Іван Котляревський – основоположник української літератури

Вступ.

1. Життєвий шлях І.Котляревського.

2. Творчість І.Котляревського та нова парадигма української літературної мови.

3. «Енеїда» І.Котляревського та її значення в літературі.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Творчість І.Котляревського ознаменувала собою початок нової ери української літератури. Із порівняно невеликого за обсягом творчого доробку письменника починається потужний рух національного відродження. Поема «Енеїда», над якою І.Котляревський працював майже три десятиліття, стала епохальним за своєю громадською i художньою значущістю явищем у духовному житті українського народу, визначила змістовий напрям і форму нашому письменництву.

Творчiсть I.Котляревського була направлена на вiдтворення й iнтерпретацiю буденного свiту українця шляхом побудови можливої на той час моделi. Реалiзуючи її, письменник розкривав тим самим свою iндивiдуальну аксiологiю, своє творче "я", здатне наприкiнцi XVIII - поч. XIX ст. оживити мовну платформу - заговорити до народу його мовою й дати можливiсть тим, хто заперечував сам народ, його мову, культуру, зрозумiти, що кожна нацiя має перспективу й майбутнє.

Можна сказати, що І.Котляревський на шляху свого мистецького становлення пройшов відстань від семінариста-“римача” до визнаного письменника. Почавши з семінарського віршування, міцно пов’язаний як з українською старосвітчиною, так і зі специфічною шкільною пародійно-ігровою субкультурою, І.Котляревський зазнав відчутного впливу читацької сторони – власне, читацькі ініціативи публікації “Енеїди” великою мірою стимулювали автора до перегляду перебутого амплуа “школяра-віршувальника” і прийняття не просто статусу митця, а саме українського митця, який може бути письменником, а значить і собою лише за умови постійного контакту й діалогу з широким читацьким колом “любителів малоросійського слова”.


1. Життєвий шлях І.Котляревського

Народився 9 вересня 1769 року в Полтаві, в родині дрібного чиновника. Згодом Котляревським було «пожалувано» дворянське звання.

З 1780 року маленький Іванко почав навчатися в Полтавській духовній семінарії. Особливо старанно й наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку, німецьку мови. З інтересом знайомиться з античною літературою, перекладає Горація, Овідія, Вергілія. Відкриває для себе творчість Ломоносова, Кантемира, Сумарокова. Один із співучнів Котляревського згадував про поета, що той «мав пристрасть до віршування і вмів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його римачем».

У 1789 році, після смерті батька, двадцятирічним юнаком він на останньому році навчання залишає семінарію і починає служити чиновником у полтавських канцеляріях, а згодом вчителює у поміщицьких родинах. «В цей період свого життя бував він на зібраннях та іграх народних і сам, переодягнений, брав участь у них, дуже уважно вслухався в народну розмову, записував пісні й слова, вивчав мову, характер, звичаї, обряди, вірування, перекази українців, наче готуючи себе до майбутньої праці…»

Саме під час вчителювання, з 1794 р., й розпочинається творча робота письменника над славнозвісною «Енеїдою». Протягом 1794—1796 рр. І.Котляревський працює над першими трьома частинами поеми.

З 1796 по 1808 р. І.Котляревський перебуває на військовій службі. У складі Сіверського полку, сформованого на базі українського козацького полку, брав участь у російсько-турецькій війні, особливо відзначившись у баталіях під Бендерами та Ізмаїлом.

За відвагу й хоробрість І.Котляревського було відзначено кількома нагородами. Навіть у нелегких бойових буднях Іван Петрович продовжує працювати над «Енеїдою».

Спочатку І.Котляревський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 році її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура. Згодом, у 1808 році, книговидавець І.Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли задовольнити автора.

У 1808 році в чині капітана І.Котляревський виходить у відставку і пробує влаштуватися на цивільну службу в північній столиці. У 1809 році з'являється друком його знаменита поема у чотирьох частинах «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским». На титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий»[5, c. 196-198].

