Податкова система як регулятор зовнішньоекономічної діяльності підприємств

ВСТУП.

Розділ 1. Підходи до значення впливу податкової системи на зовнішньоекономічну діяльність підприємства.

1.1. Сутність податкової системи держави та її вплив на ЗЕД.

1.2. Нормативно-правове забезпечення оподаткування ЗЕД в Україні.

1.3. Методи оцінки впливу податкової системи на ЗЕД на підприємстві.

Розділ 2. Дослідження впливу системи оподаткувати на ЗЕД на підприємстві ТОВ «Торговий дім «Домінік-Київ».

2.1. Характеристика господарської діяльності підприємства.

2.2. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

2.3. Оцінка впливу податкової системи на регулювання ЗЕД підприємстві.

2.4. Вдосконалення ЗЕД діяльності підприємства під впливом податкової системи та вдосконалення системи оподаткування в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


ВСТУП

Актуальність теми. На особливу увагу заслуговують питання визначення та ефективного використання системи оподаткування експортно-імпортних операцій як умови здатності національної економіки активно співпрацювати із зовнішнім економічним середовищем.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності загалом і економічні методи такого регулювання зокрема розглядаються в теорії та практиці в площині як держави, так і інтеграційних об’єднань.

Варто зауважити, що незважаючи на великий науковий доробок у сфері зовнішньоекономічної діяльності, проблеми оподаткування експортно-імпортних операцій як у теоретичному, так і в прикладному плані на сьогодні досліджено недостатньо.

У працях вітчизняних учених традиційно аналізуються інструменти, структура та механізми функціонування національних і міжнародних систем державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, податкових і бюджетних систем, але не відображаються повною мірою актуальні питання розвитку системи оподаткування експортно-імпортних операцій в умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності та інтеграції України у світове економічне співтовариство. Здебільшого поза увагою дослідників залишаються проблеми формування системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності економічними методами в умовах інтеграції України до Європейського Співтовариства.

Проте на сьогодні залишаються недослідженими взаємозв’язок системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності й системи оподаткування експортно-імпортних операцій, вплив зовнішньоекономічної політики та інтеграційних процесів на формування бюджетної системи країни. Недостатньо визначено критерії ефективності функціонування податкової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності при застосуванні діючих зовнішньоторговельних режимів. Потребують подальшого дослідження сучасні тенденції розвитку регулятивних систем зовнішньоекономічної діяльності на тлі інтеграційних процесів та інтернаціоналізації діючих систем оподаткування експортно-імпортних операцій в умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Вітчизняний досвід у цій сфері є недостатнім і потребує ретельної систематизації та аналізу.

Тому проблема формування системи оподаткування експортно-імпортних операцій в умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності в Україні стає надзвичайно актуальною. Про актуальність проблеми свідчить і той факт, що пряма проекція зарубіжного досвіду на вітчизняні механізми оподаткування неможлива й потребує створення національних регулювальних систем.

Метою роботиє аналіз системи оподаткування зовнішньоекономічної діяльності та рекомендації щодо вдосконалення оподаткування ЗЕД на підприємстві.

Для досягнення поставленої мети автором вирішуються такі завдання:

- розкриття змісту державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності економічними методами й особливості функціонування податків у цій системі державного регулювання;

- аналіз нормативно-правового забезпечення оподаткування ЗЕД в Україні;

- вивчення методів оцінки впливу податкової системи на ЗЕД на підприємстві;

- обґрунтування необхідності вдосконалення ЗЕД діяльності підприємства під впливом податкової системи та вдосконалення системи оподаткування в Україні.

Об’єктом дослідженняє оподаткування ЗЕД, зокрема імпорту в Україні.

Предметом дослідженняє економічні відносини, що виникають в процесі оподаткування експортно-імпортних відносин.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять сучасні загальнонаукові методи й прийоми пізнання, зокрема: формально-логічний, історико-порівняльний, системно-структурний, порівняльно-правовий, економіко-математичний, програмно-цільовий, логічний, статистичний, соціальний тощо.

Теоретичною та методологічною основоюроботи є аналітичні матеріали, статті періодичних видань, монографії з питань зовнішньоекономічної політики та оподаткування експортно-імпортних операції, нормативно-правові акти з питань регулювання ЗЕД.


Розділ 1. Підходи до значення впливу податкової системи на зовнішньоекономічну діяльність підприємства

1.1. Сутність податкової системи держави та її вплив на ЗЕД

Взаємозв’язок категорій “економічні методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності” і “система оподаткування експортно-імпортних операцій” відображає діалектичний характер оподаткування експортно-імпортних операцій.

Відзначено, що в процесі розроблення методологічного підходу до формування системи оподаткування експортно-імпортних операцій необхідно виходити зі сприйняття податків на експортно-імпортні операції, з одного боку, як важливого індикатора адаптаційної здатності суб’єкта і, водночас, з іншого – як об’єкта управління на рівні всіх ланок національного господарства. Тобто, слід акцентувати увагу на двоїстому характері системи оподаткування експортно-імпортних операцій: 1) як показника, що визначає стан економічного об’єкта відносно вимог міжнародного економічного середовища; 2) як об’єкта управління, що пов’язаний із реалізацією головної цільової функції суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності [15, c. 327-328].

