Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Вступ.

1. Вплив нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю, загальна класифікація.

2. Кількісні інструменти нетарифних обмежень.

3. Введення квот, їх класифікація.

4. Ліцензування як метод регулювання торгівлі.

5. Приховані методи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Серед завдань, з якими зіткнулась Україна після проголошення незалежності, є проблема, пов’язана з формуванням відкритої для зовнішнього світу господарської системи, кардинальною зміною у сфері зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на інтегрування її економіки у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин, на принципах рівноправності і взаємної вигоди у співробітництві.

Саме тому таким актуальним в цей період є розроблення практично нового механізму регулювання зовнішньої торгівлі, в якому знайшли б відображення сучасні економічні, юридичні та організаційні міжнародні закономірності, а також особливості національної економіки України в період трансформації.

Особливо зростає роль держави як регулятора зовнішньої торгівлі в перехідних економіках. Не відкидаючи значення лібералізації зовнішньої торгівлі, яка розглядається в дисертації як форма співробітництва в міжнародній торгівлі, спрямована на послаблення обмежень зовнішньоторговельного обміну, ліквідацію перешкод на його шляху і яка дає змогу більш ефективно формувати основні елементи ринкового механізму, приватне підприємництво, вільне ціноутворення, конкуренцію, автор робить висновок, що непродумана лібералізація в умовах системної трансформації економіки завдає їй значної шкоди, підриває економічну безпеку країни, веде до скорочення національного виробництва.

Використання Україною інструментів нетарифного регулювання є несистематичним і охоплює лише окремі товарні позиції: хімічні засоби захисту рослин, фармацевтичні та ветеринарні препарати, косметику і засоби особистої гігієни, які в інтересах забезпечення екологічних норм і безпеки споживачів ліцензуються. З метою захисту прав інтелектуальної власності в цей перелік включені платівки, стрічки та інші носії запису звуку. Робиться висновок про необхідність більш широкого використання в імпортній політиці України інструментарію технічного регулювання.

1. Вплив нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю, загальна класифікація

Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити, тому що їх вплив не має яскраво вираженого характеру. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20 %, стільки ж податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше — технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС,

У наш час нетарифне регулювання застосовується лише з такими цілями:

— захист національної економіки;

— дотримання міжнародної безпеки;

— охорона життя та здоров'я людей;

— виконання міжнародних зобов'язань;

— підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.

Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів та жорстокої регламентації правил і процедур їх використання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні міжнародні форуми та організації, серед яких — ВТО, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, ЮНКТАД та Європейська економічна комісія ООН.

Різні міжнародні організації, а також національні установи вкладають неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання. Класифікація, розроблена в рамках ГАТТ/ВТО, розподіляє всі інструменти, що існують в наш час, у 5 груп:

— заходи втручання держави в економіку;

— особливості митних та адміністративних процедур;

— стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів;

— специфічні торгові бар'єри;

— імпортні податки та збори;

Ця класифікація має бути доповнена ще однією значною групою нетарифних інструментів: заходи валютно-фінансової політики[8, c. 267-268].

2. Кількісні інструменти нетарифних обмежень

Кількісні обмеження — це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу (наприклад року або кварталу). Кількісні обмеження є більш жорстокою формою обмежень порівняно з митами. Мита лише ослабляють конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку. Кількісні ж обмеження обмежують саму можливість конкуренції, оскільки лімітують надходження товару на ринок. При цьому економічний ефект залежить від розміру цих обмежень, організаційних особливостей їх застосування, структури ринку та умов кон'юнктури (співвідношення попиту та пропозиції). У деяких випадках ефект застосування кількісних обмежень взагалі незначний, але в інших — веде до зміни не тільки цін, а й структури ринку в бік його монополізації.

Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:

— ембарго;

— квотування (контингентування);

— ліцензування;

— "добровільні" обмеження.

Ембарго — це заборони імпорту та/або експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступають у відкритій та завуальованій формі.

Відкрита форма — це повна заборона торгівлі — граничний захід, який застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН. Незважаючи на те, що повна заборона (ембарго) вводиться з політичних міркувань, наслідки, за суттю, є економічними. Приклад ембарго: заборона на імпорт з Іраку та Югославії; заборона арабськими країнами імпорту з Ізраїлю; заборона США торгівлі з Кубою.

Різновид ембарго — часткові заборони безумовного характеру на імпорт конкретних товарів, здатних завдати шкоди різним сферам життя держави. Наприклад, Іран забороняв ввозити товари, які підпадають під обмеження релігійних законів; заборона на імпорт свинини та алкогольних напоїв у САР, Лівії та Пакистані. Ввезення певних товарів часто забороняється з міркувань моралі (порнографія), охорони здоров'я людей (наркотики), захисту рослинного та тваринного світу (отруйні хімікати). Наприклад, законодавство ЄС забороняє імпорт слонової кістки та шкір молодих тюленів. В наш час введено заборону на імпорт хутра, добутого "негуманними методами лову". Поряд з безумовними заборонами існують заборони, прийняття яких викликано недотриманням експортером санітарно-гігієнічних та інших пов'язаних з якістю чи стандартизацією вимог. Наприклад, заборона, що діє в багатьох країнах, на імпорт британської яловичини та фінських яєць.

Крім постійно діючих, використовуються сезонні та тимчасові заборони на ввезення. Сезонні заборони діють стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту. Тимчасові заборони вводяться через вагомі причини, які мають нестабільний та короткостроковий характер прояву. Наприклад, у 1996 році тимчасово був заборонений імпорт породистих коней до ЄС із Росії у зв'язку з випадками захворювання коней кінським сапом.

До завуальованих заборон належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговий флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США[11, c. 207-209].

3. Введення квот, їх класифікація

Квотування — це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів процентних або вартісних обмежень (квот).

Квота — це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.

Квоти можуть бути класифіковані за різними ознаками (рис. 1).

Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов'язань. Квотування є механізмом успішного ведення торгових переговорів, який дозволяє досягати взаємовигідних домовленостей. Японія, наприклад, має квоти на імпорт деяких сільськогосподарських продуктів, які в ній не продукуються; може використовувати квоти як "засіб впливу" на переговорах зі збуту японської експортної продукції, а також з метою запобігання залежності від інших країн стосовно необхідних продуктів харчування, запаси яких можуть скоротитись у випадку поганих кліматичних або політи