Досвід використання загальних індикаторів сталого розвитку

Вступ.

1. Проблеми та перспективи формування системних індикаторів сталого розвитку.

2. Стратегічна мета, принципи та завдання сталого розвитку.

3. Шляхи та засоби реалізації державної політики сталого розвитку, досвід використання загальних індикаторів сталого розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Україна має значний геополітичний потенціал: сприятливі кліматичні, зокрема агрокліматичні, умови, вигідне географічне положення, достатні природні ресурси, високий рівень освіти і кваліфікації громадян, вагому культурно-історичну спадщину.

Сталим є розвиток, який задовольняє потреби суспільства, не ставлячи під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Сталий розвиток - це система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохоронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних відносин на засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей, безпечного навколишнього середовища, національних джерел духовності. В основі сталого розвитку лежать невід'ємні права людини на життя та повноцінний розвиток.

Пріоритетним напрямом сталого розвитку є оптимізація життєдіяльності людства в умовах безпечного природного середовища і гармонійних відносин як усередині суспільства, так і між окремими спільнотами.

Проблемам сталого розвитку та індикаторам його комплексного вимірювання присвячені наукові праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: О.Г.Білоруса, З.В.Герасимчук, Б.М.Данилішина, В.І.Данілова-Данил’яна, Ґ.Е.Дейлі, М.І.Долішнього, С.І.Дорогунцова, К.С.Лосєва, І.І.Лукінова, Л.Г.Мельника, Д.Г.Медоуза, О.О.Осауленка, Ю.В.Орловської, А.Д. Урсула та інших.

Науковцями вже запропоновані проекти індикаторів для систем різних масштабів: глобального, регіонального, національного, локального, галузевого, навіть для окремих населених пунктів і підприємств. Проте питання розробки індикаторів сталого розвитку ще має безліч проблем та протиріч. На жаль, поки що всі ці розробки носять попередній характер.


1. Проблеми та перспективи формування системних індикаторів сталого розвитку

Завдання розробки індикаторів було поставлене у 1987 році Всесвітньою комісією з навколишнього середовища і розвитку (комісія Брундтланд). А необхідність у розробці індикаторів сталого розвитку була відзначена в «Порядку денному на XXI століття», прийнятої на (Конференції ООН по навколишньому середовищу й розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. У главі 40 цього документа («Інформація для прийняття рішень») відзначено: «З метою створення надійної основи для процесу прийняття рішень на всіх рівнях і сприяння полегшенню саморегульованої стійкості комплексних екологічних систем і систем розвитку необхідно розробити показники сталого розвитку».

На міжнародному рівні зараз розроблено проект із 134 індикаторів сталого розвитку. Ця безліч розділена на наступні основні групи: індикатори соціальних аспектів сталого розвитку, індикатори економічних аспектів сталого розвитку, індикатори екологічних аспектів сталого розвитку (включаючи характеристики води, землі, атмосфери, інших природних ресурсів і відходів) та індикатори інституціональних аспектів сталого розвитку (програмування й планування політики, наукові розробки, міжнародні правові інструменти, інформаційне забезпечення, посилення ролі основних груп населення), запропоновані в проекті індикатори вимагають спеціальних перетворень, пристосування до конкретних умов, а в деяких випадках — розширення для окремих країн.

Використання індикаторів, запропонованих міжнародним проектом, обмежує їхнє використання в багатьох країнах у зв’язку з відсутністю необхідної інформації й статистичних даних. Так, США у своїй стратегії сталого розвитку використали тільки 56 індикаторів, більшість із яких -якісні.


Країни Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) розвивають програму індикаторів сталого розвитку, починаючи з 1990 р. на основі наступних вимог:

· політичної релевантності, аналітичного глузду та вимірювання;

· можливості розрахунку цих індикаторів у більшості країн;

· регулярного використання їх в аналітичних оглядах, наукових доповідях і офіційних звітах.

Індикатори використовуються для трьох головних цілей:

· відстеження прогресу в економічних, соціальних, екологічних вимірах;

· кращої інтеграції екологічних інтересів у секторальну політику;

імплементації екологічних інтересів в економічну політику.