Сьогодні усі країни світу, які беруть участь у світогосподарських процесах, здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), в тому числі й фінансове, постійно вдосконалюючи його. Головні відмінності у системах їх регулювання визначаються зовнішньоторговельним режимом країни (надання переваг вільній торгівлі чи протекціонізму), тобто рівнем захисту внутрішнього ринку.

Фінансові методи регулювання базуються на використанні таких інструментів, як податки на експортно-імпортні операції, зокрема мита, податку на додану вартість, на операції з продажу та акцизний збір з імпортних товарів. Використовуючи ці інструменти, держава, через зміну економічних інтересів, впливає на поведінку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і водночас зберігає за ними повну оперативну самостійність. Більшість таких методів повною мірою відповідають природі ринкових відносин і тому відіграють особливо важливу роль у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності.

Актуальність проблеми оподаткування зовнішньоекономічної діяльності набула вагомого значення при вступі України до COT. Члени цієї організації повинні дотримуватись її вимог в оподаткуванні, підтримуючи конкурентоспроможність вітчизняних виробників та експортерів продукції. Над означеною проблемою працюють такі українські вчені, як О.П. Гребельник, А.І. Даниленко, А.І. Крисоватий, В.Е. Новицький, В.Т. Пятницький, О.С. Шнипко, В.М. Федосов, СІ. Юрій.

Ефективне функціонування економіки країни, що орієнтується на інтеграційні процеси, потребує розроблення відповідної системи оподаткування зовнішньоекономічної діяльності, яка адаптована до вимог інтеграції. Саме від її якості й дієвості залежатиме рівень ефективності усієї системи державного регулювання ЗЕД. Тому, як справедливо зауважує В.Р. Сіденко, сучасні податкові реформи необхідні, мають набирати нового змісту й сприяти формуванню ефективної системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка враховувала б особливості соціально-економічного розвитку України, стан реформування економіки, рівень конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, його інвестиційні та інноваційні можливості. Ефективне використання податків як важливого інструменту державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності неможливе без з'ясування їхньої суті, функцій та принципів оподаткування.

Податкам як економічній категорії властиві певні функції, через які виявляється їхня суть, ознаки й роль в економіці. Переважна більшість економістів дотримується думки, що податки виконують три функції — фіскальну, регулювальну і розподільну (бюджетну), що сутність податків, їхні функції не змінюються від того, чи застосовуються вони для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, чи для нарощування обсягів виробництва та його ефективності в цілому [17, c. 44-45].

Проте в зовнішньоекономічної діяльності, на мою думку, виявляється насамперед стимулювальна функція, і це знаходить своє відображення в організації фінансової підтримки цієї сфери діяльності підприємств майже в усіх країнах світу. Про це свідчить, зокрема, практика застосування нульової ставки ПДВ на експортну продукцію. Саме посилення використання стимулювальної функції фінансів сприятиме закріпленню та розширенню присутності підприємств України на світових ринках.

Водночас податкам, безумовно, властива така основна функція, як фіскальна. Саме фіскальна та стимулювальна функції (останню часто ототожнюють із регулювальною функцією) вирізняють податки з-поміж інших категорій. Що стосується розподільної функції, то, на нашу думку, вона об'єктивно невластива податкам. Розподіл ВВП, а точніше заново створеної вартості, здійснюють відповідні органи управління економікою залежно від її економічного потенціалу, моделі економічного розвитку та стратегічних цілей держави. Тому розподіл створеної вартості, як правило, має дещо суб'єктивний характер, що знаходить відображення у питомій вазі перерозподілу ВВП через бюджет.

Теоретичне переосмислення питання про функції податків набирає особливого значення в період ринкових перетворень, коли підвищується роль податків у системі регулювання економічних процесів. Адже потенційні можливості ролі податків в економіці неможливо виразити лише через фіскальну функцію.

Значне посилення фіскальної функції податків, на думку низки відомих зарубіжних економістів (Маршалл, Хартергер, Хікс), призводить до надмірного податкового тиску і втрати ефективності виробництва. Цю залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування вдало висвітлено С.І. Юрієм та Й.М. Бескидом.

Нині в системі оподаткування дедалі більше починає використовуватися стимулювальна функція податків. В умовах посилення процесу економічної глобалізації, інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності ця функція виявляється у певному рівні захисту внутрішнього вітчизняного ринку від іноземної конкуренції. Одночасно стимулювальна функція податків дає змогу врівноважувати і частково нейтралізувати фіскальну залежно від потреби вирішення певних економічних завдань. Як засвідчує практика й наукові дослідження, ці дві функції податків у сфері зовнішньоекономічної діяльності не лише співіснують, а й ефективно взаємодіють [13, c. 138-140].

