Ліцензування страхової діяльності

Вступ

1. Вимоги стосовно здійснення страхової діяльності

2. Порядок отримання ліцензій

3. Відмова у видачі ліцензії

4. Оформлення ліцензії

5. Переоформлення ліцензії

6. Видача дубліката ліцензії

7. Анулювання ліцензії

Список використаних джерел

Вступ

На сьогодні важко з упевненістю стверджувати, в якій саме країні вперше заснували страхове товариство. Існують посилання на те, що сталося це в Ісландії в ХІІІст., однак багатьох елементів страхової діяльності, таких, як страхові резерви та регулярні страхові виплати, вони не мали. З розвитком страхування та його запровадженням у різних країнах постала потреба у його державному регулюванні. Одним із видів такого регулювання страхової діяльності є ліцензування.

Спочатку порядок ліцензування страховиків визначав наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України “Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності” від 16липня2001р. №98/343. Після прийняття 4жовтня2001р. Закону України “Про страхування” від 7березня1996р. №85/96-ВР (далі – Закон про страхування) у новій редакції ліцензування здійснювалося з урахуванням вимог ст.38 зазначеного Закону.

Нині ліцензування здійснюється на підставі розпорядження Державної комісії ринків фінансових послуг “Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності” від 28серпня2003р. №40 (далі – Розпорядження про ліцензійні умови).

Під ліцензуванням страхової діяльності розуміють видачу, переоформлення та анулювання ліцензій, видачу дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ, яке здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (далі – Комісія).

Вимоги стосовно здійснення страхової діяльності

Отримання ліцензії (документа державного зразка, який засвідчує право фінансової установи здійснювати страхову діяльність із конкретного виду страхування протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов) можна умовно поділити на дві стадії. Перша – виконання всіх вимог нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність, зокрема, Закону про страхування та Розпорядження про ліцензійні умови. Друга – безпосереднє отримання ліцензій, їх переоформлення, отримання дублікатів, та їх анулювання.Перед тим як переходити до розгляду цих двох стадій щодо провадження страхової діяльності, слід зазначити, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управління.

Зазначимо, що слова “страховик”, “страхова компанія”, “страхова організація” та похідні від них можуть використовувати в назві лише ті юридичні особи, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Розглянемо нормативні вимоги стосовно здійснення страхової діяльності, а саме:

  1. вимоги щодо організаційно-правової форми:
  2. статутного фонду;
  3. досвіду роботи, керівництва та технічного забезпечення;
  4. забезпечення платоспроможності;
  5. формування, обліку та розміщення страхових резервів;
  6. проведення фінансового моніторингу;
  7. правил страхування.

Страховик створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України “Про господарські товариства” від 19вересня1991р. №1576-XII. Як бачимо, найбільш поширена організаційно-правова форма – товариство з обмеженою відповідальністю – не може використовуватися для здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох.

Слід зауважити, що підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі дотримання вимог законодавства.

Одним із найважливіших показників на страхових ринках, що розвиваються, вважається статутний фонд. Тому наступною вимогою є сплачений статутний фонд. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який працює з іншими видами страхування ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1млнєвро, а для страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5млнєвро за обмінним курсом валюти України. Наголосимо, що логічним було б застосовувати до страховиків ті вимоги, які створились до моменту набрання чинності вимогами п.3 розділу5 Закону про страхування в новій редакції. Норми Закону про страхування передбачають, що страховики, які створились до моменту набрання чинності Законом “зобов’язані сформувати свої статутні фонди відповідно до вимог ст.30 Закону про страхування в такому порядку:

– страховики, які здійснюють інші види страхування ніж страхування життя, впродовж двох років з дня набрання чинності цим Законом – 500тис.євро, впродовж трьох років з дня набрання чинності цим Законом – 1млнєвро”.

Таким чином, відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону про страхування страховики, які здійснюють інші види страхування ніж страхування життя, та зареєстровані до 7листопада2001р. (дата опублікування Закону про страхування в газеті “Голос України” №207 та “Урядовий кур’єр” №205), зобов’язані сформувати свої статутні фонди у розмірі, не меншому ніж 500тис.євро до 7листопада2003р., та в розмірі 1млнєвро до 7листопада2004р.

Статутний фонд страховика має формуватися виключно грошима. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Комісією, але не більше ніж 25% загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду. Водночас розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%.

Ліцензії на конкретний вид обов’язкового страхування видаються, якщо страховик має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством (під досвідом слід розуміти наявність упродовж усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страхування). На підтвердження вимог цього пункту надаються відповідні копії договорів страхування. З огляду на цю вимогу страховики, які тільки розпочинають свою діяльність, можуть отримали ліцензії лише на добровільні види страхування, а по завершенні двох років практичної діяльності, а не з моменту державної реєстрації, намагатися отримати ліцензії на обов’язкові види страхування. Також страховик та його відокремлені підрозділи мають бути забезпечені комп’ютерною технікою і програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, що відповідають установленим вимогам, до речі, яким саме – не уточнюється. Дані вимоги не встановлені Законом про страхування, однак передбачені Розпорядженням про ліцензійні умови.

Закон містить також вимоги до керівних осіб страховика. Так, голова виконавчого органу та його перший заступник повинні мати вищу юридичну або економічну освіту, а головний бухгалтер – вищу економічну освіту.

Однією з гарантій здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов’язаннями перед страхувальниками є фінансова надійність страховика, під якою розуміють спроможність страховика виконувати свої зобов’язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників. Саме тому ст.30 Закону про страхування визначає необхідність забезпечення платоспроможності страховиків.

До умов платоспроможності належать:

  1. наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика;
  2. створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
  3. перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Вимоги щодо формування, обліку та розміщення страхових резервів встановлює ст.31 Закону про страхування. Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Страхові резерви поділяються на технічні резерви та резерви із страхування життя (математичні резерви).

Вимога щодо обов’язкового ведення страховиком журналу реєстрації страхових вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування, та формування резервів збитків (резерв заявлених, але не виплачених збитків), а також забезпечення його ліквідного розміщення конкретизується в п.2.15 Розпорядження про ліцензійні умови.

Появу нової вимоги спричинило прийняття З