Концептуальною основою індикаторів ОЕСР служить тріада: тиск (на навколишнє середовище) - стан (навколишнього середовища) - реакція (необхідні заходи), що співпадає з вимогами до індикаторів ООН [7, c. 4-6].

Індикатори тиску являють собою індикатори людської активності, процесів і характеристик, які можуть позитивно або негативно впливати на сталий розвиток. Ці індикатори відповідають рівню компанії, галузі або економіки. Приклади таких індикаторів - зростання населення або емісія парникових газів.

Індикатори стану фіксують характеристики сталого розвитку в даному районі в цей саме момент. Це може бути щільність населення, відсоток міського населення, запаси палива, води й т.п.

До індикаторів реагування відносять політичний вибір та інші реакції на зміну характеристик сталого розвитку. Ці індикатори вказують на волю та ефективність суспільства в вирішенні проблем сталого розвитку. Приклади подібних індикаторів - витрати на покращення стану здоров’я, законодавство, нормування і регулювання, економічні інструменти й т.п.

Така ж модель використовується при розробці секторальних (галузевих) індикаторів, які повинні відбивати тенденції розвитку галузі і їхнє екологічне значення, взаємодію між галуззю й навколишнім середовищем (включає позитивні і негативні впливи розвитку галузі на навколишнє середовище та впливи зміни останньої на розвиток галузі), економічні зв’язки між галуззю і навколишнім середовищем.

Інша модель — тиск, стан, вплив і відповідь, також широко використовується розвиненими країнами при оцінці сталого розвитку. Проте обидві моделі індикаторів мають свої слабкі сторони. Найбільш серйозна проблема щодо згаданих варіантів індикаторів полягає у тому, що вони недостатньо враховують системність сталого розвитку.

Все вищевикладене свідчить, що дотепер немає таких індикаторів, які б адекватно обслуговували досягнення двох ключових проблем:

· надавати всю необхідну інформацію про життєздатність системи і рівень її змін;

· вказувати шлях до кінцевої мети — сталого розвитку. На нашу думку, починати формування індикаторів сталого розвитку треба з визначення

· відносно точних вимог до них.

До так вимог належать:

· індикатори сталого розвитку потрібні для того, аби сприяти розробці політики та відповідних рішень на всіх рівнях: село, містечко, місто, регіон, країна, континент, світ;

· ці індикатори мають реагувати на всі важливі занепокоєння, що виникають у процесі сталого розвитку. Потрібні спеціальні індикатори, які враховують взаємодіючі системи і їх навколишнє середовище;

· кількість індикаторів повинна бути максимально малою, але при цьому вони мають бути достатньо ефективними і надійними;

· індикатори мають бути ясними, точними, зрозумілими і практичними. Вони повинні враховувати інтереси всіх учасників процесу сталого розвитку;

· індикатори мають допомагати оцінювати життєдіяльність, усталеність поточних подій, пов’язаних із сталим розвитком; Проблема полягає в тому, що індикатори пов’язані ситуацією, яка постійно змінюється, рухається. Це динамічний процес [12, c. 36-38].

Також індикатори мають працювати на дуже різній матерії-основі. Одні вимірюються у вартісному вираженні, інші - кількісно. Відповідно, виникають суттєві труднощі. Йдеться про те, щоб індикаторів було якомога менше, щоб вони були комплексними і водночас охоплювали багато аспектів.

Так, у пошуках індикаторів необхідно враховувати те, що кількість їх не може бути невиправдано великою. Саме тут може допомогти агрегація індикаторів, тобто поєднання більш-менш близьких, однакових за своїм характером і спрямованістю. Проте виваженої агрегації можна досягти тільки за допомогою науково вивірених вагомих факторів, які мають бути міжнародно визнаними і відносно об’єктивними. Процес агрегації повинен бути повністю відкритим і транспарентним. Це важливо насамперед для тих, хто приймає рішення.

Індикатори мають бути достатньо стандартизованими. Цьому, зокрема, сприятиме виділення напрямків, які можна розподілити за такими групами:

· соціальна група — інтегрує проблеми рівності, справедливості, охорони здоров’я, освіти, житла, безпеки, народонаселення;

· група навколишнього середовища — об’єднує проблематику захисту повітря, землі, морів, океанів, води, біорізноманітності;

· економічна група — охоплює проблематику економічну, фінанс