Інноваційна політика держави

ЗМІСТ

1. ВИКЛАД ПРОЕКТУ КОНЦЕПЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

3. ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. ВИКЛАД ПРОЕКТУ КОНЦЕПЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Еволюція людської цивілізації у XXстолітті переконливо підтверджує той факт, що головним чинником стійкого економічного розвитку країни є науково-технічні інновації, або комерційне застосування нових, більш продуктивних технологій, які істотно змінюють обсяги та якість виробництва і споживання. Стрижневим блоком економічної політики всіх розвинених держав е інноваційна політика, сприяння діяльності підприємців-інноваторів, які визначають здатність національної економіки до інноваційного розвитку, ефективного використання найновіших технологій.

Особливого значення інноваційний процес набуває для перехідних економік. А саме такою є економіка України. Ринкові відносини, що впроваджуються, різко висвічують спадщину адміністративно-командної системи — надвитратне, неефективне господарювання, що в умовах жорсткої міжнародної конкуренції та встановлення врівноважених цін ставить більшість існуючих підприємств перед загрозою банкрутства. Подолання цього стану можливе тільки через потужний інноваційний перерозподіл ресурсів суспільства на користь конкурентоспроможних наукоємних виробництв.

Відсутність структурної перебудови інноваційного типу генерує потужні стагнаційні та інфляційні процеси. Виробництво ніби "виштовхує" капітал, призначений для відтворення неефективних підприємств, які втратили попит на свою продукцію. Подолання такої структурної кризи можливе тільки в тому разі, якщо цей капітал спрямовуватиметься у науково-технічні інновації, у нові виробництва, котрі визначають суть та напрями трансформаційних процесів.

Країна з перехідною економікою, яка програє "інноваційні змагання1', залишиться аутсайдером світової спільноти. Тому Україна може претендувати на належне їй за потенціалом місце у Європі та світі лише за умови, що вона виявиться спроможною опанувати інноваційний шлях розвитку. Для цього потрібно створити соціально-економічні умови та стимули для органічної конвергенції в українському суспільстві пріоритету системи цінностей науково-технічного розвитку та ідеології ринкових реформ.

Негативні наслідки кризових явищ в економіці України та їх переплетіння у сфері науки, освіти, техніки і технологічного розвитку зумовили істотне гальмування інноваційних процесів. Бюджетне фінансування науково-технічної сфери неухильно зменшується, залишається низьким рівень впровадження у виробництво результатів досліджень та розробок, наука поступово перестає бути суспільне визнаною пріоритетною діяльністю держави. Відбувається незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни.

Падіння всіх основних показників інноваційної діяльності в Україні зумовлене цілим рядом факторів. Це, передусім, вкрай низька частка бюджетних витрат на наукові дослідження, а також інноваційної продукції в загальному обсязі виробництва. Критично небезпечною стала питома вага продукції тих галузей, від яких найбільшою мірою залежить інноваційний процес, а саме: електронної промисловості, приладобудування, виробництва контрольне-вимірювальної апаратури тощо. До цього слід додати низьку платоспроможність підприємств: вони не здатні фінансувати власні прикладні дослідження і розробки. Незадовільною лишається інноваційна спрямованість прямих іноземних інвестицій, які здебільшого вкладаються у традиційні виробництва і технологи. Додамо до цього різке зниження рівня творчої активності винахідників та раціоналізаторів, постійне зменшення чисельності кадрів високої кваліфікації та ускладнення їх працевлаштування за фахом. Істотно гальмує науково-технічний прогрес і те, що заробітна плата у сфері науки нижча за середню по країні. Заважав широкомасштабним змінам і нерозвинутість інформаційної та сервісної інфраструктури, покликаної забезпечувати розвиток інноваційного підприємництва, обмежене використання комп'ютерної техніки у сфері проектування й керування виробничими процесами. Помітний прорахунок в організаційному плані — відсутність програми приватизації об'єктів у сфері науки.

