Розвиток інформаційних технологій на страховому ринку України

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти застосування інформаційних технологій на страховому ринку.

1.1. Розвиток інформаційних технологій в Україні, правові аспекти їхнього застосування.

1.2. Застосування нових технологій на страховому ринку.

Розділ 2. Аналіз окремих страхових технологій та їхнє значення у підвищенні ефективної діяльності страховиків.

2.1. Інформаційні системи в страховому бізнесі.

2.2. Головні напрями розвитку нових технологій у страхових компаніях України, їхні основні складові та характеристики.

Розділ 3. Застосування інформаційних технологій на страховому ринку України та методи їхнього вдосконалення.

3.1. Застосування інформаційних технологій на прикладі іпотечного страхування кредитних ризиків.

3.2. Методи подальшого вдосконалення інформаційних технологій на страховому ринку України.

Висновки.

Список інформаційних джерел.


Вступ

Актуальність теми. Структурна реформа економіки України вимагає прискорення розвитку ринкової інфраструктури, до якої відносять ринок інформаційних продуктів і послуг, сучасні телекомунікаційні системи зв'язку та комп’ютерні інформаційні технології.

Як свідчить сучасна практика науково-технічного розвитку економічних систем, інформація та економіка тісно пов'язані між собою, а сучасні інформаційні технології стали рушійними силами технологічного та економічного розвитку нашої країни.

Першопричиною, що викликала грандіозні зміни в технологіях, які застосовуються у страховому бізнесі, стала поява і широке розповсюдження Інтернету. Змінилася модель управління бізнесом, радикально змінилась поведінка споживача. Даний огляд розвитку світової страхової індустрії дозволяє виявити основні тенденції змін, як у характері бізнесу, так і технологій, застосовуваних для утримання лідируючих позицій на ринку страхових послуг.

Діяльність страхової компанії являє собою ланцюжок процесів, починаючи від маркетингу і планування, до продажу страхової послуги і подальшого врегулювання збитку.

Автоматизоване управління бізнес-процесами (ВРМ) - новітня технологія, що включає в себе елементи технологічного процесу, правил ведення бізнесу, інтеграції інформаційних систем підприємства та управління документообігом. В галузі страхування ВРМ зараз найбільш ефективно використовується для підвищення ефективності таких бізнес-процесів як обслуговування клієнтів і врегулювання збитків.

ВРМ дозволяє страховикам контролювати їхні процеси, ключові операції й істотно знижувати витрати на страхову діяльність у цілому. За оцінками експертів, які вивчали результати впровадження ВРМ, ефективність складала 40-50%, при цьому досягалися значні успіхи в підвищенні точності даних, їхньої відповідності реальним показникам і заданим умовам, швидкості обробки інформації.

Візуалізація й інші сучасні технології роботи з документами дозволяють їх оцифрувати і внести елементи автоматизації в існуючі бізнес-процеси. Зараз страховики автоматизують такі рутинні процеси, як виплата відшкодувань у автострахуванні, внесення змін у страхові поліси, або котирування в андеррайтингу. Наступним етапом автоматизації буде наскрізна автоматизація всіх бізнес-процесів страхування, включаючи як рівень виконання, так і аналітичний рівень. Мультиконтактна точка обслуговування і функція інтенсифікації праці при врегулюванні збитків - найближчі цілі для автоматизації в ризикових компаніях.

Дослідження у сфері економічного, науково-технічного й інноваційного розвитку, технологічного оновлення та впливу інформації на процеси розвитку проводили такі відомі іноземні вчені як В.І.Борисевич, П.Ф. Друкер, О.Є. Варшавский, Г.Я. Гольдштейн, Я.А. Жаліло, М. Кастельс, В.Г. Климов, М.Д. Кондратьєв, Б.Я. Панасюк, М. Портер, В.М. Рижих, Б. Санто, Р. Солоу, та вітчизняні дослідники, а саме такі як В. Гриценко та О. Мельничук.

Метоюданої роботи є визначення основних тенденцій, переваг та загроз використання інформаційних технологій в Україні, в сфері страхування та бізнесу.

Відповідно до поставленої мети передбачено вирішення таких завдань:

- визначити роль інформації як ресурсу і продукту економічної діяльності у страховій сфері;

- визначити сучасні підходи впровадження інформаційних систем у діяльність суб’єктів господарювання у сфері страхування;

- поглибити теоретико-методологічні засади застосування інформаційних технологій в страховому бізнесі;

- визначити стан і передумови забезпечення якості страхових послуг у контексті застосування інформаційних технологій;

- сформувати основні засадизастосування інформаційних технологій на прикладі іпотечного страхування кредитних ризиків;

- проаналізуватинапрями розвитку нових технологій у страхових компаніях України, їхні основні складові та характеристики;

- обґрунтувати перспективні напрями розвитку інформаційних технологій у сфері страхування та вдосконалити методичний інструментарій їх реалізації в діяльності страхових підприємств;

- розкрити методи подальшого вдосконалення інформаційних технологій на страховому ринку України.

Об’єкт дослідження– інформаційні технології в управлінні суб’єктами господарювання у сфері страхування.

Предмет дослідження– теоретичні, методологічні, науково-методичні та практичні аспекти застосування інформаційних технологій в страховій діяльності.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг основного тексту – 53 сторінок. Список використаних джерел нараховує 27 найменувань на 2 сторінках.


Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти застосування інформаційних технологій на страховому ринку

1.1. Розвиток інформаційних технологій в Україні, правові аспекти їхнього застосування

Інформаційні технології - одне з найважливіших досягнень діяльності людства. Їх використання дає можливість:

- полегшити організацію комунікацій на всіх рівнях управління;

- стимулювати зростання продуктивності праці та підвищення заробітної плати;

- створити сприятливі умови для розвитку економіки;

- створити основу для прискореного розвитку інформаційного суспільства та укріплення демократії;

- швидко знижувати енергоємність окремого виробництва та національної економіки в цілому.