У працях відомих вітчизняних науковців О.Д. Василика, A.M. Поддєрьогіна знаходимо висновки, що в процесі переходу до ринкових відносин податки не лише джерело поповнення доходів бюджету, а й важливий інструмент фінансового регулювання економіки, який треба вміло використовувати. В.Л. Андрущенко, В.М. Суторміна, В.М. Федосов, розглядаючи проблему податкового регулювання, акцентують увагу на важливості оптимізації податків і використанні їхньої стимулювальної функції. С.І. Юрій, аналізуючи дієвість податкової політики, зауважує, що через зміну обсягів податкових надходжень, форм оподаткування, обсягів ставок і тарифів держава впливає на зростання чи спад господарської активності. Використовуючи певні податкові пільги, держава регулює пропорції, змінює структуру національної економіки.

Проте проблеми значущості й дієвості регулювальної функції податкової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності залишаються усе ще малодослідженими.

На думку деяких економістів, податок у зовнішньоекономічної діяльності є специфічною монопольною ціною послуг держави суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності і тому особливо важливо визначити рівень оподаткування, встановити оптимальну кількість податків та розподілити податковий тиск між їхніми платниками, аби найоптимальніше поєднати інтереси держави і платників податку. Тому найважливішим моментом у реформуванні податкової системи, на думку О.С Шнипка, є "...зменшення податкового тягаря, посилення стимулювальної функції податків та забезпечення зростання податкової бази". Цього можна досягти за умов урахування і поєднання таких критеріїв, як економічна ефективність, соціальна справедливість, стабільність, гнучкість і фіскальна достатність податків. Тобто податкова політика у зовнішньоекономічної діяльності має бути системою економічних заходів у сфері податків, які водночас даватимуть змогу здійснювати регулювання зовнішньоекономічної діяльності, сприятимуть збалансуванню вітчизняної економіки й забезпечуватимуть надходження до бюджету держави. Певний набір економічних заходів, їх пріоритетність, маніпулювання податковими пільгами даватимуть можливість впливати як на активність зовнішньоекономічної діяльності, динаміку й структуру експортно-імпортних операцій, так і на відповідний розподіл доходів та розвиток економіки країни в цілому.

Пальма першості у розвитку зовнішньоекономічної діяльності належить митно-тарифному регулюванню, при якому мито має переважно фіскальний характер з метою поповнення державної скарбниці. Поступово роль мита як фіскального інструменту зменшується, але водночас зростає його роль як інструменту фінансового регулювання зовнішньоекономічної діяльності [20, c. 12-14].

Отже, можна підсумувати, що оподаткування експортно-імпортних операцій виступає як фактична діяльність держави й ґрунтується на зовнішньоекономічній політиці та прогнозованих можливостях економіки країни. Крім того, система оподаткування експортно-імпортних операцій є ступенем розвитку (становлення) світового інтеграційного співробітництва.

Залежно від ступенів розвитку економіки процес оподаткування експортно-імпортних операцій повинен розглядатись як інструмент дійового захисту вітчизняного виробництва, а не як “податковий засіб”, що забезпечує доходи Державного бюджету. Формування системи оподаткування повинно ґрунтуватися на довготермінових відтворювальних процесах у реальному секторі економіки й не виходити лише із суто фіскальних міркувань та інтересів держави.

Формування системи оподаткування експортно-імпортних операцій в умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності повинно бути здійснене з урахуванням таких принципів: першочерговості загальнонаціональних інтересів; оптимальності державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності економічними методами; орієнтування на світовий досвід функціонування систем оподаткування експортно-імпортних операцій; єдності форм державного регулювання.

1.2. Нормативно-правове забезпечення оподаткування зовнішньоекономічної діяльності в Україні

В Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", який є основним нормативно-правовим документом у цій сфері, зафіксовані такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні:

— забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

— стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

— створення найбільш сприятливих умов для залучення
економіки України до системи світового поділу праці та її зближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Цей самий Закон визначає суб'єктів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні:

—Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції;

—недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

—самі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Для регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні використовуються певні інструменти, а саме:

—закони України;

—передбачені в законах України акти тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

—економічні заходи оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;

—рішення недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

—угоди, які укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.

Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності викладені в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Оподаткування суб´єктів ЗЕД України здійснюється за такими принципами:

—— Україна самостійно встановлює і скасовує податки і пільги для суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

—— ставки податків встановлюються і скасовуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України;

—— рівень оподаткування встановлюється виходячи з необхідності досягнення та підтримання самоокупності і самофінансування суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності та з метою бездефіцитності платіжного балансу України;

—— стабільність кількості видів і розмір податків гарантуються державою на строк, не менш як 5 років;

—— забороняється встановлювати інші податки крім тих, що затверджені Верховною Радою України;

—— ставки податків є однаковими для всіх суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності та визначаються за товарною ознакою: для одного і того ж товару діє єдина ставка податку;

—— заохочення експорту готової продукції.

Основними законами, що регулюють оподаткування ЗЕД підприємств, є закони України "Про оподаткування прибутку підприємств" і "Про податок на додану вартість". Якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цими законами, то застосовуються норми міжнародного договору. Однак у разі укладення договорів з нерезидентами не дозволяється включення до контракту податкових застережень, згідно з якими підприємства, що виплачують доходи, беруть на себе зобов´язання щодо сплати податків на доходи нерезидентів.

