Золотовалютні резерви в системі державного регулювання

Вступ.

1. Поняття та структура золотовалютних резервів.

2. Роль золотовалютних резервів та їх обсяги.

3. Інтервенційне використання золотовалютних резервів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Золотовалютні резерви - це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів. Основними з них є:

- забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями. Це так зване трансакційне призначення золотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв'язків національної економіки зі світовою. У цьому призначенні вони слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку;

- забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти. Це так зване інтервенційне призначення резервів, спрямоване на підтримку зовнішньої та внутрішньої вартості національних грошей.

Досягнення цих цілей залежить від достатності обсягу золотовалютних резервів та ефективності механізму їх використання. У зв'язку з цим виникає ряд проблем з використанням цього регулятивного інструменту:

- проблема оптимізації обсягу золотовалютних резервів;

- проблема інтервенційного їх використання;

- проблема розміщення резервів та ін.

Наприклад, Т. Золотухіна вважає, що потреба держави в обсягах золотовалютних резервів залежить від обраного режиму обмінного курсу (для підтримки фіксованого курсу необхідно більше резервів), доступу до міжнародних ринків капіталу (країни, що розвиваються, зазвичай не мають вільного доступу, а зовнішні запозичення для них дуже дорогі), рівня відкритості та гнучкості економіки (масштабу зовнішньої торгівлі та здатності адаптуватися до зовнішніх шоків) тощо.

Оптимізація розміру золотовалютних резервів має важливе економічне значення тому, що занижений їх обсяг погіршує платоспроможність країни на світовому ринку та обмежує регулятивні можливості держави у монетарній сфері, а завищений - призводить до заморожування значної частини національного багатства країни на тривалий період. Практичне вирішення цього питання виявилося набагато складнішим, ніж це може видатися на перший погляд. Широке коло чинників, що визначають необхідність формування резервів та впливають на обсяги цих резервів, практично унеможливлює вироблення універсального правила їх оптимізації, придатного для будь-якої країни і в будь-яких умовах. Не випадково фактичні обсяги цих резервів істотно коливаються в розрізі окремих країн.


1. Поняття та структура золотовалютних резервів

Фінансова стабільність, яка спостерігається останніми роками в Україні, є запорукою економічного зростання. Проте для її досягнення недостатньо контролювати тільки один індикатор інфляції. Необхідно здійснювати аналіз тенденцій розвитку й інших важливих показників, значення яких для пом'якшення негативного впливу фінансових і валютних криз на економіку суттєво зростає. До таких показників відноситься обсяг офіційних міжнародних (золотовалютних) резервів. Якщо держава має у своєму розпорядженні значні обсяги міжнародних валютних резервів, вона зможе інтервенційними заходами локалізувати дію будь-яких чинників, що спричиняють порушення рівноваги на фінансовому ринку.

Усі країни світу намагаються збільшувати свої валютні резерви навіть в умовах, коли стан економіки не сприяє цьому. Аналіз свідчить про загальносвітову тенденцію нарощування обсягів міжнародних резервів. При цьому, зростання валютних резервів у країнах, що розвиваються, відбувається переважно за рахунок Азії. В країнах-експортерах нафти темпи збільшення валютних резервів набагато нижчі, ніж у неекспортерів. Отже, в основі зростання валютних резервів лежать не структурні чинники зростання світових цін на ринках первинних ресурсів, а монетарні, які провокують темпи світової інфляції.

Важлива роль міжнародних валютних резервів у врегулюванні фінансової та курсової стабільності постійно актуалізує проблему визначення оптимального розміру цих резервів, які повинна мати та чи інша країна, оскільки занижений їх обсяг істотно обмежує регулятивні можливості держави, а завищений — призводить до заморожування значної частини національного доходу на тривалий період. Проте, як свідчить міжнародна дискусія науковців із питань визначення оптимального рівня золотовалютних резервів, кількісно встановити такий показник неможливо через вплив на його величину багатьох чинників.

