Регіональна політика ЄС

Вступ.

Розділ 1. Методологія, дослідження регіональної політики інтеграційного угруповування.

1.1. Суть та значення регіональної політики у сучасному суспільстві.

1.2. Методи дослідження регіональних диспропорцій GSP, GDP of region, personal income.

Розділ 2 . Механізми та інструменти реалізації регіональної політики в ЄС.

2.1. Особливості регіональної політики в ЄС.

2.2. Еволюція регіональної політики в ЄС.

2.3. Механізми та інструменти реалізації регіональної політики ЄС у 2007 – 2013 роках.

Розділ 3. Шляхи та напрями зближення регіональної політики, особливості регіональної політики в Україні.

3.1. Механізми зближення України та ЄС в регіональній політиці.

3.2. Інструменти зближення.

3.3. Особливості регіональної політики в Україні.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність дослідженняосновних компонентів регіональної політики Європейського Союзу не викликає сумнівів. Адже концептуальна розробка регіональної політики України (як імплікація деякою мірою структури та позитивного досвіду регіональної політики ЄС) є цілком реальною об'єктивною необхідністю сьогодення з точки зору подальшої активізації участі України в європейському регіональному співробітництві зокрема, і просування її до загальноєвропейської інтеграції взагалі.

Методологічною основою дослідження є теорії щодо регіонального розвитку і формування регіональної політики у ретроспективі, сучасні концепції регіональної політики, розроблені вченими країн ЄС, України і Росії. Серед зарубіжних вчених особливо слід виділити І.Г. фон Тюнена, А.Вебера, Т.Паландера, Г.Хоутлінга, В.Кристаллера, А.Льоша, А.Куклінського, П.Робсона, У.Ізарда, Е.Гувера, Ф.Перру, Ж.Будвіля, Д.Паелінка, Г.Мюрдаля, С.Полларда. Різними аспектами цих проблем займалися (займаються) українські вчені-географи: Г.В.Балабанов, А.П.Голіков, О.Т.Діброва, Ф.Д.Заставний, В.І.Нудельман, М.М.Паламарчук, М.Д.Пістун, В.А.Поповкін, О.Г.Топчієв, О.І.Шаблій, а також економісти М.І.Долішній, С.А.Романюк, О.М.Нижник. Нині проблеми регіональної політики досліджують П.Нійкамп, П. Кругман, Н.Ванхоф, А.Амін, Р.Мартін, П.Тайлер, Х.Армстронг, Ф.Кук, Д.Юл, Д.Бахлер, Г.Гожелак. Із російських науковців значний внесок зробили О.Г.Гранберг, М.К.Бандман, В.Є.Селіверстов, С.С.Артоболевський, О.В.Грицай, І.Д.Іванов, Н.І.Ларіна.

Аналіз головних принципів, завдань та механізму реалізації регіональної політики Європейського Союзу становить особливий інтерес, адже:

— сприяє кращому розумінню перспектив міжрегіонального та транскордонного співробітництва України з Європейським Союзом (зважаючи, що Україна через декілька років із приєднанням держав Центрально-Східної Європи до Євросоюзу, матиме спільний кордон з ЄС);

— імплементація головних принципів регіональної політики ЄС у національне законодавство України сприятиме реалізації одного з пріоритетів зовнішньої політики України - прискорить визначення з боку Європейського Союзу чітких критеріїв для України з метою отримання останньою статусу асоційованого члена ЄС;

— створення відповідної інфраструктури як системи інституцій (інструментів) для регулювання єврорегіональної політики в Україні є обов'язковою для виконання умовою для вступу будь-якої держави в Європейський Союз, отже і для України;

— у довгостроковій перспективі з реалізацією регіональної політики ЄС (її головних принципів) Україна отримуватиме значні кошти із Фондів Європейського Союзу, що посилить інноваційну здатність регіонів України та сприятиме досягненню реальних позитивних результатів європейської інтеграції нашої держави.


Розділ 1. Методологія, дослідження регіональної політики інтеграційного угруповування

1.1. Суть та значення регіональної політики у сучасному суспільстві

Європейська регіональна політика цілеспрямовано сприяє економіці відсталих (бідних) регіонів Співтовариства. Сприяння зменшенню відмінностей в економічному розвитку окремих регіонів розглядається як одне з завдань Європейського Союзу. У абзаці 2 Статті 158 Договору про Європейське Співтовариство ставиться завдання зменшення відмінностей у розвитку різних регіонів і відсталості найбільш відсталих областей. Цій меті регіонального вирівнювання слугують аграрний фонд, соціальний фонд і регіональний фонд.

