Політика як соціальний феномен та об’єкт дослідження

Вступ.

1. Об'єкт, предмет, сутність і наукові категорії політики.

2. Політика як соціальне явище.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Серед визначень соціологи політики досить поширеним є розуміння її як галузевої соціологічної теорії, що вивчає взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами життя суспільства, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами [1, с.258]. Такий підхід дає простір для доповнення визначення суті цієї галузевої соціології атрибутами соціально-політичних відносин — політичне життя, політичні процеси, політичні системи та організації, політична культура, політична влада та ін. Тим самим є можливість врахувати різні підходи серед соціологів щодо змісту цієї галузевої соціологічної теорії.

З одного боку, це зумовлено складністю та різнобічністю самого об'єкта дослідження — політики. Про це свідчить вивчення її багатьма суспільними науками. Наприклад, політологія орієнтується на вивчення політики як цілісного об'єкта з притаманними їй закономірностями владних відносин та політичних механізмів їхньої дії. Право концентрує увагу на дослідженні власне правових і державних норм та відповідних інститутів.

Філософія розглядає політику як феномен світового розвитку, продукт людської цивілізації. Психологія орієнтується на дослідження психологічних механізмів та стереотипів політичної поведінки людей. Соціальна психологія вивчає відповідно механізми політичної поведінки груп людей, політичної психології різних спільнот. Історія звертає свою увагу на хронологію розвитку політичних подій, роль у політичних процесах видатних історичних постатей.


1. Об'єкт, предмет, сутність і наукові категорії політики

Виходячи із зазначеного поняття "політична соціологія" стосовно аналізу політичного життя, на їх погляд, є доцільнішим, ніж "соціологія політики". Воно націлює не стільки на вивчення різновидів політики й аналіз політичної сфери у власному розумінні цього слова, скільки на вивчення суті проблем влади, політичних прав і свобод з погляду конкретної людини, а також соціальних груп, прошарків, громадських організацій та об'єднань, тобто політична соціологія розглядає політику з погляду особистості, людини як члена суспільства.

Підсумком дискусій стало уточнення предмету соціології політики, яка в сучасному визначенні об'єднує всі аспекти соціально-політичних відносин: як інституційні, так і суб'єктні, що логічно випливає з розуміння предмету соціології як науки про соціальні спільноти, організації, інститути, соціальні процеси та явища [6, с.69].

Отже, в подальшому терміни "соціологія політики" та "політична соціологія" розуміються як синонімічні [6, с.73]. З іншого боку, складність визначення соціології політики як науки випливає з виникнення її на стику двох наук: політології та соціології. Як галузь соціологічної науки соціологія політики виникла в ЗО-50-х роках XX ст. на базі соціологічного бачення проблем політики, що існувало ще у Платона та Арістотеля. Саме останньому належить внесок у створення основ соціологічного бачення держави. У подальшому аспекти соціологічного бачення політики та держави розроблялись Н. Макіавеллі, Ж. Боденом, Т. Гоббсом, Ш. Монтеск'є, А. Токвілем та ін.

Великий внесок у становлення соціології політики зробили західні соціальні мислителі К. Сен-Сімон, Дж. Локк, А. Фергюсон та Г. Гегель. Завдяки їм відбулося теоретичне розмежування громадянського суспільства та держави, на яке спирався і К. Маркс. Це розмежування створило передумови для виділення політики в окрему сферу суспільного життя та залучення соціології до її вивчення. У подальшому ці передумови були реалізовані, зокрема, М. Вебером (феномен бюрократії), В. Парето та Г. Моска (концепція циркуляції еліт), М. Острогорським (концепція політичних партій), А. Бештлі, Д. Труменом (концепція зацікавлених груп та груп тиску), а також представниками емпіричної школи політичних досліджень (Ч. Мерріам, Г. Лассуел, Г. Госнел та ін.), рядом інших шкіл і напрямів.

Слід зазначити, що становлення соціології політики відбувалося за взаємного впливу та суперництва з політологією, що й призвело до деякої неоднорідності предметної сфери соціології політики.