Сучасний етап розвитку економіки України і бізнесу характеризується широким застосуванням для обробки інформації та комп'ютерної підтримки рішень новітніх засобів інформаційної технології.

Україна накопичила значний потенціал в інформаційних технологіях. Однак відсутність обґрунтованої державної політики може призвести до втрати цієї переваги, і Україна як товаровиробник буде витиснута з найбільш перспективних світових ринків з відповідною втратою валютної виручки.

Розв'язання проблем відсталості інформаційних технологій в Україні вимагає загальнодержавного підходу, а саме:

- формування національної стратегії, міжнародної та внутрішньої політики, сприятливої законодавчої, суспільної, економічної атмосфери у сфері використання інформаційних технологій;

- забезпечення потенційної можливості технологічного доступу населення до інформаційних комп'ютерних технологій за рахунок об'єднання зусиль державного та приватного секторів економіки щодо розвитку інформаційної інфраструктури;

- сприяння збільшенню та розповсюдженню кількості послуг населенню і бізнесу, наданих за допомогою інформаційних комп'ютерних технологій;

- концентрація зусиль держави і суспільства для створення загальнодоступних електронних ресурсів на основі врахувань національних, політичних, економічних, мовних, культурних та релігійних аспектів розвитку України;

- забезпечення можливості отримання знань, умінь та навичок використання інформаційних комп'ютерних технологій у процесі одержання освіти.

Якщо розглядати управління фінансовими ресурсами в Україні, то безпосередньо воно залежить від бізнес-процесів, які функціонують на підприємстві. Кожне підприємство може містити малоефективні, зайві, витратні бізнес-процеси, що потребують значних фінансових ресурсів та є збитковими, яких варто позбутись. Особливу роль відіграють інформаційні технології серед інструментів, які використовуються в управлінні фінансовими ресурсами, адже в сучасних умовах функціонування суб'єктів господарювання потрібно отримувати точні дані, швидко обробляти великий обсяг інформації, використовувати складні алгоритми розрахунку[24, c. 110-111].

Для досягнення максимального ефекту від впровадження інформаційних технологій в управлінні фінансовими ресурсами та виробництвом потрібен системний підхід з використанням усього потужного інструментарію. Це особливо актуально для великих підприємств України з державною формою власності, що містять неефективні бізнес-процеси із часів планової економіки.

Дослідження проблеми впливу інформації на процеси оновлення техніки і технологій та аналізу в час взаємозв'язку інформаційних технологій з процесами технологічного оновлення економіки на інноваційній основі є необхідною умовою розвитку економіки України на сучасному етапі. Оскільки, аспекти взаємозв'язку інформаційних технологій та впливу інформації на сучасні процеси технологічного оновлення економіки на інноваційній основі досліджені недостатньо.

Наявність технологічних меж визначає необхідність постійної зміни технологій, застосування інноваційних технологічних прийомів для вирішення технічних проблем розвитку, як окремого виробництва, так і економіки країни у цілому.

Щоб залишатися конкурентоспроможними в умовах прогресивного еволюційного ринку, що швидко змінюються, поряд з новими застосуваннями вже існуючих технологій і рішень працівникам галузі страхування України також необхідно використовувати всі переваги новітніх технологій.

Першопричиною, що викликала грандіозні зміни в технологіях, які застосовуються у страховому бізнесі, стала поява і широке розповсюдження Інтернету. Змінилася модель управління бізнесом, радикально змінилась поведінка споживача.

Для України - молодої незалежної держави - вкрай важливо, що застосування інформаційних технологій дозволяє в певну кількість разів підвищити якість підготовки та прийняття важливих рішень виконавчої влади. Слід сказати, що саме сьогодні нашій країні гостро необхідна певна політика у сфері інформатизації, бо, крім успіхів у розвитку інформаційних технологій, в Україні є ще деякі перешкоди, які слід усунути, а саме:

- гостра нестача кваліфікованих кадрів;

- непридатність існуючої моделі відношення до інформаційних технологій з боку влади для впевненого збереження досягнутих позицій на світовому ринку;

- недієвість захисту прав інтелектуальної власності;

- занадто дорога й неякісна інфраструктура.

Інформаційне суспільство - комплексне поняття, що складається з множини різноманітних аспектів.

Щоб залишатися конкурентоспроможними в умовах прогресивного еволюційного ринку, що швидко змінюються, поряд з новими застосуваннями вже існуючих технологій і рішень організаціям нашої країни необхідно використовувати всі переваги новітніх технологій [25, c. 220-221].

1.2. Застосування нових технологій на страховому ринку

Одним із найсуттєвіших чинників, що забезпечують ефективний розвиток будь-якої сфери економіки та перетворюють окремих її учасників на лідерів ринку, є застосування передових технологій. Не виняток тут і страхова діяльність.

Незважаючи на те, що поняття "страхова технологія" досить часто вживається як у наукових працях і пресі, так й у практичній діяльності страхового маркетингу, визначення його в літературі майже не маємо. Аналіз праць таких провідних науковців у галузі страхування, як С.С. Осадець, М.С. Клапків (Україна), О. Зубець, М.М. Сухоруков, Д.С. Туленти, В.Б. Гомелля (Росія) та інших свідчить про відсутність на сьогодні офіційного та загальноприйнятого визначення поняття страхової технології. Проте її наявність де-факто в практичній діяльності страховиків як особливого порядку надання комплексної страхової послуги потребує її дослідження та чіткого формулювання. Під порядком надання комплексної страхової послуги, на нашу думку, слід розуміти, з одного боку, особливий підхід до формування набору (пакету) умов страхування (страхових продуктів), а з іншого — способи та інструменти реалізації (просування, надання та продажу) конкретної страхової послуги на ринку.

