Неопубліковані документи як об’єкт документологічних досліджень

Вступ.

1. Поняття «неопублікований документ», його ознаки та функції.

2. Характеристика основних видів неопублікованих документів.

2.1. Дисертації і автореферати дисертацій.

2.2. Депоновані рукописи.

2.3. Переклади іноземної літератури.

2.4. Покажчики та списки літератури.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. На жаль, наукові періодичні та продовжувані видання останніми роками не висвітлюють проблеми депонування наукових рукописів, хоча цей вид документів заслуговує поваги тому, що він дуже добре знайомий вченим, фахівцям, аспірантам, здобувачам учених ступенів та іншим категоріям авторів і користувачів бібліотек як науково-дослідних інститутів, так і НАН України, вищих навчальних закладів, установ, організацій та фірм. Прийшло нове покоління аспірантів та здобувачів учених ступенів, розширюється коло наукових напрямів.

З часу відкриття книгодрукування і в період розвитку наукового та технічного прогресу відбулось багато змін, однак як і раніше, людство продовжує створювати рукописи наукових робіт, частина яких друкується, а частина, що має теж наукову цінність, назавжди залишається у вигляді рукопису. Хоча в наукових колах, на жаль, існує стереотип — вважати працю завершеною лише після публікації її наукових результатів. До того ж, усі вже звикли, що звіти про науково-дослідні розробки (НДР) і дослідно-конструкторські роботи (ДКР) теж не друкуються, проте їхня наукова цінність сумніву не викликає. Маючи ж добре відналагоджену систему доведення інформації про неопубліковані документи, можна без особливих проблем забезпечити оперативне інформування про їхнє надходження і тим самим підтвердити їхню паритетність у науковому значенні, як і опублікованих робіт.

Чомусь наукова спільнота має хибну думку про другорядність неопублікованих документів. Довгі роки дискусій між теоретиками та законодавцями, які не могли прийти до спільної точки зору і прийняти узгоджене рішення, розвели науковців по різні сторони психологічного бар'єру, хоча ще півстоліття тому Дж. Бернал пропонував замінити наукові журнали на одиничне копіювання рукописів [1], Із впровадженням нових автоматизованих інформаційно-бібліотечних технологій і комунікативних каналів зв'язку та електронних носіїв його пропозиція має слушність і вже стала реальністю; на паперові носії, документи виводяться лише у разі необхідності. Новітні технології та сучасні комунікативні канали зв'язку не знецінюють значення наукових, але неопублікованих документів, а навпаки створюють сприятливіші технологічні умови для їхнього розроблення і оперативного інформування про них. Але слід враховувати й існуючу реальність, електронне обладнання доступне поки що лише незначній кількості індивідуальних абонентів, установ і організацій. Тому нові й традиційні технології повинні доповнювати одна одну.

Об’єктом вивченнястало поняття неопублікованих документів та їх місце в документознавчому вивченні.

Предметом дослідженняє зміст та види неопублікованих документів.

Мета дослідженняполягає у комплексному системному аналізові всіх компонентів неопублікованих документів. Досягнення цієї мети передбачає опрацювання та вирішення таких наукових завдань:

визначити і проаналізувати поняття неопублікованих документів;

з’ясувати основні види неопублікованих документів;

виокремити й піддати аналізу види неопублікованих документів.

Методологія та методи дослідження. Методологічною основою роботи є неупереджене, об’єктивістське відтворення всіх складових, що допомагають цілісному розкриттю поняття неопублікованих документів.


1. Поняття «неопублікований документ», його ознаки та функції

Велике значення має організація збирання інформації. Насамперед йдеться про величезний масив інформації, представлений у первинних і вторинних документах, якими, як правило, не володіють органи статистики. Інформаційно-пошукова система зобов'язана налагодити їх збирання, аналіз, систематизацію. Зазначені документи поділяються на опубліковані і неопубліковані. До опублікованих первинних документів належать книги (монографії, підручники, навчальні посібники, праці і матеріали наукових конференцій, конгресів тощо), періодичні видання (збірники, журнали, газети), спеціальні види науково-технічних видань (стандарти, каталоги, прейскуранти, інформаційні листки), проміжні види публікацій (попередні публікації, автореферати); до неопублікованих — переклади, дисертації, звіти про результати науково-дослідних робіт, схеми і проекти містобудівних робіт, проектна документація тощо. Вторинні опубліковані документи включають довідкові видання (енциклопедії, виробничо-технічні довідники, багатотомні словники), огляди (аналітичні, реферативні), реферативні журнали (галузеві і тематичні), експрес-інформацію (галузеву і тематичну); неопубліковані — розпорядження, внутрішні інформаційні листки та ін.

Згідно з концепцією П. Отле, документологія - це наука, яка синтезує загальні знання про книгу і документ, у сучасному розумінні - про опубліковані і неопубліковані документи. Однак до реалізації ідеї формування інтегрованої науки вчені повернулися лише через більше ніж півстоліття потому.

Відомий вчений-бібліотекознавець Ю.Столяров стверджує, що для практики і ще більше для навчання важливо утвердити рівноправність усіх видів документів для бібліотеки, а не тільки друкованих видань [2], адже за кількістю неопубліковані цінні документи переважають друковані наукові праці і становлять значний відсоток документів в інформаційних ресурсах країни. Наприклад, у СРСР щорічно складалось понад 200 тис. (у всьому світі понад мільйон) звітів з науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, захищали більше 20 тис. кандидатських і докторських дисертацій [3], виконували понад 15—20 тис. депонованих наукових робіт (ДНР) [1], тисячі алгоритмів і програм [3]. У 70-х роках минулого століття частина неопублікованих документів у загальному щорічному потоці інформації, за оцінкою фахівців, становила від 50 до 80 % [4, 5, 6], хоча у даному випадку виникає сумнів щодо цієї статистики, оскільки частина цих документів визначається в аркушах, їхній обсяг важко порівняти з обсягом опублікованих документів. За даними фахівців Українського інституту науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ), лише вітчизняних НДДКР накопичилось уже в роки незалежності нашої держави 500 тис, а слід також додати, що щорічно створюються й інші види наукових матеріалів цього класу: дисертації, ДНР, переклади, алгоритми і програми тощо.

Складність визначення обсягу, динаміки зростання, чи навпаки зменшення, різноманіття видів та підвидів цих документів обумовлена особистим режимом доступу до окремих наукових матеріалів, інформування про які обмежене в часі і просторі, тому що питома їхня частка насамперед представляє новітні наукові досягнення, "ноу-хау", методи або засоби, які сприяють вирішенню теоретичних і прикладних складних наукових проблем і мають здатність від наукового продукту переходити до ринкового товару. З метою збереження державної інтелектуальної власності доступ до них обмежено. Заданими Всеросійського науково-технічного інформаційного центру (ВНТІЦ), 75 % фондів НДР у колишньому Радянському Союзі не публікувались зовсім [7].

Зрештою, слід усвідомити, що неопубліковані документи становлять вагому частину фондів наукових бібліотек і органів науково-технічної інформації (НТІ). Зростання надходження цих документів потребує детальнішого вивчення їх в документ-них потоках, а також визначення поняття, класифікації цього масиву документів і його окремих видів.

Тому звернемось до історії розвитку цього питання. Дискусії за рівноправне існування опублікованих і неопублікованих документів ведуться не один рік і не одне десятиріччя і ускладнюються тим, що не вироблено єдиного підходу до терміна-визначника щодо неопублікованих документів та його нормативного закріплення. Не існує й цілісної терміносистеми щодо неопублікованих документів.

Проаналізуємо насамперед термін «неопубліковані документи», як окремий клас масиву матеріалів і встановимо, який термін-визначник для цього класу відносити взагалі. Термінів-визначників у їхній історії становлення було чимало, як і в будь-якій галузі знань, то ж неопубліковані види документів — не виняток. Фахівці і вчені спочатку вживали терміни — опубліковані і неопубліковані, тиражовані та нетиражовані. Наприклад, існувала відсутність однозначності розуміння використаних при будуванні класифікації термінів "опубліковані" та "неопубліковані", і досі вони не мають чіткого тлумачення і наукового обґрунтування.

Тривалий час головним критерієм поділу на опубліковані і неопубліковані визнавалась можливість або неможливість доведення документів до невизначеного кола користувачів. До опублікованих відносили документи, які в майбутньому можуть бути видані поліграфичними засобами друк