Регіональні аспекти формування туристичних послуг

Вступ.

1. Територіальна структура туристичного ринку.

2. Регіональні особливості споживання туристичних послуг.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Включення України у світовий туристичний процес, розбудова індустрії туризму та діяльність суб'єктів туристичного ринку потребують наукового обґрунтування напрямків розвитку та проблем геопросторової організації національного туризму на основі узагальнення світових тенденцій та їх конкретно-наукового осмислення.

Отже, туризм функціонує як геопросторовий процес у формі ринку туристичних послуг.

Ринок туристичних послуг є системою врівноваження попиту/пропозиції, яка відтворює об'єктивно зумовлену необхідність відповідності в часі і просторі вартісних та натурально-речових форм платоспроможного попиту і товарної пропозиції і діє на основі коливань виробництва та споживання турпродукту. Ринок туристичних послуг - це поліструктурна, поліформната багаторівнева система. Його характерними ознаками є безперервне ускладнення функціонально-компонентної (видової) структури на основі диверсифікації попиту та пропозиції.

Світовий туристичний ринок у своєму функціонуванні спирається, як і інші провідні галузі світового господарства, дедалі більшою мірою на закони порівняльних переваг та попиту, але дія закону абсолютних переваг відіграє і буде відігравати велику роль у його розвитку. Закон абсолютних переваг у туризмі ґрунтується на ресурсній складовій і її урізноманітнення стає підставою розвитку туристичного ринку як за рахунок атрактивності діючих, так і залучення нових ресурсів і територій до туристичного процесу.

Сучасна тенденція регіоналізації туристичного ринку, яка проявляється в посиленні ролі місцевих ініціатив у створенні конкурентоспроможного турпродукту і його просуванні на ринку, посилює ресурсну складову і роль географічних досліджень ринкових процесів.


1. Територіальна структура туристичного ринку

Видова диверсифікація проявляється й в ускладненні територіальної структури туристичного ринку і перш за все в процесах агломерування, територіальної концентрації та спеціалізації на рекреаційній функції, закріплюючись формуванням туристичних вузлів, курортних районів та зон.

Елементи територіальної структури туристичного ринку ієрархізовані, але суб'єкти ринкових відносин нестрого ієрархізовані і кожен має можливості виходу на ринок будь-якого рівня. Елементи територіальної структури, пов'язані туристичними потоками, формують лінійно-сітьову структуру туристичного ринку, де "світові міста" відіграють роль розподільчих центрів, а курортні зони - центрів концентрації та агломерування глобального масштабу .Відповідно, елементи територіальної структури, які забезпечують міжнародні туристичні переміщення, формують макрорегіональний рівень туристичного ринку, а в межах країни забезпечується формування національного ринку. В межах держави формуються й місцеві ринки и різного територіального масштабу, які складаються з геомаркетингових зон суб'єктів ринку виробників турпродукту. Тобто, ієрархічна структура туристичного ринку представлена глобальним, макрорегіональним, національним та місцевим територіальними ринками і субрегіональними ринками, сформованими за ресурсним або країноцентричним принципами.

Таким чином, формування територіальних ринків туристичних послуг забезпечується взаємодією елементів двох структур: галузевої, представленої компонентами індустрії туризму, діяльність яких відповідає туристичній мотивації, та територіальної, яка формується концентрацією споживання, локалізуючись в межах спеціалізованих територій. Регуляторні механізми ринку (рух грошей, інформації, маркетингова політика суб'єктів ринку), підсилені проведенням державної туристичної політики та скеровані зусиллями міжнародних організацій, виконують роль організаційно-управлінських структур відповідного рівня.

Динаміка туристичного потоку, на наш погляд, засвідчує глобалізаційні процеси, притаманні сучасному світу і відтворює їх, оскільки саме туристичний рух сприяє консолідації суспільного життя. У динаміці туристичних потоків відбивається зміна стилю життя, основою якого є зростання рівня і зміна умов, інтелектуалізація, проявом якої є прагнення "розширити всесвіт". З цим пов'язана також диверсифікація видової та територіальної структури попиту/пропозиції, в якій фіксуються зміни туристичних уподобань та ціннісних орієнтирів, зокрема в бік екологізації відпочинку, що відбиває й глобальну екологізацію всіх сфер життєдіяльності, додаючи економічних стимулів до вирішення екологічних проблем, особливо на локальному та регіональному рівнях[4, c. 56-58].

