Забезпечення зайнятості населення як пріоритет державного регулювання економіки

Вступ.

1. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах.

2. Складові державного регулювання зайнятості населення.

3. Державне регулювання зайнятості населення в Україні, основні принципи та завдання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.


1. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньо-виробничими відносинами.

В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов’язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат в певний час і за конкретних умов.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громадська робота тощо.

Збереження роботи не означає збереження конкретного робочого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.

Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота, яка організується з метою розв'язання особливо гострих місцевих проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей господарства внаслідок тимчасових економічних труднощів, розриву договірних зв'язків тощо.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення.

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою показників, основними серед яких є:

  • частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;
  • регіональний рівень безробітних;
  • виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;
  • рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;
  • показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).

Конвенція Міжнародної організації праці (1988 р.) про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть політику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості.

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передбачено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі:

інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (скороченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;

проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права працювати за кордоном;

сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств.


2. Складові державного регулювання зайнятості населення

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

• забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до реліг