Регіональні особливості розміщення господарського комплексу території України

Вступ.

1. Роль та значення господарського комплексу у розвитку економіки регіону.

2. Передумови розвитку та розміщення господарського комплексу території: історичні, природні, демографічні, екологічні.

3. Сучасна галузева структура і рівень розвитку господарського комплексу території.

4. Територіальна структура господарства України.

5. Участь України у міжнародному територіальному поділі праці та економічних зв'язках.

6. Проблеми та перспективи розвитку та розміщення господарського комплексу України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідження.Вирішення проблем розроблення і реалізації регіональної політики в Україні, яка б забезпечувала зростання рівня соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення рівня життя населення, нерозривно пов'язане іззабезпеченням ефективності господарської діяльності.

Проблеми вибору механізмів формування методів та оцінки ефективності господарської діяльності врегіонах посилено перебували в колі наукових інтересів провідних науковців-економістів Е.Абдуллаєва, А.Аганбегяна, В.Воротилова, Н.Некрасова, В.Новожилова, Т.Хачатурова та багатьохін.

В Україні останніми роками розвиваються наукові дослідження, які передбачають вивчення проблем регіональної політики іззадіянням механізмів ринкових відносин, зокрема, конкуренції менеджменту, маркетингу та ін., що знайшло відображення в працях О.І.Амоші, Б.М.Андрушківа, Г.І.Башнянина, В.Ф.Бесєдіна, П.Є.Бєлєнького, В.М.Геєця, В.С.Герасимчука, М.А.Козоріз, Є.В.Крикавського, О.Є.Кузьміна, В.К.Мамутова, І.О.Тивончука, Ф.І.Хміля і багатьох інших. Організаційно-економічні механізми політики соціально-економічного розвитку регіонів на базі ринкових відносин розроблялися впрацях А.С.Даниленка, Б.М.Данилишина, М.І.Долішнього, С.І.Дорогунцова, С.М.Злупка, І.І.Лукінова, М.З.Мальського, А.Ф.Мельник, І.Р.Михасюка, В.І.Науменка, А.С.Романюка, В.І.Павлова, В.І.Пили, С.М.Писаренко, Я.О.Побурка, М.Г.Чумаченка, О.І.Шаблія, Л.Т.Шевчук та ін.

Однак залишаються не з'ясованими відповіді на питання про наукове формулювання критеріїв спрямування господарської діяльності в регіонах, про методи оцінки ефективності, про механізми впливу регіональних органів влади на ефективність господарської таін.

Метою дослідженняє розроблення теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо вдосконалення методів оцінки та механізмів підвищення ефективності господарської діяльності з огляду на інтереси регіону.

Для досягнення мети дослідження вирішувалися такі завдання:

· визначення суті категорії “господарського комплексу у розвитку економіки регіону ” зпозицій регіону і національної економіки;

· розглянути передумови розвитку та розміщення господарського комплексу території;

· проаналізувати галузеву структура і рівень розвитку господарського комплексу території;

· розроблення пропозицій щодо розвитку механізмів забезпечення ефективності господарської діяльності та ін.

Об'єктом дослідження є господарська діяльність регіону.

Предметом дослідження є методологічні положення та методи оцінки ефективності господарської діяльності з урахуванням інтересів регіону та шляхи підвищення ефективності господарського комплексу України.


1. Роль та значення господарського комплексу у розвитку економіки регіону

У сучасному світі суспільне виробництво відбувається з постійним поглибленням територіального поділу праці. При цьому ускладнюється територіальна структура національної економіки, посилюється її регіональна складова, яка викликає формування економічних районів різних рівнів. Процес формування економічних районів є об'єктивним. Він відбувається через формування відповідної певним регіональним передумовам господарювання територіальної організації продуктивних сил та структури виробництва. Таким чином, основою формування економічних районів є суспільний територіальний поділ праці, який формує виробничу спеціалізацію окремих територій, виробничі цикли і розвиток системи внутрішніх та міжрайонних зв'язків. Об'єктивними передумовами формування економічних районів виступають наявні у даному регіоні:

• природні ресурси

• особливості економіко-географічного положення території

• система розселення

• чисельність населення

• територіальна організація виробництва

• виробничий потенціал

• спеціалізація господарства

• рівень господарського освоєння території.

На основі формування згідно даних передумов територіально-виробничих комплексів з певною спеціалізацією господарства та організаційно-технологічною структурою виробництва (енерговиробничим циклом) і відбувається розвиток економічних районів. Завданням вчених при цьому є визначення меж об'єктивно існуючих економічних районів.

В економічній та географічній науці існують декілька підходів до визначення поняття економічного району. Для усіх них прослідковуються спільні ознаки: спеціалізоване господарство, його комплексність, територіальна цілісність, тісні внутрішньорайонні й міжрайонні економічні зв'язки, відносна повнота та замкненість виробничих циклів, особливості економіко-географічного положення. За загальноприйнятим визначенням П.М.Алампієва економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці [12, c.51-52].

Окрім вказаних передумов, на формування економічних районів впливають фактори трьох основних груп: економічні, природні, та історичні. Основними серед них є фактори економічного походження:

1. Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці;

2. територіальні виробничі комплекси (ТВК) як сукупність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних виробництв, розташованих на певній території;

3. природні умови і ресурси як основа розвитку спеціалізованого господарства району та існування й розвитку інших компонентів продуктивних сил даної території;

4. особливості економіко-географічного положення території району обумовлюють формування спеціалізації його господарства, характер та рівень розвитку економічних зв'язків;

5. районоутворюючі центри — великі міста-економічні центри з потужним виробничим та інфраструктурним потенціалом. Зона районоформуючого впливу крупних регіональних центрів охоплює групу адміністративних областей або територіально відокремлений анклав в межах економічного району. На Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів;

6. форми територіальної організації виробництва — промислові, інфраструктури (транспортні, рекреаційні) та агропромислові райони, центри, промислові та транспортні вузли, локальні форми територіальної організації господарства регіону;

7. суспільно-політичний устрій (унітарний або федеративний). В Україні суспільно-політичний устрій держави побудовано на засадах унітарності, але з певними елементами федерації, зокрема, з існуванням внутрішньої автономії для АР Крим;

8. адміністративно-територіальний поділ країни. У межах економічних, адміністративних та правових механізмів територіального управління й регулювання в полі адміністративно-територіального поділу країни функціонують як самостійні суб'єкти господарювання різних форм власності, так і окремі ланки господарських комплексів територій[5, c. 34-35].

Згідно з науковими уявленнями, економічне районування здійснюється за комплексом певних критеріїв і принципів. До основних з них відносяться наступні:

• економічна цілісність;

• територіальна єдність;

• чітко визначене економіко-географічне положення;

• одномасштабність в межах одного рівня ієрархії;

• наявність сформованого виробничого комплексу з явно вираженою спеціалізацією;

• економічне тяжіння до районоформуючого центру;

• непорушність меж адміністративно-територіального устрою.

Враховуючи масштабний ранг України, як територіального державного формування, площа котрого є співвідносною з площею більшості європейських країн, але меншою за територію країн субконтинентального рівня (Росії, Канади, США, Індії тощо), науково обґрунтованим є виділення на її теренах за об'єктивними ознаками двох типів економічних районів — галузевих та інтегральних за чотирма ієрархічними рівнями.

Галузеве районування вивчає особливості розміщення і проблеми розвитку окремих складових продуктивних сил та галузей виробництва (природно-ресурсне, агрокліматичне, промислове, агропромислове, демографічне районування). Галузеві економічні, соціально-економічні та інші райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює