Зовнішньоекономічна діяльність


1. Суб'єкти, об'єкти та види зовнішньоекономічної діяльності

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

1. експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

2. надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

3. наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

4. міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

5. кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

6. спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

7. підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

8. та інші види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені вищеназваним законом та не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності е Україні є:

• юридичні особи, що зареєстровані як такі в Україні і мають постійне місце знаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи;

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

• фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність та дієздатність згідно з законами України та постійно проживають на території України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають право на укладення зовнішньоекономічного договору, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво". Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання в Україні, мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання, або громадянами якої вони є.

2. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та їх функції

Забезпечення будь-якої діяльності в будь-якій сфері здійснюється через систему відповідних органів. Не є винятком у цьому плані і зовнішньоекономічна діяльність. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає систему державних органів, які покликані здійснювати функції державного регулювання у зазначеній сфері. До таких органів належать законодавчий орган — Верховна Рада України, а також ряд органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України та ін.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До її компетенції належать: ухвалення, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України; розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність до правил, установлених цими договорами; встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України; затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.

Що стосується Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади у нашій державі, то він: вживає заходів щодо здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України; проводить переговори й укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах; відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України; здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

Важлива роль відводиться Національному банку України, який здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву нашої держави та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України. Він представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди. Суттєвого значення як органу державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності набуває діяльність Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції. Воно забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України.

Відповідні функції виконують інші державні органи, зокрема Державна митна служба України (здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України), Антимонопольний комітет України (здійснює контроль за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства) та Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні згідно із законодавством України; приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів).

Певні повноваження покладені на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

3. Характеристика основних моделей зовнішньоекономічної політики держави

Найбільш прийнятною для України є експортно орієнтована модель економічного розвитку. При цьому виникають певні проблеми: труднощі з проникненням на ринки розвинутих країн; сировинна орієнтація експорту може вести до занепаду обробної промисловості та машинобудування; внутрішнє економічне зростання залежатиме від кон'юнктури міжнародних ринків. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.

Реалізація такої моделі повинна спиратися на комплексну і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, основними елементами якої мають бути:

— інтеграція економіки в європейські та світові економічні об'єднання;

— створення могутнього експортного сектору;

— залучення іноземних інвестицій;

— здійснення закордонної підприємницької діяльності;

— гнучка податкова, цінова, кредитна, фінансова та валютна політика, що стимулюватиме диверсифікацію експортно-імпортних відносин;

— формування розгалуженої зовнішньоекономічної інфраструктури;

— кадрове забезпечення ЗЕД.

4. Основні інструменти державної політики щодо стимулювання експорту

Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:

Стимулювання виробництва експортної продукції;

Сприяння модернізації та технічному переозброєнню експорто-орієнтованих виробничих потужностей;

Оптимізація національного правового та нормативно-інституційного режиму здійснення експортних операцій;

Удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;

Налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

Забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведенні судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів;

Забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційного оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;

Стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в експортоорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів;

Вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі та їх практична імплементація засобами державного регулювання.

5. Основні інструменти державної імпортної політики

Оптимальний обсяг імпорту та його регіональний розподіл повинен визначатися для кожного виду товарної продукції з урахуванням найважливіших зовнішніх та внутрішніх факторів зовнішньоекономічної діяльності.

Для забезпечення імпортної безпеки доцільно:

- привести товарну структуру імпорту у відповідність з потребами виходу національної економіки з кризи і, перш за все, з урахуванням вимоги захисту вітчизняного товаровиробника;

- здійснити структурну перебудову економіки України, зокрема, створювати замкнені цикли виробництва;

- розробити економічно обґрунтовану систему тарифного регулювання імпорту з метою насичення внутрішнього ринку необхідними товарами;

- здійснювати географічну диверсифікацію імпорту, особливо стратегічно важливих матеріалів і сировини з метою зменшення ресурсної, фінансової і технічної залежності від інших країн та створення умов для стабільного функціонування національної економіки;

- здійснювати імпорт дефіцитних сировинних ресурсів з метою збереження власних ресурсів;

- залучати передові технології для модернізації національного виробництва;

