Меценатство як прояв етики бізнесу

Вступ.

1. Роль та історичний розвиток меценатства.

2. Меценатство та благодійна діяльність серед українських підприємців.

3. Суб'єкти та форми меценатської діяльності.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Меценатство - добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги.

Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямах:

- сприяння практичному здійсненню загальнодержавних,регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища.

Це, зокрема, прийняття на себе частини турбот уряду, пов’язаних,наприклад, із будівництвом чи експлуатацією суспільних будов, доглядом за пам’ятниками чи здійснення будь-якої діяльності з приводу утримання парків,озер, прикрашення міста і т.д.

- поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених,безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів.


1. Роль та історичний розвиток меценатства

У наукових колах зустрічаються досить різноманітні дефініції поняття «благодійність». У вузькому розумінні «благодійність» – це надання матеріальної допомоги нужденним людям (бідним, сиротам, інвалідам й т.п.), причому як окремими особами, так і організаціями. У широкому розумінні – це безоплатна діяльність по створенню і передачі фінансових, матеріальних й духовних цінностей (благ) для задоволення істотних потреб людини, соціальної групи чи соціальної верстви. Енциклопедичний словник ХІХ століття Ф.Брокгауза та І.Ефрона трактує «благодійність» як прояв співчуття до ближнього і моральний обов'язок заможного поспішати на допомогу незаможному. Тлумачний словник В.Даля характеризує особистість благодійника як «творящего, делающего добро другим». Згідно з Законом України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 року під благодійністю розуміється добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності. Що ж стосується поняття «благодійна організація», то у даному Законі під цим мається на увазі недержавна організація, головною метою якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб [8, с. 134].

Вище зазначене, на наш погляд, дає підстави для твердження, що багатогранність визначень поняття «благодійність», насамперед, залежить не від того, хто виступає у ролі благодійника (одна людина чи організація), а на що вона спрямована. Тому сучасні українські та російські дослідники О.Донік, О.Кравченко, О.Саманцова, Ю.Тюзьмин при вивченні даної проблематики звертаються в основному до мотивів, що побудили тих чи інших людей, соціальну групу на меценатську та благодійну діяльність.

Благодійність як цілеспрямована діяльність на користь іншим має досить багато різновидів або форм. Це і філантропія (людинолюбство), і піклування (від рос. «призревать», тобто «обратить взор со вниманием»), патронаж, покровительство, спонсорство. Один з видів благодійності у сфері культури звичайно характеризується як меценатство.

Слово «меценат» виникло від власного імені й вживається у значенні – «багатий покровитель наук та мистецтв». Гай Цильній Меценат (VIII ст. до н.е.) був римським політичним діячем, одним із сподвижників імператора Августа. Він протегував, надаючи матеріальну підтримку, групі поетів, до якої входили, зокрема, Вергілій, Горацій і інші. У радянські часи меценатство, практично, було відсутнє. Про меценатство говорили, маючи на увазі грошові вкладення в будь-які сфери суспільства, але вважалося, що це переносне значення слова. Зараз слову “меценат” повертається його первісне значення. По суті, це людина, яка протегує представникам різних видів мистецтва, науки, культури.

Розвиток традицій благодійності та меценатства в Україні, як і в будь-якій іншій державі, тісно зв'язаний з її історією. Виникнення благодійності як суспільного явища сягає кореням глибокої давнини. У давніх слов'ян воно традиційно було пов'язано з поширенням християнства. У Київській Русі благодійність виявлялася, насамперед, як особистісні, приватні взаємини князів, духовенства, з одного боку, та калік, жебраків, хворих – з іншого. З XVIII століття почали вимальовуватися загальні принципи української благодійності, згідно з якими допомога може бути приватна (одноосібна), або допомога громади, парафії (церква). Але через те, що приватна благодійність у своїй основі являє собою допомогу жебракам, тобто подачу милостині, починаючи з XIX століття, коли з'являються так звані «професійні жебраки», у благодійні справи втручається уряд, на допомогу якому приходять спеціалізовані (благодійні) товариства, які мали на меті не тільки звичайну матеріальну допомогу маргінальним прошаркам населення, запобігання жебрацтва, але й об'єднання у своїх рядах людей різних станів, забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства. Саме тому у XIX – на початку ХХ століть відбувається розквіт громадянської благодійності у всіх її напрямках та формах[6, c. 2-4].

Найбільш яскраво благодійність в Україні проявилася в освіті та медицині. Саме у XIX – на початку ХХ століть українські благодійники та меценати зробили досить багато корисного для розвитку науки, культури та суспільства в цілому. Що ж підштовхувало цих людей на меценатську та благодійну діяльність? У цей період головною причиною меценатства та добродійності вважалася висока релігійність руської (слов'янської) людини, яка на свою діяльність дивилася не тільки, або не стільки, як на джерело наживи, а й як на виконання задачі, свого роду місію, покладену на неї Богом або долею [5, с. 19]. Однак не тільки релігійність можна назвати основним мотивом благодійної діяльності. Проведення так званих «буржуазних» реформ (особливо селянської реформи 1861 року) позитивно позначалося на фінансовому становищі купецьких, підприємницьких династій. Будучи в багатьох випадках вихідцями з нижчих верств суспільства (наприклад, із селян), зумівши розбагатіти власною працею і сформувати певні капітали, вони намагалися через благодійні вкладення у соціальну та культурну сфери набути суспільного престижу і поваги дворянських сімей. На жаль, незважаючи на наявність глибоких соціально-історичних традицій, культура благодійності та меценатства у сучасному українському суспільстві поки ще не набула належного розвитку. Таке ставлення до благодійності не в останню чергу пов’язане з реаліями сьогоднішнього дня. Враховуючи існуючий історичний досвід, слід зазначити, що благодійність ефективно сприяє не тільки становленню і розвиткові науки, культури й освіти, але також і взаємодії особи, суспільства й держави. Сьогодні одну з ключових позицій у здійсненні благодійної та меценатської діяльності відіграють представники так званої бізнес-структури. Але тепер визначальними мотивами прояву благодійності для українських меценатів є не релігійно-етичні, соціальні чи культурні моменти, а лише можливість заявити про себе, підтвердити значимість власної ваги, отримати додаткову рекламу. Тому важливо, щоб у цій справі зазвучала і релігійно-етична, культурна складова, що споконвічно було властиво українському народові[1, c. 28].

2. Меценатство та благодійна діяльність серед українських підприємців

Зароджується меценатство та благодійна діяльність серед українських підприємців. В Україні поки що небагато заможних і багатих людей, які до того ж хотіли б вкладати гроші у суспільні справи, займатись благодійництвом чи надавати спонсорську допомогу. Законодавство також поки що не сприяє витрачанню коштів на благодійні цілі.

Благодійництво , благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямках:

- сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально - економічного становища:

- поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальної реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

- надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, в результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків;

- сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково - освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;

- сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно – культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

- подання допомоги талановитій творчій молоді;

- сприяння охороні і збереженню культурної спад