Державне регулювання економіки

1. Завдання грошово-кредитної політики для забезпечення економічного зростання.

2. Значення науково-технічного співробітництва в системі зовнішньоекономічних відносин держави.

3. Чому в Україні введено мораторій на продаж землі? Які загрози потрібно подолати в цій сфері?.

Список використаної літератури.


1. Завдання грошово-кредитної політики для забезпечення економічного зростання

Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічні цілі є основними в економічній політиці держави.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві цілі економічної політики держави:

■ економічне зростання;

■ стабільність процентної ставки;

■ стабілізація цін (приборкання інфляції);

■ стабільність фінансових ринків;

■ стабільність обмінного курсу грошової одиниці; * повна зайнятість;

■ зростання добробуту населення.

Центральний банк має сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них є суперечливими. Зокрема, заходи центрального банку щодо вирівнювання платіжного балансу можуть негативно впливати на довгострокові тенденції розвитку сукупного попиту. Крім того, операції центральних банків з купівлі-продажу державних цінних паперів можуть негативно впливати на рівень кредитного забезпечення економіки.

Протиріччя між стратегічними цілями ставить Центральні банки та уряди країн у проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну зі стратегічних цілей. Нею, здебільшого є стабілізація цін (чи приборкання інфляції), оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. Через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Стратегічні цілі висуваються для довготермінового періоду. Вони не вимірюються безпосередньо як грошові величини і не є індикаторами грошового ринку, тому центральні банки розробляють проміжні цілі, інколи - систему проміжних цілей для того, щоб поступово досягти головної.

Складником процесу розроблення грошово-кредитної політики є визначення проміжних її цілей. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що для центрального банку досягнення стратегічних цілей є досить складним завданням: для передання імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей необхідний тривалий час. Тому оцінка ефективності заходів монетарної політики при аналізі її стратегічних цілей може відставати від реальних процесів у грошово-кредитній сфері. Отож, проміжними цілями грошово-кредитної політики є ті показники, що передають вплив заходів з реалізації монетарної політики на одну або декілька стратегічних цілей[3, c. 92-94].

Вибір проміжних цілей грошово-кредитної політики здійснюється за такими критеріями:

■ тісний зв'язок із стратегічними цілями;

■ можливість чіткого кількісного вираження;

■ легкість здійснення контролю та оперативного впливу з боку центрального банку.

Дія інструментів грошово-кредитного регулювання на проміжні цілі проявляється значно швидше, ніж на стратегічні. Але при цьому слід чітко вирізняти вплив факторів немонетарного характеру.

Отже, проміжні цілі грошово-кредитної політики полягають у змінах певних економічних процесів для сприяння досягненню стратегічних цілей. Проміжні цілі є індикаторами грошового ринку, які дають змогу відслідковувати загальні макроекономічні тенденції.

До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва і зайнятості. Центробанки при здійсненні грошово-кредитної політики досить часто як проміжну мету встановлюють певний рівень інфляції, що тісно корелює з головним завданням центральних банків - підтриманням стабільності національної грошової одиниці. Таку політику контролю за інфляцією у 1990-ті pp. проводили центральні банки Великої Британії, Іспанії, Канади, Швеції та інших держав (всього близько 30 країн).

Тактичні цілі грошово-кредитної політики, як і проміжні, є грошовими величинами. Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання чільних економічних параметрів. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Тактичні цілі можна об'єднати у три групи:

♦ цілі, зумовлені збереженням грошової маси на постійному рівні;

♦ цілі, продиктовані фіксацією процентної ставки на постійному рівні;

♦ цілі, спрямовані на утримання на постійному рівні банківських резервів.

Перелік тактичних цілей монетарної політики є досить широким. Тактичними цілями можуть бути: короткострокова процентна ставка на різних сегментах грошового ринку, ліквідність банківської системи, грошова база тощо. Досягнення тактичних цілей забезпечується, переважно, через регулювання центральним банком пропозиції грошей, що знаходить відображення у зміні структури його активів.

Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика - в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. Крім того, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди можна точно передбачити. Розроблення системи тактичних цілей дає змогу запобігати негативним впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.

Із тактичних цілей слід вибирати ті, що забезпечують можливість виміру досягнутих результатів, здійснення оперативного контролю, а також оперативного впливу на відповідні економічні процеси. Головною рисою обраних тактичних цілей є їхній безпосередній зв'язок з обраними стратегічними цілями[7, c. 206-208].

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних і тактичних цілей, центральний банк країни розробляє грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації.

Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є утримання інфляції на низькому і стабільному рівні.

Отже, до вищої мети монетарної політики треба віднести стабільність цін. Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів в економіці головною умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші.

Ефект заходів монетарної політики не обмежується грошово-кредитною сферою, а проявляється також у реальному секторі завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика, власне, є складовою загальноекономічної політики держави[9, c. 248].


2. Значення науково-технічного співробітництва в системі зовнішньоекономічних відносин держави

В сучасних умовах все більше поширюються відносно нові форми міжнародних економічних відносин — міжнародні науково-технічні відносини. Під ними розуміють відносини з приводу обміну результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією [6, с.100]. Формами їх прояву є:

1. Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення останньої в банках даних для спільного використання, наприклад для консультацій, зокрема обмін програмними продуктами.

2. Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику (зокрема, права оформлення патенту і ліцензії на виробництво).

3. Спільне проведення на основі прямих зв'язків партнерами з різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензій (чи, що буває значно рідше, — роздільним).

4. Реалізація міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розроблення важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації НДДКР.

5. Виконання міжнародних комплексних науково-технічних програм.

Головними причинами швидкого розвитку міжнародних науково-технічних відносин є посилення нерівномірності економічного розвитку окремих держав; монополізація НТП великими фірмами, як