Роль церкви в становленні незалежності України

Вступ.

1. Роль православ’я у сучасному українському етнонаціональному середовищі.

2. Релігія та її місце в політичній системі незалежної України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Без вирішення релігійних проблем українське суспільство не може рухатися до побудови правової демократичної держави і громадянського суспільства, необхідними атрибутами якого є національний розквіт і гуманізм.

Дослідження позначених проблем має важливе теоретичне і практичне значення. Воно обумовлено об'єктивністю осмислення становлення і розвитку вітчизняної філософської думки. У теоретичному плані актуальність дослідження ролі релігійного фактора в житті соціуму обумовлена вимогами більш глибокої розробки наукових основ соціального управління. У практичному плані це дослідження визначається потребою ліквідації конфліктів, що виникають на релігійному ґрунті, необхідністю досягнення духовного консенсусу.

Вивчення проблеми взаємозв'язку релігії із соціально-політичними процесами потребує звертання до робіт українських філософів, соціологів і політологів, що приділяють увагу вузловим моментам взаємодії політики і релігії. Серед них назвемо роботи Білоуса А.О., Бондаренка В.Д., Волошина В.В., Гребенькова Г.В., Здіорука С.І, Кирилюка Ф.М., Кардоша Е.Ю., Кураса І.Ф., Кирюшка М.І., Колодного А.М., Михальченка М.І., Шуби О.В., Яроцького П.Л. й інших. У роботах зазначених і багатьох інших авторів дані основні поняття, вихідні ідеї і методи, що забезпечують аналіз релігійного фактора. Разом з тим у літературі недостатня увага приділяється зв'язкам, відносинам і закономірностям функціонування і розвитку релігійного фактора в політичній системі суспільства в умовах становлення незалежності української держави. Залишаються невирішеними проблеми соціального управління в сфері релігійних відносин. Це призводить до того, що суспільство стикається з труднощами при вирішенні багатьох економічних, політичних і соціальних проблем.


1. Роль православ’я у сучасному українському етнонаціональному середовищі

З отриманням незалежності в Україні динамічно відроджується та урізноманітнюється національно-культурне життя. Кардинальні зміни відбуваються у світоглядних та конфесійних орієнтаціях різних категорій населення. Вони виявляються у докорінній перебудові державно-церковних відносин, розширенні віросповідного спектра, у великих темпах розбудови релігійної інфраструктури, зростанні рівня релігійності людей, зміні соціального статусу церкви, підвищенні її ролі у суспільно-політичному та духовно-культурному житті українського суспільства. Населення України поступово позбувається старих стереотипів мислення та поведінки, виробляє нове світобачення, що базується на засадах свободи, гуманізму, демократії, плюралізму. На міжнародній арені Україна заявила про себе як держава, де поважається релігійна свобода.

Релігійні інституції країни демонструють високу динаміку зростання й посилення своєї присутності в різних суспільних сферах. Церква як соціальна інституція й надалі користується найвищим рівнем довіри населення. Богослужіння, прощі, відзначення великих релігійних свят збирають великі масові аудиторії. Через церкви та релігійні спільноти реалізується дуже значний спектр соціальної активності українських громадян. Хоча процеси політичної, релігійної структуризації українського суспільства та формування нового типу державно-церковних відносин ще не можна вважати завершеними, вже актуалізуються комплексні дослідження особливостей їх розвитку та демократизації. Науково обґрунтована та виважена державна політика у цих сферах суспільного життя має важливе значення для досягнення та підтримання суспільно-політичної стабільності.

У сфері державно-церковних та міжконфесійних відносин ще залишається чимало невирішених проблем. Досягнення злагоди в суспільстві пов'язане із зниженням політичного протистояння, яке здебільшого торкається культурної, мовної та релігійно-суспільної сфер, з усуненням причин, що породжують сепаратистські настрої у частини населення, з подоланням міжцерковних суперечностей й утвердженням у суспільстві політичного плюралізму, етнічної та конфесійної толерантності.

У радянські часи, як відомо, дослідження зв’язків нації і релігії, етно-національної та релігійної самобутності українського народу не належали до пріоритетних. Політологічне їх осмислення взагалі було неможливим, оскільки політологія як наука офіційним суспільствознавством тоді ще не визнавалася. Тривале ігнорування релігійних проблем призвело до того, що вони залишилися малодослідженими, а окремі їх аспекти, які знаходили своє відображення у наукових працях, спотворювалися ідеологічними штампами та стереотипами.

