Сучасна територіальна структура водних ресурсів України

Вступ.

1. Значення природних ресурсів у народному господарстві України.

2. Природні умови та ресурси України.

3. Характеристика водних ресурсів України в регіональному аспекті.

4. Сучасний стан водних ресурсів України.

5. Проблеми та перспективи подальшого використання водних ресурсів України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Динамічний розвиток економічних систем різних рівнів супроводжується прискоренням техніко-технологічних, соціальних, екологічних, ринкових та інших процесів, а також зростанням антропогенного навантаження на природне середовище існування людства. Традиційні для товарних ринків економічні закони часто не діють на ринках природних ресурсів. Невірні стратегічні концепції, принципи і технології розрахунків призводять до помилок у сфері господарського використання природних ресурсів, погіршуючи екологічний, демографічний, економічний та політичний стан у окремій країні, регіоні чи світі. Особливого значення рівень і якість природокористування здобуває при залученні до господарського обороту життєво необхідних для існування людини елементів навколишнього середовища – водних ресурсів.

Сучасні наукові теорії раціонального природо- та водокористування розроблялися відомими вітчизняними та зарубіжними вченими, а саме: А.Н. Гунея, А. Ендерсом, І. Квернером, Н.Ф. Реймерсом, Д. Боллом, Л.І. Ельпінером, Морисом Ж.В. Ла Рів’єрою, В.В. Тихомировою, В.М. Гольдбергом, І.К.Бистряковим, О.Ф. Балацьким, Б.М. Данилишиним, Д.С. Добряком, С.І. Дорогунцовим, І.Н. Волковою, П.А. Стецюком, В.Н. Холіної, А.Ю. Скопіної, С.І. Лавриненко, В.М. Трегобчуком, А.М. Третяком, І.Г. Яремчиком, О.М. Царенком, М.А. Хвесиком та інш. Сьогодні, незважаючи на активізацію наукових досліджень у напрямку ефективного природокористування, багато фундаментальних і прикладних аспектів цієї складної і багатогранної проблеми залишаються недостатньо вивченими.

Мета роботиполягає у вивченні теоретичних і прикладних засад побудови ефективного механізму використання водних ресурсів за сучасних і перспективних умов. Відповідно до мети в роботі поставлені та вирішувалися такі завдання:

– аналіз та оцінка теоретико-методологічних засад природокористування впливу економічних, політичних і соціальних факторів на процеси водокористування;

– визначення територіальної структури водних ресурсів;

– визначення тенденцій та перспектив розвитку національного водного сектору.

Об’єкт дослідження– процеси формування ефективного механізму використання природних ресурсів України.

Предмет дослідження– сукупність теоретико-методологічних засад з питань територіальної структури водних ресурсів України.


1. Значення природних ресурсів у народному господарстві України

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Неоднорідні погодно-кліматичні та грунтові обумовили створення різних типів систем використання, відтворення та охорони природних ресурсів (природно-ресурсний потенціал території) в сільськогосподарському виробництві (дод. А).

За запасами природних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі, зокрема, перше місце за кількістю орних земель, за запасами залізної й марганцевої руд, сірки. Україна — в числі перших за запасами кам'яного вугілля, природного газу, калійної і кам'яної солей (дод. Б).

За минулі роки в країні досягнуто великих успіхів у вивченні природних ресурсів, нагромаджено велику фактичну інформацію про обсяги, розміщення і властивості окремих їх видів і родовищ, узагальнено досвід господарського використання, досліджено закономірності територіальної організації. Однак ще не повністю розв'язані методологічні й методичні проблеми економічної оцінки природних ресурсів.

Особливе місце серед природних ресурсів займають водні ресурси, тому що жодна сфера діяльності і життя людини неможлива без використання води. Водоресурсний потенціал будь-якої території є природною основою її економічного розвитку, соціального і екологічного благополуччя. Разом з тим, сучасна освоєність і ступінь господарського навантаження на водоресурсний потенціал досягають рівнів, що перевищують самовідновну його здатність. Нині водогосподарські проблеми України набули загальнодержавного значення. Водний фактор став одним з головних чинників національної безпеки України. Особливо актуальним є питання комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну, адже водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80 % водних ресурсів України. В його басейні розташовано понад 70 % промислового і аграрного потенціалу нашої держави [14, c. 28-29].

Вода, як і земля, є основною продуктивною силою. Вона використовується для обводнення і зрошення сільськогосподарських угідь, водозабезпечення населених пунктів, тваринницьких ферм, розвитку рибного господарства і водоплавної птиці. Вода - основна складова частина біосфери. Гідросфера, біосфера, атмосфера - головні компоненти природного середовища, які найбільше впливають на розвиток і розміщення сільськогосподарського виробництва. Його продуктивність у великій мірі залежить від водозабезпеченості території, вологості повітря і ґрунтів. Вода - це речовина, яка входить до складу усіх живих організмів, і без неї вони не можуть жити і розвивається. Вода використовується не тільки в сільському господарстві, але й у промисловості та енергетиці для технічних цілей, в енергетиці - для виробництва електроенергії, в сільському господарстві - для обводнення і зрошення земель, водопостачання тваринницьких ферм і комплексів, розвитку рибного господарства і водоплавної птиці. Найбільша кількість води з природних джерел витрачається на гідротехнічну меліорацію.

Слід відзначити, що Україна належить до найменш водозабезпечених європейських держав. Сумарні водні ресурси України в середньоводний рік (р-95%) становлять 48,8 куб. км, у багатоводний рік (р-50%) - 83.5 куб. км. (дод. В)

Важливе значення для народного господарства має складання водогосподарського балансу. На відміну від водного, який є засобом аналізу і оцінки кругообігу води в природі, тобто тих змін, що відбуваються внаслідок надходження стоку і акумуляції води в природних умовах, він характеризує співвідношення між наявними водними ресурсами на даній території та її потребами для матеріального виробництва і населення. Водогосподарський баланс дозволяє визначити дефіцит чи надлишок води в тому чи іншому річковому басейні, на тій чи іншій території з тим, щоб вжити необхідних заходів щодо перерозподілу води, підвищення ощадності її використання чи закриття водомістких виробництв.

Україна належить до найменш водозабезпечених країн світу. Згідно з водогосподарськими балансами та урахуванням якості води її дефіцит коливається в межах 10 - 15 км. Дефіцитними залишається більшість природних водних джерел, а водні ресурси дедалі більше стають головним лімітуючим чинником розвитку і розміщення продуктивних сил України. На сьогодні водокористування в басейнах усіх річок практично досягло верхньої межі, існує великий дисбаланс між потребами водних ресурсів і можливостями їх забезпечення як за кількістю, так і за якістю води. Проблема водозабезпечення населення, галузей промисловості і сільського господарства стала однією із найгостріших народогосподарських проблем. Її розв'язання в перспективі можливе на основі ощадливого використання, розробки і впровадження безводних, маловодних технологій, переведення промислових підприємств на водооборотне споживання, оптимізації зрошувальних і поливних норм і нормованого водоспоживання.

Упродовж тривалого історичного розвитку в Україні сформувався водогосподарський комплекс, який являє собою величезні гідротехнічні споруди, канали для пересилки води з багатоводних у маловодні райони, гідромеліоративні системи, великі і малі водосховища, озера і лимани, ставки і водойми, річкову мережу, всі водогосподарські організації, науково-дослідні і навчальні заклади, проектно-конструкторські, будівельні і пошукові організації. Завдання полягає в тому, щоб на основі всіх досягнень науково-технічного прогресу перетворити його в автоматизовану систему регулювання водності рік, природних і штучних водойм і водозабезпеченн