В Україні ще не склався дієвий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують кінцевих результатів. Міністерства та відомства обтяжені соціальною необхідністю підтримки традиційних виробництв, не мають достатніх коштів для інноваційної трансформації своїх галузей. Недержавні комерційні структури ще не можуть здійснювати довгострокові проекти, які б забезпечували базові технологічні зміни. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовані на підтримку виробництв, які мають короткострокову експортну перспективу.

Основним недоліком здійснюваної інноваційної політики залишається її спрямованість на керування переважно "процесом", а не "кінцевими результатами". Треба створювати матеріально-технічне підґрунтя для системи стимулів та необхідних організаційно-технологічних умов ефективної роботи хоча б найкращої частини науково-технічного та виробничого потенціалу. Тому для вдосконалення інноваційної політики дуже важливо формувати стимулююче економіко-правове середовище саме для тих суб'єктів циклу "наука — техніка — виробництво", які забезпечують відчутні позитивні кінцеві результати.

Державна інноваційна політика повинна стати найважливішою підоймою діяльності, спрямованої на виведення економіки України з кризи і забезпечення її динамічного зростання. Головною метою такої політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створення і широке застосування принципово нових машин, матеріалів, комплексних технологічних систем, ефективне освоєння науково-технічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу.

Важливою метою державної політики сприяння інноваціям є досягнення стандартів розвитку, притаманних розвиненим країнам світу, зокрема Європейського співтовариства. Тільки так Україна зможе приєднатися до Інноваційної програми Європейського Союзу і брати в ній активну участь. Ці стандарти стосуються насамперед раціоналізації споживання енергії та використання природних ресурсів, технологічних нормативів, правового захисту інтелектуальної власності, міжнародних норм якості, сертифікації виробів та послуг.

2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Стимулююча інноваційна політика — складне комплексне явище, яке поєднує в собі елементи, з одного боку, національної макроекономічної політики, спрямованої на створення сприятливого інвестиційного клімату, а з другого — запровадження на державному рівні спеціальних стимулів інноваційних технологічних змін. Ці дві групи елементів державної інноваційної політики реалізуються цілісною системою заходів.

Забезпечення сприятливого для інвестування макроекономічного середовища потребує проведення політика низького та передбачуваного стабільного річного рівня інфляції; за роки структурної інноваційної перебудови національної економіки слід поступово перейти від 25—30% до 1—2% показника річної інфляції, постійно дотримуючись бюджетної дисципліни. Для держави має стати обов'язковим принцип низького оподаткування нової виробничої діяльності: важливо створити умови, які б відчутно стимулювали розвиток конкуренції на внутрішньому ринку. Необхідно надати більшої свободи та захищеності процесам утворення нових та припинення діяльності неконкурентоспроможних підприємств. Пріоритети державної підтримки треба спрямувати не на певні підприємства, а на кінцеві результати — утримання значної частки ринку конкурентоспроможної продукції.

Потрібна інституційна легалізація структурного безробіття: для цього слід запровадити програму значного підвищення обов'язкового мінімуму заробітної платина неемісійній основі з паралельною реалізацією широкомасштабної державної програми соціальної допомоги безробітним та створення нових робочих місць. Низька заробітна плата е серйозним гальмом інноваційного процесу в Україні: руйнуються матеріальні стимули виробничої діяльності, стримуються структурні зміни в економіці, складається ситуація "інфляційних очікувань" , високих процентних ставок та значного бюджетного дефіциту, що унеможливлює реалізацію інноваційних стратегій.

Конче важливою є політика низької позитивної реальної процентної ставки банківської системи: треба утримувати реальну облікову ставку Національного банку на привабливому для інвестування інноваційних проектів рівні при запровадженні жорсткої дисципліни у платіжних відносинах усіх суб'єктів кредитно-фінансової системи. Для цього необхідно законодавчим шляхом чітко визначити права та відповідальність власників усіх активів та пасивів незалежно від форм такої власності. Законні права власників мають бути надійно захищені державою.

Треба обмежити державне позичання як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, утримувати паритетне співвідношення зовнішнього боргу і експорту.