Історія економічних учень

1. Історичні умови виникнення та загальна характеристика класичної буржуазної політології

2. Кембріджська школа. А.Маршалл.

3. Економічні погляди М.Туган-Барановського.

4. Теорія економічного пропонування.

5. Економічна наука СРСР у 1917-1920 рр.

6. Специфіка та періодизація утопічного соціалізму на Україні

Список використаної літератури.

1. Історичні умови виникнення та загальна характеристика класичної буржуазної політології

Засновником класичної політичної економії вважають англійського економіста Вільяма Петті (1623—1687). Син кравця, після навчання медицини в Оксфорді, служив у королівському флоті, потім вчився у Франції та Галалулі. У 1650 р. став доктором наук і викладав в Оксфорді анатомію, фізику і хімію. У 1654 р. здійснював помір маєтків в Ірландії, завдяки чому збагатився.

У 1660 р. В. Петті — серед засновників Королівського Наукового Товариства, в якому опановував економіку і статистику. Він опублікував майже 20 праць, в яких відображена нова дослідницька методика, прагнення до причинного з'ясування явищ і статистичного їх відображення. У його творах чільне місце відведено теорії вартості, теорії заробітної плати, теорії земельної ренти і теорії грошей.

У 1662 р. В. Петті опублікував дослідження "Про податки і данини", в якому розкрив джерела і структуру податкових зборів. Він, зокрема, зауважив, що обмежують можливості податкових надходжень чисельність населення і кількість грошової маси. "Кажу, що коли б у якійсь країні було надто багато грошей, то було б добре як для суспільства, так і для влади, але було би шкодою для всіх людей, якщо би володар тримав у своїх скринях все, що необхідне". Отже, В. Петті надавав великого значення нагромадженню грошей, що його зближувало з меркантилістами. Що стосується тлумачення рентних відносин у сільському господарстві, то воно є теоретичним надбанням В. Петті.

Плідною є думка В. Петті про те, що затрати праці є основою того, що можна порівнювати вартість срібла і збіжжя. Далі В. Петті висловився з приводу лихварства, відсотків і т. ін. Він широко трактував вартість монети, яка підвищується або знижується залежно від вартості інших благ. "Дорожнеча чи дешевизна не залежать від того, — твердив В. Петті, — якої кількості рук потрібно для придбання продуктів для прожиття". Отже, йдеться про залежність вартості продукту від затрат людської праці.

З приводу грошей В. Петті висловив свої міркування і в праці "Політична анатомія Ірландії", зокрема, піддав сумніву погляд, згідно з яким "гроші є єдиною мірою і основою порівняння вартості всіляких благ". Вартість срібла, зазначав В. Петті, підвищується і знижується не залежно від інших благ, а сама по собі.

Чільне місце в економічних дослідженнях В. Петті посідає його праця "Політична арифметика 1683 р.", в якій викладено роздуми "стосовно розмірів і вартості землі, людей, будівель, сільського господарства, мануфактур, торгівлі, рибальства, ремісників, моряків, війська; стосовно державних доходів, реєстрації, банків, стосовно визначення цінності людей, збільшення кількості моряків; відносно міліції, портів, становища країни, кораблів, могутності на морі й т. ін".

Це свідчить про широкі зацікавлення англійського економіста, який вважав, що "промисловість приносить більше вигоди, ніж сільське господарство, а торгівля — ніж промисловість"". Саме тому В. Петті багато уваги присвятив торгівлі, зокрема, зовнішній[8, c. 54-55].

Представником початку класичної політекономії у Франції був П'єр Ле Пезан де Буагільбер (1646—1714), який походив із дворян і здобув добру освіту. В 1696 р. він видав книгу "Докладний опис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості способи відновлення, або як за один місяць дістати королеві всі гроші, яких він потребує і збагатити все населення". У 1707 р. П. Буагільбер опублікував твір "Звинувачення франції", крім того, видав кілька теоретичних досліджень ("Трактат про природу, вирощування і користь збіжжя", "Дослідження про рідкість грошей", "Роздуми про природу багатства, грошей і податків").

П. Буагільбер виступав проти політики меркантилізму, захищав сільське господарство, обстоював поміркованість податків. Він був прихильником економічної свободи, багатство вбачав не у грошах, а в продуктах, створених у процесі виробництва. У тлумаченні теорії цінності П. Буагільбер був близьким до В. Петті. "Усі люди, — писав П. Буагільбер, — хочуть бути багатими, а більшість з них працює вдень і вночі тільки для того, щоб збагатитися: однак помиляються, як правило, щодо шляху, як досягти цієї мети. Що стосується справжнього здобуття багатства, котре би могло бути тривале, то помилка полягає передусім у тому, що люди творять собі фальшиві поняття про багатство, як і про гроші".

Викриваючи дотогочасні фальшиві, на його думку, погляди на багатство і збагачення, П. Буагільбер твердив, що від первородного гріха "людина може існувати і жити тільки завдяки праці"3. Однак у первісних суспільствах були обмежені потреби і низький рівень поділу праці, а в сучасному світі налічується до 200 занять, обмін між якими необхідний. При обміні гроші вже не є тираном, як раніше, а служать засобом обміну товарів.

Зазначені 200 занять творять стан держави найосвіченіших і обдарованих природою країн. Багатства є дітьми плодів землі, обробленої людьми. "Вже говорилось, і це правда, що плоди землі, — твердив П. Буагільбер, — а передусім збіжжя, спричинюються до виникнення всіх інших виробництв".

Ці міркування згодом стали характерні для фізіократів. Не випадково деякі економісти шукали джерел фізіократизму в творах П. Буагільбера. Земля, на його думку, живить усі промислові заняття. Подібні думки і висловлювання свідчать, що П. Буагільбер був захисником сільського господарства і селянства, критично ставився до глорифікації грошового багатства. Інших поглядів дотримувався американський державний діяч Бенджамін Франклін (1706—1790), який написав "Скромне дослідження про природу і необхідність паперових грошей". Він уважав, що "багатство країни повинно оцінюватися тією кількістю праці, котре її мешканці здатні купити". Отже, Б. Франклін був прихильником трудової теорії цінності.

Біля витоків цієї теорії стояв Ніколас Барбон (1640—1698), який у низці праць виступав проти меркантилістів. Він також вважав, що гроші не є багатством. Тому Н. Барбон дотримувався номіналістичного погляду на теорію грошей2. Він був упевнений, що люди не мають повного уявлення про торгівлю і гроші, бо з'ясовують їх ізольовано від усієї економічної системи. Н. Барбон розглядав усі складові торгівлі, тобто товари, їх якість, ціну і вартість, гроші, кредит і відсоток, вигоди, причини та інші аспекти. До речі, Н. Барбон дав своє визначення товарів, під якими розумів "усі ті блага, котрі придатні до задоволення трьох головних потреб людини, а саме: потреби їжі, одягу і захисту". "Ринок є найкращим суддею вартості", — твердив Ніколас Барбон.

Подібних поглядів дотримувався англійський купець та економіст Дадлі Норт (1641—1691). Він виступав проти засад політики меркантилізму і захищав ідею вільної торгівлі. "Жоден народ, — писав він, — ніколи не став багатим, застосовуючи штучні засоби, і нічого іншого лише спокій, працьовитість і діяльність, а також свобода приносять із собою витривалість, торгівлю і багатство".

Значну роль в еволюції економічної думки від меркантилізму до класичної політичної економії відіграв філософ і економіст Джон Локк (1632—1704). У своїх поглядах на вартість він вагався між тезою, що джерелом вартості є праця, і твердженням про те, що вартість визначається корисністю в процесі попиту і пропозиції. Крім того, він був прихильником кількісної теорії грошей.

Отже, аналіз еволюції теорій і політики меркантилізму, ґенези трудової теорії та зародження класичної політичної економії є яскравим підтвердженням спадкоємності в історії економічної теорії. Він переконливо свідчить про те, що розвиток одних економічних поглядів супроводився зародженням елементів інших, які згодом розвивалися і ставали, принаймні на деякий час, провідними. Це особливо рельєфно видно з критики теорій і політики меркантилістів, у якій є зародки фізіократизму Ф. Кене і класичної політекономії, найяскравішими представниками якої були А. Сміт і Д. Рікардо. Звичайно, великою мірою до виникнення класичної політичної економії спричинилися В. Петті та П. Буагільбер, але не можна не врахувати і теоретичних напрацювань їхніх сучасників, які конкретизували і формулювали думки, що розвивали наступні покоління економістів-теоретиків[11, c. 216-218].

2. Кембріджська школа. А.Маршалл

У 90-х роках ХIХ ст. в Англії сформувалася так звана кембриджська економічна школа,засновником якої був Альфред Маршал (1842-1924).Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала так званий неокласичний напрям. Наукові заслуги Маршала в царині економіки на Заході іноді навіть порівнювали з відкриттями Коперника в астрономії.

Автор відомої праці “Принципи політичної економії”. Саме він ввів у вживання такий термін як “еконо