- здійснювати сертифікацію імпортної продукції відповідно до норм міжнародної практики і національного законодавства з метою запобігання ввезення в Україну екологічно небезпечної продукції;

- здійснювати, в разі необхідності односторонні обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних товаровиробників та споживчого ринку;

- вдосконалити чинне законодавство з метою ефективного регулювання імпорту;

- законодавчо оформити внесення змін до переліку країн (у бік їхнього зменшення), на які поширюється преференційний режим;

6. Інвестиційна політика держави: основні складові

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи:

• послідовну децентралізацію інвестиційного процесу;

• збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

• перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

• виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

• фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

• надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

• державний контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій;

• розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

• удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

• запровадження системи страхування інвестицій. Увесь комплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки.

7. Валютна політика держави - сутність та основні інструменти

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі - зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов'язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори - масу грошей в обороті та процентну ставку.

Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема:

- лібералізація валютних відносин у країні;

- забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

- забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

- захист іноземних та національних інвестицій у країні;

- забезпечення стабільності курсу національної валюти.

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних, суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.

8. Система митного регулювання України

Принципи митного регулювання — основні ідеї, що пронизують всю митну систему і є визначальними при здійсненні митної політики. Вони закріплені у ст.4 МК України. До них належать принципи:

1) виключної юрисдикції України на її митній території. Він проявляється у тому, що Україна відповідно до міжнародно-правових стандартів та потреб самостійно визначає свою митну політику й послідовно проводить її у національному законодавстві і практичній діяльності митних органів. Митне регулювання на території України здійснюється відповідно до МК, інших чинних у країні та міжнародних договорів. Україна вправі вступати в митні союзи із іншими державами та брати участь у діяльності міжнародних організацій з митної справи. Втім, Україна поки що утримується від вступу у митні союзи й переважно свої відносини в галузі митної справи врегульовує на підставі двосторонніх угод з іншими країнами.

Відповідно до ст. З МК України регулювання митної справи здійснюють вищі органи державної влади та управління. При цьому основні напрямки митної політики України, структуру системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит котрих через територію України заборонено, визначається Верховною Радою України.

До компетенції KM України відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України» входить: забезпечення здійснення митної політики відповідно до чинного законодавства України; встановлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів.

Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління у сфері митної справи є Державна митна служба України (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України «Положення про державну митну службу в Україні» від 8 лютого 1997 р.20, де вказано, що ця служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток.

При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти і практика, зобов'язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвиток економіки;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної політики. Це проявляється у наявності власної митної системи, власних митних органів, встановленні засад їх взаємодії з іншими державними органами. Чинним законодавством України визначено повноваження кожного митного органу та їх співробітників. Виходити за визначені межі ніхто не може. Разом у тим митні органи тісно співпрацюють із митними органами інших держав. Вони виконують з ними спільні функції та завдання, що є основою для такого співробітництва;

3) законності — загального принципу діяльності всіх осіб, державних органів. Він має два прояви: функціональний щодо певного виду діяльності та правовий — як загально правовий принцип побудови регулювання суспільних відносин окремими галузями права;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Цей порядок відображає загальноприйняті у світі режими і національні особливості;

5) системності — полягає у структурі митної справи, структурі митних органів та їх взаємозалежності, етапах митного оформлення і його наслідках, підборі кадрів тощо;

6) ефективності — принцип перетинається із принципом доцільності і функціональності. Митна справа — засіб забезпечення виконання функцій держави. Якщо діяльність державного інституту є неефективною, то виникає слушне питання про його доцільність. Ефективність митної справи має економічну, соціальну та правову оцінку. Перша полягає у здатності митної справи сприятливо впливати на економіку країни та формування дохідної частини бюджету. Соціальна ефективність оцінюється через спрямування митних процедур та відгуки населення про діяльність митних органів. Якщо митні органи чинять перепони у переміщені через митну територію мішка картоплі, вирощеної на своєму городі, який не з своєї волі опинився у сусідній державі, чи як гостинця від батьків, то це не сприяє соціальному характерові держави;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. По суті цей принцип є відображенням вимог ст.З Конституції України і повинен мати пріоритет над іншими;

8) гласності та прозорості. Митна політика та митна справа є відкритою. Але у той же час не всі чисто професійні аспекти діяльності митних органів повинні стати загальнодоступними. Митні органи інформують громадськість про свою діяльність та її наслідки, виявлені порушення та вжиті відповідні заходи тощо.

