Споживання, заощадження та інвестиції

Вступ

1. Споживання та заощадження в моделі макрорівноваги

1.1. Споживання і заощадження як функції доходу

2. Концепції споживання

2.1. Класична та неокласична теорія споживання

2.2. Кейнсіанська теорія споживання

2.3. Теорія життєвого циклу Ф.Модільяні і теорія перманентного доходу М.Фрідмена

3. Інвестиції як фактор сукупного попиту

3.1. Теорія інвестування. Чинники інвестицій

3.2. Індуційовані та автономні інвестиції

3.3. Неокласична концепція інвестиційного попиту

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Споживання– це частина доходу в розпорядженні, яка надходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді.

Заощадження– частина доходу в розпорядженні, яка залишається після задоволення споживчих потреб і спрямовується на споживання у майбутньому.

В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів щорічні витрати домогосподарств дорівнюють величині доходів.

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків в банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів. З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції. Це пояснюється тим, що, окрім платежів за ресурси, які необхідні для підтримки обсягу виробництва на поточному рівні, фірми повинні здійснювати інвестиції.

Аналіз характеру споживання домашніх господарств передбачає виявлення поведінки суб`єктів споживання при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майном суб'єкта; мотивації домашніх господарств при прийнятті рішень про формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання і заощадження.

Мета: розкрити сутність і функції споживання, заощадження та інвестиційв розвитку економіки України.

Основні завдання:

1. охарактеризувати споживання та заощадження в моделі макрорівноваги;

2. розкрити сутність різних концепцій споживання;

3. визначити чинники та представити різні теорії інвестування.

1.Споживання та заощадження в моделі макрорівноваги

1.1. Споживання і заощадження як функції доходу

Споживання– це частина доходу в розпорядженні (Д1), яка надходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді.

Заощадження– частина доходу в розпорядженні, яка залишається після задоволення споживчих потреб і спрямовується на споживання у майбутньому.

В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів щорічні витрати домогосподарств (С) дорівнюють величині доходів

(Y):Y=С

Проте насправді щорічні поточні витрати домогосподарств у середньому є меншими, ніж величина їхніх доходів, оскільки певну частку отриманих доходів домогосподарства заощаджують.

Частина доходу (Y), яка не використовується на поточне споживання (С), є заощадженнями домогосподарств (Saving – S), що можна зобразити таким рівнянням:

Y = С + S

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків в банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів. З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції. Це пояснюється тим, що, окрім платежів за ресурси, які необхідні для підтримки обсягу виробництва на поточному рівні, фірми повинні здійснювати інвестиції (I).

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати. Споживання (Consumption – С) – це частина використовуваного доходу, який не заощаджується:

С = Y – S

Функція споживання– це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і має такий вигляд:

C = a + b • (Y – T),

де а – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій);

b – гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Функція заощадження– це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується. Має такий вигляд:

S = – a + ( 1 – b )• (Y – T)‚

де S – величина заощаджень у приватному секторі; а – автономне споживання;

(1-b) – гранична схильність до заощадження;

Y – доход;

Т –податкові відрахування.

Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що й доход. Однак споживання залежить не лише від доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання.

Гранична схильність до споживання(MPC) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Ця модель показує нам, яка частина додаткового доходу йде на приріст споживання. При абсолютному зростанні споживання і заощадження відносна доля споживання все більше і більше скорочується, а доля заощаджень зростає. Згідно з основним психологічним законом, величина граничної схильності до споживання знаходиться між нулем і одиницею:

0 < MPC < 1

Звідси випливають такі висновки:

- якщо MPC = 0, то весь приріст доходу буде зберігатися, оскільки заощадження –та частина доходу, що не споживається;

- якщо MPC = 1/2, це означає, що збільшення доходу буде поділено між споживанням і заощадженням порівну;

- якщо MPC = 1, то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

Споживання і заощадження подібні двом дзеркалам, тобто аналогічним чином розглядається гранична схильність до заощадження (MPS).

Гранична схильність до заощадження(МРS) – величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу [14, с. 232].

Основоположником теорії споживання є Дж. Кейнс. Основні положення теорії споживання Кейнса:

-значення граничної схильності до споживання більше нуля і менше одиниці;

-співвідношення споживання до доходу (АРС) зменшується з ростом доходу;

-головним чинником, що визначає споживання, є доход.

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих “люксових благ”, серед яких найбільшим “люксовим благом” є заощадження, а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Така закономірність відома як закон Енгеля.

Не важко помітити, що якщо С + S = Y, то ?С + ?S = ?Y.

Тоді сума граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження дорівнює [14, с. 235]:

MPC + MPS = 1;

MPC + MPS = ?С/?Y + ?S/?Y + ?(C+S)/?Y = ?Y/?Y = 1

Отже, MPC = 1 – MPS і MPS =1 – MPC

Визначивши функцію споживання і заощадження, можемо тепер аргументовано довести, що центральним фактором, який впливає на їх рівні, є доход. Як правило, з ростом доходу зростають як споживання, так і заощадження населення. При цьому в умовах стабільного економічного росту MPC має тенденцію до зниження, а MPS – до зростання.

В умовах інфляції спостерігається інший процес, а саме: MPC має тенденцію до збільшення, а MPS – до зменшення. При нестабільному економічному стані, відсутності захищеності вкладів від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого використання. Окремим видом заощадження в таких умовах є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, хутро, автомобілі, дачі тощо. Окрім цих факторів на споживання і заощадження можуть впливати недоходні фактори споживання та заощадження:

- багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), що їх має населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень;

- податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки;

- рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства;

- відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточного споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Чим краще соціальне забезпечен