Назвіть пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки України

Нині першочергові заходи щодо широкого оновлення техніки і технології, докорінного покращання якості продукції плануються на великих підприємствах і в об'єднаннях провідних промислових районів. Встановлення таких пріоритетів щодо інтенсифікації саме за цими районами пояснюється тим, що вони мають потужний виробничий і науково-технічний потенціал, великі індустріальні (особливо машинобудівні) центри з наукомісткими виробництвами і великими контингентами кваліфікованих, досвідчених кадрів. Це дозволяє одержувати більш високу віддачу капіталовкладень за рахунок реконструкції підприємств, швидке та ефективне нарощування виробництв.

Науково-технічна діяльність, яка переживає глибокий занепад, не може, бути основою науково-технічного прогресу і зростання національної економіки.

Науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розвиток її господарства дедалі більше починає залежати від інтелектуального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу. Але вони найменше зацікавлені у розвитку нашої економіки, оскільки хочуть мати великий ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі найновіших своїх технологій. І хоч наша держава дедалі більше закуповує у них і його обладнання, технологій, матеріалів і "ноу-хау", значна частина із р уже не відзначається новизною[5, c. 14-15].

Оцінюючи перспективи реформування зовнішньоекономічної діяльності всіх секторів економіки України (державного, приватного, змішаного) слід визначити, що це реформування в своїй основі повинно базуватись на кількох незаперечних фактах. По-перше, в основі відносних переваг однієї сучасної постіндустріальної економіки перед іншою лежить перш за все наявність потужного наукового потенціалу, що за своєю структурою відповідає структурі національних економічних пріоритетів. По-друге, найбільш динамічно розвивається торгівля між високорозвинутими країнами і ,перш за все, наукомісткою продукцією. По-третє, все більша частка міжнародного поділу праці припадає не на міжгалузеві, а на внутрішньогалузеві зв'язки.

Наука включається у сферу зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародного поділу праці за кількома ключовими напрямами. По-перше, через той ефект, що матеріалізується в товарах та послугах і створює відносні переваги окремим галузям та виробництвам в конкурентній боротьбі. По-друге, через інтернаціоналізацію системи підготовки та перепідготовки наукових кадрів. По-третє, через інтернаціональну систему інтелектуальної власності, торгівлю нематеріалізованими результатами наукової праці. По-четверте, через іноземне фінансування НДДКР на території України та участь іноземних інвесторів в присвоєнні отриманих наукових результатів. По-п'яте, через систему кооперованих, спільних досліджень за участю вчених різних країн.

Особливо важливим на даний момент напрямом є заохочення іноземних інвестицій для фінансування наукових досліджень на території України. З одного боку це реальна альтернатива міграції найбільш кваліфікованих вчених за кордон. З іншого — можливість зберегти наукові школи, готувати наукові кадри. Вирішальним фактором у розвитку економіки та інноваційної діяльності є управління цими процесами. Інновація — це виробничий фактор який визначає формування продуктивності й вагового національного продукту на тривалу перспективу. Конструктивна науково-технічна програма просто необхідна для економіки, яка послаблена існуючим погіршенням зовнішніх умов розвитку й внутрішніми труднощами зростання, і яка прагне стати на ноги, використовуючи власні сили. Незважаючи на зазначені недоліки необхідно сказати що нині Україна має певну законодавчу базу у сфері регулювання економічних відносин відносин підприємництва так звану “кровоносну систему економічного простору. Це закони “Про власність” “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, “Про іноземні інвестиції”, “Про захист прав споживачів” та ін.

До 1991 р. на території України сформувався досить потужний науково-технічний потенціал. З тримільйонної армії спеціалістів, зайнятих у народному господарстві України, близько 1,7 млн. - це фахівці науково-технічних організацій, інженери, спеціалісти сільського господарства, транспорту, зв'язку та інших галузей економіки. За оцінками, в Україні в 1990 р. налічувалося понад 700 тис. спеціалістів, безпосередньо зайнятих науково-технічною діяльністю (у тому числі у військово-промисловому комплексі), з них понад 9,5% - у системі наукових організацій Академії наук України, 10,6 - Мінвузу України, 48,1 - у галузевих та міжгалузевих науково-технічних організаціях і центрах, понад 31,8% - у заводському секторі науки. Науковий потенціал України був складовою потенціалу колишнього Радянського Союзу, зорієнтованого насамперед на загальносоюзні потреби. Однак коли почали формуватися внутрішні потреби нашої держави, виявилося, що наявний науково-технічний потенціал України є структурно нераціональним[7, c. 43-48].

На жаль, протягом 1991-2005 рр. на державному і галузевому рівнях питаннями структурної перебудови і раціонального використання науково-технічного потенціалу України ніхто серйозно не займався, відтак почався некерований процес його руйнації. Як відомо, потенціал зберігається тільки тоді, тоді він активно функціонує, бо його головна цінність - це творча особистість та творчі колективи, сформовані на основі глибокої спеціалізації і кооперації.