9. Система митного оподаткування при експорті і імпорті товарів

Введення будь-якої системи оподатковування допускає, що для забезпечення ефективності її дії має використовуватись принаймні дві умови:

* встановлення чіткого порядку обчислення бази оподатковування, тобто визначення переліку основних елементів цієї вихідної бази і правил їх визначення;

* введення необхідних контролюючих механізмів, що дають можливість державі контролювати дотримання встановлених правил розрахунку бази оподаткування.

Митна вартість, з огляду на систему оподаткування, має визначатись як вартість товару, що використовується з метою митного обкладення, тобто слугує вихідною розрахунковою базою для нарахування адвалерних митних платежів.

Процедура визначення і контролю митної вартості пов'язана із зовнішньоторговельною діяльністю, тому особливе значення має уніфікація митного законодавства торгуючих сторін. Це дає змогу учасникам зовнішньоекономічної діяльності значно полегшити організацію експортно-імпортних операцій, спростити митне оформлення товарів.

Оцінка товарів, що переміщаються через митний кордон, з метою визначення розміру стягнутих митних платежів є однією із найскладніших процедур у міжнародній митній практиці. Система визначення митної вартості, яка використовується нині, сформувалася не відразу. Уданий час більшість країн, що беруть участь у зовнішній торгівлі, використовують одну з двох міжнародних систем визначення митної вартості. «Брюссельську» або «ГАТТівську». Лише невелика кількість країн, що не відіграють значної ролі в зовнішньоторговельному обороті, використовують власні національні методики визначення митної вартості товарів.

Система митного контролю правильного нарахування митних платежів на базі митної вартості має передбачати дві стадії. Перша стадія - контроль при митному оформленні товарів; друга - наступна перевірка достовірності заявлених митним органам відомостей або додаткова документальна перевірка або перевірка фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Необхідність додаткової перевірки і підтвердження фактично сплаченої ціни, що залежить від конкретних обставин угоди, включаючи наявність додаткових нарахувань до ціни, з одного боку, і вимога спрощення процедури митного оформлення та термінів їх проведення -- з іншого обумовили побудову «двоступінчатої» системи митного контролю в частині, що стосується митної вартості.

10. Специфіка проходження транзитних вантажів через митну територію України

Транзитні перевезення — це перевезення через територію України вантажів (продукції, товарів), вироблених за її межами без будь-якого їх використання в Україні та передачі іншому власнику. До транзитних перевезень прирівнюють також транспортування через територію України нафти, нафтопродуктів, природного газу та інших рідин і газоподібних речовин трубопроводами. Транзитні перевезення здійснюються відповідно до чинного в Україні митного, транспортного та іншого законодавства. Проходження транзитних вантажів, а також транспортних засобів може здійснюватися як з перевантаженням, складуванням, роздрібненням партій, зі зміною виду транспорту, так і без таких операцій. Транзитні перевезення здійснюються найбільш раціональними шляхами сполучення через відповідні пункти пропуску державного кордону. При цьому створюються рівні умови проходження вантажів (продукції, товарів) незалежно від того, якій державі вони належать, чи будь-яких інших обставин, що стосуються їхнього власника.

11. Митні режими: загальна класифікація. Режим „митний склад".

Митний режим - це сукупність норм, установлених законами з питань митної справи що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначає порядок такого переміщення й обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.

Декларант самостійно вибирає митний режим, у який розміщаються товари, відповідно до мети їхнього переміщення через митний кордон України, і на підставі документів, які подаються митному органу для здійснення митного контролю й митного оформлення (стаття 186 Митного кодексу України). Зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур щодо заявленого режиму, дотримання вимог законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю й митного оформлення товарів та відповідних документів, які підтверджують заявлений режим.

Митним кодексом України передбачено застосування таких митних режимів:

• імпорту;

• експорту;

• транзиту;

• тимчасового ввозу (вивозу);

• митного складу;

• реімпорту;

• реекспорту;

• спеціальної митної зони;

• магазина безмитної торгівлі;

• переробки на митній території України;

• переробки за межами митної території України;

• знищення або руйнування;

• відмови на користь держави.

