Протокольна служба в практиці реалізації зовнішніх відносин держави

Вступ.

1. Особливості та основні завдання протокольної служби в практиці реалізації зовнішніх відносин держави.

2. Міжнародний досвід організації протокольних служб.

3. Структура та функції протокольних підрозділів органів державної влади в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Суспільно-політичні та соціально-економічні зміни в сучасному глобалізованому світі, динамічний розвиток науки, техніки і засобів комунікації, міжнародної торгівлі -- основні чинники, які посилюють взаємозалежність країн, зумовлюють необхідність їхньої співпраці та спільних дій на світовій арені. За цих умов постає необхідність збільшення кількості міждержавних контактів шляхом проведення взаємних візитів.

Візити державних діячів є найвищою формою міжнародного спілкування, ці зустрічі свідчать про якісний стан політичних, економічних, гуманітарних відносин держав-учасниць. Візити на вищому рівні, в яких беруть участь глави держав, урядів, міністри закордонних справ, є однією з форм двосторонніх і багатосторонніх відносин. У ході візитів узгоджуються і вирішуються широкомасштабні зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні ініціативи, розробляються конкретні шляхи подальшого розвитку відносин та поступального руху.

Протокольна практика проведення візитів державних діячів у кожній країні має свої особливості. Залежно від форм державного правління, національних та культурних традицій, протокольні заходи можуть бути більш або менш пишними та урочистими, ускладненими чи простими, демократичними. Однак, церемоніал прийому іноземних гостей і делегацій на вищому рівні скрізь узгоджується з нормами міжнародної ввічливості, виявляється у наданні почестей державному прапору, виконанні гімну, наданні військових почестей, ескортуванні та низці інших загальновизнаних протокольних процедур.


1. Особливості та основні завдання протокольної служби в практиці реалізації зовнішніх відносин держави

Протокольна діяльність дипломатичного представництва базується на основоположних засадах Віденської конвенції про дипломатичні відносини 1961 року і деталізується в "Положенні про дипломатичне представництво України за кордоном", затвердженому Розпорядженням Президента України 22 жовтня 1992 року.

Для практичного виконання протокольних функцій у посольстві виділяється один-два співробітники, які відповідають за дотримання протоколу. Умовою кваліфікованої роботи відповідних співробітників є широкі знання ними протокольних норм і практики своєї країни і країни перебування.

Одним з відповідальних обов'язків протокольної служби дипломатичного представництва є уважне стеження за тим, щоб не порушувались права дипломатів у країні перебування, а всьому персоналу надавались привілеї та імунітети в повному обсязі.

Особливої уваги потребують питання, пов'язані з особистою недоторканністю дипломатів та приміщень представництв, порушеннями порядку користування главами дипломатичних представництв залами для почесних гостей в аеропортах та на вокзалах, правил реєстрації співробітників посольств та членів їхніх сімей, режиму пересування по країні, митних пільг тощо. Звичайно, щоб оперативно і належним чином реагувати на порушення, співробітники протокольної служби повинні добре знати нормативну базу щодо дипломатичних привілеїв та імунітетів у країні перебування. Вони повинні також бути добре поінформованими щодо положення в цій сфері у своїй країні, щоб аргументовано реагувати у випадку посилання іншої сторони на "взаємність".

Дипломатичні співробітники беруть участь у представницьких заходах, організованих владою країни перебування: церемоніях з нагоди національних свят, дипломатичних прийомах, траурних церемоніях тощо. Характер та форми реагування повинні відповідати протокольній практиці країни перебування, враховувати важливість події і стан міждержавних відносин. Протокол посольства, інформуючи посла про запрошення, яке надійшло на його адресу, збирає інформацію про характер заходу та його програму, його учасників, часу, якого потребує участь посла у цьому заході, відповідність місця, відведеного послу, його протокольному старшинству тощо. Не кожне запрошення вимагає позитивної відповіді, тим більше якщо воно надійшло в період передвиборчих баталій або релігійних суперечок.

