи канонізму, який висловив багато важливих економічних ідей, був Тома Аквінський (Аквінат) (1225/26—1274). Його основними творами є «Сума проти язичників» та «Сума теології», де він обстоює централізацію влади, визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя.

Тома Аквінський, будучи прихильником натурального господарства, визнавав, проте, необхідність обміну. Тому розгляд його міркувань з проблем обміну, ціни, торгівлі, торгового прибутку, грошей тощо має неабияке значення. При цьому потрібно звернути увагу на двоїстість характеристик і оцінок, які він дає економічним категоріям та явищам. Так, Аквінат дав своє тлумачення «справедливої ціни» — категорії, яка в економічному вченні каноністів заміняла категорії «вартість» («цінність»), «ринкова ціна». Витратний принцип установлення «справедливої ціни» Тома Аквінський уважав недостатнім, оскільки така ціна має узгоджуватися не лише з річчю, що продається, а й зі збитком, якого міг би зазнати продавець, недоодержавши певну кількість грошей, що відповідає його становищу в суспільстві. У такому разі «дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові». «Справедливі ціни» можуть бути джерелом примноження приватної власності й створення «помірного» багатства.

Ілюстрацією цього може бути творчість Аврелія Авґустина (святого Авґустина), який народився 13 листопада 354 р. у містечку Татасті в Алжирі й помер 28 серпня 430 р. Визнавши християнство, він написав майже 100 творів у 232 книгах, подав найґрунтовніше тлумачення християнських цінностей у світовій літературі й за це був визнаний святим.

Святий Авґустин, звичайно, не аналізував суто економічні проблеми, але висловлював з їх приводу чимало слушних думок у дусі соціальної доктрини християнства. Він був за примирення між володарями і підданими. Аврелій Августин критично ставився до стародавньоримських рабовласницьких порядків. Про це свідчить його "Сповідь", де він стверджував, що кожному обов'язки і права визначив творець. "Бог, — пише Августин, — одним доручив одне, а іншим — щось інше, залежно від обставин і часу, хоч як одні, так і другі підпорядковуються тій самій справедливості. Звідси виходить, що послух своїм володарям — це загальна умова людського суспільства".

Таким чином, у своїх правах і обов'язках люди не рівні, але всі вони рівні перед Всевишнім. Рівність у нерівності — таку думку проводить святий Августин. Така концепція, пом'якшуючи суспільні відносини, відповідала перехідним формам залежності від рабовласництва до інших форм підлеглості. "Я, — твердив Августин, — чую голос Бога мого і його наказ: "Нехай не обтяжують ваших сердець ненажерливість і пияцтво". Звичайно, ніхто не повинен судити нас за їжу і напої, "і той, хто їсть, не повинен гордувати тим, хто не їсть, а той, хто не їсть не повинен судити того, хто їсть".

Не збурення, а примирення відстоював святий Авґустин. "...Господь, Ти, що розділяєш за своїм звичаєм радощі й силу, дозволь також, щоб зродилася з землі правда, щоб з висоти неба спалахнула справедливість... Поділімся з голодними шматком хліба, дозвольмо зайти під нашу стріху беззахисному вбогому, зодягнім голого й не гордуймо нашими одноплемінниками".

Навчись чинити добро! — основний лейтмотив "Сповіді" Авґустина. Ця думка знайшла відображення і конкретизацію в інших пам'ятках тієї доби, зокрема, у "Салічній правді", яка складена за короля франків Хлоддвіга наприкінці V — на початку VI ст. Вона дає змогу пізнати господарський лад і економічний побут франків. Право на власність, розшарування суспільства, інші аспекти життя знайшли відображення у цьому цінному документі раннього середньовіччя. Наприклад, у "Салічній правді", чітко сформульовані можливі покарання за крадіжку рогатої худоби, свиней, овець, собак, птиці, бджіл.

У статті про нанесення шкоди сказано: "Якщо хто застане на своїй ниві рогатих тварин, або коня, або яку-небудь дрібну худобу, не повинен бити її до невпізнання. Якщо він це зробить свідомо, зобов'язаний повернути вартість, а худобину взяти собі. Якщо ж не признається і буде звинувачений, засуджується до сплати 600 динарів...". Штраф призначала "Салічна правда" за руйнування чужої огорожі; якщо вільна дівчина покохала раба, то стає рабинею. "Салічна правда" передбачала і смертну кару за деякі злочини, визнавала рабство, оберігала усі види власності тощо.

Інакше кажучи, "Салічна правда" — це пот