Митний склад — згідно митного кодексу України це митний режим, відповідно до якого товари:

· завезені з-за меж митної території України, зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулюваннята інших обмежень у період зберігання;

· що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України.

Зазвичай митним складом також називають власне складський об'єкт, що діє в режимі митного складу.

12. Митний режим: сутність поняття. Режими „переробка поза межами митної території України", „знищення та руйнування": коротка характеристика

Митний режим відповідно до ч. 16 ст. 1 МК України — сукупність норм, установлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються. Ці положення стосуються порядку оформлення товарів, стягнення мита й надання пільг, визначення меж прав фізичних та юридичних осіб щодо розпорядження товарами і транспортними засобами, які ввезені на територію України або йдуть через неї транзитом. Митний режим встановлюється з метою спрощення й гармонізації митних процедур стосовно товарів та транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон.

ПЕРЕРОБКА ЗА МЕЖАМИ МИТНОЇ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ — митний режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки, обробки чи ремонту за межами митної території України та наступного повернення в Україну (ст.237 МК України).

Під час переробки товарів за межами митної території України можуть здійснюватись такі операції, як і при попередньому режимі. Але можуть бути встановлені обмеження щодо окремих операцій з переробки товарів за межами митної території України.

Вивезення товарів для переробки за межами митної території України здійснюється з дозволу митного органу на основі положень митного законодавства України. Дозвіл на вивезення товарів для переробки за межами митної території України може бути скасовано митним органом у разі, якщо його видано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення, або якщо підприємство-резидент, якому видано такий дозвіл, не дотримується положень законодавства.

У разі ввезення на митну територію України товарів, вивезених за її межі для переробки, чи продуктів переробки вони підлягають І декларуванню з поданням окремого документа — декларації на І товари іноземного походження, які були витрачені в процесі переробки українських товарів.

ЗНИЩЕННЯ АБО РУЙНУВАННЯ — митний режим, відповідно до якого товари, ввезені на митну територію України, знищуються під митним контролем чи приводяться у стан, який виключає їх використання, без справляння податків, установлених на імпорт, а також без застосування заходів нетарифного регулювання до товарів, що знищуються або руйнуються (ст. 243 МК України). При тому це допускається з письмового дозволу митного органу, який надається за умови наявності дозволів інших органів державної влади, що здійснюють відповідно до їхньої компетенції контроль під час переміщення товарів через митний кордон України. Такий дозвіл митним органом не видається, якщо знищення товарів може завдати істотної шкоди навколишньому природному середовищу, а також в інших випадках, що визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи спільно з іншими органами державної влади, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України.

Знищення або руйнування товарів здійснюється за рахунок їх власника чи іншої зацікавленої особи.

Відходи (залишки), що утворилися в результаті знищення або руйнування товарів, мають бути поміщені у відповідний митний режим як товари, що ввезені на митну територію України і перебувають під митним контролем.

13. Митні режими тимчасового ввезення і тимчасового вивезення. Їх характеристика та відмінність від режимів реімпорту і реекспорту

ТИМЧАСОВЕ ВВЕЗЕННЯ (ВИВЕЗЕННЯ) — митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за її межі з обов'язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування (ст. 204 МК України). Переміщення товарів у режимі тимчасового ввезення (вивезення) передбачає:

1) подання митному органу документів на такі товари з обгрунтуванням підстав їх тимчасового ввезення на митну територію України (вивезення за межі митної території України);

2) надання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться), зобов'язання про їх зворотне вивезення (ввезення) у строки, що зумовлені метою тимчасового ввезення (вивезення), але не перевищують встановлених строків;

3) подання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться), дозволу відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення (вивезення) товарів, якщо отримання такого дозволу передбачене законом.

Дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України (тимчасове вивезення за межі митної території України) під зобов'язання про зворотне вивезення допускається щодо:

— товарів, призначених для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, конференціях або інших подібних заходів;

— професійного обладнання, необхідного особам, які прибувають в Україну (виїжджають з України), для підготовки репортажів, здійснення записів або передач для засобів масової інформації або зйомки фільмів;

— контейнерів, піддонів, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв'язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не с комерційною операцією;

— зразків товарів і предметів та рекламних фільмів за умови, що вони залишаються власністю особи, яка перебуває або мешкає за межами території тимчасового ввезення, і їх використання на території України не має комерційного характеру;

— товарів, що ввозяться з освітніми, науковими чи культурними цілями, тобто наукового та навчального обладнання, обладнання для поліпшення дозвілля моряків, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться в рамках навчальної, наукової або культурної діяльності;

— особистих речей пасажирів та товарів, що ввозяться для спортивних цілей;

— матеріалів для реклами та туризму;

— транспортних засобів, які використовуються виключно для переміщення громадян і товарів через митний кордон України.

Рішення про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення) приймається митним органом у порядку, що визначається KM України. Митні органи не допускають товари до переміщення в режимі тимчасового ввезення (вивезення), якщо немає можливості встановити надійність їх ідентифікації, а також у разі відсутності гарантій їх повернення.

Загальний строк тимчасового ввезення (вивезення) товарів становить один рік з дня ввезення на митну територію України (вивезення з митної території України). З урахуванням мети ввезення (вивезення) товарів та інших обставин строк, зазначений у частині першій цієї статті, може бути продовжений відповідним митним органом.

До закінчення строків тимчасового ввезення (вивезення) особа, яка дала зобов'язання про зворотне вивезення (ввезення) товарів, що перебувають у режимі тимчасового ввезення (вивезення), повинна вивезти (ввезти) ці товари згідно із зобов'язанням, даним митному органу, або заявити про зміну митного режиму, що допускається щодо таких товарів з дотриманням вимог митного законодавства України.

У разі тимчасового ввезення (вивезення) окремих видів товарів, які визначаються KM України, митне оформлення товарів у режимі тимчасового ввезення (вивезення) здійснюється митними органами за умови гарантування дотримання режиму тимчасового ввезення (вивезення).

14. Митна вартість: сутність поняття, методи визначення. Вантажна митна декларація

Термін «митна вартість» застосовується у разі імпорту (експорту) продукції. Митна вартість зазначається в рядку 12 Вантажно-митної декларації, що і є підтвердженням митної вартості продукції.

У тому разі, коли митному органу надаються документи про підтвердження ціни (рахунки-фактури (інвойси), рахунки-проформи) і достовірність зазначених в них даних не викликає сумніву, митна вартість товарів визначається на підставі поданих документів.

Порядок визначення митної вартості регламентується постановою № 1598, у якій зазначено, що митна вартість складається з ціни товару, наведеної у рахунку-фактурі (рахунку-проформі), і фактичних витрат, якщо їх не включено до рахунку-фактури (рахунку-проформи), залежно від умов поставки цих товарів згідно з Правилами міжнародної торгівлі ІНКОТЕРМС.

Якщо неможливо визначити митну вартість товарів на підставі поданих документів та/або у разі явної невідповідності заявленої митної вартості товарів митній вартості товарів, що міститься в базі даних цінової інформації Держмитслужби, митна вартість визначається на підставі цін на ідентичні або подібні товари, що діють у провідних країнах — експортерах цих товарів, з урахуванням таких вимог.

Для визначення митної вартості товарів, які експортуються і підпадають під дію режиму квотування чи ліцензування або щодо яких запроваджено реєстрацію контрактів, вирішальною є ціна товару, наведена в ліцензії чи у картці реєстрації (обліку) контракту (якщо умови поставки цього товару відповідають тим умовам, відповідно до яких визначається митна вартість).

У разі встановлення індикативних цін на товари, призначені на експорт, а зовнішньоекономічні угоди щодо яких підлягають реєстрації чи передбачають отримання ліцензії, ціни зазначаються у відповідних реєстраційних документах і додатковому обґрунтуванню експортером не підлягають.

У разі встановлення індикативних цін на товари, зовнішньоекономічні угоди щодо яких не підлягають реєстрації чи не передбачають отримання ліцензії, ціни на такі товари повинні відповідати індикативним цінам, встановленим на момент проведення зовнішньоторговельної операції. Якщо ціна на товар, обумовлена в угоді, відрізняється від індикативної, для митного оформлення такого товару подається лист-погодження державного органу, на який відповідно до законодавства покладено обов’язки з установлення індикативних цін.