Широке коло чинників, які визначають необхідність формування резервів та їх обсяги, робить практично неможливим вироблення універсального правила для визначення оптимальних обсягів золотовалютних резервів, придатного для будь-якої країни і в будь-яких умовах. Не випадково фактичні обсяги цих резервів істотно коливаються в розрізі окремих країн. Суттєво розрізняються обсяги валютних резервів і в країнах СНД. Перше місце серед країн колишнього Радянського Союзу посідає Росія, яка має дуже високі темпи зростання резервів, друге — Україна, третє — Казахстан (табл. 1)[13, c. 108-109].

Фінансові кризи, які відбувалися протягом 90-х років минулого сторіччя, змусили більшість країн світу скорегувати свою резервну політику, і це стимулювало розвиток якісно нових підходів до визначення мінімально достатнього рівня офіційних валютних резервів. Якщо в докризовий період обсяги резервів вважалися достатніми, щоб здійснювати контроль за обмінним курсом національної валюти, підтримувати його стабільність і забезпечувати імпорт протягом 3-х місяців, то після масштабних фінансових криз стало зрозумілим, що при визначенні адекватності суми резервів необхідно враховувати те, що резерви водночас виконують декілька функцій [3, c. 137]. Унаслідок цього висновку в міжнародній теорії та практиці з'явилися нові критерії визначення рівня достатності офіційних золотовалютних резервів держави.

Перед тим, як розглянути сутність даних критеріїв, визначимо функції, які виконують офіційні золотовалютні резерви на сучасному етапі. До них відносяться:

- фінансування від'ємного сальдо балансу поточних операцій країни;

- обслуговування валютних зобов'язань, в тому числі державного зовнішнього боргу;

- проведення валютної політики, насамперед регулювання волатильності і рівня обмінного курсу національної валюти;

- забезпечення ліквідності на фінансових ринках у процесі виникнення криз;

- формування заощаджень держави, запасу її ліквідності;

- отримання прибутку при здійсненні фінансових операцій.

До цього необхідно додати, що міжнародні валютні резерви є символом і гарантом стабільності національної грошової системи. Так, під час азійської кризи країни з великими валютними резервами практично не мали фінансових потрясінь, тоді як країни з їх дефіцитом (наприклад, Росія, Україна тощо) були змушені здійснити девальвацію своїх валют.

Враховуючи функції, які виконують офіційні резерви та специфіку фінансового стану країн, фахівцями було розроблено та реалізовано на практиці критерії адекватності суми резервів, а саме: критерії Редді (Індія), Гвідотті (Аргентина), Грінспена (США). Сутність критерію Редді полягає в тому, що при визначенні рівня достатності міжнародних валютних резервів до уваги береться сума платежів за імпорт і витрати на обслуговування зовнішнього боргу (термін — один рік). Правило Гвідотті можна сформулювати дуже коротко: обсяг резервів достатній, якщо він дозволяє країні обходитися без зовнішніх запозичень протягом одного року. Фахівці вважають, що це правило ідеалізує ситуацію в економіці і роблять певні застереження. Наприклад, припускається, що поточний рахунок зовнішнього балансу збалансований і, крім кредитних угод, не здійснюються інші фінансові операції, також не передбачена можливість відпливу капіталу за кордон. Дослідження американських економістів М. Бюссерата М. Мюльдера, які застосували правило Гвідотті для реальних даних, свідчать про його ефективність. Було встановлено, що розрахований показник є однією з небагатьох ключових перемінних, які здатні передбачити фінансову кризу: «висока ліквідність (представлена як рівень резервів до короткотермінового боргу) може компенсувати слабкі фундаментальні макроекономічні чинники (такі як дефіцит поточного рахунку платіжного балансу та зміцнення реального валютного курсу) і обмежити вразливість країни в період розгортання кризи».

Згідно з критерієм Грінспена, золотовалютні резерви повинні перевищувати суму офіційного і офіційно гарантованого урядом короткотермінового зовнішнього боргу[2, c. 3-5].

Міжнародний до