Буддизм і індуїзм в Індії. Особливості взаємовідносин

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні аспекти релігійного вчення буддизму в Індії.

1.1. Становлення та розвиток раннього буддизму.

1.2. Буддизм махаяни.

Розділ 2. Порівняння віровчень буддизму та індуїзму.

2.1. Філософська концепція буддизму.

2.2. Буддійське віровчення.

2.3. Характеристика найважливіших культів індуїстського пантеону.

Розділ 3. Особливості вчень буддизму та індуїзму в Індії.

3.1. Морально-етичні принципи буддизму.

3.2. Буддійський культ.

3.3. Головні особливості розвитку та релігійної системи індуїзму.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Буддизм є найдавнішою світовою релігією. Своєрідність його вчення, яка стала наслідком впливу на нього різноманітних культур, а також поєднання у його лоні багатьох релігійних течій, шкіл дали підставу розглядати буддизм не лише як релігію, а й як філософську систему. Будучи поширеним в усьому світі, він справив відчутний вплив на духовне, культурне життя народів, які сповідують інші релігії.

Індуїзм завжди дбав про збереження та розвиток національної духовної культури, національного менталітету, незважаючи на міграції населення, війни, іноземне панування, внутрішні чвари, філософські та релігійні пошуки. Наявність у ньому численних течій і напрямів, його релігійна множинність полегшують його взаємодію з іншими релігіями. Індуїзм відкритий для всіх релігій, його прихильник може молитися у будь-якому храмі, разом з віруючим іншої релігії він може вклонятися його богові. Ця релігія заклала традиції філософської думки Індії, глибоко вплинула на мислення людей, зробила вагомий внесок у розвиток філософської культури людства. Індуїзм — явище значно ширше, ніж релігія. Це й цілком оригінальний комплекс віровчення і культу, широкий філософський погляд на життя, специфічний спосіб життя, який глибоко увійшов у суспільні відносини та побут. Для індусів їх релігія охоплює все, цілком заповнює духовний світ, стає його синонімом. Будь-яке явище природи, суспільного життя має для них сакральний характер.

Мета роботи– дослідити особливості взаємовідносин буддизму та індуїзму в Індії.

Основні завдання роботи:

- розглянути аспекти становлення та розвитку буддизму та індуїзму;

- проаналізувати морально-етичні принципи буддизму та індуїзму;

- дослідити особливості культів індуїзму та буддизму в Індії.

Об’єктом дослідженнявиступають релігійні вчення Стародавньої Індії. Предметом дослідження є особливості взаємовідносин буддизму і індуїзму в Індії.


Розділ 1. Теоретичні аспекти релігійного вчення буддизму в Індії

1.1. Становлення та розвиток раннього буддизму

Найбільшим викликом релігії брахманів став буддизм, який успадкував ряд надбань інших релігійно-філософських систем, однак ще більше розробив власні, новаторські ідеї, був «увесь пройнятий неологізмами». Засновником буддизму традиція називає царевича Сідхартхі з роду Готами (звідси його родове ім'я — Гаутама). Матеріали епіграфіки (напис на бронзовій посудині: «Тут спочиває прах Сідхартхі») підтверджують історичність цього релігійного реформатора. Буддійська традиція датує життя Сідхартхі 623/624—543/544 pp. до н. е., наука — 480-400 або 430-350 pp. до н. є.

Якою була доктрина раннього буддизму, що її вважають і релігією, і філософією, і ідеологією, і культурним явищем, і способом життя?

Наріжним каменем ранньобуддійського вчення були «чотири благородні істини», які можна сформулювати так: 1) життя — це духовне й тілесне страждання; 2) існує причина страждань; 3) можна покласти край стражданню; 4) є шлях, який веде до припинення страждань. Суть першої «істини» полягає в тому, що кожного в житті підстерігає безліч неприємностей, нікому не вдається задовольнити всі свої бажання, що перетворює життя на безперервну муку. Друга «істина» називає першопричиною страждань людські жадання й уподобання (прагнення насолод, земних радощів, любов до життя тощо). На ґрунті бажань виростають заздрість і пожадливість, які породжують ворожнечу у світі. Згідно з третьою «істиною», можна припинити страждання, обмеживши свої життєві потреби, вгамувавши свої пристрасті. Четверта «істина» вказує шлях до припинення страждань і «звільнення». Цей шлях у буддійському розумінні має бути «серединним», лежати між двома крайностями: заплутаним культом, архіскладними обрядами, кривавими жертвоприношеннями брахманізму, з одного боку, і мученицькою практикою пустельників-аскетів, яку проповідував джайнізм,— з іншого.

