Географія розселення українців у світі

Вступ.

1. Українська діаспора: поняття, класифікація, перспективи розвитку.

2. Формування та розселення східної та західної української діаспори.

3. Чисельність і географія розселення українців.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сучасна Україна не охоплює усіх теренів, на яких живуть автохтонні українці. Значна частина наших співвітчизників внаслідок політичних обставин та через економічні негаразди в різні періоди історії розселялася по світу. Відтак, мільйони українців нині мешкають за державними кордонами України на освоєних ними землях.

Проблема розвитку культур народів в іноетнічному середовищі має важливе теоретичне і практичне значення. Не є винятком щодо цього українці, яких тільки в інших республіках колишнього СРСР налічується понад 6,8 млн. чоловік. Крім того, принаймні 5 млн. українців живуть, у країнах зарубіжної Європи, Американського континенту і навіть в Австралії. Статистика засвідчує: на трьох українців, які проживають на території своєї держави, припадає щонайменше один, що живе за її межами.

Етнічні процеси серед українського населення за межами України визначаються низкою факторів. Вони залежать від соціально-політичного ладу країни, давності перебування в іноетнічному середовищі, чисельності та характеру розселення (компактне чи дисперсне), ступеня урбанізації. Не останню роль відіграє близькість (етногенетична чи соціальна) культури контактуючих народів.

Сьогодні українська діаспора – одна з найбільших серед інших планетарних етнічних розселень. Умовно її поділяють на західну і східну. Східна діаспора перебуває в межах поселення українців поза Україною, котрі проживають на теренах колишнього СРСР, а західна – поза його межами.

Зростання національної самосвідомості, відновлення історичної нам’яті, національне відродження в Україні спричинили збільшення інтересу громадськості країни до історії, сучасного життя українців, які мешкають у західній півкулі, їх суспільної діяльності, надбань у галузі економіки, науки, культури, мистецтва, літератури, освіти.

1. Українська діаспора: поняття, класифікація, перспективи розвитку

Українська діаспора сформувалася в основному унаслідок сталінських депортацій і міграції часів II Світової війни. Вона умовно ділиться на «східну» (Росія 4,3 млн., Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис.

жителів українського походження) і «західну» (США 2 млн., Канада 800 тис., Бразилія і Аргентина по 400 тис., Австралія і Франція по 40 тис., Великобританія 30 тис., Німеччина 25 тис. жителів українського походження).

Частина українців відвіку проживає на територіях, які після II Світової війни увійшли з склад сусідніх з Україною держав (Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Словаччина 40 тис. жителів українського походження).

Офіційні дані говорять, що всього в світі поза межами України проживає приблизно 10 млн. чоловік, українців за походженням. Але багато етнологів наполягають на цифри в 14 і навіть 17 млн. чоловік.

Сьогодні, розглядаючи поняття «діаспора», ми, по-перше, виходимо з того, що однією з її головних ознак є перебування етнічної спільності людей за межами країни (території) їх походження в іноетнічному оточенні.

По-друге, діаспора – це не просто частина одного народу, який живе серед іншого. Це така етнічна спільність, яка має основні характеристики національної самобутності свого народу, зберігає їх, підтримує та сприяє їх розвитку: мови, культури, свідомості. Не можна назвати діаспорою в цьому випадку групу осіб, яка хоча й представляє певний народ, але стала на шлях асиміляції, на шлях зникнення.

По-третє, діаспора має деякі організаційні форми свого функціонування, починаючи від такої, як земляцтво, і закінчуючи наявністю суспільних, національно-культурних та політичних рухів. Неможливо віднести до діаспори будь-яку групу осіб певної національності, якщо у них немає внутрішнього імпульсу, потреби в самозбереженні, що обов’язково передбачає певні організаційні функції.

Таким чином, діаспора – це стійка сукупність людей єдиного етнічного походження, яка живе в іноетнічному оточенні за межами своєї історичної батьківщини (або за межами ареалу розселення свого народу) і яка має соціальні інститути для розвитку та функціонування даної спільності.

Із самоусвідомленням світовим українством себе як певної духовної цілісності завершується ціла епоха в його розвитку. Понад 16 млн. осіб українського походження (або майже третина українського етносу), що, за далеко не повною статистикою, проживають поза межами України, нині вже не є діаспорою бездержавного народу. Новий етап у розвитку світового українства потребує винайдення нових підходів до розв’язання його проблем, визначення нових завдань, вироблення нової тактики [16, c. 32-33].