Подібна двокомпонентність поняття "страхова технологія" наводиться і у визначеннях російських вчених P.M. Хайкіна та В.В. Перемолотова: "...маркетинг поля, комерціоналізація документації плюс система набору, підготовки агентів та управління агентською мережею... Якщо ще узагальненіше подивитися на всі ці дії, то їхню сукупність можна іменувати простіше: технологія продажу. Інакше кажучи, продаючи страхування, страховик виконує певну технологію — технологію страхування, яка і є страховим продуктом".

Отже, у понятті "страхової технології" необхідно виділяти два базових елементи: страховий продукт та технологію продажу (надання) послуги. Водночас складність формулювання поняття "страхова технологія" забезпечується, зокрема, відсутністю чітких і загальновизнаних формулювань її складових. Один із провідних дослідників сучасного страхового маркетингу О. Зубець пропонує таке визначення страхового продукту: "Страховий продукт — це набір основних і допоміжних послуг, що надаються страхувальникові при укладенні договору страхування"2. Інші дослідники, зокрема В.Б. Гомелля та Д.С. Туленти, схильні тлумачити поняття "страховий продукт" ширше "...найзагальнішим поняттям є "страховий продукт" — тобто результат людської діяльності зі здійснення економічного захисту від наслідків різноманітних випадкових та ймовірних (найчастіше несприятливих) природних і суспільних явищ"3. На нашу думку, перше визначення є адекватнішим як реаліям страхового бізнесу, так і традиційному уявленню про продукт, продукцію як явище торгівлі товарами та послугами. Воднораз включення до поняття страхового продукту усіх результатів діяльності страховика — управління ризиками (поліпшення/погіршення якості страхового портфеля, перестрахування) та активами може зруйнувати цілісність уявлень про нього як про сукупність базових та факультативних послуг, що розробляються і пропонуються страховиком на (споживчий) ринок й реалізуються у процесі укладення та супроводу договору, а також врегулювання страхових випадків [26, c. 49].

Отже, дослідник у межах страхового продукту поєднує як власне умови страхування (методологічний компонент), так і способи представлення й реалізації страхового продукту, а також обслуговування клієнта в процесі супроводження дії договору та врегулювання страхового випадку. На нашу думку, таке поєднання може бути не зовсім обґрунтованим, оскільки у практиці страхової діяльності часто можуть застосовуватись як спільні технології реалізації та надання страхової послуги для різних типів договорів страхування (страхових продуктів), так і різні технології продажу (надання) для одного страхового продукту. Відтак для поєднання (комбінацій) цих двох елементів ми пропонуємо застосовувати поняття "страхова технологія".

Важко сьогодні говорити і про наявність широковизнаного, єдиного поняття "технології продажу (надання) страхових послуг". На нашу думку, можна запропонувати таке визначення: технологія продажу (надання) страхових послуг — це сукупність методів, способів та прийомів, що застосовуються страховою компанією й окремими її представниками протягом усіх етапів просування страхового продукту на ринок, його реалізації, супроводження і надання послуг після настання страхової події.

Причиною відсутності усталених понять у дослідженнях, присвячених "страховому продукту" та "технологіям продажу (надання) страхових послуг", є те, що обидві складові страхової технології зазнають нині суттєвих змін і перебувають на етапі становлення, а відтак потребують докладного аналізу[23, c. 135-136].

В основу технології побудови страхового продукту, на наш погляд, покладено поширений у страхуванні принцип розробки стандартного та розширеного страхового покриття. Цей принцип покликаний забезпечити стандартизацію основних умов, за якими працюють оператори страхового ринку, а також відокремити типові умови страхування з відповідними характеристиками ймовірності настання страхових подій від специфічних ризиків та об'єктів страхування, захист за якими може бути надано на особливих умовах.

У розрізі окремих видів страхування, зокрема при страхуванні майна підприємств, відповідно до основного обсягу страхового покриття у межах договору страховик відшкодовує страхувальникові шкоду у разі настання страхових випадків, передбачених нижче. Страховик надає страхувальникові страховий захист у разі пошкодження або знищення майна, безпосередньо спричиненого вогнем унаслідок: а) пожежі; б) удару блискавки; в) вибуху (крім вибуху котельного устаткування); г) падіння пілотованих літаючих апаратів або їхніх уламків.

Першою додатковою умовою та розширенням є умова, що передбачає у разі настання страхового випадку внаслідок ризиків, наведених вище, покриття доцільних, здійснених у розумних межах, витрат на запобігання або зменшення збитків (запобігання поширення пожежі, рятування майна тощо).

Крім цього, додатково до страхового покриття, зазначеного вище, та на особливих умовах, можуть бути відшкодовані витрати на розчищення території, упорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку (у межах узгодженого ліміту).

Додатково можуть бути застраховані збитки, спричинені:

· стихійними лихами;

· протиправними діями третіх осіб — відшкодуванню підлягають збитки, заподіяні пошкодженням і/або знищенням застрахованого майна внаслідок таких подій, передбачених договором:

· крадіжки зі зломом, пограбування; навмисне пошкодження або знищення майна третіми особами; страйків, масових заворушень;

· іншими ризиками — страховий захист надається у разі пошкодження, знищення майна, що сталося внаслідок:

· пошкодження водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем і систем пожежогасіння; наїзду на застраховане майно наземних транспортних засобів, у тому числі рейкових; обвалу будинку; пошкодження димом; звукового удару.