Подолання ідеологічних бар’єрів, колишніх упереджених методологічних підходів, доступ до заборонених раніше джерел нині дають змогу справді на науковому рівні досліджувати релігійні процеси в Україні, увага до яких зумовлена тим, що ця сфера суспільного життя останнім часом виявилась втягнутою у протиборство політичних сил різної орієнтації. Окрім політичних партій, про свій намір впливати на розвиток і спрямованість політичних процесів відкрито заявили деякі релігійні організації. Релігійно-церковні процеси викликають підвищений інтерес різних категорій населення України. Науковців цікавлять їх історичні та теоретичні аспекти, а представників державних структур – переважно практичні, пов'язані з пошуком ефективних форм та методів управління ними. Інтерес політичних партій, громадських та релігійних організацій, окремих політиків і громадян до розвитку цих процесів зумовлений необхідністю визначити своє ставлення до безпосередньої участі в них.

До вивчення політичних аспектів взаємодії держави і релігії в основному спонукають проблеми внутрішнього життя українського суспільства. Проте актуальність дослідження підтверджується також і світовим досвідом, особливо сучасними міжнародними та внутрідержавними подіями, які переконливо свідчать, що в ескалації політичних та міжетнічних конфліктів важливим нерідко виступає релігійний чинник [16, 14].

Наша мета неупереджено висвітлити деякі моменти міжцерковних та внутрішньоцерковних взаємин. Йдеться, насамперед, про роль і місце православної церкви в суспільно-політичному і національно-культурному житті України, про значимість духовного та інтелектуального рівня нації.

Проблеми конфесійних взаємин на українському ґрунті, роль релігії і церкви у становленні та утвердженні національної ідеї плідно досліджують вітчизняні релігієзнавці нової генерації. Це С. Здіорук [7], який глибоко проаналізував становище православної церкви на етапі становлення незалежності України, дослідив і виявив причини розколів всередині церкви. О. Саган [15] та П. Яроцький [17] висвітлили найважливіші періоди і події в історії православної церкви в Україні, які характеризують її стан на Сході і на Заході: період Київської Русі, особливості церковних уній, суспільно-політичні, національно-культурні чинники, що визначили місце і роль українського християнства в історичному процесі, а також визначають у сучасних умовах. Необтяжені старими стереотипами, вчені демонструють перспективні підходи до вивчення різних аспектів взаємодії держави і церкви в Україні.

Група сучасних вітчизняних істориків також досліджує релігійне питання в Україні. В. Пащенко [14] зробив спробу проаналізувати політику КПРС і радянської держави щодо православної церкви в УРСР, а також дослідив міжцерковні та внутріправославні конфлікти в незалежній Україні. Він також досліджує історію створення та розвиток УГКЦ [13].

Київський дослідник О.Шуба [16] вивчає проблеми взаємодії етносу і релігії у процесі їх історичної трансформації та в умовах сучасних суспільно-політичних реалій України, окреслюючи коло національно-державних інтересів України у регіонально-церковній сфері, визначив основні напрями їх забезпечення в умовах розбудови незалежної держави.

Петером Ерде [5] опрацьовано тему законодавчої бази, яка враховує значні правові зміни, зокрема положення кодексу канонів Східних церков. Це дозволяє глибше вивчити і проаналізувати внутріцерковний устрій православної церкви.

В. Іванишин [8] висвітлює окремі проблеми християнства, вузлові моменти історії релігійного життя в Україні, функціонування церков, боротьбу за легалізацію УГКЦ на Заході.

В. Єленський [6] та В. Бондаренко [2] вивчають стан православ'я в Україні, починаючи від 1990 р. до наших днів, а також висвітлюють та аналізують державно-церковні взаємини на сучасному етапі, що дозволяє дослідити стосунки як між гілками православ'я, так і між церквою та суспільством. В основу їхніх праць покладено основні події, які відбулися у церковно-релігійній сфері та мали особливе значення для української держави. Достовірно висвітлюють та аналізують нинішню релігійну ситуацію М. Кончан [12], П. Кардаш [10], Ю. Калінін [9]. Завдяки їхнім працям та ряду інших авторів можна проаналізувати і дослідити тему релігійного життя, зокрема православ’я в незалежні