Екологія України як міжнародна проблема

Вступ

1. Екологічна політика України в структурі глобальних проблем розвитку світової цивілізації

2. Стратегія екологічної безпеки України у контексті міжнародного досвіду

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідженняпроблем екологічної політики України на сучасному етапі зумовлена об’єктивними потребами національного розвитку, імперативами сучасної світової глобалізації та вимогами колективної екологічної безпеки, необхідністю інтеграції України в європейське співтовариство та її функціонування в системах європейської економічної безпеки тощо. Процеси світової глобалізації та суспільних трансформацій у сучасну епоху посилили пріоритетність екологічної проблематики. В багатьох випадках на етапі становлення індустріального та постіндустріального суспільства турбота про навколишнє природне середовище з утилітарної точки зору виявляється нерентабельною. Але різні форми життя, стан здоров'я та працездатність людей – це найвища цінність суспільства, котре керується широкими соціальними критеріями в інтересах майбутнього.

Сучасна світова екологічна криза є наслідком функціонування фундаментальних механізмів глобальної соціально-економічної системи, надзвичайно високих можливостей розвитку технологій виробництв і водночас концептуально-функціональної обмеженості традиційних принципів використання природних ресурсів, що привело до порушення еволюційної єдності розвитку суспільства та біосфери як єдино реальної можливості їх спільного сутнісного буття.

Деградація природного довкілля у різні часи відбувалася у всіх без винятку країнах, при всіх відомих політичних системах і режимах внаслідок антропотехногенного впливу, не дивлячись на всезагальну зацікавленість у забезпеченні гідного екологічного майбуття наступним поколінням. З позицій імперативів сучасної глобалізації та безпеки світового розвитку динаміка екологічної деградації викликає загальнолюдську занепокоєність.

Історіографічний огляд засвідчує, що ступінь наукової розробки тематики роботи, порівнюючи з сучасними ідеолого-політичними потребами, є вкрай недостатнім. Ґрунтовних політологічних праць з проблем формування та реалізації екологічної політики в Україні в контексті як національного, так і глобального розвитку поки що немає.

Метою дослідженняє аналіз проблем сучасної національної екологічної політики, її пріоритетів, цілей, процесуальності, закономірностей, механізмів, тенденцій, характеру, умов, особливостей становлення, пов'язаної з системним реформуванням та розвитком українського суспільства серед глобальних цивілізаційних процесів.

У контексті означеної мети виділені наступні дослідницькі завдання:

– концептуально обґрунтувати необхідність та визначити теоретико-методологічні засади екологічних проблем у контексті аналізу суспільних відносин;

– проаналізувати зміст, структуру, принципи, критерії формування та умови реалізації процесуальності екологічної політики як пріоритетної самостійної сфери суспільних відносин, пов'язаної з реалізацією національних і глобальних цілей;

– з’ясувати засади екологічної політики, показати роль, проблеми, типи і напрями формування соціально-економічних механізмів реалізації екологічної політики в умовах становлення ринкових відносин;

– проаналізувати місце та роль екологічної політики серед глобальних проблем; суперечності вирішення у країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються; значення міжнародної співпраці України у цій галузі; соціально-економічні прогнози екологічного майбутнього.

Об’єкт дослідження– процес формування і здійснення екологічної політики України в контексті глобального розвитку.

Предмет дослідження– стратегія розв’язання проблем національної екологічної політики, особливостей екологічної проблеми в Україні як міжнародної.


1. Екологічна політика України в структурі глобальних проблем розвитку світової цивілізації

Традиційні форми охорони природи за цих умов неспроможні забезпечити ефективний захист біосфери від нераціонального споживання її ресурсів, яке з кожним цивілізаційним витком нарощує масштаби та глибину впливу, набуває нових ознак, зумовлених всеохоплюючим розвитком науково-технічного прогресу, демографічними диспропорціями, інтенсивним втручанням людини у всі сфери життя природи, вичерпністю багатьох природних ресурсів. Утилітарне “завойовницьке” ставлення до природи безнадійно відходить в історичне минуле, а сама природа глибоко інтегрована у різноманітні функції суспільства. Тому шлях оптимізації впливу суспільства на природу на сучасному етапі необхідно віднайти у стратегії державно-політичного управління економікою та соціальним життям, науковій розробці й активному запровадженні якісно нових політичних, науково-технічних, соціально-економічних, правових, освітніх, світоглядних принципів, які б відповідали новітній соціоекологічній парадигмі, сприяючи неперервному, сталому та безпечному розвитку України.