Безумовно, перспективи світового українства сьогодні пов’язані насамперед із розвитком Української держави. Українська діаспора, яка не тільки прагне зберегти свою ідентичність, а й робить помітний внесок у становлення української державності, розуміє це і спрямовує свої зусилля в річище розбудови України як демократичної, правової і процвітаючої держави, яка стала б справжнім духовним центром і серцем українства.

Найбільша проблема полягає в тому, що наше суспільство, очевидно, ще не до кінця визначилося, навіщо йому ці мільйони розкиданих по всьому світові українців, що вони можуть дати пересічному громадянинові України. Тим часом без дійової політики України щодо своєї діаспори, остання через 10-15 років, з відходом із життя старшого покоління, значна частина якого залишила Україну вже в зрілому віці й тією чи іншою мірою зберігає мову, культуру і традиції свого етносу, може просто зникнути.


2. Формування та розселення східної та західної української діаспори

Діаспора - це розселення частини етносу поза межами своєї країни чи етнічної території. Основною причиною формування української діаспори були міграції населення за межі України, зумовлені в основному економічними та політичними причинами. Формування української діаспори, зокрема східної, в значній мірі було зумовлено і примусовим виселенням значної кількості українських селян за межі України під час так званої колективізації, репресій української інтелігенції, а також депортації великої кількості українців із західних земель України під час і після Другої світової війни. Зміну чисельності українців за межами України ілюструє таблиця 1.

Вважаємо за доцільне зупинитись на формуванні та розселенні східної та західної української діаспори.

Українці на пострадянському просторі становлять східну українську діаспору (вона є чисельнішою, ніж західна), а в країнах Західної Європи, Північної і Південної Америки та в Австралії - західну.
Кількість українців за межами України оцінюється різними дослідниками від 8.6 (В.Наулко) до 21.3 (Г.Ленцик-Павлічко) млн. осіб. Це показники на кінець 80-их років ХХ ст., вони ще не враховують тих емігрантів, які залишили Україну під час нової еміграційної хвилі (90-ті роки ХХ – початок ХХІ ст.). Останні поповнили українську діаспору у багатьох країнах світу, передусім Європи, Північної Америки, Азії.

Формування східної діаспори на землі Московського князівства почалося ще за княжих часів. Першими поселенцями з України були ремісники, а також утікачі від татар.

Упродовж XIV-XVI ст. українці (чернігівці, сіверці, путивельці) просувались на схід, на Слобожанщину і оселялись поблизу оборонних пунктів. В XVI ст. українці досягли Приуралля, Поволжжя. Інтенсивне переселення українців на Слобожанщину тривало і в XVII-XVIII ст. У цей час масове переселення українців відбулося на Слобожанщину, Донеччину, Поволжжя, Москву, Петербург.

Переселенців з України того часу можна поділити на декілька груп. Велику групу становили вчені, вчителі, митці, перекладачі, співаки, купці, промисловці, ремісники. Багато українців у XVI-XVIII ст. переселялись вільно або примусово до маєтків козацької старшини, що жила у суміжних з Україною повітах Московщини[18, c. 12-13].

Окрему групу переселенців з України становили депортовані російським урядом ув’язнені, інтерновані або заслані українські гетьмани, члени козацької старшини антиросійської орієнтації. Їх засилали до Сибіру, Соловецького монастиря та інших монастирських в’язниць північної Росії. Багато українських козаків і посполитих примусово переселили до Росії на будівництво Петербурга та інших міст, численних фортець, укріплень, каналів. Якщо у XVII-XVIII ст. українців масово переселяли в Поволжжя, на Урал, то з другої половини XIX ст. - у Сибір, Казахстан, Середню Азію, Далекий Схід. Тільки за 20 років перед першою світовою війною міграціями до азіатської частини Російської імперії було охоплено близько 2 млн. українців. Основними районами їх заселення в цей час стали Сибір, Далекий Схід, Середня Азія, Казахстан, Північний Кавказ.

Чимало українців за радянський час з різних причин (основні з них ми вже згадували) опинились за межами України на терені колишнього СРСР. Так, у повоєнні роки лише із семи західноукраїнських областей було депорт