Венчурне інвестування та його особливості

Вступ.

1. Основні досягнення венчурного "руху". Сутність венчурного фінансування.

2. Проблеми венчурного інвестування в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Діяльність фондів венчурного інвестування є порівняно новою для українського інвестиційного бізнесу і стало можливим після прийняття Закону України "Про ІСІ".

Саме ж венчурне інвестування є різновидом прямих інвестицій, а венчурні фонди, що є джерелом для венчурного капіталу, у класичному розумінні фінансуються з пенсійних і страхових фондів. По суті - це залучення капіталу на кілька років (зазвичай 4-6 років) в компанії, що мають шанси швидкого росту.

Конкретніше - у малі та середні підприємства. З цього випливає і головне призначення венчурного інвестування - надання обігових коштів для невеликих рентабельних фірм. Дослідження показують, що компанії з венчурною підтримкою більш підготовлені до засвоєння інновацій, швидше розвиваються і створюють більше робочих місць, ніж великі компанії. На практиці ж найбільше зустрічається комбінована форма венчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша - надається у формі інвестиційного кредиту.

Розподіл спільних ризиків між венчурним інвестором і підприємцем, довгий період співіснування і відкрите декларування обома сторонами своїх цілей на самому початковому етапі спільної роботи - складові ймовірного, але не автоматичного успіху. Однак, саме такий підхід представляє собою головну відмінність венчурного інвестування від банківського кредитування або стратегічного партнерства.

1. Основні досягнення венчурного "руху". Сутність венчурного фінансування

Процес становлення і розвитку венчурного бізнесу на певному етапі вимагав створення професійних організацій. Вони стали виникати як некомерційні асоціації. Спочатку створювалися національні асоціації, серед яких найстарішою є Британська асоціація венчурного капіталу (BVCA), що заснована у 1973 році. Європейська асоціація венчурного капіталу (EVCA), що заснована у 1983 році 43 членами, зараз нараховує 320. За останні 15 років EVCA розробила різноманітні професійні стандарти, провела навчання більше 500 венчурних капіталістів, опублікувала глибокі маркетингові дослідження і організувала низку великих конференцій.

У 1997 році 12 діючих на території Росії венчурних фондів заснували Російську Асоціацію Венчурного Інвестування (РАВІ) зі штаб-квартирою у Москві і відділенням у Санкт-Петербурзі. Відмінності у цілях і завданнях, які ставлять перед собою національні асоціації, обумовлені різним рівнем економічного розвитку країн і регіонів світу, а також пріоритетами національних економічних політик.

Однак, сама потреба формального структурування венчурного руху - свідоцтво його зрілості і зростаючого впливу.

У травні 1998 року в Україні за пропозицією Європейської асоціації венчурного капіталу (EVCA) при УАІБ відкрито секцію венчурного капіталу, основне завдання якої - сприяти розвитку венчурного інвестування в Україні.

Становлення конкурентного ринкового середовища дає змогу використовувати інвестиційні ресурси за умов наявності певних ризиків, що пов’язані з тією невизначеністю, яка випливає з інноваційного змісту проектів. Ця інноваційна властивість породжує той тип ризику, що я би визначив як „ефект інноваційного втілення”.

Існує певна, стала залежність між новизною, оригінальністю ідей, проектів і рівнем можливих ризиків, пов'язаних із їх реалізацією. Тому венчурне інвестування, як правило, бере на себе важкий тягар втілення нових проектів, створюючи для цього чи нові підприємства, або інвестуючи в діючі, за умов, що вони здатні втілити інноваційні проекти. Венчурне фінансування здійснюється без наявності серйозної застави, гарантій, що більш характерно для традиційного банківського кредитування. Для венчурного бізнесмена дуже важливо відчуття атмосфери максимально можливої відкритості, взаєморозуміння і довіри між венчурним інвестором і власником ідеї, проекту. Тільки така атмосфера дозволяє виробити такі правила, підходи в бізнесі, які рівномірно розподіляють спільні ризики і, тим самим, знижують поріг можливого провалу, невдачі в реалізації проекту. При наявності відкритості і ясності мети між всіма учасниками проекту, формуються необхідні передумови для їхньої паритетної участі як у прибутках, так і у можливих збитках[4, c. 54].