З 1810 року і до кінця свого життя Іван Петрович Котляревський живе в Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян — навчально-виховного закладу, в якому навчання відбувалося за програмою гімназії. З 1827 року — попечитель «богоугодних закладів» Полтави. На цьому відповідальному поприщі І.Котляревський зарекомендував себе як талановитий педагог і організатор освітнього процесу.

Увесь цей час письменник не пориває з творчою діяльністю, захоплюється театральною справою. У 1818 році його призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару він створює драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 році. Так, на полтавській сцені, з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр. Стараннями І.Котляревського було випущено з кріпацтва М.Щепкіна, який згодом успішно виступав у п'єсах свого покровителя.

У 1821 році поет закінчує писати поему, останню частину «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося. Воно з'явилося на світ у 1842 році, уже після смерті автора.

Був членом "Товариства Малоросійського", головною метою якого було здобуття незалежності України. За свідченням сучасників, разом з Новиковим та Лукашевичем склав статут цього товариства. Наприкінці життя був попечителем Полтавського благодійно-лікувального закладу. Помер у Полтаві.

У 1835 році за станом здоров'я І.Котляревський виходить у відставку, але не пориває з культурним життям того часу. До нього постійно зверталися за підтримкою і порадою представники найширших верств населення, і кожному він намагався надати необхідну допомогу. Тому з величезним сумом і болем було зустрінуто звістку про його смерть 10 листопада 1838 року.

2. Творчість І.Котляревського та нова парадигма української літературної мови

У стихійному читацькому русі “Енеїда” І.Котляревського була сприйнята як яскрава картина українського світу – не в останню чергу завдяки емоційному змісту й тому позитивному душевному стану, що формувався ментальною специфікою українського слова. Особистість письменника зазнала посутнього впливу читача, ширше – споживача українського культурного продукту. Очевидно, не лише літературний текст, незалежно від емпіричного процесу читання, несе в собі образ ідеального читача – своєрідний зразок, за яким частково проходить формування читача реального. Діє також і зворотній процес, коли в читацьких запитах складаються основні риси очікуваного тексту, а також, що важливо, з’ясовуються прикмети “ідеального автора”. У зв’язку з І.Котляревським якраз і слід підкреслити особливу роль читацької сторони: читач відчутно впливає на формування певних рис особистості українського письменника, визначаючи не лише своєрідність його творчої практики, але в деяких випадках навіть зумовлює специфіку його соціального позиціонування.

Робота над “Енеїдою” розпочалася для автора не лише з потреби заповнити свій вільний час, але й щоб збагатити дозвілля дружнього кола однодумців, “Пісня на Новий 1805 год...” з’явилась як подарунок на свято шанованій впливовій особі, драматичні твори постали як полемічна відповідь російському драматургові, а ще більш імовірно, з конкретної потреби розширення репертуару Полтавського театру – немов доповнення до директорських обов’язків, кантата на честь імператора ОлександраІ писалась вочевидь на замовлення місцевого дворянства під певну нагоду, а “Ода Сафо”, можливо, теж задумувалась як подарунок або як привід для приємного спілкування. У своїй діяльності І.Котляревський майже не виявляє прагнення виходити за межі національного культурного простору, а якраз навпаки, демонструє досить виразну тенденцію до зосередження в умовному колі українського буття, ніби провокуючи свого читача до занурення у привабливий світ простих і людяних стосунків, приємного дозвілля, іноді гострого, але не злого гумору та щирих сердечних розмов. Ця тенденція сприяла актуалізації української народної тематики та підтримувала подальше використання народної мови в літературній сфері, суттєво позначаючись на своєрідності літературного автопортрета української людини тих часів.

Вихід у 1798 р. в Петербурзі «Енеїди» І. Котляревського передумовив типологію та всю подальшу історію не лише нової української літератури та національ