Міжнародний кредит

Вступ.

1. Міжнародний кредит як економічна категорія, його принципи та роль міжнародного кредиту в процесі відтворення.

2. Функції міжнародного кредиту.

3. Форми міжнародного кредиту.

4. Міжнародний ринок банківських кредитів та його основні оператори.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Останнім часом інтенсифікувався процес інтеграції національної фінансової системи до світової: держава, суб'єкти господарювання і банки стрімко нарощували зовнішні активи та зобов'язання (станом на 1 січня 2007 року валовий зовнішній борг України досяг величини 38,8 млрд дол. США, збільшившись за рік на 8,2 млрд дол.). У таких умовах особливої актуальності набувають проблеми розробки теоретико-методологічних засад розвитку міжнародних кредитних відносин, з'ясування місця і ролі міжнародного кредиту у світовій валютно-фінансовій системі, визначення основних тенденцій і закономірностей міждержавного руху капіталів.

У роботі обґрунтовано потенційні здобутки і втрати від інтеграції національної фінансової системи до світової; доведено факт піднесення ролі міжнародного кредиту та проаналізовано його структурні складові; визначено основні чинники посилення нестабільності світової валютно-фінансової системи та запропоновано низку заходів для забезпечення керованістю зовнішньо-боргових процесів в Україні.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації. Об'єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенсифікація світогосподарських зв'язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредиту.


1. Міжнародний кредит як економічна категорія, його принципи та роль міжнародного кредиту в процесі відтворення

Міжнародний кредит - це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що й при національному (внутрішньоекономічному) кредиті - банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу.

Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що заключаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільового використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті міністрів.

Протягом останніх років Україна заключила низку міжнародних угод про відкриття кредитних ліній з окремими державами під конкретні проекти і програми. Набула сталого характеру співпраця Національного банку України (головного агента Уряду) з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. У 1995 році було підписано угоду про кредит “стенд-бай” Україні з боку МВФ, опрацьовано декілька проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектору, що реалізуються із Світовим банком починаючи з 1996 року. У 1996 році набула чинності керована НБУ кредитна лінія з ЕБРР на підтримку малого та середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд комерційних банків.

Розширились також двосторонні зв’язки з центральними банками ряду країн. Підписано угоди про співробітництво з центральними банками Німеччини, Франції, Нідерландів, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими установами США через Агентство міжнародного розвитку США.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний із наданням у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.

Джерелами міжнародного кредиту є:

• тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;

• грошові накопичення держави, мобілізовані банком;

• грошові заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.

Міжнародні кредитні відносини ґрунтуються на певній методологічній основі. Одним із її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному кредитному законодавстві.

Міжнародний кредит став невід'ємною складовою процесів фінансової глобалізації та інтеграції національних фінансових систем країн світу, які набули поширення у 1990-ті роки минулого століття. Глобалізації світової валютно-фінансової системи в останнє десятиріччя сприяли такі чинники: зниження витрат на поширення і обробку інформації, які розширювали можливості для застосування різноманітних фінансових інструментів у міжнародних операціях; лібералізація національних фінансових систем і пом'якшення обмежень на операції рахунку капіталів у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою; збільшення торговельних потоків між країнами, які супроводжувалися інтенсифікацією кредитування зовнішньоторговельних операцій.

Чимало авторів зауважує, що фінансова глобалізація позитивно впливає на економічне зростання через примноження внутрішніх заощаджень, зниження вартості капіталу, трансфер технологій з розвиненіших країн та розвиток національних фінансових інститутів. В умовах фінансової глобалізації кількість фінансових альтернатив для підприємств і банків — реципієнтів іноземного капіталу зростає, а вартість залучення капіталу знижується, розширюється база потенційних інвесторів та підвищується ліквідність фінансових інструментів.

С. Шмуклер аргументує положення про те, що основним здобутком фінансової глобалізації слід вважати розвиток національних фінансових систем країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. По-перше, фінансова глобалізація створює умови для залучення значних обсягів міжнародних капіталів та підвищення якості позикового капіталу у межах національної економіки. По-друге, фінансова глобалізація дає поштовх становленню адекватної фінансової інфраструктури, зменшуючи таким чином гостроту проблем асиметричності інформації.

Отже, гіпотетично фінансова глобалізація має вагомі позитивні ефекти і є одним із чинників прискорення динамізму економічного розвитку. Проте емпіричні дослідження, які проводилися для визначення результатів фінансової глобалізації, не дали однозначних результатів[7, c. 104-105].

Відсутність чітко визначеного позитивного впливу міжнародного кредитування на темпи економічного зростання у довгостроковому періоді є відображенням того факту, що поряд із здобутками фінансова інтеграція несе із собою низку втрат, які значною мірою зводять їх нанівець. Загальновизнаним негативним аспектом фінансової глобалізації є посилення макроекономічної волатильності. Фінансова глобалізація підвищує чутливість економік країн, що розвиваються, та перехідних економік до дії зовнішніх шоків. У таких умовах ризики фінансової інтеграції тісно пов'язані з можливістю настання фінансових криз.

Фахівці Світового банку зазначають, що посилення частоти і глибини фінансових криз в умовах фінансової глобалізації відбувається під дією таких чинників:

— недосконалостей міжнародного ринку капіталів, які породжують стадну поведінку інвесторів, спекулятивні атаки, нераціональні дії, "мильні бульбашки" та ін. Проблеми, пов'язані з асиметричністю інформації, у деяких випадках запускають у дію механізми розгортання фінансових криз навіть у країнах зі здоровим макроекономічним середовищем. Так, якщо інвестори вважають обмінний курс нестійким, вони вдаються до спекулятивних атак на валюту і прошкують виникнення криз платіжного балансу навіть за відсутності будь-яких економічних передумов.

— Покладання на зовнішні чинники розвитку, зокрема надмірне залучення іноземного капіталу, що породжує фінансові труднощі й економічний спад у разі зміни настроїв іноземних інвесторів. Відомо, що глобальні економічні чинники великою мірою визначають обсяги припливу іноземних капіталів до країн, що розвиваються. Особливо вагомий вплив має динаміка світових відсоткових ставок. Циклічний розвиток економік розвинених країн та схильність до диверсифікації фінансових інструментів у головних фінансових центрах також є детермінантами надходження позикового капіталу до менш розвинених країн.

— "Ефекту зараження" в умовах нерегульованого руху приватних капіталів між країнами. Паніка і стадна поведінка інвесторів є своєрідними мех