Спочатку багато проблем політичного життя вивчалося переважно політичними науками, політологією. І лише з 50-х років XX ст., коли вони почали спиратися на методи соціології, поступово в структурі соціологічного знання сформувалася політична соціологія. Особливо це відбилося в працях А. Гоулдмана, С.Ліпсета, Т. Парсонса, А. Альтера, де по-різному трактувалися цілі й призначення політичної соціології. Так, С.Ліпсет зосереджував увагу на аналізі соціальних умов розвитку демократії. Деякі вчені зазначали важливість і значення досліджень політичного конфлікту. Велика кількість досліджень Р. Мертона, Р. Блана стосується проблем бюрократії. Чимало праць П. Лазарфельда, Б. Берельсона, Р. Россі присвячено проблемам виборчої кампанії, виборів, а праці Р. Міллса, А. Ростоу, Г. Лассвелла, Д. Лернера спрямовані на аналіз правлячої еліти. Усі ці праці в тому чи іншому аспекті завжди виходили на проблеми влади.

В основі політичного життя лежить питання про владу та її використання. З погляду соціологічної науки у цьому зв'язку становить інтерес, по-перше, діяльність держави і партій, установ і організацій, що уособлюють її політичну сутність, а по-друге, громадських і добровільних об'єднань, організацій, які частково виконують політичні функції, нарешті, ступінь залучення до політики соціальних верств, груп, кожної особистості.

На наш погляд, твердження про те, що в основі змістових напрямів лежить питання про владу, найповніше відбиває суть усіх соціологічних досліджень, присвячених політичному життю суспільства. Саме проблема влади, владних відносин, усвідомлення їх людьми і становить основу політичної соціології. Чималого значення в системі владних відносин набувають й окремі проблеми — бюрократії, політичного лідерства, механізму здійснення влади й формування громадської думки. До самостійних аспектів політичної соціології можна віднести механізм здійснення влади в суспільстві, що зумовлює потребу аналізу виборчих кампаній, вивчення громадської думки з політичних питань тощо [4, c. 12-13].

До структури політичної соціології можна включити й вивчення більш конкретних форм функціонування політичних відносин залежно від характеру влади. Аналіз структури політичної соціології неможливий і без розгляду політичної культури й ідеології у житті будь-якого суспільства.

Розглядаючи політичне життя через політичну свідомість і політичну діяльність, звернімо увагу на той її аспект, який пов'язаний з існуванням політичного мислення, представленого сукупністю теоретичних положень, поглядів, думок, що реалізуються в процесі здійснення функцій політичної влади.

Більшість соціологів погоджуються з тим, що предметом соціології політики є політична влада, форми та методи її функціонування й розподілу в державно організованому суспільстві в тісному зв'язку з вивченням реальної політичної свідомості, інтересів і поведінки індивідів, соціально-класових груп, етнічних спільнот та їх організацій.

У цьому контексті особливої ваги набуває розгляд особистості як су-б 'єкта політичного життя. Як елемент групи, прошарку або нації особистість водночас є самостійним феноменом, який, залежно від конкретних обставин, включається в політичну діяльність, уособлює той чи інший ступінь втілення політичної свободи конкретного суспільства. Потреба такого підходу зумовлена тим, що кожна людина в будь-якому суспільстві є не лише об'єктом, а й суб'єктом політичних відносин. Будь-яке усунення людей від участі в політичному житті може спричинити серйозні наслідки.

Політика давно є предметом посиленої уваги більшості людей. Розуміння й реалізація політичних прав і свобод людини створили основу для участі всіх без винятку в розвитку й удосконаленні політичних відносин. І хоч би якою значною була роль керівника будь-якого рангу, будь-якої ланки, поведінка людей у сфері політики завжди залишається вирішальною. Процес емансипації людини мислителі минулого, у тому числі Аристотель і К. Маркс, справедливо пов'язували з усвідомленням кожним індивідом своєї громадянської сили як сили політичної.

Сьогодні зростає вплив особистості через її діяльність у громадських інститутах та організаціях політичного характеру, через участь у розв'язанні як поточних, так і перспективних проблем суспільного розвитку. Розширення участі особи в політичному житті виявляється в підвищенні відповідальності різних партій та політичних організацій.

Таким чином, можна зробити висновок, що зміст політичного життя становить особливу форму реалізації інтересів людей, класів, націй, партій та об'єднань, що їх представляють. Політичне життя набуває чіткого вияву у владних відносинах, завжди спрямованих на захист, зміцнення і розвиток досягнутих завоювань, створення нових передумов для подальшого зміцнення становища політичних сил, досягнення консенсусу між ними.

Саме за такого підходу видно суперечності між різними с