Редагування навчальної літератури в Україні

Вступ.

1. Структура твору.

2. Якісні особливості тексту, психолінгвістичні та соціолінгвістичні норми

3. Етичні норми.

4. Оцінне редагування тексту.

5. Оформлення елементів видання.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

За останні сорок років у межах теорії і практики редагування і, особливо, наукового напряму "Літературне редагування" у працях професорів Р. Іванченка, В. Різуна, М. Феллера склалася система знань про текст і твір (повідомлення), які дозволяють дати низку рекомендацій, що мають характер стандартів. Також чимало таких рекомендацій сформулював доцент З. Партико у

- загальна характеристика структури твору;

- показати якісні особливості тексту, психолінгвістичні та соціолінгвістичні норми;

- розкрити етичні норми;

- визначення оцінного редагування тексту;

- показати оформлення елементів видання.

1.Структура твору

Структура твору повинна сприяти досягненню мети, заради якої його написано, і відповідати очікуваному процесу читання, напряму читацької думки. Ефективно працювати повідомлення буде лише тоді, коли враховано й те, на основі якого матеріалу і в який спосіб зможе обмірковувати його читач, як оцінить (свідомо чи підсвідомо) доцільність побудови твору.

Мета спілкування може обмежуватися завданням викликати в читача певні думки і дії, які з них випливають. Вона може полягати у передачі адресату теоретичних положень та фактичного матеріалу, необхідного для прийняття рішення, виконання практичних дій, як у галузі виробництва, так і в медицині, побуті тощо. Якщо в першому випадку активно використовують експресивно-оцінні засоби, прийоми зацікавлення і т.п., то у другому - на перше місце виходять висока точність, деталізованість і сухість викладу.

Твір має багатоаспектні авторські (з погляду автора) і перцептивні (з погляду читача) змістові структури. До їх складу входять фактологічна, тематична - композиційна і архітектонічна структури. Вони містять логіко-поняттєву, емоційно-експресивну, комунікативну, інформаційну, психологічну під структури [3, с. 182].

Тематична структура охоплює весь текст і виявляється у тематичних зв’язках між фразами. Кожна наступна фраза має бути зв’язана з попередньою тематичним зв’язком. Тематичні структури бувають однорідні й неоднорідні. Однорідною структурою називається така тематична структура, яка має одну тему, що проходить через усі фрази. При цьому в тематичній структурі можуть бути наявні тематичні відхилення не більше ніж на одну фразу. Інакше виникнуть побічні теми й однорідна тематична структура перетвориться в неоднорідну. Неоднорідною тематичною структурою називається така, яка містить мінімум дві теми, одна з яких може бути основною. Неоднорідна тематична структура, в якій важко виділити основну тему, називається аморфною. Нарешті, атематичною є структура, в якій відсутні будь-які тематичні зв’язки, що позбавляє її будь-якої ефективності.

У матеріалі повідомлення повинна виявляти себе структура, що відповідає його меті. Коли такої структури немає - твір ще не визрів, або задум є помилковим.

У плані твору повинно бути знайдене і виділене те, на чому треба наголосити. Важливо виходити з того, чого читач не знає, і включати в текст те, що суттєво необхідно і водночас достатньо знати читачеві. Усе те, що не формує прямо або побічно бажаний продукт читання, у структурі твору є зайвим.

Членування змісту твору залежить як від об’єктивних чинників (видільна роль рубрики, заголовка; архітектонічні елементи тексту, що допомагають виділити факт; мовні засоби, які виділяють факт, і т.д.), так і суб’єктивних: читач вважає фактом щось, що його цікавить, хоча воно у творі й не виділене чітко.

Для однорідної тематичної структури властиві такі зв’язки:

- основний тематичний зв’язок (фрази, зв’язані одним і тим же предметом розповіді);

- субтематичний зв’язок (наступна фраза ієрархічно підпорядкована попередній - від загального до конкретного, від загального до деталі тощо);

- макротематичний зв’язок (наступна фраза є вершиною ієрархії стосовно попередньої фрази - від конкретного до загального) [6, с. 29].

Неоднорідні тематичні структури включають:

- асоціативний формальний, наприклад звуковий, зв’язок (утворюється паралельна тема на основі звукової асоціації);

- асоціативний змістовий зв’язок (наступна фраза виражає тему, яка асоціативнозв’язана з попередньою).

Теза твору - положення, яке обстоюється, - має бути чітко сформульована і лишатися незмінною впродовж усього твору, повторюватися (у довільній формі) на його закінчення [6, с. 29].