Актуальність дослідження проблем екологічної політики України на сучасному етапі зумовлена об’єктивними потребами національного розвитку, імперативами сучасної світової глобалізації та вимогами колективної екологічної безпеки, необхідністю інтеграції України в європейське співтовариство та її функціонування в системах європейської економічної безпеки тощо.

Відсутність єдиної системи формування та реалізації екологічної політики в радянський період, вади реформування та глибока системна соціально-економічна криза в період розбудови незалежної держави, неврахування взаємозв’язку завдань охорони природи та раціонального природокористування в контексті формування засад і шляхів здійснення державної політики привели до того, що з серпня 1990 р., коли ще за рішенням Верховної Ради УРСР територія республіки була оголошена зоною екологічного лиха, в Україні продовжували загострюватися та наростати соціально-екологічні суперечності, ускладнюватися старі та накопичуватися нові невирішені вже в час державної незалежності структурні та сутнісні соціоекологічні проблеми, які нині реально стримують соціально-економічний поступ країни, утруднюють вихід з економічної скрути. Однак, починаючи з 2000 р., коли з’явилися перші паростки оздоровлення і піднесення економічної ситуації, політичної стабілізації об’єктивно постала необхідність показати українському суспільству актуальність проблем екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку, їх ідеологічну, політичну, соціальну сутність. Національне відродження України як розвинутої демократії з ринковою економікою також важко уявити без чітко виваженої державної екологічної політики[1, c. 21-23].

У сучасних умовах об’єктивно актуалізувалося творення механізмів прийняття політичних рішень в екологічній сфері через досягнення політичного консенсусу та стабільності інтересів різних інститутів та суб’єктів політичної влади в українському суспільстві. Піднесення значимості формування та вдосконалення екологічної політики в українській державі відповідає запитам кожного її пересічного громадянина, передбачає зміцнення засад екологічної ідеології в контексті легальної економіки та публічної політики, подальше глибинне демократичне реформування суспільно-політичного устрою.

Незважаючи на суперечності в сучасному світі та різний рівень розвитку держав світової спільноти, екологічні проблеми стали пріоритетними, а політика співпраці та інтеграції – комплексною та єдино можливою, потребуючи зважених еколого-економічних підходів, конструктивних політико-правових механізмів, нової етики, екологічних цінностей та гуманних ідеалів, активізації наукових досліджень, екологізації та інтенсифікації виробництва, усвідомлення суспільством реальної небезпеки для самого себе, радикальної переорієнтації пріоритетів світового, національно-регіонального і локального розвитку для досягнення гармонії з природою. Глобальні екологічні проблеми на сучасному етапі торкаються інтересів всіх держав, перспектив їх подальшої історії, мають загальнолюдський характер, проявляючи свою об’єктивність у різних регіонах Землі, потребуючи для свого вирішення об’єднання зусиль всього світового співтовариства.

Новітній досвід засвідчує, що неможливо реально забезпечити абсолютну екологічну безпеку та нульовий техногенний ризик, але їх можна і слід мінімізувати, а відтак управляти їх ступенем. Розкрито, що сучасна політика національної екологічної безпеки, яка характеризується неусталеністю поглядів, покликана виконати ряд підпорядкованих її меті функцій, серед яких визначальне місце належить політичній. Решта функцій є не менш важливими, але похідними від політичної і, діючи в єдності, сприяють її надійній реалізації. Однак вони розвиваються краще при реалізації саме політичної функції, коли остання виступає рушієм, набирає цілеспрямованого характеру. З’ясовано, що у багатьох розвинених країнах сві