Історія перекладознавства в Італії

Вступ.

1. Період становлення перекладу в Італії.

2. Розвиток італійського перекладу в період Середньовіччя.

3. Особливості перекладу на Сицилії.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Мистецтво перекладу на території сучасної Італії має давню історію. Джерела цієї майстерності варто шукати ще в Древній Греції, що передала всі свої знання Великої Римської імперії. Факт, що до 12 століття перекладів на італійську мову не було зовсім, здається неправдоподібним. Як не було й самого поняття "італійська мова". Приблизно до 5 століття жителі Апеннінського півострова спілкувалися в основному на латині, щедро приправленої місцевими говорами. Трохи пізніше сюди домісилися ще й діалекти німецьких племен, що завоювали Італію в 5 столітті. Все це послужило матеріалом для створення італійської мови, що і почав оформлятися до середини 12 століття. А раз немає мови, немає й перекладів. Природно, іншомовні тексти доходили до італійців. Але переводилися вони в основному на латинь.

Перші пам'ятки властиво італійської мови відносять до 10 століття. Початком 11 століття датують жартівливий віршик, написаний мовою, перехідному від народної латині до італійського.

В 11-12 століттях у культурному житті Італії відбуваються істотні зміни. Відкривається більше шкіл, у Болоньї ґрунтується перший у середньовічній Європі

університет. У цей час з'являється небачене раніше кількість італійських перекладів. Переводилися французькі лицарські романи про короля Артурі, лицарях Круглого стола, Карлі Великому. В італійських обробках з'являються історії про Тристана, Ланселоте, Роланда. Трохи пізніше на італійську мову були переведені "Етика" і "Риторика" Цицерона. Уже в 13 столітті на італійську мову був зроблений переклад Біблії, що вважається одним з перших у Європі.


1. Період становлення перекладу в Італії

Розгляд стану перекладацької справи в Італії в середньовічний період ми почнемо з VI в. і завершимо кінцем XIII в. В XIV в., на думку більшості дослідників, Італія вступає в епоху раннього Відродження, хоча вже й в XIII в. в італійській культурі виявляється безліч рис до епохи Відродження.

До XII ст. перекладів на італійську мову не існувало. Переклади, хоча їх було й небагато, виконувалися на латинь в основному із грецької й французької мов.

Германські навали залишили мало слідів в італійській мові, що виростав з народної латині. Етнічно германці становили незначні меншості в порівнянні з місцевим населенням, і «італієць залишався в основі колишнім, тобто таким, яким він зложився в період Римської імперії» [318, 16]. Перші пам'ятки властиво італійської мови відносять до X ст., і, що трохи незвичайно, у порівнянні з іншими новими європейськими романськими мовами це пам'ятники ділової писемності. Початком IX ст. датують жартівливий віршик, написаний мовою, перехідній від вульгарно-латинського до італійського. А поки італійська мова дозрівала, а італійська мовна свідомість дрімала, не було й спонукальних мотивів для перекладу. Загальний культурний рівень перших сторіч після катастрофи Західної Римської імперії катастрофічно знизився, і освіченість, як і скрізь у Європі, ще тепліла в монастирях і в самому Римі при папському дворі.

В VII в. у лангобардську Італію прибувають ірландські ченці, просвітительський внесок яких не можна не враховувати. Колумбан, Комгал, Кумиан, Дунгал і інші привозять в Італію свої бібліотеки, і в каталозі абатства Боббіо (IX-X ст.) виявляються твори Аристотеля, Демосфена, Цицерона, Горація, Вергілія, Лукреція, Овідія і Ювенала. Ірландські ченці засновували школи, переписували рукопису й, досить імовірно, займалися перекладами на латинь. Треба думати, що й лангобарди, і інші германці швидко навчалися латині; принаймні, у дослідженій літературі не згадувалося про проблеми спілкування завойовників і латиномовного місцевого населення, а література лангобардських часів написана тільки по-латинському. Діяльність Павла Варнефрида Діакона, що створив «Історію лангобардів», показує, що перед франкською навалою VIII ст. освіченість у лангобардсткій Італії поступово відроджувалася.

В IX ст. у Римі при папському дворі з'являється фігура перекладача Настасія Бібліотекаря. Ім'я його вказує на, швидше за все, грецьке походження, що підтверджується і його володінням грецькою мовою, настільки рідкою у Середньовіччя, особливо ранньому. Анастасій склав «всесвітню хроніку» по грецьких джерелах, якою користувалися пізніші хроністи. Зважаючи на все, перекладацька діяльність Настасія була досить великою: він перекладав візантійську житійну й історичну літературу на латинь. Найбільш відомою його роботою був переклад константинопольських церковних «Актів». Їм був прокоментований переклад «Ареопагітік», виконаний Еригеною, що він вважав малозрозумілим через буквалистське тлумачення тексту. Виступаючи супротивником буквалізму, він сам, однак, зізнається, що змушено прибігати до такого ж методу перекладу. Одночасно Анастасій захоплюється «дивною вченістю ірландця, сина варварського народу, що відбувався з віддаленого кінця миру, що дерзнув узятися за переклад настільки складного й темного тексту» [60, 162]. Рукопис «Ареопагітик» була привезена з Константинополя самим Настасією. Він виконав свого роду редакторську роботу, видавши заново переклад Еригени, доповнивши й відкоригувавши його по іншим знайденим їм спискам творів Псевдо-Діонісія. У такому виді переклад «Ареопагітик» зробив істотний вплив на філософську думку Середньовіччя. Трохи пізніше Анастасій знову звертається до Діонісія, цього разу він здійснює переклад твору Методія Константинопольського «Мучеництво Діонісія Ареопагіта». Серед інших великих перекладацьких робіт Настасія можна відзначити «Хронографию» Феофана, житіє папи Мартіна. При розгляді перекладів Настасія виявляється, що він сам грішить буквалізмом, калькуючи лексику й синтаксис. Не вільні його переклади й від опущень і помилок.

Один з перекладів Настасія представляється нам особливо цікавим: мова йде про переклад із грецької мови історії про знаходження мощів Св. Климента, написаної Костянтином (Кирилом) із Салонік. Християнська традиція приписує останки похованого в Херсонеса мученика сіма часів папі Климентові, що шанувався як третій спадкоємець апостола Петра. Єпископ міста Веллетри, що був центром шанування святого, послав у Рим запит на переклад історії Костянтина про знаходження мощів Св. Климента, і Анастасій вислав свій переклад разом з перекладом «Похвали Климентові», що була написана тим же Костянтином: «У посланні Настасія згадується ще один твір Костянтина, написане у зв'язку з відкриттям мощів Климента - гімн Климентові, що Анастасий не зважився перекладати на латинську мову через труднощі передачі його віршованої форми... По припущенню болгарських дослідників ... фрагменти перекладу цього гімну можуть бути виявлені в слов'янському тексті служби Св. Климентові» [250, 118-119].

Переклад замовлений Настасію з конкретною метою: отримати більше велику інформацію про шанованому святий. Винятково цікаво, що Анастасий змушено був відмовитися від перекладу через велику складність гімну. Якщо праві болгарські дослідники, то слов'янський перекладач виявився сміливішим і перевів гімн Костянтина. Правда, отут могло зіграти роль обставина, про яку писав С. С. Аверинцев: «Треба сказати, що перекладати візантійський текст на російську мову - вдячна й радісна праця... історична доля розкрила його назустріч специфічним для Візантії можливостям зчіплювати й сплітати слова. По-англійськи або по-французьки цей же текст можна тільки переказувати, безоглядно жертвуючи його словесною тканиною, і навіть німецькому перекладу дано наблизитися до справжнього складу еллінського витійства лише на шанобливу відстань» [6, 9]. Можливо, що сказане про російську мову в протиставленні до англійської, французької й німецької можна віднести й до старослов'янського в протиставленні до латині IX ст.- адже мова йде не про класичну латинь часів її розквіту, коли переводилися буквально всі твори грецьких авторів, а про варваризовану латинь, що так ще робить спробу передати таке вкрай складне й витончене літературне явище, як візантійський гімн. Можливо, перекладачеві перешкодили перевести гімн його власні букваліські установки. До того ж практика перекладу віршів віршами по-справжньому відроджується лише кілька сторіч через.

Було б невиправданим затверджувати, що Анастасій був єдиним перекладачем в Італії IX в. До IX ст. відносять, наприклад, переклад на латинську мову грецького мартирія, виконаний ченцем Герольдом і присвячений папі Вікторові III,- проте його діяльність виглядає ізольовано й самотньо.

В XI-XII ст. у культурному житті Італії відбуваються істотні зрушення. З'являється більше шкіл, у Болоньї ґрунтується перший у середньовічній Європі університет. Характерною рисою італійських шкіл, на відміну від, скажемо, шкіл у Франції, є чітко позначена прикладна спрямованість: «Італійці вивчали граматику й діалектику (тобто вміння вести суперечку, бесіду), тому що вони підходили ближче до розуміння наукового латинського тексту; вон