Додаткові умови страхування передбачають страхування окремих видів майна, а саме: майна, що перебуває в лізингу; скляних елементів будинків; товарних запасів; майна в холодильних камерах; готівки в касі, сейфах і в банківських сховищах; творів мистецтва, антикваріату, особистого майна персоналу; домашнього майна фізичних осіб.

Додаткові умови щодо страхового покриття передбачають: страхування за "першим ризиком"; страхування за заявленою вартістю; страхування за відновлюваною вартістю; страхування за індексованою вартістю; страхування на випадок перерви виробництва[17, c. 27-28].

Відтак першою ознакою технологічності страхової компанії є можливість надання нею повного спектра страхових послуг, які передбачають як стандартні послуги, так і додаткове страхове покриття.

Поняття "страхового продукту" є вужчим, ніж поняття "вид страхування" і застосовується для витлумачення типової, усталеної за переліком умов страхової послуги. Зокрема у межах таких видів страхування, як страхування майна, наземного транспорту або будь-якого іншого виду страхування можуть застосовуватися кілька страхових продуктів, які відрізняються особливими умовами надання страхового захисту.

Створення страхових продуктів зумовлене кількома причинами, головні з них:

— можливість створення товарної позиції (послуги) з фіксованою ціною, що значно підвищує її доступність для споживача;

— необхідність спрощення процесу взаємодії між клієнтом та страховою компанією (загальні умови страхування за окремим видом страхування передбачають наявність значної кількості варіантів окремих умов страхування та їхніх комбінацій, починаючи від переліку страхових ризиків та розміру франшизи і закінчуючи варіантами терміну дії договорів страхування);

— існування на практиці найпоширеніших та найпопулярніших "наборів" умов страхування, на базі яких укладається більшість договорів;

— існування цінової та якісної конкуренції між страховими компаніями й необхідність доведення власних конкурентних переваг до клієнта у доступній формі;

— позиціонування окремих страхових послуг для певних, чітко визначених категорій клієнтів.

До числа умов страхування, які є базовими (вихідними) при формуванні різних страхових продуктів, на нашу думку, належать: порядок і оперативність оформлення договору страхування, порядок і терміни здійснення страхового відшкодування; характер збитків, що відшкодовуються при настанні страхового випадку; термін дії договорів страхування; перелік страхових ризиків та франшиз, ліміти відповідальності страхової компанії.

Найпоширенішою методикою створення страхового продукту є комбінування різних умов страхування з урахуванням пріоритетів та уподобань клієнтів. Відповідно до цих параметрів здійснюється розподіл усієї клієнтської бази на окремі цільові групи потенційних споживачів, для яких і створюються відповідні страхові продукти.

Базовий розподіл клієнтського загалу здійснюється за якісно-ціновим фактором. Таким чином ми отримуємо три групи споживачів. Перша група — споживачі, що орієнтуються на продукти за найнижчою ціною з мінімальним набором послуг; друга — споживачі, що орієнтуються на середню вартість продукту зі стандартним переліком послуг; третя — споживачі, що орієнтуються на підвищений або ексклюзивний рівень обслуговування за відповідну ціну.

Страхові продукти створюються також відповідно до специфіки страхового інтересу клієнтів страхової компанії. Зазначені страхові продукти можуть передбачати особливі умови щодо терміну дії договору страхування (зі стандартним терміном, короткотермінові — термін дії поширюється на час відпустки, відпочинку, спортивних змагань тощо, з обмеженим терміном — договір діє протягом року у вихідні, святкові дні й під час відпустки та інші), щодо способів та умов встановлення страхових сум і розрахунку відшкодувань (страхування на базі стандартних лімітів відповідальності страховика; страхування без урахування франшизи), а також долучати специфічні послуги (інформаційну, юридичну та технічну допомогу при настанні страхових випадків) [14, c. 83-84].


Розділ 2. Аналіз окремих страхових технологій та їхнє значення у підвищенні ефективної діяльності страховиків

2.1. Інформаційні системи в страховому бізнесі

Страхування є одним з найбільш інформаційно насичених та інформаційно залежних видів бізнесу. Розвиток ринкових відносин та входження в світові інтеграційні процеси заставляє вже сьогодні наближатися до вимог світових стандартів. Зростають вимоги до об’єктивної оцінки фінансового стану підприємств, координації стратегій, що спрямовується на звуження фінансових ризиків та отримання конкурентних переваг. Це обумовлює необхідність впровадження в процес страхування автоматизованих інформаційних технологій.

Страхування - це система економічних відносин, які призначена для подолання і відшкодування різного типу втрат в результаті непередбачених випадковостей. Воно надає всім господарським суб’єктам і членам суспільства гарантії у відшкодуванні втрат, одержаних в результаті нещасних випадків, стихійного лиха, викликаними непередбаченими обставинами в діяльності підприємств, фірм, банків.

Багаторічний досвід страхування переконливо показав, що воно є потужним фактором позитивного впливу на економіку. Саме страхування підвищує інвестиційний потенціал і дає можливість збільшити майно і багатство нації. Це важливо і для економіки України. Саме тому налагодження неперервного і безперебійного виробничого процесу, підтримка стабільності та стійкості економічного розвитку, підвищення рівня життя населення вимагає формування ефективної системи страхування.

Страхування включає сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових засобів та їх використання на відшкодування втрат при непередбачуваних ризиках, а також для надання допомоги громадянам при наступленні певних подій в їхньому житті.