15. Мито, як інструмент економічної політики держави сутність, функції та особливості нарахування

Мито є найдавнішим інструментом торгової політики. В цілому його розглядають як податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони, Відповідно до напряму товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення має сьогодні ввізне мито. Вивізне мито накладають лише деякі країни, насамперед на аграрні продукти і сировину.

Незалежно від того, з яких мотивів країна хоче встановити мито, вона має при цьому враховувати те, що торгові партнери, які через введення цього мита понесуть збитки, з свого боку, відреагують застосуванням так званого відповідного мита.

Якщо мито діє на зовнішню торгівлю опосередковано, через ціни на товари, що продаються, держава може здійснювати також безпосередній вплив за допомогою контингентування імпорту або експорту товарів. Контингенти — це кількісні і(або) вартісні обмеження ввезення або вивезення певного товару, що вводяться на певний період. Реалізується контингентування через імпортні та експортні квоти, які можуть бути генеральними, груповими та індивідуальними і поширюватись відповідно на всі країни, групу країн чи якусь окрему країну. Якщо торговий партнер певної країни йде через переговори "добровільно" на обмеження свого експорту в цю країну, то говорять про так званий договір добровільного самообмеження.

16. Роль акцизного збору і ПДВ при імпорті продукції, особливості їх нарахування

В українській системі податків також використовуються три види непрямих податків : акцизний збір (спеціальний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), мито, об'єктом яких є оборот і споживання певних товарів та послуг.

Індивідуальні акцизи встановлюють на окремі високорентабельні, монопольні та специфічні товари із малоеластичним за ціною попитом. Сплачують їх підприємства, що виробляють і реалізують підакцизні товари (винно-горілчані, тютюнові, ювелірні вироби, вироби з кришталю та хутра, відеотехніка, легкові автомобілі, бензин, чай, сіль, цукор тощо), які визначаються законодавчим органом.

Цей податок кількісно замінив (разом із податком на додану вартість) податок з обороту і податок з продажів, що діяли раніше. Він включаються в ціну товарів і сплачується споживачами цих товарів. Збирається цей податок здебільшого за твердою ставкою з одиниці виміру товару і коливається в залежності від виду товару.

Універсальні акцизи стосуються широкого кола товарів. Вони відрізняються від індивідуальних (або специфічних) тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки.

Встановлюються три основні ставки акцизів:

1) єдині - на сіль, сірники, цукор тощо, тобто на товари, сорти яких мало різняться між собою;

2) диференційовані - на вина, масло, тканини, тобто на товари, які значно різняться за якістю, міцністю тощо;

3) середні - на тютюнові вироби, тобто на однорідні товари, сорти яких мають різні ціни.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах:

- у твердих сумах з одиниці реалізованого товару;

- за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів.

Однією з причин великої кількості порушень і зловживань при справлянні ПДВ в Україні є складність і заплутаність податкового законодавства. Окремі законодавчі і нормативні акти суперечать один одному, що призводить до численних непорозумінь і створює умови для ухилення від оподаткування. Для подолання цього в майбутньому потрібне детальне узгодження всіх положень проекту податкового кодексу (щодо ПДВ), щоб не виникла необхідність у прийнятті додаткових рішень та роз'яснень, заборона внесення змін принаймні протягом року. Однак поспішність у прийнятті податкового кодексу неприпустима, всі положення повинні бути чітко визначені і можливі наслідки змін ретельно вивчені.

Серед шляхів зменшення гостроти проблеми бюджетного відшкодування ПДВ експортерам та підвищення фіскальної ефективності податку — зміна підходів до політики податкового стимулювання експортера. Обкладання нульовою ставкою ПДВ експорту всієї продукції недоцільне як тому, що сприяє консервації його наявної структури, а відтак і екстенсивної моделі економічного зростання, так і внаслідок негативного впливу на фіскальну ефективність податку.

17. Роль і значення нетарифних методів у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Основні причини використання нетарифного інструментарію

На сучасному етапі існує багато методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що пояснюється розширенням кола країн учасників міжнародної торгівлі необхідністю для кожної країни мати свої інструменти оптимізації її участі у міжнародному товарообміні.

Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності діляться на слідуючи основні групи: тарифні (митні тарифи) і нетарифні (кількісні обмеження та інші нетарифні методи), методи стимулювання експорту, торговельні угоди та інше).

До нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в першу чергу відносяться кількісні обмеження, які включають в себе ліцензування і квотування експорту та імпорту товарів та інших предметів.

Ліцензія експорту (імпорту) - це належним чином оформлене право на експорт (імпорт),протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування. Ліцензії видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Ліцензії бувають: генеральними, які дають відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару або з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару; відкритими (індивідуальними), які дають дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу з визначенням його загального обсягу; разовими (індивідуальними), які дають разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

Квота експортна (імпортна) це граничний обсяг певної категорії товарів, яки дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Квоти бувають: глобальні, що встановлюються по товару без зазначення конкретних країн куди товар експортується або звідки імпортується; групові, що встановлюються по товару з визначенням групи країн, куди товар експортується або з яких він імпортується; індивідуальні, що встановлюються по товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.

18. Класифікація методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічних відносин

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі — є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва.

У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи. Індикативні ціни розробляє Міністерство економіки на базі результатів аналізу інформації, яку воно одержує від митних, фінансових, статистичних, банківських та інших установ і організацій.

19. Поняття і сутність ліцензування і квотування експортно-імпортних операцій; їх взаємозалежність

Ліцензія експорту (імпорту) - це належним чином оформлене право на експорт (імпорт),протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування. Ліцензії видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Ліцензії бувають: генеральними, які дають відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару або з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару; відкритими (індивідуальними), які дають дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу з визначенням його загального обсягу; разовими (індивідуальними), які дають разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

Квота експортна (імпортна) це граничний обсяг певної категорії товарів, яки дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Квоти бувають: глобальні, що встановлюються по товару без зазначення конкретних країн куди товар експортується або звідки імпортується; групові, що встановлюються по товару з визначенням групи країн, куди товар експортується або з яких він імпортується; індивідуальні, що встановлюються по товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.

Квоти та ліцензії обмежують самостійність підприємців у виборі ринку збуту та обсягів торгівлі, проте саме ці види зовнішньоекономічного регулювання отримали у даний час найбільше розповсюдження.

20. Механізм функціонування системи квотування при експорті та імпорті товарів

Квотування здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Під квотою розуміють граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території (імпортувати на територію) певної держави протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.

В Україні запроваджено 6 видів експортних (імпортних) квот (контингентів):

1) глобальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

2) групові - квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

3) індивідуальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись;

4) антидемпінгові - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

5) компенсаційні - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

6) спеціальні - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

На кожен вид товару може встановлюватись лише один вид квоти.

Кабінет Міністрів України визначає перелік конкретних товарів (робіт, послуг), що підпадають під режим ліцензування та квотування.

Щорічно Кабінет Міністрів України приймає постанови, в яких відображено перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню та квотуванню в поточному році. На виконання цих постанов Мінекономіки видає наказ, який визначає порядок оформлення та видачі ліцензій у відповідному році та делегує повноваження своїм обласним та міським управлінням.

21. Механізм функціонування системи ліцензування при експорті та імпорті товарів

Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначені Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються, як правило, у випадках:

- різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 відсотків від загальної суми валютних вимог України;

- досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;

- значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;

- необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

- необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

- порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності (режим ліцензування запроваджується як санкція);

- відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування).

В Україні запроваджуються такі експортні (імпортні) ліцензії:

- генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

- разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

- відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

- антидемпінгова (індивідуальна) - належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів;

- компенсаційна (індивідуальна) - належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів;

- спеціальна (індивідуальна) - належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.

При цьому за кожним видом товару встановлюється лише один вид ліцензії.

Перелічені вище ліцензії видає Мінекономіки України, а також у межах наданих ним повноважень - відповідний республіканський орган Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Ліцензування операцій з переміщення валютних коштів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та/або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України.

Зазначимо, що ліцензування експорту (імпорту) певних видів товарів регулюється спеціальним законодавством. Так, ліцензування експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва