Історія економіки та економічної думки

Вступ.

1. Криза рабовласницької системи господарства та її висвітлення у праці Луція Колумелли.

2. Характерні особливості розвитку економіки України в пореформений період (60-70-ті роки 19 ст.) та відображення цих процесів у вітчизняній економічній думці.

3. Зміна галузевої структури виробництва та встановлення і розвиток теорії постіндустріального суспільства.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Своєрідним продовженням, поглибленням і конкретизацією економічних поглядів грецьких мислителів була економічна думка стародавнього Риму, володіння якого не обмежувалися Апеннінським півостровом, а охоплювали Грецію, Персію, Іспанію, значну частину Німеччини, Північну Африку разом з Єгиптом. Захопивши багато країн, стародавній Рим мав сприятливі умови для формування великих землевласників-латифундистів, які володіли рабами, використовуючи їхню працю.

Значення постіндустріального суспільства полягає в тому, що:

1. Воно посилює роль науки й когнітивних цінностей як основної інституційної необхідності суспільства;

2. Перетворюючи ухвалення рішень на більш технічну процедуру, воно дещо безпосередніше вводить у політичний процес ученого або економіста;

3. Завдяки поглибленню існуючих тенденцій до бюрократизації інтелектуальної праці воно створює комплекс напруженостей для традиційних визначень інтелектуальних пошуків і цінностей;

4. Створюючи технічну інтелігенцію та розширюючи її чисельність, воно порушує вирішальні питання про ставлення технічного інтелектуала до літературного.

У підсумку поява нового типу суспільства ставить питання про розподіл багатства, влади й статусу, котрі є головними для будь-якого суспільства. Відтепер багатство, влада і статус є не вимірами класу (оf class), а цінностями, яких домагаються і досягають класи (by classes). Класи утворюються в суспільстві завдяки фундаментальним осям стратифікації. У західному суспільстві двома головними осями стратифікації є власність і знання.


1. Криза рабовласницької системи господарства та її висвітлення у праці Луція Колумелли

Основою фінансової системи Риму була експлуатація колоній. Римські громадяни користувалися податковим імунітетом. Податки (поземельний і подушний) у провінціях віддавалися на відкуп публіканам, які збирали в кілька разів більше норми. Недоїмники або ставали боржниками лихварів, або потрапляли в рабство.

У добу пізньої Римської імперії (ІІІ-У ст.) господарство занепало і досягло кризового стану. Важливим проявом цього процесу було різке скорочення кількості рабів, зростання цін на них, непродуктивність їхньої праці. Латифундії ставали нерентабельними. Як наслідок, багато власників звільнили рабів, їх було заборонено вбивати. Рабів наділяли пекулієм (невеликим майном), за що вони повинні були платити своєрідний оброк на користь власника.

В І-II ст. відбувалося дроблення латифундій на невеликі ділянки (парцели), які здавалися в оренду колонам (у перекладі з латинської мови - землеробам). Колонами могли бути раби (квазіколони), вільновідпущеники (лібертіни), вільні селянські паупери. Колони платили натуральний податок і відробляли певну кількість днів на рік. Особливо поширився колонат в імперських сольтусах, де колони віддавали 1/3—1/4 врожаю і відробляли 6 днів. У І-ІІ ст. колони вважалися особисто вільними, але за несплату боргів потрапляли в економічну залежність від власників.

У III-V ст. колонат став пануючою формою виробничих відносин у сільському господарстві. Рабство стало домашнім, втративши виробниче значення. Поширився патронат, коли, рятуючись від пограбувань, дрібні землевласники йшли під заступництво великих власників, перетворюючись на їх колонів. Змінився і статус колонів, він був оформлений юридичне.

В 332 році за конституцією імператора Константина І було заборонено залишати місце свого проживання. Законодавчі акти IV - V ст. розглядали колонів як осіб, що залежали від власника в особистому і економічному відношеннях. Отже колонат еволюціонував у різновид відносин феодального типу.