Розглядаючи систему законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність і становить її правову основу, слід зауважити, що вона об’єднує закони та інші нормативно-правові акти, які безпосередньо розглядають питання щодо регулювання у цій сфері, а також ті юридичні акти, які регулюють відносини в інших сферах, але містять і правові норми, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, спеціальним законом, який заклав основи зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність». Питанням міжнародних відносин присвячені також закони «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 р., «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. та ряд інших. До законів, які стосуються, крім зовнішньоекономічної діяльності, інших сфер, можна віднести Митний кодекс України від 11 липня 2002 р., Закони України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. та ін.

Відносини, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності між її суб’єктами, регулюються не лише законодавчими актами України, а й іншими підзаконними нормативно-правовими актами. Насамперед, це постанови Кабінету Міністрів України, зокрема «Про сприяння зовнішньоекономічній діяльності» від 14 квітня 1999 р. У ряді випадків Кабінет Міністрів України приймає окремі постанови спільно з іншими державними органами. Ряд нормативно-правових актів у сфері зовнішньоекономічної діяльності затверджується відповідними указами Президента України. До таких можна віднести, наприклад, Положення про державний експортний контроль в Україні, яке було затверджене Указом Президента України від 13 лютого 1998 р., та «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні» — 7 листопада 1994 р. та ін.

Окремі нормативно-правові акти приймаються іншими державними органами, приміром Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) затверджене наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р., а положення «Про порядок реєстрації та облік зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» — наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 20 червня 2000 р.

Відповідні накази нормативного характеру видає Державна митна служба України. Так, її наказом від 13 квітня 2000 р. затверджена Типова технологія здійснення митного контролю при переміщенні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів, транспортних засобів та інших предметів через автомобільний пункт пропуску через державний кордон України.

Одночасно слід зазначити, що серед норм різних галузей законодавства нашої держави (конституційного, адміністративного, цивільного, господарського, трудового, фінансового, банківського, кримінального тощо) немало є таких, які використовуються для регулювання відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Суверенну державну політику проводять органи державної влади і органи місцевого самоврядування, що утворюють складну систему регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Остання як суб'єкти регулювання включає Верховну Раду України; Президента України і його Адміністрацію; Кабінет Міністрів України; Національний банк України; Міністерство економіки й з питань європейської інтеграції України; Міністерство закордонних справ України; Державну митну службу України; Державну податкову адміністрацію України, Антимонопольний комітет України; Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі; Державну службу експортного контролю України; місцеві ради і їх виконавчі й розпорядницькі органи; місцеві державні адміністрації; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

В межах компетенції центральних органів влади перебувають питання загального забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, визначення інструментів державного регулювання та порядку їх застосування, формування фондів фінансових ресурсів для розвитку зовнішньоекономічної діяльності та інші засоби, які визначають найбільш важливі моменти здійснення зовнішньоекономічної діяльності. У веденні виконавчих органів міських, сільських, селищних рад, згідно зі статтею 35 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", перебувають:

- власні (самоврядні) повноваження, що включають: укладення і забезпечення виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання й реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг для власних потреб; сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ й організацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; сприяння в створенні спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої й соціальної інфраструктури й інших об'єктів; залучення іноземних інвестицій для формування робочих місць;

- делеговані повноваження, серед яких: організація і контроль прикордонної і прибережної торгівлі; створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їхній діяльності; забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України.

На рівні регіонів України соціально-економічне управління в сфері зовнішньоекономічної діяльності здійснюють обласні державні адміністрації (уряд Автономної Республіки Крим, міські адміністрації міст Києва і Севастополя). Так, згідно зі статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", до відання останніх у межах і формах, визначених Конституцією України й законами України, ставиться вирішення питань по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності. А у відповідності зі статтею 26 даного закону місцева державна адміністрація здійснює наступні повноваження в галузі міжнародного співробітництва:

- забезпечує виконання зобов'язань по міжнародних договорах України на відповідній території;

- сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьби з тероризмом, екологічної безпеки, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури й спорту;

- містить договори з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;

- сприяє зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ й організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;

- сприяє розвитку експортної бази й збільшенню виробництва продукції на експорт; - організує прикордонну й прибережну торгівлю;

- сприяє діяльності митних органів і прикордонних служб, створенню умов для їхнього належного функціонування;

- вносить у встановленому порядку у відповідні органи пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території [9, с.42-44].

