Риторика

Вступ.

1. Іоаникій Галятовський-видатний оратор і богослов.

2. Алхімія (магія) слова.

3. Мистецтво говорити. Навести приклади.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У свій час ще Платон казав, що “красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв!”

Красномовству властиво захоплювати серця й хвилювати їх усякими способами. Воно то вривається в думки, то закрадається в них, сіє нове переконання, визволяє вкорінене.

Красномовство необхідне таке, яке відкидало б усяку нещирість й манірність, але яке, однак, мало б здоровий блиск і переймало красу від сил своїх. Бо у промові повинно бути те саме, що буває у тілі людському, яке бере свої істинні прикраси від доброї своєї будови.

Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути.

Істинне красномовство виникає самим природним способом із того, що говорять, про те, що думають і чим щоденно живуть,— з думок і уявлень, для нас цілком буденних.

Красномовство — це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.

Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо уваги. Розум не лише одухотворює тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя й надають йому то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.


1. Іоаникій Галятовський-видатний оратор і богослов

Йоаникій Галятовський (бл. 1620 — 12.01.1688) — церковний діяч, мислитель, письменник.

Відомості про дитинство та юність Іоаникія Галятовського губляться десь у сутінках історії... У 40-х-роках 17 ст. закінчив Києво-Могилянську колегію, пізніше викладав у ній риторику; 1659-64-го був її ректором. Із 1669 року й до кінця життя І. Галятовський - архімандрит Єлецького монастиря в Черніговї. Палкий прихильник союзу України й Росії, листувався з царським двором, порушував питання про об'єднання слов'янських сил для боротьби з татаро-турецькою експансією. Сприяв зміцненню українсько-російських політичних і культурних зв'язків.

Галятовський написав низку творів, всі вони (близько 20) були надруковані за життя автора, а збірка проповідей "Ключ розуменія..." мала аж три видання.

Найбільшим досягненням української полемічної літератури другої половини 17 ст. були "Фундаменти", де Іоаникій Галятовський викладає і спростовує тридцять католицько-уніатських фундаментів єдності православ'я з Римом. Виходячи за межі "чистої теології", письменник зачіпає животрепетні питання свого часу, яскраво описує жорстокість і несправедливість, образи і знущання над православними, подає чимало побутових зарисовок релігійних зіткнень. І. Галятовський створив перший вітчизняний курс гомілетики (теорії проповіді) - трактат «Наука або способ зложення казання», доданий до збірки «Ключ розуменія».

Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі, після закінчення якого (до 1650) прийняв чернецтво на Волині. Перебував у Куп’ятицькому монастирі. Повернувшись до Києва, викладав курс риторики у Києво-Могилянському колегіумі, 1659 р. став (після Л. Барановича) його ректором. Конфлікт і боротьба з наглядачем Київ. митрополії мстиславським єп. Методієм, якого не сприймало багато представників вищого православного духівництва, примусили Галятовського виїхати з Києва (1664) і шукати притулку у львівського єп. Арсенія Желіборського. Крім Львова, Галятовський відвідав тоді Луцьк, Слуцьк, Мінськ. 1668 р. повернувся до Києва. Владнавши питання з друкуванням свого трактату "Месія правдивий", поїхав до Новгорода-Сіверського — до чернігівського архієп. Л. Барановича, який призначив його настоятелем Єлецького монастиря в Чернігові. 1670 р. Галятовський відвідує Москву, де виголошує дві промови перед царською родиною і дарує їй кілька примірників "Месії правдивого". Слідом за Є. Славинецьким, Галятовський сприяв поширенню в Росії традицій укр. проповідництва. Цю справу згодом продовжили Д. Туптало, С. Яворський, Т. Прокопович. Крім "Месії правдивого", у Москві була поширена відома збірка проповідей Галятовського - "Ключ розуміння". Помер і похований у Чернігові.

