Вид - основний етап еволюційного процесу

Вступ

1. Поняття та класифікація видів

2. Вид як систематична категорія

3. Диференціація поняття «вид»

4. Критерії виду та граничні ситуації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Вид - це сукупність особин, що займають певну територію (ареал), здатні схрещуватись між собою і давати плідне потомство.

Біологічна концепція виду (розроблена на основі синтетичної гіпотези еволюції). Вид - це сукупність популяцій особин, подібних між собою за будовою, функціями, місцем у біогеоценозі, що населяють певну частину біосфери (ареал), вільно схрещуються між собою в природі, дають плідне потомство і не схрещуються з іншими видами.

Критерії виду - це мірило для визначення виду.

а) морфологічний - подібність зовнішньої і внутрішньої будови;

б) генетичний - характерний набір хромосом за кількістю, формою, розміром;

в) фізіологічний - подібність процесів життєдіяльності організмів виду (здатність до парування і народження плідного потомства або репродукційна ізоляція);

г) біохімічний - хімічний склад клітин, тканин (білки, нуклеїнові кислоти);

д) екологічний - існування виду при певній сукупності факторів зовнішнього середовища;

е) географічний - певний ареал, що його займає вид у природі.

Погляди К.Ліннея, Ж.-Б.Ламарка, Ч.Дарвіна на "вид".

К.Лінней:"Вид реально існує в природі і не змінюється з часом".

Ж.-Б.Ламарк: "Видів немає. Вони - плід уявлення; але історичний розвиток є".

Ч.Дарвін:"Види реально існують, відносно постійні і є результатом історичного розвитку. Види змінюються внаслідок еволюції"[2, c. 53].


1. Поняття та класифікація видів

Вид і концепція виду — це базові поняття при аналізі біологічного різноманіття як на рівні аналізу глобальних, так і локальних біот та фауністичних угруповань, а так само їхніх змін у просторі й часі. Під "видом" розуміють дуже різні варіанти популяційних систем, які характеризуються самобутністю (власними ознаками) та високим рівнем відокремленості від інших подібних систем, включаючи автономну еволюційну історію та репродуктивну ізоляцію. Первинні визначення виду пов'язані з описом різноманіття локальних угруповань, без аналізу географічних змін, а також з наявністю власних морфологічних ознак. У всіх визначеннях поняття "вид" закладено низку протиріч, з яких головними є визначення виду через інші суміжні види, умовність понять ізоляція та панміксія, невизначеність масштабу поняття у просторі і часі та низки інших умовностей, а також відсутність однозначного тлумачення поняття "гіатус" (розрив, або рівень відмінностей) та неперервність рівнів диференціації існуючих популяцій, тобто відсутність або надзвичайна умовність граничного рівня для надання таксону видового рангу.

В усіх випадках дослідники базують свої побудови (явно або підсвідомо) на певній концепції виду, тобто надають вагу тим чи іншим особливостям об'єктів своїх досліджень: репродуктивна ізоляція (або наявність гібридів), морфологічна дискретність, розходження з іншими видами у просторі або часі (теж ізоляція або відсутність даних), наявність унікальних ознак (у тім числі варіантів поліморфізму), еволюційна доля тощо. Особливо яскраво проблема виду виникає при аналізі популяцій острівного типу, вкл. острови суходолу, річкові басейни, ізольовані біоми тощо, аж до потреб інтерпретації статусу локальних ізольованих поселень зі своїми унікальними варіантами ознак і фактично повною репродуктивною ізоляцією впродовж багатьох поколінь. Все це спонукало дослідників до розробки певних "правил гри" у визначенні критеріїв виду, які мають назву "концепції виду".

2. Вид як систематична категорія

Формування поняття «вид» зумовлено потребою класифікації об’єктів природи за ознаками їх спорідненості. Очевидним є надорганізмовий рівень застосування цього поняття, проте його обсяг та зміст дуже різняться у різних дослідників. Сучасні визначення меж «виду» коливаються між локальною популяцією та родом, а зміст цього поняття змінюється від його абсолютного визнання до зведення на рівень абстракції.

Поняття «вид» запропоноване Дж. Реєм понад 300 років тому (1693) в час панування типологічної парадигми. Подальший розвиток біології призвів до формування серед біологів двох протилежних конфесій: 1) переважно класифікаційної, що визнає вид, проте не визнає еволюцію (лінія Ліннея) і 2) переважно еволюційної, що розглядає «вид» як одну з фаз неперервного процесу біологічної диференціації (лінія Дарвіна).