Відповідно до перебігу суспільного розвитку країн, якому притаманна поляризація економічних та соціальних процесів, відбувається перехід від моделі життєзабезпечення до моделі урізноманітнення вільного часу, коли роль туризму зростає і розширюються його функції. За цими ознаками країни світу можна поділити на такі групи:

• країни, де туризм розвивається еволюційно, органічно вплітаючись у стиль життя, і забезпечений розвиненою індустрією туризму, яка здатна створювати інноваційний туристичний продукт (це переважно країни високорозвинуті);

• країни привнесеного туризму, де він розглядається тільки як сфера прикладання праці, а індустрія туризму формується зусиллями транснаціонального капіталу при державному сприянні (країни, що розвиваються);

• країни, де туризм входив до стилю життя значного прошарку населення за умов його соціалізації і за умов стабілізації соціально-економічного розвитку і зростання рівня прибутків населення одразу відновлюється (постсоціалістичні країни).

Тобто, розвиток туризму як суспільного феномену та індустрії туризму як складової господарського комплексу країни, забезпечується загальним рівнем соціально-економічного розвитку країни, і залежність ця обопільна. Отже, за частковим дослідженням ринкових процесів у туризмі можна відстежити глобальні соціально-економічні та соціокультурні зміни, притаманні сучасному етапові розвитку людської цивілізації та визначити їх регіональні особливості.

Україна на ринку міжнародного туризму виступає як країна-генератор туристичних потоків. Основні обміни країна здійснює в межах субрегіонального ринку з країнами-сусідами Росією, Молдовою, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, які виступають і як генератори основних туристичних потоків у країну (в'їзний туризм), і як реципієнти для українських туристів (виїзний туризм). На сусідські обміни припадає в середньому за останні роки близько 65% від загального обсягу міжнародних туристичних потоків.

Здобуття незалежності та суспільно-політична перебудова в Україні позначились зміною її статусу на ринку міжнародного туризму. Перш за все розширилась участь країни на цьому ринку. З країни-реципієнта з дозованим обсягом обслуговування вона перетворилась на країну-генератора туристичних потоків зарубіжного (виїзного) туризму. Подібний процес був притаманний на перехідному етапі Польщі, Чехії, іншим соціалістичним у минулому країнам і має об'єктивне соціально-економічне підґрунтя[6, c. 42-44].

Поступові зміни на краще в економічній ситуації та певні зрушення на шляху поліпшення матеріального становища населення створили об'єктивні передумови розвитку сприятливого для туристичної діяльності ринкового середовища. Позитивні результати дала й державна туристична політика, перш за все через впровадження системи ліцензування, що посилило контроль за якістю туристичного обслуговування. Але у міжнародному туризмі ситуація залишається нестабільною: пожвавлення туристичної активності чергується зі спадами, відтворюючи в цих коливаннях не тільки стан внутрішнього ринкового середовища, а й коливання світової ринкової кон'юнктури, де імідж України залишається невизначеним.

Частка іноземного (в'їзного) туризму за останні роки практично незмінна і становить майже п'яту частину в загальному обсязі туристичної діяльності. На цьому ринку також спостерігається значна сезонність, "пік" якої припадає на липень-серпень, оскільки основною метою приїзду в Україну іноземних туристів є рекреація і відпочинок (більше половини всіх відвідувань) та бізнес (майже 32%). Водночас зростає чисельність туристів, які прибувають з курортно-лікувальною та спортивно-оздоровчою метою, хоча частка цих сегментів залишається порівняно незначною. Відповідно до мотивації потік іноземних туристів розподіляється й територіально: майже половина спрямована на Крим, третина - до Києва, п'ята частина - до Одеси.

Зростає значення України як транзитної держави і це позначається на кількості одноденних відвідувачів, чисельність яких протягом останніх років стабільно росте, перевищуючи 50% усіх відвідувань. Особливо зріс транзитний потік через Україну з країн СНД (Туркменістану, Таджикистану, Росії, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану).

Частка міжнародного туризму в обсязі експорту послуг за аналітичний пер