Галятовський — яскравий представник укр. духовної культури др. пол. XVII ст., засновник барокової версії вітчизняної схоластичної проповіді. На відміну від укр. проповіді XVI — поч. XVII ст., що ґрунтувалася на домонгольських традиціях (взорувалася на слова отців церкви, на давніх київ. ораторів та укладачів учительних євангелій) і не мала чітко визначеної літ. форми, проповідь Галятовський стає літературним твором, зближується з західноєвропейською католицькою проповіддю. Щоб справляти бажане враження на свою паству, навчати її, переконувати і зворушувати, Галятовський використовує, крім творів патристики, оповідні елементи — візантійський і західний легендарно-апокрифічний матеріал, хроніки (зокрема — польського історика XVI ст. М. Бєльського), книги "о звірях, птахах, гадах, рибах, деревах, зіллях, каміннях і розмаїтих водах" та казання сучасних йому казнодіїв. Характерною особливістю його проповідей була насиченість оповіданнями з елементами таємничості, незвичайності й загадковості. Проповіді Галятовського були побудовані за логічними схемами і містили чимало цитат античних і новітніх західноєвроп. авторів. Його відгуки на події сучасності дають змогу скласти уявлення про морально-етичні погляди автора і світоглядні орієнтири тогочасних українців. Серед "цнот", доброчесностей, які уславлює Галятовський, можна побачити не тільки стандартні християнські чесности — побожність, виконання всіх обрядових таїнств (молитви, посту, сповіді, причастя тощо), сувору аскетичність, покірливість, смиренність, терплячість, а й такі загальні позитивні моральні якості, як вдячність, справедливість, гостинність, людяність, прагнення допомогти ближньому, дотримування православної віри, вміння її обстоювати, готовність захищати батьківщину, жертвувати на церкву, шпиталі, визволяти і викупляти полонених. У своїх проповідях Галятовський торкався й загальнофілоських проблем, зокрема проблеми сутності людини, співвідношення у ній духовного й матеріального первнів, свободи волі й відповідальності людини за свої вчинки, розмірковувань про місце розуму, інтелекту, волі, природних афектів у психосоматичній структурі людини. Переконаний у необхідності гармонійного співіснування в людині її тілесного й духовного принципів, Галятовський наполягає на цінності земного життя, на особистій відповідальності індивіда за його вчинки, за його вибір між добром і злом, намагається вказати своїм слухачам реальні шляхи спасіння, які не передбачають зречення світу. Поділяючи світ на великий, що складається з неба і чотирьох елементів, малий (людину) і середній (увесь "народ людський"), носієм зла Галятовський вважає останній, тобто суспільство з характерним для нього несправедливим устроєм. Спосіб осягнення Бога як остаточної мети християнина Галятовський вбачає у самопізнанні. Важливою доброчесністю він уважає вченість, у тому числі й літ. працю. Торкається Галятовський і питання про справедливі та несправедливі війни, "слушную й неслушную брань". До справедливих він відносить війни за православну віру або ті, метою яких є захист батьківщини; вкрай негативно ставиться до чвар всередині країни, розглядає їх як найтяжчий гріх "братовбивства". Серед суспільних вад велику увагу приділяє несправедливості в судах.


2. Алхімія (магія) слова

Красномовство давніх часів, тобто красномовство високе й пристрасне більше відповідає правильному смаку, ніж красномовство сучасне; воно є розумнішим і досконалішим, якщо ним правильно користуватися, воно завжди матиме великий вплив на людство... Якщо я не помиляюсь, наше сучасне красномовство належить до такого роду красномовства, яке критики давніх часів іменували красномовством античним, тобто помірним, вишуканим і тонким, яке більш повчало розум, ніж торкалося почуттів, і при якому промова йшла у тоні простої розмови й розвитку аргументації.

Словесне спілкування - одна із основних потреб людини. Найдавнішими навчальними закладами були школи з риторики, в яких молодь опановувала мистецтво говорити коротко, зрозуміло і виразно, вчилась уважно слухати інших. Адже мистецтво розмови починається з уміння слухати, бо, коли в розмові всі говорять одночасно, ні до чого не можна домовитись. Увага до співрозмовника - це щире і зацікавлене ставлення до людини. Ось про який епізод розповідає О. Горбовський у книжці "Через віки" (Нариси / Пер. з рос. О. Ярошенко; Худож. І. Андрєєв.- Веселка, 1986.- С. 71-88.). Якось до грецького філософа Сократа привели нового учня, який хотів оволодіти мистецтвом красномовства. Побалакавши з ним, Сократ призначив юнакові подвійну платню. "Чому подвійну?", - запитав учень. "Тому що мені доведеться навчити тебе двом наукам, - відповів філософ, - не лише говорити, але й мовчати".

Багатослів'я стомлює слухачів, збив