Протокольна служба зобов'язана з масиву щоденної інформації про події в країні виділяти ті, які потребують протокольного реагування на рівні посла, міністра закордонних справ або глави держави: ювілейні дати у відносинах між державами; обіймання посади новим главою держави, главою уряду, міністром закордонних справ; стихійні лиха з людськими жертвами тощо. У посольствах протокольна служба повинна вести відповідний календар дат і подій у країні перебування.

Значну протокольну роботу дипломатичне представництво здійснює у зв'язку з від'їздом попереднього посла і прибуттям та процедурою акредитації нового посла в країні перебування, в організації візитів ввічливості нового посла після вручення вірчих грамот.

Протокольна служба посольства бере участь у підготовці та проведенні прийомів, організації культурних заходів тощо. Протокольна служба посольства забезпечує у протокольному плані деталі прийому послом гостей у посольстві (резиденції): зустріч (проводи) візитерів, розсадку, пригощення, підготовку сувенірів (у випадку необхідності).

Активною формою контактів з громадськістю країни перебування є поїздки посла та інших дипломатів по країні. Під час поїздок наносяться візити представникам офіційних і громадських організацій.

Важливе місце в роботі посольства займає підготовка й участь у прийомі офіційних делегацій своєї країни. Посол, дипломати посольства, особливо протокольна служба, активно розробляють програму перебування делегації. Це робиться в тісному контакті з представниками протоколу країни перебування. Готується довідковий матеріал по країні, містам, об'єктам, які будуть включені у програму. Протокол посольства надає максимально можливу допомогу підготовчій групі, яка прибуває для підготовки візиту. При проведенні візитів посольство бере участь в організації і проведенні таких заходів: церемонії зустрічі й проводів високого гостя; забезпечення розвантаження майна і доставка його до місця проживання; складання списків розміщення всіх прибулих із зазначенням номерів кімнат і телефонів; призначення співробітників посольства для чергування в резиденції глави делегації та її членів на місці розташування; замовлення вінків і стрічок до них для покладання до пам'ятних місць; складання списків учасників від своєї сторони в протокольних заходах (прийомах, відвіданні об'єктів показу), які організуються приймаючою стороною, видача перепусток, запрошень; забезпечення перекладачами членів делегації; підготовка текстів записів у Книзі почесних відвідувачів, у яких гість розписується при відвіданні об'єктів; підготовка пропозицій щодо складу осіб, які супроводжують гостя, при поїздці по країні тощо.

Відповідальними є обов'язки посольства, пов'язані з траурними подіями в своїй країні. Коли одержано повідомлення про таку подію, посольство приспускає прапор і відкриває Книгу співчуття. Одночасно посольство направляє ноти МЗС країни перебування та дипломатичному корпусу з інформацією про траурну подію та визначеними днем і годиною відкриття Книги співчуття.

У посольстві виділяється окреме приміщення для прийому осіб, які приходять висловити співчуття. Це приміщення, а також кімнати, через які проходять відвідувачі, декоруються чорною тканиною. У кінці приміщення ставиться стіл для Книги співчуття. Над столом вивішується портрет покійного в траурній рамі. Посол, інші дипломатичні працівники посольства почергово стоять у почесній варті. Співробітники посольства, які беруть участь у траурній церемонії, надягають чорні костюми, чорні краватки, білі сорочки. На ліву руку може одягатись траурна стрічка (червона, з чорною окантовкою). У залі, де відбувається церемонія, може тихо звучати траурна музика.

Біля входу в посольство відвідувачів зустрічає і проводжає в будинок один із співробітників. Представник посольства вводить відвідувачів до траурної зали, де вони стають в одну-дві шеренги перед портретом покійного і хвилиною мовчання виявляють повагу до його пам'яті. Потім відвідувачі роблять легкий уклін, у порядку старшинства підходять до столу й розписуються в Книзі співчуття. Відвідувачі можуть не лише розписуватися в Книзі співчуття, а й робити докладніші записи.

Після запису у Книзі співчуття відвідувачі підходять до посла, усно висловлюють йому співчуття, прощаються і в супроводі співробітника залишають посольство.


2. Міжнародний досвід організації протокольних служб

Практика організації служб державного протоколу різних країн характеризується більшою або меншою централізацією, наявністю або відсутністю головного координуючого органу. На