Перехід до ринкової економіки забезпечує суттєве зростання ролі страхування в суспільному відтворенні і значно розширює сферу страхових послуг. Страхування виступає з однієї сторони засобом захисту бізнесу і добробуту людей, а з іншої - видом діяльності, що приносить прибуток. Джерелами прибутку страхової компанії служать прибутки від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних ресурсів в об’єкти виробничої і невиробничої сфер діяльності, акції підприємств, банківські депозити, цінні папери і т.д.

Маючи справу з масовими явищами, по відношенню до яких організується страховий захист, страхування збирає, групує і узагальнює інформацію з метою вироблення оптимальної стратегії своєї діяльності. На сьогодні всі інформаційні процедури управління страховою діяльністю базуються на автоматизованих інформаційних технологіях і системному підході до розгляду страхування. Зокрема, різноманітні функції і задачі можуть бути впорядковані і представлені у вигляді взаємозв’язаної системи.

Страхування можна класифікувати за сферами діяльності, формами проведення, видами (галузями) страхування. Сфера діяльності страхових організацій розрізняється за зонами економічної діяльності: внутрішній, зовнішній і змішаний страхові ринки. Це організаційна класифікація страхування, як виду економічної діяльності. Форма проведення страхування може бути обов’язковою (в силу закону) і добровільною. За формою організації страхування може бути державним, акціонерним, взаємним і кооперативним [12, c. 51-52].

В умовах ринкової економіки, виходячи з характеристики об’єктів страхування, виділяються чотири основні види страхування:

· майнове страхування;

· особисте страхування;

· страхування відповідальності;

· страхування економічних ризиків.

Такий поділ на чотири види (галузі) страхування характерний для вітчизняного страхового ринку. Така класифікація визначається переліком об’єктів і ризиками, які підлягають страхуванню.

Особисте страхування можна інтерпретувати, як галузь страхування, де об’єктом страхування виступає життя, здоров’я та працездатність людини.

Майнове страхування трактується, як галузь страхування, в якій об’єктом страхових правовідносин виступає майно в різних формах. Його економічне призначення – компенсація збитків, які виникли внаслідок страхового випадку. Страхувальниками в таких випадках виступають не тільки власники майна, але й інші юридичні та фізичні особи, які несуть відповідальність за його збереження.

Страхування відповідальності – галузь страхування, де об’єктом виступає відповідальність перед третіми (фізичними та юридичними) особами, яким можуть бути завдані збитки внаслідок деякої дії або ж бездіяльності страхувальника. Через страхування відповідальності здійснюється страховий захист економічних інтересів можливих призвідців шкоди, які в кожному конкретному страховому випадку знаходять свій грошовий вираз.

В страхуванні економічних ризиків (підприємницьких ризиків) виділяють підвиди: страхування ризику прямих та опосередкованих втрат. До прямих втрат відносяться, наприклад, недоотримання прибутку, збитків від простоїв обладнання внаслідок недопоставок сировини, матеріалів і комплектуючих виробів, страйків та інших об’єктивних причин. Опосередковані втрати пов’язані із страхуванням втраченої нагоди, банкротством підприємства та інші [10, c. 17].

Автоматизовані інформаційні технології в діяльності страхової компанії спрямовані на впровадження систем, які охоплюють всі основні елементи технологічного процесу та гарантують повну безпеку даних на всіх етапах обробки інформації. Реалізація автоматизованої інформаційної системи страхової компанії полягає в автоматизованому вирішенні задач страхової, фінансової, бухгалтерської та інших видів діяльності. Автоматизовані інформаційні технології діяльності страхової компанії спрямовані на впровадження систем, що охоплюють всі основні елементи технологічного процесу страхування і гарантують повну безпеку даних на всіх етапах обробки інформації. Реалізація автоматизованої інформаційної системи страхової компанії полягає в автоматизації розв’язування задач страхової, фінансової, бухгалтерської та інших видів діяльності.

Коротко розглянемо основні функціональні задачі, що застосовуються в умовах автоматизованої інформаційної системи страхування:

· Процес підписання угоди. Перевірка наявності попередніх договорів по кожному страхувальнику, випадків страхових виплат, розрахунок коефіцієнтів для поправок до тарифної ставки та особливих умов, розрахунок комісійних агенту, занесення договору в базу даних для наступної обробки, видача необхідних документів.

· Підписання додаткового договору. Розрахунки по умовах або об’єктах страхування, що змінилися, з врахуванням основного договору, поповнення бази даних про нові договори чи внесення змін у вже підписані.

· Підписання договору перестрахування. Перевірка відповідної інформації, розрахунок комісійних.

· Внесення страхової премії (чи її частини). Перерахунок грошових засобів по рахунках, у випадку наявності перестрахування - розрахунок з перестрахувальниками.

· Закінчення договору страхування. Переміщення інформації в бази для формування резервів та інших розрахунків.

· Настання страхових подій. Розрахунок відшкодувань, перевірка виплат, перерахунок по договору чи його зупинення, ведення бази страхових подій.

· Розрив договору страхування. Розрахунки з страхуючим, проводка грошових засобів, здійснення змін в базі договорів.

· Розрахунок базових тарифних ставок по видах страхування. Перегляд в базі даних всіх договорів по конкретному виду страхування, по страхових подіях, розрахунок з використанням статистичних таблиць.

· Розрахунок резервного фонду. Аналіз поточного стану рахунків, відслідковування змін в кількості та сумах договорів по видах страхування, розрахунок по вимогах та поточному стану.

· Аналіз страхового портфелю. Визначення тенденцій страхового ринку, аналіз власної діяльності, прогнозування подальшого розвитку, аналіз варіантів можливих управлінських дій.

· Ведення внутрішньої бухгалтерії. Розрахунок заплат співробітникам компанії: облік власності та інше.