У підсумку проведеного аналізу можна зробити наступні висновки. В умовах, коли першочерговими завданнями України в сфері зовнішньоекономічної діяльності виступають адаптація національного законодавства до норм і стандартів Європейського Союзу, подальше відкриття ринків і зняття штучних обмежень щодо продукції українських товаровиробників у ЄС, Росії й США; забезпечення найкращих умов для залучення іноземних інвестицій, врахування інтересів України при визначенні нових маршрутів транспортування енергоносіїв з Росії, створення максимально сприятливих умов для діяльності українських товаровиробників на ринках Азії, Африки й Латинської Америки, - проблема удосконалення нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та її регулювання набуває особливої гостроти. В цьому аспекті логіка розгляду особливостей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом конкретизації принципів зовнішньоекономічної діяльності та нормативно-організаційного механізму їх реалізації дозволяє виявити і зняти внутрішні протиріччя у відповідній системі законодавства ще на рівні основоположних засад. Урахування визначених принципових вад законодавства про зовнішньоекономічної діяльності та практики його реалізації у подальшому законотворчому процесі має забезпечити підвищення ефективності системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

1.3. Методи оцінки впливу податкової системи на ЗЕД на підприємстві

Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» операції з вивезення платником податків за межі митної території України оподатковуються податком за нульовою ставкою. З цього приводу наказом Державної податкової адміністрації України від 5 вересня 2002 року №418 затвердила податкове роз’яснення, яким визначила порядок застосування нульової ставки ПДВ по операціям з вивезення (експорту) товарів за межі митної території України. Зокрема, на думку ДПА України товари вважаються експортованими за межі митної території України, якщо їх вивезення засвідчено правильно оформленою митною декларацією відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України. При цьому для підтвердження факту перетину митного кордону України платник податків, який здійснив експортну операцію зобов’язаний мати доповнення №5 до вантажної митної декларації МД-2, на якому митним органом за звернення платника податків зроблена позначка про фактичне вивезення платником податків експортованих товарів за межі митної території України, скріплена гербовою печаткою податкового органу та завірена підписом уповноваженої особи.

Натомість Правила Інкотермс допускають укладення зовнішньоекономічних договорів без покладення на продавця обов’язку вивезення товару поза межі митного кордону України (EXW, CFR). Відповідно до п.6.2 ст. 6 Закон України „Про податок на додану вартість” при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить „0” відсотків до бази оподаткування. Тобто товар вважається вивезеним за межі митної території України у разі, якщо його вивезення засвідчено належним чином оформленою вантажною митною декларацією. За таких обставин цілком логічно, що нульова ставка ПДВ повинна нараховуватися на усі операції з експорту товарів з митної території України незалежно від місця фактичного передання товару покупцеві

Разом із тим виникає питання визначення поняття „експорту” та зовнішньоекономічної діяльності”, оскільки вони не знаходить свого єдиного тлумачення в законодавстві. Згідно ст.1 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” експортом є продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. Натомість ст. 377 Господарського кодексу України визначає, що зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою.

Надзвичайно важливим є питання про вплив податків на зовнішньоторгівельні умови. Податки з доходів стимулюють імпорт, а податки зі споживання захищають внутрішній ринок і стимулюють експорт.

Причина в тому, що податок зі споживання сплачується не виробником, а споживачем за ставками, що діють в країні, де здійснюється споживання. Розглянемо дві ситуації:

1) В країні А відмінено податок на споживання (ПС) і введено єдиний податок на доходи(ПД), розмір якого збільшений так, щоб компенсувати втрати, спричинені відміною ПС. Припустимо, що до введення єдиного ПД розміри податків були: ПД=30%, ПС=20%. Після введення єдиного ПД його розмір став ПДа=50%, ПСа=0%. Припустимо в країні В діють податки в такому ж розмірі, що діяли в країні А до податкової реформи: ПДв=30%, ПСв=20%.

Якщо не враховувати імпортні мита, то споживча ціна товару, що імпортується з країни В в країну А включає суму ПДв=30%, що діє в країні В, і суму ПСа=0%, що діє в країні А. Загальна сума податку в ціні імпортного товару дорівнює Пв=30%. Сума податку в ціні власних товарів країни А на внутрішньому ринку дорівнює Па=ПДа=50%. Звичайно, за таких умов власне виробництво не витримає конкуренції з імпортом.

Так само невигідним буде експорт з країни А в країну В. Споживча ціна власних товарів в країні В буде включати податок за ставкою Пв=ПДв+ПСв=30%+20%=50%, а імпорт з країни А - податок за ставкою Па=ПДа+ПСв=50%+20%=70%

2) В країні А відмінено податок на доходи (ПД) і введено єдиний податок на споживання(ПС), розмір якого збільшений так, щоб компенсувати втрати, спричинені відміною ПД. Припустимо, що до введення єдиного ПС розміри податків були: ПД=30%, ПС=20%. Після введення єдиного ПС його розмір став ПСа=50%, ПДа=0%. Припустимо в країні В діють податки в такому ж розмірі, що діяли в країні А до податкової реформи: ПДв=30%, ПСв=20%.

Якщо не враховувати імпортні мита, то споживча ціна товару, що імпортується з країни В в країну А включає суму ПДв=30%, що діє в країні В, і суму ПСа=50%, що діє в країні А. Загальна сума податку в ціні імпортного товару дорівнює Пв=50%+30%=80%. Сума податку в ціні власних товарів країни А на внутрішньому ринку дорівнює Па=ПСа=50%. Звичайно, за таких умов власне виробництво витримає конкуренцію з імпортом.

Так само вигідним буде експорт з країни А в країну В. Споживча ціна власних товарів в країні В буде включати податок за ставкою Пв=ПДв+ПСв=30%+20%=50%, а імпорт з країни А - податок за ставкою Па=ПДа+ПСв=0%+20%=20%

Коротко розглянемо особливості оподаткування окремих видів зовнішньоекономічних операцій. Обкладення податком на прибуток експортних операцій здійснюється за загальною схемою і не має будь-яких особливостей. Тобто валовий дохід по експортних операціях виникає на дату будь-якої події, що сталася раніше. Такою датою може бути:

— дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), які підлягають продажу;

— дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податків.

У переважній більшості країн світу і особливо у країнах з ринковою економікою використовується три рівні ставок імпортного мита. Кожен рівень відповідає стадії обробки продукції — сировина, напівфабрикати та готові вироби. Цей поділ ґрунтується на принципі ескалації тарифу, тобто підвищення ставок мита у міру зростання ступеня обробки продукції (імпорт сировини і матеріалів — 0—5%; напівфабрикати та комплектуючі — 5—15%; готові вироби — 15—30%) [17, c. 46-47].

Стосовно експортного мита, то воно використовується у більшості країн світу. Ним, як правило, оподатковують "стратегічні товари", продукцію добувних галузей та деякі види продовольства. Застосування такого мита, поряд з політичними цілями (стосовно товарів "стратегічного призначення"), переслідує й чисто економічні: скорочення обсягів поставок, особливо дефіцитних товарів; поліпшення умов торгівлі як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; стабілізації надходжень доходів у бюджет; оподаткування надмірного прибутку експортерів. Надто важливим є застосування експортного мита на товари, до яких часто застосовуються антидемпінгові розслідування, що призводять до значних втрат (для України насамперед це продукція чорної металургії і хімічної промисловості). До переліку товарів, на які доцільно застосовувати експортне мито, слід внести руди, металолом, мінеральні води, цінні породи деревини.

При визначенні величини ставки експортного мита слід дотримуватися правила, що митна вартість товарів, які експортуються, не може бути нижчою від ціни внутрішнього ринку. Коли ж експортери його порушують, то у величину експортного мита має увійти й різниця між даними цінами. Водночас при визначенні ставки експортного мита треба враховувати, що надмірні податки можуть знизити обсяги експорту й призвести до скорочення надходжень іноземної валюти у країну.

Важливим інструментом фінансового регулювання ЗЕД виступає акцизний збір, який є досить дієвим інструментом зовнішньоекономічної політики держави.

Для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша ніж митна вартість, зазначена у ввізній митній декларації, із урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних із ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Сума ПДВ розраховується за формулою:

Спдв = (В + См + Са) х П : 100,

де Спдв - сума ПДВ; В - митна вартість; См - сума мита; Са - сума акцизного збору; П - ставка ПДВ (20%). Якщо ввозяться товари, що обкладаються тільки митом, то суму ПДВ обчислюють за формулою:

Спдв = (В + См ) х П : 100.

Якщо ввозяться товари, що обкладаються тільки акцизним збором, то сума ПДВ обчислюється за формулою:

Спдв = (В + Са) х П : 100.

Якщо ввозяться товари, що не підлягають обкладанню митним та акцизним збором, то суму ПДВ знаходимо за формулою:

Спдв = В х П : 100.

Актуальною проблемою є визначення величини ставки акцизного збору на певний товар. Низькі ставки не дають змоги стримувати обсяги його споживання, а бюджет втрачає значну кількість коштів. Надто висока ставка податку призводить до зменшення як обсягів продажу, так і обсягів надходжень від оподаткування. Найоптимальніший варіант — коли податкова ставка забезпечує помірне споживання та максимальні надходження від акцизного збору. Формування системи оподаткування ПДВ можливе в трьох різних варіантах оподаткування: продукції, доходу та споживання. Кожен із цих варіантів може бути реалізований на підставі одного з двох важливих принципів (принципу походження або принципу призначення) та з використанням одного із двох основних методів нарахування (кредитного методу, що базується на основі рахунків-фактур, або методу віднімання).

ПДВ на споживання вважається кращим із трьох вищеназваних варіантів, бо з економічної точки зору він має найнейтральніший характер. Цей вид оподаткування має найменшу базу оподаткування (лише споживання) і тому до нього встановлюють найвищу податкову ставку. Деякі країни намагаються розширити базу оподаткування ще й за рахунок часткового оподаткування інвестиційних товарів [12, c. 184-185].

При застосуванні принципу походження ПДВ оподатковується додана вартість усієї продукції, яка виробляється всередині країни. Використання ж принципу призначення передбачає оподаткування доданої вартості усієї продукції, що споживається всередині країни. У країнах із закритою економікою обсяги ПДВ будуть однаковими за двома варіантами, а у відкритій економіці вони відрізнятимуться. Ця відмінність залежатиме від величини різниці між обсягами експорту та імпорту. ПДВ на основі принципу призначення передбачає його стягнення із товарів, які ввозяться в країну, або відшкодування при їх вивозі за межі країни. За такої системи оподаткування ПДВ у експортера відсутні стимули занижувати митну вартість експорту, оскільки він не оподатковується. У імпортерів обсяги стягненого ПДВ залежать від митної вартості товару, і це може викликати в них зацікавленість в її заниженні. При використанні принципу походження ПДВ ситуація змінюється на супротивну.

