Країни центральної та Східної Європи у міжвоєнний період

Вступ.

1. Чехословаччина у 20-30-ті роки.

1.1. Загальний стан економічного розвитку Чехословаччини у 20-30- х роках.

1.2. Чехословацька криза перед 12 вересня 1938 р.

1.3. Розчленування Чехословаччини (30 вересня 1938 р. — 15 березня 1939 р.).

1.4. Анексіоністські дії Польщі й Угорщини.

2. Країни Східної і Південно-Східної Європи у 20-30-ті роки.

2.1. Польща в першій половині 20-х років.

2.2. Угорщина в 20-30-ті роки.

2.3. Румунія у міжвоєнні роки.

2.4. Болгарія на початку 20-х років.

2.5. Конституювання Королівства Словенів, хорватів і сербів. Видовданська конституція.

3. Польська криза і оголошення війни.

3.1. Погрози Польщі з боку Німеччини. Франко-британські гарантії.

3.2. Розвиток кризи після 15 березня 1939 р.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. У міжвоєнний період у цій частині Європи існувало десять суверенних держав: Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія й Албанія. Політичні кордони між ними були наслідком різного збігу обставин. Держави, які оголошували себе прибічниками центральних держав, були позбавлені значної частини території (наприклад, Угорщина), інші ж кордони визначилися в результаті збройних конфліктів, або ж арбітражних висновків Паризької мирної конференції (1919-1920 рр.). Такий перебіг кордонів не гарантував довготривалого миру. Політичні кордони не завжди були наближені до етнічних. Зрештою, враховуючи існуючу національну мозаїку, така відповідність була неможливою. Проблема національних меншин тяжіла над історією міжвоєнного періоду.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси політики в країнах Східної Європи в міжвоєнний період.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити становище країн Східної Європи в 20-30- ті роки;
  • охарактеризувати стан економічного та політичного розвитку країн Східної Європи;
  • дослідити дипломатичні відносини країн Східної Європи;
  • проаналізувати кризи у країнах Східної Європи та розгортання Другої світової війни.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси політики в країнах Східної Європи в міжвоєнний період.

Предметом дослідженнявиступають дипломатичні зв’язки та відносини країн Східної Європи.


1. Чехословаччина у 20-30-ті роки

1.1. Загальний стан економічного розвитку Чехословаччини у 20-30- х роках

Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 20-30-х роках перетворилася на високорозвинуту європейську державу. Вона твердо займала місце в десятці найбільш промислово розвинутих країн світу. Економічну і політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу - 13% працездатного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність із-за вузькості внутрішнього ринку і залежності від експорту.

У важкій промисловості провідне місце займало акціонерне; товариство "Шкода", яке випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю та ін. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80% виробництва взуття в країні. Значна частка його йшла на експорт. Філіали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20% всіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинуті набагато гірше, ніж чеські та моравські. В них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень в них був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.

У політичному розвитку Чехословаччина була найбільш демократичною державою Європи. Конституція, прийнята у 1920 p., забезпечувала демократичні права і свободи. Тут діяло близько двадцяти партій. Найбільшою підтримкою користувались центристські і лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у. політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т.Масарика (1918-1935 pp.) з лідерами провідних партій, на яких вдавалось усувати найбільш серйозні розбіжності.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалась на Францію, а у 1920-1921 pp. разом з Румунією і Югославією створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918-1935 pp. був Е.Бенеш, який після відставки Т.Масарика був обраний президентом.

Т.Масарик мав тісні зв'язки з Україною. Він з розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. В роки між двома світовими війнами у Празі постали і активно діяли Український вільний університет, Високий український педагогічний інститут ім. М.Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей визвольної боротьби України, у Подєбрадах - Українська господарська академія[14, c. 108-109].

Економічна криза завдала серйозного удару по ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і затяжного спаду виробництва. Найбільше падіння виробництва припадає на 1933 p.: 44% порівняно з 1929 р. Безробітних нараховувалось близько 1 млн. осіб. Щоб вгамувати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75% підприємств. Була встановлена державна монополія на торгівлю хлібом. Зрештою становище вдалось стабілізувати і забезпечити зростання з 1936 р.

У роки економічної кризи 1929-1933 pp. загострились соціальні, а ще більше національні протиріччя у країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільш постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії була створена Судето-німецька партія на чолі з К.Генлейном, яка домагалась автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалась також словацька національна партія Глінки, що вимагала автономії Словаччини.

На території Карпатської України і Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд з ними діяли українські політичні партії, які прагнули автономії для Карпатської України[9, c. 132-133].

1.2. Чехословацька криза перед 12 вересня 1938 р.

На нараді 5 листопада 1937 р. Гітлер поставив на перший план приєднання до Третього райху чехословацьких німців. Ця група населення числом близько 3 мільйонів 200 тисяч проживала в Судетській області. До поразки Австро-Угорщини в 1918 р. вони ніколи не належали до Німецької імперії. Ці німці більш-менш перемішалися з чехами й жили з ними в достатній злагоді. Судетська область була дуже розвинена промислово, і уряд Чехословацької Республіки збудував там потужні укріплення. У німецькій меншині налічувалося кілька політичних партій. Після парламентських виборів 1935 р. перевагу здобула найбільша з них — Судето-німецька партія на чолі з Конрадом Генляйном (у травні 1935 p. 70% німецьких виборців у Судетах віддали їй свої голоси). Ще у вересні 1937 р. вимоги цієї партії не виходили за рамки чехословацької конституції й стосувалися переважно розв'язання окремих проблем, в яких щодо Судетів було виявлено несправедливість. Як стало відомо з німецьких документів, Судето-німецька партія підтримувала зв'язки з гітлерівцями. Чехословаччина була учасницею двох союзних договорів: із Францією за договором 1924 р. і Локарнським договором 1925 p., які мали однаковий строк дії й передбачали практично автоматичне надання допомоги в разі неспровокованого нападу з боку Німеччини; із СРСР за договором від 16 травня 1935 p., який передбачав надання допомоги тільки якщо Франція дотримається своїх зобов'язань. Зауважимо, що Мала Антанта, до якої разом із Чехословаччиною належали Румунія та Югославія, була спрямована практично тільки проти Угорщини і не діяла в разі німецької агресії. До того ж у 1937 р. Мала Антанта, як ми бачили, дуже ослабла. Ніщо не давало підстав думати, що Франція не виконає своїх зобов'язань. Виступаючи 19 жовтня на з'їзді радикалів, Дельбос підтвердив вірність Франції своїм союзникам. 15—18 грудня він їздив до Праги, марно намагаючись укласти пакт про взаємодопомогу між Францією й Малою Антантою.

Зрозуміло, що аншлюс дуже стривожив Чехословаччину, хоча вночі з 11 на 12 березня Герінг запевнив чеського посла в Берліні Мастного, що введення німецьких військ в Австрію було лише «родинною справою» і що німецькі війська поважатимуть чеські кордони. Однак уже 16 березня Генляйн пообіцяв чітко дотримуватися вказівок німецького посольства в Празі.

21 березня фон Ріббентроп повідомив німецьких послів, що запевнення Герінга не означають збереження цілісності Чехословаччини. 16 березня Генляйн звернувся до всіх судетських німців і закликав їх приєднатися до його партії. 29 березня один із його заступників Ернст Кундт виступив у чехословацькій Палаті депутатів і зажадав повно