На цій межі сформувалась когорта ейдологів, які вбачають своїм завданням уточнення поняття «вид». Більшість біологів виховані на так званій біологічній концепції виду (Майр, 1974; Воронцов, 1980; Häuser, 1987), проте різноманіття поглядів на структуру біологічної диференціації більше, і на практиці біологи працюють в рамках інших концепцій: філогенетичної, ево¬люційної, зоогеографічної, морфологічної, генетичної (Филипченко, 1978; Wiley, 1978; Haffer, 1986; Панов, 1993; Gollmann, 1996; Avise, Wollenberg, 1997). Настає епоха третього синтезу, однією з ознак якої є формування нового уявлення про «вид» (Воронцов, 1999; Епштейн, 1999).

Одним із напрямків щоденної праці біолога є робота з безвимірними видами, присвячена вивченню регіональних флор і фаун. На цьому рівні все, що стосується позначень видів, є зручним і незаперечним. Проте будь-який крок у бік — в аналіз змін видів у просторі чи часі — вимагає численних поправок до поняття «вид» і критеріїв визначення його меж (Панов, 1993). Очевидно, що вихідне типологічне розуміння «виду» входить у протиріччя із сучасним його змістом, наскрізь еволюційним, популяційним, екосистемним, філогенетичним (Загороднюк, 1998).

Вид — це те, що має вид (з афоризмів Д. Зерова).

Вид є об’єктом предметної класифікації (Клоков, 1977). На цих засадах йшло формування типологічної концепції виду, за якою вид — універсальна одиниця каталогізації біорізноманіття (Майр, 1974). З цим пов’язане поширене твердження про те, що «вид» — єдина об’єктивна одиниця класифікації живого (Кузякин, 1965, Терентьев, 1968 таін.).

Чи є «вид» поняттям онтологічним чи епістемологічним? (Brothers, 1985). Вихідним є онтологічне розуміння виду як універсали, що існує поза нашим уявленням про навколишній світ. Проте це визначення суперечить практичному визначенню «виду» як систематичної одиниці, створеної людиною для класифікування об’єктів і явищ навколишнього світу. Типологічне розуміння виду в біології стало основою «морфологічної концепції»1, в якій двома визнаними критеріями виду стали: 1) морфологічна схожість у межах сукупності (яку і визнають за «вид») і 2) морфологічний розрив між такими сукупностями («хіатус») (Майр, 1947).

Робота каталогізатора звичайно зводиться до інвентаризації зразків за шаблоном (перелік видів та їхніх діагнозів), заданим авторитетами. При накопиченні невідповідностей шаблонів і фактичного матеріалу або розширюються діагнози відомих видів, або описуються нові види. Цей процес пізнання світу охоплює всі його об’єкти, проте біологічна інтерпретація «виду» відрізняється від загальної. Розглядаючи види спорту і хмар, військ і табуреток, ліків і ковбас, ми вже на підсвідомому рівні виокремлюємо в окреме коло понять «вид в біології» (Павлинов, 1992).

Однією з особливостей біологічних систем є їх здатність до самовідтворення. Остання реалізується на рівні популяцій, до характеристики яких відносяться народжуваність і смертність, вікова і статева структура. Вид включає щонайменше одну популяцію, популяція існує у просторі і відтворюється в часі, тобто є динамічною системою. Ця динаміка визначає постійні зміни: одні популяції відрізняються від інших, нащадки набувають відмінностей від пращурів, формуються сезонні і екологічні раси.

Такі зміни часто називають мікроеволюційними, вважаючи, що вид загалом є стабільним, а його мінливість у просторі й часі є результатом стохастичних процесів, що коливаються навколо середнього прототипу. Загалом з цим погоджуються і послідовники гіпотези творіння, і значна частина еволюціоністів (ті, що визнають видом те, що існує від творіння до творіння). Отже, вид — це мінлива популяційна система, звідки: мінливість і популяційна структура — дві базові ознаки виду.

Очевидно, що еволюційна ідея і похідна ідея неперервності видів розвивались і в працях інших мислителів: Ламарка, Лейбніца, Сент-Ілера тощо. В. Красилов (1988: 14) вважає, що «еволюціонізм виник як коментар до аристотелівської драбини природи і закону неперервності».

Сповідуючи Міжнародні кодекси ботанічної та зоологічної номенклатури, що підносять типологію у закон, на типологічних засадах дотепер стоїть чи не вся «музейна» систематика.

Похідними від цих понять є два суміжні поняття — динаміка у просторі та динаміка в часі, оскільки популяція існує і реалізує свою мінливість у просторі й часі. Просторова і часова організація, таким чином, є обов’язковими складовими опису як окремої популяції, так і виду, який складається із щонайменше однієї такої популяції. Більшість ознак, які приписують виду (Н