Вибір між принципом призначення і принципом надходження має велике значення для розподілу глобальної податкової бази між країнами, які беруть участь у міжнародній торгівлі. При застосуванні принципу походження додана вартість експорту є частиною податкової бази країни-експортера, а принципу призначення — країни-імпортера. При використанні принципу призначення активне сальдо торговельного балансу розширює, а пасивне (дефіцит) скорочує базу оподаткування країни. Більшість країн світу, які використовують ПДВ, застосовують його на основі принципу призначення. Це пояснюється тим, що, по-перше, він вважається ефективнішим засобом, який гарантує, що зовнішньоторговельні продукти не мають елементів ПДВ країн-експортерів. І, по-друге, поправки вартісної оцінки таких товарів можна зробити порівняно легко й без значних втрат [6, c. 216-218].

Отже, формуючи системи оподаткування суб'єктів ЗЕД, треба шукати компроміс між збереженням справедливості в оподаткуванні й мінімізацією негативного впливу на ефективність їхньої діяльності внаслідок сплати податків до бюджету.

Рівень оптимального оподаткування залежить від структури податків, їхнього взаємозв'язку і взаємодії з компонентами економічної сфери. Тому стабільність та ефективність реалізації податкової політики у ЗЕД на практиці забезпечується завдяки обґрунтованій концепції податкової гармонізації. Остання відіграє важливу роль у досягненні справедливого розподілу податків між юрисдикціями, нейтральності податків щодо місця розташування платника податків і рівності (справедливості) стосовно платників податку.

Головною формою вияву податкової політики у сфері ЗЕД є система оподаткування експортно-імпортних операцій, яка складається із встановлених видів податків та обов'язкових платежів. Оптимізацію такої системи оподаткування треба здійснювати відповідно до принципів вигоди й адміністративної зручності та платоспроможності.


Розділ 2. Дослідження впливу системи оподаткувати на ЗЕД на підприємстві ТОВ «Торговий дім «Домінік-Київ»

2.1. Характеристика господарської діяльності підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім «Домінік-Київ” створено згідно угоди між громадянами України у відповідності з рішенням виконкому № 601 від 15.08.1998 р. Адреса: 04080, Києв, Аляб'єва вул., 15

На сьогоднішній день фабрика випускає більше ніж 200 найменувань цукерок, карамелі, драже, ірису, вафель, печива і зефіру, які відрізняються оригінальним дизайном і чудовою якістю.

Найкращі світові технології, натуральна вітчизняна сировина, відсутність консервантів зробило продукцію корисною з чудовим смаком.

За останній час значно розширилися зв'язки з державами близького і дальнього зарубіжжя. Економічні відносини встановлено з Росією, Таджикістаном, Польщею, Грузією, Естонією, Молдавією, Ізраїлем.

Виробнича програма планується і регулюється з урахуванням споживчого попиту. За 1999 рік освоєно 20 найменувань нових видів продукції. Зокрема, вперше не тільки на фабриці, але й на Україні був розроблений жувальний ірис "Лакомка", "М'ятні аромати", цукерки з жувальним ефектом "Малютці", "Грильяжні палички", "Завжди з тобою" (типу "Птичого молока"), "Дикі лебеді".

На початку останнього року була запущена нова італійська лінія по виготовленню печива, яке на даний момент користується неабияким попитом. Завдяки цьому підприємство збирається розширювати асортимент. Також планується закупка обладнання для виробництва нового виду продукції - зефіру в шоколаді.

На фабриці три основні цехи: карамельний, цукерковий і вафельний. Виробнича площа карамельного цеху - 977 м. кв, цукеркового - 1118 м. кв і вафельного - 844 м. кв. Загальна площа ділянки фабрики - 10,4 тис. м кв (1,04 га). До складу фабрики входять два фірмові магазини, через які реалізується до 10% продукції, 56% продукції реалізується за межі країни, а решта - по областям України через оптові магазини чи фірми.

Фабрика - прибуткове, високорентабельне підприємство. В рейтинзі -500 найбільш успішно працюючих підприємств в 2005-2008 років, серед яких і Торговий дім «Домінік-Київ».

В таблиці приведена порівняльна характеристика основних техніко - економічних показників роботи підприємства за період 2005 -2008 років.

Як видно з табл. 2.2 було досягнуто зниження витрат на деякі види продукції. Також планується зниження середньої відпускної, що приведе до збільшення обсягу реалізації продукції внаслідок підвищення попиту на неї.

На перспективу підприємство планує збільшення обсягів виробництва продукції в кожному кварталі 2009 року. Це дасть можливість розширення ринків реалізованої продукції та завоювання нових сегментів ринку.

Головними конкурентами підприємства є: Львівська кондфірма "Світоч", ВАТ "Крафт Якобз Сушард Україна", АТЗТ "Одеса", ЗАТ "Харківська кондитерська фабрика", ЗАТ "Житомирські солодощі", Чернівецька кондитерська фірма "Буковинка" та інші. Головна ціль підприємства "Торговий дім «Домінік-Київ" - забезпечення прибутковості в його діяльності шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи управління виробництвом і розвитком техніко - технологічної бази, а також ефективне використання кадрового потенціалу. В існуючих умовах ціль підприємства - постійне подолання ризику чи ризикових ситуацій в майбутньому.