В останні роки Україна зазнала надзвичайно великих економічних збитків через те, що не були створені умови для науково-технічного розвитку країни. Факт фізичного розпаду вже сформованих продуктивних сил, науково-технічного та інтелектуального потенціалу України визнається навіть її керівництвом. Майже повністю знецінилися мотиваційні стимули до творчої праці, відбувається масова дискваліфікація науковців та інженерів, суттєве скорочення чисельності науково-технічних організацій та науковців. Бюджетні асигнування на розвиток науки скоротилися з 3% ВВП у 1990 р. до 0,4% ВВП у 2005 р., деградує інноваційна та інвестиційна діяльність, зменшується кількість науково-технічних розробок. Переважна більшість науково-технічних колективів не має достатніх замовлень, фінансових ресурсів, працює у кращому випадку в чверть сили.

Відродження суверенної України є завданням багатогранним, тому так важливо визначити та раціонально використати всі можливі резерви, важелі і чинники економічного зростання. Унікальним і невичерпним резервом економічного зростання є науково-технічний прогрес. За даними довгострокових спостережень, він займає 60 - 80% у загальному балансі резервів. Світовий досвід переконує, що єдиним шляхом економічного і соціального розвитку сьогодні є саме науково-технічний прогрес, широкомасштабне використання вітчизняних і світових наукових і технічних досягнень, новітніх технологій. Для цього Україні потрібен достатній інтелектуальний, науково-технічний, інженерний та виробничий потенціал. Тільки за умов його систематичного нарощування, оптимізації, оновлення можна розраховувати на взаємовигідне міжнародне науково-технічне співробітництво, а також технічне та технологічне оновлення виробництва.

Проблема стимулювання праці науково-технічних та виробничих колективів, на нашу думку, повинна стати однією з основних на шляху проведення радикальних економічних реформ, альтернативи яким сьогодні немає. Втім, концепцію економічних перетворень потрібно наповнити чіткішими цілями, послідовними принципами, новими методологічними підходами, у тому числі і в науково-технічній діяльності, розвиток якої має стати підґрунтям економічного зростання[1, c. 42-48].

Обсяг коштів на фінансування державних цільових наукових і науково-технічних програм за пріоритетними напрямами науки і техніки затверджується у законі про Державний бюджет України на відповідний рік у розмірі не менше 30 відсотків загального обсягу фінансування видатків на науку з Державного бюджету України.

Обсяги фінансування наукових і науково-технічних програм визначаються у законі про Державний бюджет України окремо по кожному затвердженому цим Законом пріоритетному напряму розвитку науки і техніки.

Отже, пріоритетні напрями розвитку науки і техніки:

1) фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук;

2) проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу та формування громадянського суспільства;

3) збереження навколишнього середовища (довкілля) та сталий розвиток;

4) новітні біотехнології; діагностика і методи лікування найпоширеніших захворювань;

5) нові комп'ютерні засоби та технології інформатизації суспільства;

6) новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі;

7) нові речовини і матеріали.

Прискорення науково-технічного прогресу — основний шлях розв'язання економічних, організаційних, соціальних і культурних проблем, який в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється через революціонізацію виробництва, впровадження найновіших технологій.


Список використаної літератури

1. Гончаров Ю. Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи України //Економіка України. - 2007. - № 3. - C. 42-51

2. Дорогунцов С. Науково-технічний прогрес як основа розвитку виробництва і зниження його потенціальної небезпеки //Економіка України. - 1998. - № 3. - C. 4-12

3. Драгунова Т. Особливості сучасного формування і розвитку наукового потенціалу України в регіональному вимірі //Україна: аспекти праці. - 2007. - № 6. - C. 35-40

4. Житний П. Обліково-аналітичні проблеми використання виробничого потенціалу і шляхи їх вирішення //Бухгалтерський облік і аудит. - 2004. - № 1. - C. 41-50

5. Паламарчук М. Структура і потенціал матеріального виробництва України напередодні проголошення незалежності //Географія та основи економіки в школі. - 1999. - № 1. - C. 9-15

6. Поплавська Ж. Виробничо-ресурсний потенціал України//Вісник Національної Академії наук України. - 2000. - № 5. - C. 25-32

7. Рябченко С. Науково-технічний потенціал України на етапі виходу з кризи //Вісник Національної Академії наук України. - 1997. - № 7-8. - C. 43-49

8. Тимановська Н. Аналіз умов і факторів впливу на розвиток науково-технічного потенціалу промисловості //Економіст. - 2006. - № 6. - C. 48-50

Схожі роботи
Система планування розвитку міста
Оптимізація системи планування та регулювання розвитком міста.Теоретичні аспекти планування розвитку міста...
Специфіка наукового дослідження
Ефективність та специфіка наукових досліджень.Характеристика етапів наукового дослідження.Процес наукового дослідження, його характеристика та етапи проведення...
Значення та загальна характеристика патентної документації
Патентний пошук та його види. Система класифікацій.Державна система патентної інформації.Патентна документація і нормативна база патентно-інформаційної діяльності...
Специфіка проведення теоретичних наукових досліджень: вибір об´єктів,методів обробки даних, результатів дослідження
Вибір теми та реалізація наукового дослідження. Процес наукового дослідження, його характеристика та етапи проведення...