Економічний занепад Римської імперії проявився у сільському господарстві, ремеслі, торгівлі. Посилилася натуралізація господарства. Великі латифундії перетворилися в ойкосне господарство — замкнуту господарську одиницю. Епідемії та війни спустошували землі. Селянство розорювалось і декласувало. Скоротилася торгівля. Одночасно зростало втручання держави в господарське життя. Реформи імператорів Діоклетіона (284- 305), Константина І (306-337) дещо стабілізували становище. Була реорганізована фінансова система. Все населення, крім громадян Рима, ветеранів, чиновників, пауперів, обкладалося подушним і поземельним податком. Одиницею оподаткування було ярмо (упряж волів) з певною кількістю землі. Поборами обкладалися ремісники і торгівці. Фіксувалися ціни на товари, заробітки ремісників. Робилися спроби упорядкувати грошовий обіг випуском повноцінної золотої та срібної монети, але вони швидко знецінилися. Держава була неспроможна регулювати економіку країни.

Отже, для господарства Риму в ІІІ-У ст. визначальними стали такі ознаки, як низька продуктивність праці рабів, натуралізація, аграризація господарства, перетворення колонату в пануючу форму виробничих відносин, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи, посилення фіскального гніту. Це свідчило про кризу рабовласницьких відносин і феодалізацію римської економіки. Центри економічного життя перемістилися на Схід. Політична нестабільність Римської імперії, численні повстання рабів і колонів, вторгнення варварів, призвели до її падіння в 476 році.

Рабовласницьке господарство пройшло шлях від східного патріархального рабства до класичного античного. В економічному відношенні античне суспільство було більш розвинутим, праця рабів - пануючою в усіх сферах господарства. На відміну від боргового східного рабства, в Греції рабство було переважно торговим, помісним, промисловим. У Римі основним джерелом рабства були війни, воно було латифундійним, аграрним. Не набуло такого розвитку, як на Сході, державне рабовласництво.

Основою матеріальної культури стародавніх цивілізацій були сільське господарство, ремісництво, що мали галузеву структуру. Техніка була ручною. Досконалості досягли будівельна справа, архітектура. Переважало натуральне господарство. Основною формою економічних відносин між країнами була торгівля, яка мала експортно-імпортний характер. Якщо в східних державах, Греції переважала зовнішня торгівля, то в Римській імперії провідну роль відігравала внутрішня. Існувала розвинута грошова система, професійне купецтво, комерційне й боргове лихварство, банківська справа.

Античне господарство втягнуло в свою економічну орбіту й населення південної України, їхні взаємовигідні торговельні та культурні зв'язки тривали століттями.

Вичерпавши свої можливості, господарство, засноване на жорстокій експлуатації рабів, зазнало закономірного краху.

Колумелла доводив, що порядкування на землі вимагає старання і знань, енергії, фізичних сил. Між тим багато з нас покинули серп і плуг та перебралися у міста. Цю думку Колумелла запозичив у Варрона. "Той, хто присвятив себе сільському господарству, повинен, — вважав Колумелла, — передусім володіти такими якостями і знанням справи, можливістю витрачати засоби і бажанням діяти... Недостатньо знати і хотіти, якщо немає потрібних для праці коштів".

Позитивною рисою праці Колумелли є оцінка поглядів попередників, які займалися проблемами аграрної економіки. Ведення сільського господарства може бути ефективним тільки тоді, коли воно матиме власного господаря. На далекій відстані від господаря маєтки занепадають. "Дбайливому господареві потрібно у всяку пору року обійти кожну смужку в своїм маєтку..."Добра порада! Знання і старання господаря, зазначав Колумелла, і на поганій землі зможуть здолати безплідність.

Орієнтуючись головним чином на умови Італії, Колумелла викладає такі теми, як вибір землі, підтримка водних ресурсів ділянки, оранка й добриво, догляд за виноградниками й розведення плодових дерев. У книзі обговорюються також розведення великої рогатої худоби, коней, овець, кіз, птаха, зміст рибних кошів і бджіл, а також садівництво, причому змальовані обов'язки як самого хлібороба, так і його дружини. Колумелла пише як людина, глибоко стурбований занепадом сільського господарства Італії, її залежністю від привізних продуктів харчування. Інший, менший його твір Про дерева швидше за все являє собою частина більше ранньої роботи.

Прагнучи відродити сільське господарство з допомогою латифундій, Колумелла вважав одночас за можливе передачу господарювання колонам, які займали проміжне становище між вільними і рабами. Колонів можна вважати попередниками покріпачених селян феодального середньовіччя.


2. Характерні особливості розвитку економіки України в пореформений період (60-70-ті роки 19 ст.) та відображення цих процесів у вітчизняній економічній думці

Основною рисою економічного життя в другій половиніХІХст. в українських землях став