Розрахунок фінансових показників - важливий етап планування на підприємстві в цілому. Без фінансових показників роботи підприємства неможливо визначити його справжній обсяг виробництва та реалізації продукції, неможливо також спрогнозувати плани розвитку на перспективу та стратегічні плани.

Як показують дані табл. 2.3 підприємство збільшило обсяг товарної продукції, яка випускається на 10.3%, що в грошовому вираженні складе 988 тис. грн. Зниження витрат на 1 грн. товарної продукції, на 1.2% (1 коп.), приводить до зниження витрат на матеріальні витрати, взагалі, і збільшення видатків на оплату праці працюючих. Прибуток від виробництва товарної продукції збільшився на 107 тис. грн., що на 6.53% більше, ніж в базовому.

Отже, якщо підприємство вирішило впровадити нову технологічну лінію, то перед усім треба провести оцінку ефективності інвестиційного проекту. Від того наскільки об'єктивно і широко проведена ця оцінка, залежить термін повернення вкладеного капіталу.

Відповідно до приведених формул були виконані розрахунки сподіваних грошових потоків за допомогою таблиці Excell. Результати наведені в таблиці 2.5.

Таблиця 2.

В розрахунках використана ціна на внутрішньому ринку 8557 грн., на зовнішньому - 18400.

На основі проведеного аналізу, ми визначили сильні й слабкі сторони та зовнішні фактори (можливості та загрози), підприємства. Можна зробити висновок, що на підприємстві переважають слабкі сторони, але які мають сприятливі ринкові можливості. Підприємству рекомендується стратегія "Міні-Максі", тобто посилити конкурентні позиції тих виробів, у яких це можливо, з одночасною ліквідацією (продажем) неприбуткових виробів. Доцільно концентрувати увагу на зниженні рівня витрат і підвищенні конкурентоспроможності продукції.

В результаті дослідження також виявлено, що в процесі формування конкурентних позицій виникають певні протиріччя із розвитком конкурентних переваг підприємства. Протиріччя виникають у випадку, коли розвиток споживчих мотивацій і, відповідно, конкурентних позицій підприємства, не співпадає з напрямом розвитку конкурентних переваг, що здійснюється підприємством. Вирішити таке протиріччя можливо за рахунок маркетингового впливу на споживачів, з метою зміни їх уподобань і формування попиту на нову продукцію підприємства.

Конкурентоспроможність системи управління Торговий дім «Домінік-Київ» на задовільному рівні. Якщо розширити апарат управління (маркетинговий відділ), то може збільшитися конкурентноздатність підприємства й, відповідно, продукції за рахунок збільшення можливості реагувати на дії конкурентів та розробки своїх стратегій просування товару.

На підприємстві Торговий дім «Домінік-Київ» обладнання експлуатується і не оновлюється вже десятки років, що говорить про неконкурентоспроможну технологію. Щодо використання виробничих потужностей Торговий дім «Домінік-Київ» можна сказати, що вони не завантажені повністю і більша частина обладнання простоює. Якщо виробничі потужності використовуються не повністю, це може означати, що технологія не відповідає вимогам, і поряд з цим підприємство несе додаткові витрати.

Отже, для конкурентоспроможності технології важливим фактором є максимальне використання виробничих потужностей.

2.2. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Згідно маркетинговим дослідженням ринків збуту з пошуком покупців був зроблений наголос на висунення стратегічних цілей виходу на зовнішній ринок з пошуком нових партнерів, як ближнього, так і далекого зарубіжжя. При цьому враховувались кон'юнктура, конкуренція вітчизняних і зарубіжних виробників і сегментація клієнтури за ознакою споживчої спроможності.

Планомірно ведеться робота по нарощуванню ділових контактів з партнерами країн СНД і далекого зарубіжжя по всім можливим каналам: через торгівельні представництва, торгівельно-промислові палати, посольства України. Значна і результативна робота була проведена по підготовці і участі у виставках, конференціях і семінарах на різних рівнях. Продовжується послідовна робота з пошуку варіантів співробітництва з німецькими партнерами, заключний договір з перспективою виходу на співробітництво з країнами Сходу. Ведеться робота по розсилці рекламно-інформаційних матеріалів в Туреччину, та інші країни далекого зарубіжжя.

Механізм здійснення зовнішньоекономічних операції повністю підконтрольний відділу збуту. Саме тут розробляються стратегії виходу на нові ринки, а також розширення кордонів вже існуючих. Основним зовнішнім ринком збуту товарної продукції підприємства являються країни СНД.

Для здійснення операцій по зовнішній торгівлі підприємство використовує зовнішньоекономічний контракт. Це в основному контракт купівлі-продажу товарів. Механізм підготування і реалізації контрактів наступний:

I етап - Запит. Підприємство в разі експорту кондвиробів виявляє партнерів, розсилаючи листи-запити. В них вказують загальну характеристику товару, каталожні дані про нього і другі реквізити, які характеризують товар.

Маючи великий досвід роботи з постійн