Державний лад Франції періоду Третьої Республіки

Вступ.

1. Утворення Третьої республіки. Конституційні закони 1875-го року.

2. Політичні партії і політична боротьба.

3. Третя республіка після Першої світової війни.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Поразка Паризької Комуни призвела до посилення реакції в країні. У травні 1872 р. був прийнятий закон, за яким організаторам і членам робітничих союзів загрожувало ув'язнення терміном від 3 місяців до 5 років та штраф до 2 тис. франків. Того ж року було прийнято рішення про розпуск Національної гвардії.

Хоча офіційно ще 4 вересня 1870 р. була проголошена республіка, питання про форму державної влади залишалося відкритим. У Національних зборах більшість депутатів становили монархісти, щоправда в їх середовищі не було єдності. Легітимісти намагалися відновити династію Бурбонів, а орлеаністи і бонапартисти неодмінно хотіли бачити на престолі представників власних династій.

Президентом Третьої республіки в кінці серпня 1871 р. був проголошений Тьєр. Після дострокової сплати контрибуції Німеччині (для цього були проведені дві державні позики) окупаційна армія покинула Францію наприкінці 1873 р. Однак навіть цей політичний успіх Тьєра не міг задовольнити монархічну більшість Національних зборів. Тому в травні 1873 р. Тьєр пішов у відставку, а президентом більшістю Національних зборів на термін 7 років було обрано бонапартиста Мак-Магона. Після тривалих дискусій більшістю в один голос Національні збори прийняли в 1875 р. закон, який закріплював буржуазно-парламентарну республіку.

Того ж року була прийнята Конституція, яка складалася з трьох органічно пов'язаних між собою законів. Законодавча влада належала двопалатним Національним зборам. До їх компетенції належало прийняття законів, обрання президента, контроль за діяльністю уряду. Палата депутатів обиралася терміном на 4 роки. Із 300 депутатів Сенату 225 обиралися на 9 років, а решта 75 призначалися пожиттєво самими Національними зборами. Чоловікам надавалося загальне виборче право, вибори були прямими. Були позбавлені виборчих прав жінки, військовослужбовці, особи без цензу осідлості (6 місяців) та населення колоній. У випадку потреби Сенат міг бути перетворений у суд над президентом за звинуваченнями про посягання на державну безпеку.

Закони приймалися методом човника - передачі від нижньої палати до верхньої і навпаки, аж до повного узгодження усіх положень документа обома палатами. Президент, що обирався Національними зборами, був наділений широким колом повноважень. Він отримав право розпуску (за згодою Сенату) палати депутатів, право укладення договорів з іноземними державами, включаючи таємні, право призначення зміщення міністрів, дипломатів і вищого командного складу армії. Йому підпорядковувалася армія, поліція та інші владні структури. Мав президент і право помилування та амністії. Разом з тим акти президента потребували підпису відповідного міністра (контра-сигнатури), він не мав права без згоди парламенту оголошувати війну. За своєю суттю створений державний лад був компромісом між монархією та республікою.


1. Утворення Третьої республіки. Конституційні закони 1875-го року.

Виникнення Третьої республіки у Франції відбувалося в складних, напружених умовах, в обстановці посилення реакції.

її поява була пов'язана передусім з поразкою французької армії під Седаном у франко-прусській війні. Седанська катастрофа привела до загибелі Другої імперії. Підйом народного руху 4 вересня 1870 р. відновив у Франції республіку.

Початок республіки був дуже складним. Наслідки франко-прусської війни були жахливими. Ганебний мир з Пруссією, втрата економічно важливих Ельзасу і Лотарингії, обов'язок сплатити величезну контрибуцію в розмірі п'яти мільярдів франків — усе це вело до руйнування економіки і розорення населення Франції.

Свій вплив на утворення республіки у Франції зробила революція 18 березня 1871 р. Паризька Комуна, яка визнавала республіканську форму правління і підтримувала її, зазнала поразки. Після загибелі Комуни розв'язаний версальцями терор призвів до значних втрат серед робітників.

Внутрішньополітичне становище в країні залишалося напруженим. Постійним явищем післявоєнних часів стали розгул реакції і посилення монархічних елементів.

Ось чому основна політична проблема післявоєнної Франції була пов'язана з наступним державним ладом країни. Відразу ж після загибелі Комуни загострилася боротьба буржуазних партій за владу. Причому найбільш реакційні з них прагнули відновити монархію. Прихильники монархічної форми правління розпалися на три фракції: легітимістів, яким марилося бачити на королівському троні когось з Бурбонів, орлеаністів, що підтримували Орлеанську династію, і бонапартистів.

Офіційно Франція з 4 вересня 1870 р. була республікою. У країні існувала посада тимчасового президента, яку посідав спочатку Тьєр, а потім маршал Мак-Магон, працював республіканський уряд, діяли Національні збори, утворені ще за часів франко-прусської війни з метою санкціонування мирного договору. Показово, що до монархістів можна віднести і тимчасового президента, і міністрів, і членів Національних зборів. Всі вони були противниками республіки. Сам термін «республіка» перестав у цей час вживатися в офіційних документах. Питання про форму державної влади залишалося відкритим.

Але ліквідувати республіканський лад у тих умовах було неможливо. Цьому заважали і серйозні розбіжності в таборі монархістів, і республіканські настрої більшості буржуазії, і побоювання опору з боку робітничого класу.

За таких умов розробку конституції було доручено не Установчим зборам, як було заведено у Франції, а Національним зборам, які довго вагалися, затягували час, поки нарешті не були змушені перейти до роботи і створити конституційну комісію. Беручись до розробки конституції, члени Національних зборів намагалися ввести такий державний лад, від якого в майбутньому буде легко перейти до монархії[3, c. 156-157].

У лютому 1875 р. за ініціативою де Валлона Національні збори, проте, прийняли два конституційних акти: 24 лютого — Закон про організацію сенату і 25 лютого — Конституційний закон про організацію державної влади. Через деякий час, 16 липня 1875 p., був прийнятий ще один конституційний акт — Закон про відносини державної влади. Ці три закони і склали Конституцію Третьої республіки, що і визначило її своєрідність.

Конституційні закони 1875-го року не визначали загальних принципів державного ладу. Окрім того, вони не стверджували прямо республіканської форми правління. Принципове значення в цьому відношенні мала ст. 2 Конституційного закону про організацію державної влади, де було сказано: «Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів сенатом і палатою депутатів, об'єднаних у національні збори. Він обирається на сім років». Показовим був і сам виступ де Валлона, який, вносячи проект цього закону, казав: «Я не пропоную проголосити республіку, але пропоную продовжити уряд, який в теперішній час існує і який є урядом республіканським».

Були й інші особливості Конституції 1875-го року. їй, наприклад, не передувала Декларація або преамбула, зовсім не було розділу про права і свободи громадян. Дуже поверхово визначався статус уряду, зовсім не розглядалася організація місцевого управління. Конституція була зорієнтована лише на визначення структури та компетенції вищих органів державної влади.

Конституція 1875-го року розцінювалася як тимчасовий законодавчий акт. Тому їй вибачали і невеликий обсяг (лише 34 статті в трьох законах), і невирішеність багатьох питань. Слід також наголосити на тому, що реакція сподівалася на повернення монархії.

Державний лад Третьої республіки за Конституційними законами 1875-го року базувався на принципі розподілу влади.

Законодавча влада здійснювалася двома зібраннями: палатою депутатів і сенатом, які об'єднувалися в Національні збори. Палата Депутатів обиралася населенням Франції терміном на чотири роки.

В Конституції йшлося про «загальне голосування», але жінки, військові, населення колоній були позбавлені виборчих прав. Діяла мажоритарна система виборів у два тури. У першому турі обраним вважався кандидат, який зібрав абсолютну більшість голосів (більше половини). Якщо ніхто з кандидатів не отримав такої кількості голосів, проводився другий тур виборів, на якому для обрання досить було зібрати відносну більшість голосів.

Верхньою палатою був сенат, який складався з 300 сенаторів, 75 з яких були довічними, а 225 обиралися особливими колегіями виборщиків за департаментами терміном на дев'ять років. Сенат був постійно діючою установою. Його не можна було розпустити, а кожні три роки він оновлювався на одну третину.

Сенат розглядався монархістами як противага палаті депутатів. Тому він мав не тільки рівні права з палатою депутатів, а й отримав деякі переваги. За згодою сенату президент мав право розпустити палату депутатів, сенат міг перетворюватися на найвищий суд Франції.

Сенат і палата депутатів збиралися щороку, їх сесії починалися і закінчувалися одночасно. Президент міг відстрочити засіда