Повна технологія страхування повинна передбачати обробку великих і взаємопов’язаних масивів даних:

· договорів страхування і перестрахування:

· страхових полісів;

· брокерських договорів;

· документів по заплаті страхових представників;

· платіжних доручень;

· касових ордерів і бухгалтерських проводок;

· заяв на виплату страхового відшкодування;

· актів про страхові випадки та інше [7, c. 289-290].

Нагромадження і обробка інформації проходить в різних підрозділах і службах страхової компанії (бухгалтерії, відділах - фінансово-економічному, власників полісів, виплат, перестрахування, кадрів, агентствах та інших). Перехід до автоматизованих інформаційних технологій супроводжується зміною характеру та якості управління. Аналітична робота менеджерів стає головною, формує в них нові пріоритети. Це дозволяє перетворювати інформацію в один з ключових і реально доступних ресурсів компанії, а подальший розвиток автоматизованих інформаційних технологій стає обов’язковим елементом її стратегії розвитку організації.

Але автоматизовані інформаційні технології ефективні і рентабельні у випадку існування достатньо апробованої та відшліфованої схеми діловиробництва, так, як автоматизації підлягають лише стабільні, підпорядковані певним законам процеси. Якщо ж кожна робоча ситуація унікальна, якщо винятки і поправки розмивають і маскують закономірності і правила, тоді спроби впровадження інформаційних технологій не може принести нічого окрім витрат засобів та часу. Для страхових компаній це означає, що насамперед повинні бути розроблені та затверджені з перспективою на довготривале використання форми всіх первинних та звітних документів, пов’язаних із страхуванням. Наприклад, заява на страхування, поліс, договір страхування, акт по страховому випадку, рахунки прибутків та збитків бухгалтерського балансу.

Для проведення автоматизації насамперед потрібно, щоб були:

· детально продумані, відлагоджені та документально оформлені у вигляді правил, інструкцій та положень всі робочі процедури;

· описані в інструкціях ( а ще краще – описані та зображені на схемах) шляхи та умови руху всіх документів, а якщо це документи фінансового характеру, то і рух грошей.

Зокрема такі схеми документопотоків дозволяють повністю прослідкувати життєвий цикл кожного документу та проаналізувати документообіг в компанії, а врешті решт його – покращити та спростити, а при необхідності доповнити та розвинути на базі нових технологічних рішень. Якщо ця робота не проведена, тоді розробка ефективної автоматизованої інформаційної технології стає практично нездійсненною справою[9, c. 59-60].

Автоматизація задач страхової справи в першу чергу залежить від зміни форм взаємодії машини і користувача. На початковому етапі використання ЕОМ переважно вирішувалися задачі, що формували дані про результати діяльності страхової організації за звітний період. ЕОМ використовувалися в режимі пакетної обробки, що викликало затримку в прийнятті рішення та виключало роботу страхувальників з клієнтами в реальному масштабі часу. Становище змінилося коли значна частина комп’ютерів в страхових компаніях, що використовувалися, були задіяні в розподіленій обчислювальній системі. Очевидна перевага розподілених систем - принципово вища надійність, необхідна надлишковість інформації. Під надійністю будемо розуміти здатність системи виконувати свої функції при відмовах окремих елементів апаратури і неповної доступності даних. Основою підвищеної надійності розподілених систем є обґрунтована надлишковість інформації. Надлишковість даних страхової компанії, що зберігаються, проявляється в тому, що в розподілених базах деякі набори даних можуть дублюватися на декількох серверах, так що при відмові одного з них дані все ж одно залишаться доступними. Для філіалів страхової компанії крім надійності та надлишковості розподілені системи дають можливість сумісного використання інформаційних, програмних та технічних ресурсів, які забезпечують засоби зв’язку з іншими філіалами, а також гнучкість розподілу робіт по всій системі.

Розподілені системи в страховій діяльності будуються на основі автоматизованих робочих місць спеціалістів, що з’єднувалися каналами зв’язку в обчислювальні мережі багатопроцесорних комп’ютерів і багатомашинних обчислювальних комплексів. Автоматизовані робочі місця оснащуються персональними комп’ютерами та прикладними програмами, які призначаються для забезпечення окремих функцій (розрахунок заробітної плати, облік страхових полісів) або блоків функцій, наприклад бухгалтерських операцій, інвестицій та інших. Всі автоматизовані робочі місця під’єднуються до потужнішого серверу. В таких умовах забезпечується багатокористувацька робота з різними чи одними і тими ж програмами та наборами даних. Це дозволяє усунути надлишковість та суперечливість даних, а також втрати та спотворення. Практикується робота для користувачів з числа співробітників компанії по паролю, тобто дозволяється працювати тим, хто має відповідні повноваження.

Поява подібних систем, які здійснюють задачі страхування в галузі фінансово-кредитної діяльності, пояснюється насамперед тим, що ці системи потенційно мають краще співвідношення “продуктивність - вартість“. Технічний прогрес призвів до появи дешевих та потужних персональних комп’ютерів та високошвидкісних засобів зв’язку. Страховим компаніям стало вигідним закуповувати декілька комп’ютерів середнього класу і зв’язувати їх в мережу, що в ринкових умовах забезпечує швидке технічне оснащення заново створюваних організацій. Широке використання розподілених обчислювальних систем в страховій справі визначає характер самих прикладних задач та організацію їх вирішення. Співробітники, відділи, філіали страхової компанії, окремі споживачі інформації (агенти, брокери), як правило, розташовані на деякій території. Ці користувачі достатньо автономно вирішують свої задачі, а тому зацікавлені у використанні власних обчислювальних ресурсів. Але вирішувані ними задачі тісно взаємопов’язані, тому їх обчислювальні засоби повинні поєднуватися в єдину систему. Адекватним рішенням в такій ситуації є лише використання обчислювальних мереж (локальних, глобальних) [10, c. 18].