Виникає питання про джерела венчурного капіталу. Загальновідомо, що венчурне фінансування з'явилося у 50 роки минулого століття й одержало свій бурхливий розвиток у 70-90 роки ХХ ст. насамперед у США, а також у цілому ряді європейських країн (Англія, Нідерланди, Франція, Німеччина й ін.). Бурхливий розвиток спостерігається також у Японії, Тайвані, Сінгапурі, Індії. У середині 90 років у Європі нараховувалося більш ніж 500 венчурних фондів, трастів і компаній. Як відомо, піонерами венчурного фінансування були Артур Доля, Франклін Джонс, Том Перкінс. Сучасні гіганти технологічно передового бізнесу - Intel, Microsoft, Apple Computers, DEC виникли і перетворилися в лідерів глобальної економіки завдяки інноваційному відчуттю венчурних бізнесменів.

Технологічний вибух у 70-90 років призвів до появи на фінансовому ринку венчурного інвестування, додавши йому особливу силу і розмах. Потреба в таких капіталах значно вплинула на структуру традиційного банківського ринку. Багато найбільших світових банків стали ініціаторами нетрадиційного фінансового менеджменту, що пов'язаний з управлінням венчурним капіталом.

Починаючи з 80 років ХХ ст. багато найвідоміших банків світу (наприклад ING, ABM-Amro) створюють спеціалізовані департаменти, фонди і компанії, що активно працюють на ринку ризикованого інвестування. Так у Голландії й Англії 30% і 20% венчурного капіталу надають банки. За 10 останніх років зростання саме банківського венчурного капіталу склало приблизно 500 %.

Банківські капітали серйозно грають на ринку венчурного інвестування. Наприклад, у Англії, інвестиційний банк BZW створив цілу групу венчурного інвестування, у центрі якої один з найбільших банківських фондів BZW Private Eguity. Не відстають від банків пенсійні і благодійні фонди, страхові компанії, офшорні фірми і приватні інвестори[5, c. 56-58].

За підрахунками фахівців прибутковість венчурного капіталу складає приблизно 35-40%. Величезний вплив на рівень його прибутковості робить розвиненість фондового ринку, його прозорість, наявність різноманітних фінансових інструментів.

Сучасні банки активно інвестують у різноманітні, в тому числі й у ризиковані фінансові інструменти, що дозволяє їм істотно підвищити ліквідність своїх активів, прибутковість. В умовах глобальної економіки банки вимушені створювати складну систему фінансових організацій, що у різний спосіб зв'язані з венчурним бізнесом - від фондів, компаній, що працюють на ринку нових ідей, задумів, віртуальних проектів, де ризики максимальні, до інвестиційних фондів, що працюють з добре відомими компаніями і фірмами.

Розвинутий фондовий ринок створює додаткові можливості для диверсифікації інвестиційних ризиків. Крім того, фондовий ринок дозволяє швидко, точно і максимально ефективно реалізувати „розкручену” компанію, куди спочатку було вкладено венчурний капітал, і продати її в момент найвищої курсової вартості її акцій.

Венчурний капіталіст, що стоїть на чолі фонду або компанії, не вкладає власні кошти в компанії, акції яких він здобуває. Венчурний капіталіст - це посередник між синдикованими (колективними) інвесторами й підприємцем. У цьому полягає одна із самих принципових особливостей цього типу інвестування. З одного боку, венчурний капіталіст самостійно ухвалює рішення щодо виборі того або іншого об'єкта для внесення інвестицій, бере участь у роботі ради директорів і всіляко сприяє росту й розширенню бізнесу цієї компанії. З іншого боку - остаточне рішення про виробництво інвестицій приймає інвестиційний комітет, що представляє інтереси інвесторів. В остаточному підсумку, одержуваний венчурним інвестором прибуток належить тільки інвесторам, а не йому особисто. Він має право розраховувати тільки на частину цього прибутку[1, c. 75-78].

Організаційна структура типового венчурного інституту виглядає в такий спосіб. Він може бути утворений або як самостійна компанія, або існувати як незареєстрованне утворення як обмежене партнерство (щось начебто "повного" або "командитного" товариства, використаю російську юридичну термінологію). У деяких країнах під терміном "фонд" (fund) розуміють скоріше асоціацію партнерів, а не компанію, як таку. Директори й управлінський персонал фонду можуть бути найняті як самим фондом, так і окремою "керуючою компанією" (management company) або керуючої (fund manager), що робить свої послуги фонду. Керуюча компанія, як правило, має право на щорічну компенсацію (management charge), звичайно складову до 2,5% від первісних зобов'язань інвесторів (іnvestor's іnіtіal commіtments). Крім того, що управляє компанія або приватні особи, співробітники управлінського штату, так само як і генеральному партнері (general partner) можуть розраховувати на т