Сприйняття твору відбувається за умови, що його структура забезпечує привернення уваги читача, виклик інтересу до змісту, наведення матеріалу, що формує погляди читача. Нарешті, можливі заклик читача до дії, рекомендації, як здійснювати дії, у доцільності яких (конкретно назване те, що відповідає усвідомленому, духовному чи практичному інтересу читача) читач уже переконаний. Водночас відповідні елементи структури можуть уже існувати у свідомості читача, і тоді їхня наявність у творі не є потрібною.

Композиція повідомлення у межах певної теми буде сприйнята читачем за тої умови, якщо тема і її членування будуть виділені ним. Цьому сприяє архітектонічна структура, яка повинна своїми елементами відбивати композиційні елементи.

Елементи архітектоніки- рубрика і заголовок. Коли зазначена в заголовку чи в рубриці тема (підтема) не розробляється і не розкривається у творі, архітектонічні елементи можуть виконати хибну роль, спрямовуючи увагу читача так, що він буде шукати у тексті тему, яка не збігається з авторським задумом і структурою[6, с. 32].

Довжина композиційних одиниць залежить від жанру повідомлення, кваліфікації читачів (що нижча кваліфікація, то менша має бути довжина композиційної одиниці) і від композиційної складності повідомлення (що вона вища, то коротшими повинні бути композиційні одиниці). Довжина композиційних одиниць повинна залежати також від мети сприймання інформації читачами. Для повідомлень, метою яких є задоволення емоційних та естетичних потреб, довжина композиційних одиниць у межах твору може бути максимальною; для повідомлень, які передбачають задоволення пізнавальних потреб, - не повинна перевищувати середнього значення; для повідомлень, які передбачають навчальні цілі, - повинна бути мінімальною. Середня довжина композиційних одиниць одного рівня повинна бути приблизно однаковою.

Обсяги композиційних одиниць одного ієрархічного рівня не повинні відрізнятися більше ніж утричі.

Кількість рівнів композиції залежить від обсягу повідомлення: що більший обсяг, то більшою може бути кількість композиційних рівнів. Уздовж смислової вертикалі композиційні одиниці не слід розгортати більше ніж на три рівні (до винятків належать довідники, в яких кількість рівнів може досягати п’яти). Якщо є потреба розгорнути композицію вглиб, більше ніж на три рівні, у повідомлення слід уводити внутрітекстову рубрикацію, причому не більш ніж однорівневу, виняток - дворівневу. Розгортання композиційних одиниць уздовж вертикалі залежить від ступеня підготованості читачів: що він вищий, то більше вглибину може розгортатися композиція (для дошколят, читачів із початковою освітою - однорівнева; для читачів із середньою та незавершеною вищою освітою - дво- та трирівнева; для фахівців - три-п’ятирівнева, причому четвертий і п’ятий рівні - внутрітекстові).

На кожному рівні тему (підтему) слід ділити на композиційні одиниці, використовуючи лише одну основу поділу. Після поділу кількість композиційних одиниць завжди повинна бути більшою двох. Після поділу теми на композиційні одиниці не повинно залишатися підтем, що не ввійшли в ці одиниці, і не повинні з’являтися нові, яких до поділу не було. При поділі теми на композиційні одиниці одна підтема не може входити одночасно до двох із них. Під час поділу теми на ієрархічно підпорядковані композиційні одиниці (частини, розділи чи підрозділи) не можна обминати окремі композиційні рівні (переходити відразу від частин - до підрозділів (оминаючи розділи), від розділів - до параграфів (оминаючи підрозділи) і т.д.)[].

Перехід від однієї композиційної одиниці до іншої повинен бути чітко виражений за допомогою спускових сторінок, рубрик, абзаців та спеціальних знаків переліку. Для довідкової, офіційної, виробничої, навчальної літератури перехід повинен бути особливо чітким. Чим нижча кваліфікація читачів, тим більша потреба у використанні назв композиційних одиниць.

Рубрики одного композиційного рівня в усіх частинах повідомлення повинні будуватися однаково.

Чим тематично більш неоднорідний твір, тим більша ймовірність, що читач не зможе легко вловити логічні зв’язки і це вплине на загальне розуміння змісту повідомлення.

Якщо важливим питанням приділяється незначне місце, читач або не звертає на них уваги, або дійде висновку, що питання не є суттєвими, або відчує незадоволення від нездійсненої автором обіцянки, даної у заголовку, у першому абзаці чи передмові.

Рекламні й агіта