Використання обчислювальних систем в страховій діяльності забезпечує підвищення ефективності роботи за рахунок скорочення термінів обробки інформації, збільшення аналітичних можливостей, що відбивається насамперед на збільшенні прибутків компанії. Саме завдяки впровадженню автоматизованих інформаційних систем і технологій в страховій справі забезпечується конкурентоспроможність страхових послуг, збільшується доля компанії на страховому ринку. Ці переваги пояснюються наступними причинами.

Отримуючи легкий і повніший доступ до інформації, співробітники приймають обґрунтовані рішення за рахунок високої достовірності та оперативності. Наявність мережі зменшує потребу страхових компаній в інших формах передачі інформації, наприклад за допомогою телефону та пошти. Таким чином досягається не тільки обгрунтованість висновків, підвищення точності і достовірності результатів, але й зменшення затрат часу, трудових та вартісних затрат для прийняття рішення, покращується обслуговування клієнтів страхових компаній. Не менш важливим є можливість сумісного використання дорогої апаратури. Декілька користувачів можуть сумісно використовувати модем, комп’ютер-серверу, інше обладнання. У користувача створюється ілюзія, що ці ресурси під’єднані безпосередньо до комп’ютера, так, як для їх використання непотрібні додаткові зусилля. Мережі надають страховій компанії свободу у виборі місць територіального розміщення їх філіалів, тобто дозволяють компаніям використовувати не тільки філіали, але й робочі місця страхувальників і спеціалістів там, де вони найефективніші для виконання страхових операцій. Немаловажне значення має широке використання страхувальниками переносних (мобільних) персональних комп’ютерів (notebook) [18, c. 146].

2.2. Головні напрями розвитку нових технологій у страхових компаніях України, їхні основні складові та характеристики

Особливим типом страхової технології є комплексні страхові продукти. їхнє створення зумовлене необхідністю страхового захисту не одиничного об'єкта страхування, а цілої низки об'єктів страхування, пов'язаних між собою однією операцією чи процесом (купівля-продаж нерухомості з використанням кредиту — іпотечне страхування, що охоплює страхування майна (об'єкта застави), страхування позичальника від нещасних випадків, страхування майнових прав позичальника на об'єкт застави; володіння та керування автомобілем — автотранспортне страхування, що включає страхування КАСКО, цивільної відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами та страхування від нещасних випадків на транспорті). Комплексність даних страхових продуктів полягає у наданні страхового захисту за повним переліком об'єктів страхування, наявних при здійсненні тієї чи іншої операції, а відтак у максимальному задоволенні страхового інтересу клієнта.

Комплексні страхові продукти застосовуються також у разі страхування підприємств та організацій, зокрема їхньої виробничої й комерційної діяльності. Однак ці страхові продукти розробляються, як правило, на індивідуальній основі, виходячи з особливостей бізнес-процесів та об'єктів страхування.

При розробці страхового продукту головними технологічними завданнями є забезпечення максимальної відповідності умов страхування запитам ринку, зокрема запитам чітко визначених категорій споживачів, а також забезпечення прибутковості такого продукту.

Другою складовою страхової технології є канали, способи та інструменти продажу (надання) страхових послуг і подальшої взаємодії з клієнтом при супроводі дії договору страхування та врегулюванні страхових випадків.

Традиційною технологією продажу страхових послуг є індивідуальний продаж, що здійснюється між представником страховика та потенційним клієнтом. Серед супутніх складових цієї методики реалізації послуг є реклама у засобах масової інформації, зовнішня та поліграфічна реклама.

Винятковою технологією побудови системи продажу страхових продуктів є налагодження мережі системних агентів страхової компанії. Особливістю поняття системного агента є наявність в останнього налагоджених постійних каналів збуту та постійної клієнтської бази. Системним агентом страхової компанії може бути будь-яка точка збуту з власним асортиментом товарів або послуг та власною клієнтською базою.

Найпоширенішими системними страховими агентами є торговельні та фінансові установи, товари й послуги яких можуть реалізовуватись сукупно зі страховими продуктами. Зважаючи на супутній характер страхових послуг, їх надання може поєднуватись із реалізацією різних товарів та послуг. Водночас найбільшої актуальності страхування набуває в процесі продажу товарів довгострокового використання, купівля яких може розглядатися як довгострокове капіталовкладення (нерухомість, включаючи оздоблення та інтер'єр, транспортні засоби, предмети мистецтва, антикваріат, коштовності тощо). Страховий агент такого типу забезпечує страховій компанії постійне поповнення клієнтської бази за рахунок власної та постійний обсяг надходжень страхових платежів. Процес продажу страхової послуги невідривний від процесу продажу основного продукту. Клієнтові, що купує товар, може пропонуватись ціна, що вже включає вартість страхування (як правило, мінімальне страхове покриття), в інших випадках страхове покриття пропонується окремо, як умотивований необхідний елемент основного продукту, який має слугувати довго, а відтак може зазнати впливу різних ризиків (від крадіжки до стихійних лих) [26, c. 50-51].

Однак найбільшого значення сьогодні набуває розвиток збуту страхових продуктів при наданні фінансових (банківських) послуг, зокрема при кредитуванні. Поєднання збутових мереж банківських та страхових установ нині має спеціальну назву — "фінансовий супермаркет". На прикладі останньої технології глибше схарактеризуємо взаємодію страховика та системного агента.