Регіональна політика здійснюється Європейським Союзом і Державами-членами спільно. Європейський Союз підтримує ту чи іншу регіональну політику. При цьому розрізняються країни з загальним відставанням у розвитку, як, наприклад, Греція чи Португалія, та окремі регіони з відставанням у розвитку у складі багатих країн, як нові землі в Федеративній Республіці Німеччині. Завдяки європейській регіональній політиці відбувається довгостроковий перерозподіл ресурсів, аби умови життя в Європейському Союзі наблизилися до загального рівня.

Суть питання полягає в реалізації саме головних принципів європейської регіональної політики із врахуванням специфіки держав Європи, зокрема ЦСЄ та України. Так, згідно з класифікацією регіональної політики ЄС визначено такі базові принципи:

• субсидіарність

• децентралізація

• партнерство

• програмування

• концентрація

Субсидіарність. Це громадсько-політичний принцип, за яким вищі суспільні одиниці мають право і повинні розв'язувати лише ті проблеми, на виконання яких нижчі структури не здатні. Як базовий принцип, дійсний з часу підписання угоди про Європейський Союз, на сьогодні переживає своєрідний ренесанс. Адже згідно Маастрихтської угоди, принцип субсидіарності є базовим для ЄС (ст.3): " У сферах, які не входять до окремої юрисдикції співтовариства, воно згідно принципу субсидіарності починає свою діяльність лише в тому випадку і постільки, оскільки неможливо у достатній мірі досягнути цілі визначених заходів на рівні держав-членів, і тому в силу їх масштабу чи дієздатності можуть бути здійснені більш ефективно на рівні співтовариства".

Децентралізація. Одвічною дилемою регіонального розвитку є перерозподіл владних повноважень, ресурсів, бюджету, надання Диференційованих дотацій із спільного бюджету та фондів ЄС на користь Менш розвинутих регіонів з метою досягнення певного вирівнювання економічного розвитку та досягнення політичної стабільності. Отже, поряд із субсидіарністю, саме децентралізація - як перерозподіл повноважень регіонам з метою їх ефективного використання та заохочення регіональних ініціатив, оптимізації практичного вирішення питань саме на регіональному рівні, а також і як розмежування функцій та повноважень між: різними рівнями управління ЄС - становлять дві головні основи регіональної політики ЄС.

Партнерство. Фактично, партнерство є співробітництвом між суб'єктами різних рівней (Євросоюз, держава, регіон) територіально-адміністративних одиниць з часу визначення мети до завершення реалізації конкретного проекту. Цей принцип базується на тій умові, що діяльність та розвиток регіонів може здійснюватися лише тоді (власне тоді ж реалізується і принцип субсидіарності), коли суб'єкти співробітництва постійно та послідовно співпрацюють з метою досягнення спільної мети.

Вертикальний сегмент цього співробітництва відображає також і головну умову, специфіку взаємозв'язків, а саме - Євросоюз, держави-члени мають визначити цілі та розробити стратегічні плани розвитку спільно з регіонами із якнайширшим залученням громад, місцевих ініціатив, економічних та політичних суб'єктів регіонів. Співпраця у площині регіон-регіон, як розвиток транскордонного співробітництва регіонів та співпраця локальних територіальних одиниць, громад, також є важливим сегментом вертикального співробітництва[12, c. 129-131].

Програмування означає розробку на основі партнерства стратегій розвитку, враховуючи пріоритетні довгострокові та короткострокові цілі. У регіональній політиці Європейського Союзу принцип партнерства визначає пріоритет інвестування не окремих проектів чи дій, а програм, які мають глибинний вплив на розвиток усього регіону. Стратегія територіального програмування базується на чітко розробленій системі цілей, позаяк необхідно враховувати як інтереси "знизу" регіонів, громад в контексті сприяння просторовій ефективності, так і доцільність врахування загальнонаціональних пріоритетів "згори" як сприяння розвитку національної економіки.

Концентрація, адиціоналізм. Реалізація принципів концентрації та адиціоналізму означає, що фінансові ресурси, які надає ЄС окремим державам-членам чи суб'єктам територіального, регіонального розвитку мають бути доповнені за рахунок місцевих джерел фінансування. По суті, ці два принципи мають взаємодоповнюючий характер і головною умовою ставлять кооперування та ефективне використання ініціатив, пошук та розвиток власних джерел фінансування програм регіонального розвитку. Загально прийнято, що 50% певного проекту фінансує держава-член ЄС, тоді як внесок депресивних регіонів становить мінімум 20%. Таким чином, увесь тягар додаткового фінансування лягає на національні бюджети. Ефективна реалізація при