Досвід закордонних банків доводить, що нині до третини прибутку деякі з них одержують від реалізації страхових продуктів. Так, надання банками, одночасно з класичними видами банківських операцій, страхових послуг клієнтам привело до того, що, наприклад, у Франції до 60% полісів реалізується через банки. У Європі в середньому кожний третій поліс страхування життя і кожний двадцятий за іншими видами страхування також реалізується банками. Окремі регіональні банки в Японії, надаючи канали збуту для страхових компаній, контролюють до 50% місцевих ринків фінансових послуг.

Співпраця страхових компаній і банків є взаємовигідною, оскільки страховик отримує постійний канал надходження страхових платежів та клієнтів. Так само, як і при співпраці з торговельними підприємствами, де банк водночас має можливість скористатись певними перевагами. При цьому розширення набору послуг, які надає банк при обслуговуванні клієнтів, позитивно впливає на його імідж та дає додаткові конкурентні переваги для поширення власних програм. У банка з'являється можливість створювати універсальніші та цікавіші фінансові програми як для корпоративних клієнтів, так і для фізичних осіб.

Банк також отримує додаткові фінансові ресурси завдяки продажу полісів страхування, кошти від реалізації яких розміщуються на депозитних рахунках страхової компанії в цьому ж банку. З часом на депозиті накопичується значна сума. Таким чином, створюється довгострокова та відносно дешева ресурсна база із залучених страхових резервів, сформованих за укладеними через посередництво банку договорами.

Банк отримує комісійні (безризикові) доходи, що можуть становити від 5 до 30% обсягу страхових платежів.

Діяльність банку найчастіше супроводжують ризики, яких вони власними силами покрити не можуть. Страховик здатний забезпечити захист від ризиків, що виникають і під час роботи самого банку, й під час роботи банку з клієнтом, починаючи від вкладників (система страхування банківських вкладів) і закінчуючи позичальниками (страхування застав, життя та здоров'я кредитора тощо)[27, c. 236-237].

Сучасні банки та страхові компанії застосовують різні форми співробітництва. А саме:

— продаж страхових полісів через банки;

— включення в банківські продукти страхових послуг. Наприклад, при одержанні пластикових карт видаються страхові поліси, до того ж вартість одержуваної клієнтом пластикової картки з полісом і без поліса однакова;

— використання такого механізму, як керування відсотком за внеском. У цьому разі частину грошей, що одержує клієнт за депозитними внесками, можна спрямувати на придбання різних страхових програм (придбання полісів страхування від нещасних випадків, полісів медичного страхування тощо);

— кредитні програми для фізичних і юридичних осіб, які передбачають страхування майна, що передається у заставу. Крім того, надання кредитів супроводжується ризиком неповернення коштів унаслідок смерті або стійкої непрацездатності позичальника. Кращий спосіб захисту від цього є поліс ризикового або накопичувального страхування життя позичальника. У разі його смерті чи настання непрацездатності повернення банку грошової суми на момент настання страхового випадку здійснюється страховою компанією;

— страховий депозитний внесок. Клієнт вносить у банк гроші й при цьому одночасно одержує страховку від нещасного випадку на суму внеску. Таким чином власник депозитного рахунку не лише накопичує кошти, а й має фінансовий захист на випадок інвалідності, втрати працездатності;

— у вкладників значної кількості банків виникає питання щодо додаткових гарантій повернення вкладів. Такою додатковою гарантією може бути спільна програма страховика та банку зі страхового захисту фінансових ризиків вкладників банку, пов'язаних із неповерненням банком вкладу. Вкладник банку, сплативши невеликий страховий платіж у розмірі 0,5—2% від суми вкладу, може отримати відповідний страховий поліс.

Одним із пріоритетних напрямків на нинішньому етапі розвитку для страхових компаній та банків є надання комплексного страхового захисту і банківських послуг клієнтам, яких вони обслуговують. Цей напрямок роботи взаємовигідний для всіх сторін. Для клієнта — це можливість отримати гарантований та повний комплекс високоякісних послуг установ однієї системи, підвищення безпеки господарських операцій, мінімізація витрат, можливість отримати всю необхідну інформацію про рівень і якість угоди тощо. Для банку — це можливість наростити ресурсну базу, отримати додатковий дохід, збільшити обсяги продажу банківських продуктів, залучити потенційних клієнтів та створити позитивний імідж "фінансового супермаркету", запровадити взаємовигідні схеми роботи, встановити тісніший зв'язок із клієнтами, стати його фінансовим радником.

Є й інші спільні для банку та страхової компанії позитиви. Розвиваючи концепцію "фінансового супермаркету", його учасники виробляють ідеологію діяльності на фінансовому ринку, впроваджують загальну корпоративну культуру, здійснюють погоджену маркетингову та фінансову політику [15, c. 229-230].

Відтак слід зазначити, що створення мережі системних агентів страхової компанії, до якої входитимуть як торговельні підприємства, так і банківські установи, є надзвичайно важливим елементом побудови ефективної та постійно зростаючої страхової компанії, особливо в умовах сучасного українського ринку. Ускладнення бізнес-процесів та створення розгалужених мереж збуту страхової продукції передбачає застосування іншого дуже важливого й перспективного інструменту розвитку страхових технологій, а саме — впровадження інформаційного забезпечення страхової діяльності. Сьогодні страховий ринок активно реагує на загальні тенденції розвитку бізнесу і, йдучи шляхом, прокладеним іншими фінансовими структурами, активно опановує чотири IT технології, здатні підвищити технологічність традиційних бізнес-процесів та каналів збуту, серед яких:

— автоматизація бізнес-процесів (ERP-системи);

— оптимізація процесів взаємодії із клієнтами (CRM-системи);

— опанування можливостей Інтернету як нового перспективного каналу продажу (системи онлайн-страхування);

— запровадження аналітичних рішень (управління ризик