Буддійський «восьмеричний» шлях до припинення страждань і «звільнення» зводиться до: 1) «правильних поглядів» — розуміння чотирьох згаданих «істин»; 2) «правильних прагнень» — намірів дотримуватися цих «істин»; 3) «правильної мови» — цурання неправди, наклепів, лихослів'я, базікання тощо; 4) «правильних дій» — не завдавати шкоди живим створінням, не вбивати, не красти, не обманювати, не пиячити тощо; 5) «правильного способу життя» — добування хліба насущного чесною працею; 6) «правильних зусиль, старань» — подолання шкідливих помислів, впливів тощо; 7) «правильної уваги» — постійної турботи про «звільнення»; 8) «правильної зосередженості» — досягнення внутрішнього спокою, цілковитої непроникності, самозаглиблення. Восьмий шлях потребує оволодіння технікою медитації, тому доступний лише ченцям (техніку медитації буддисти частково запозичили в пустельників-аскетів, разом із тим вони розробили й свої способи самозосередження) [1, c. 41-42].

Буддизм вважав основним моральним обов'язком кожного щедрість і доброчесність, а найбільшою чеснотою — безмежне милосердя до всього живого (легенда твердить, що Будда в одному із своїх життів віддався на поживу голодній тигриці) та приборкання природних інстинктів, передусім статевого. Він закликав до терпимості і всепрощення: «Не ненавистю долається ненависть, подоланням ненависті перемагається вона: така вічна дхарма». Нарешті, буддизм кинув виклик станово-кастовій системі, визнавши рівність усіх людей, щоправда, лише в релігійному, а не в реальному житті. Таким чином, Будда не належав до соціальних реформаторів, його вчення не передбачало соціальної перебудови.

Буддійське «звільнення» є переходом у нірвану — протилежність сансари. Нірвана — не смерть, яка означає нове народження, отож продовжує земні муки, а особливий стан душі за межами буття і небуття, цілковите звільнення від свого «я», повне згасання емоційної активності. Буддисти порівнюють перехід у нірвану із засиханням дерева чи згасанням світильника, коли в ньому вигоріла олія. З переходом у нірвану перестає діяти невблаганний закон карми, індивідуальна душа (Атман) розчиняється в природі, точніше — зливається із вселенською душею (Брахма), до чого прагне все суще. Отже, буддійське звільнення — це не досягнення вічного щасливого життя, як в інших світових релігіях, а, навпаки, його припинення. Будда похмуро твердив: «Сидіти краще, ніж ходити, спати краще, ніж не спати, найкраще ж — померти».

Саму карму буддизм трактував незвично. Якщо у джайнів вона давала знати про себе лише після смерті, при переселенні душі, то буддійська карма засвідчувала своє існування постійно, через що душа переселялась безліч разів ще за життя. Людина зла раптом виявляла благородство, боягуз — хоробрість і т. п.— все це й означало переродження душі. Душа, як її розумів буддизм, це психічний стан, хвилинний настрій, нестійка комбінація дхарм. Вона, власне, і не переселяється, а перегруповується в новий комплекс дхарм, унаслідок чого життя є потоком «моментальних спалахів дхарм, які постійно змінюються, воно лише здається безперервним». У цьому відношенні душа віддзеркалює саму суть мінливої, ілюзорної природи. Ще однією специфічною рисою буддійської карми була її залежність не від дотримування кастових законів, а від етики життя в цьому та попередніх народженнях. Саме через це Будда, перш ніж досягти нірвани, прожив 550 життів, причому в різних личинах .

Дослідники часом ідеалізують буддійську мораль через її нетерпимість до людських пороків і заклики до самопожертви. Але оцінювати ЇЇ слід лише крізь призму життєвих реалій. «Будда,— зазначив індійський філософ Д. Чаттопадх'яї,— єдиний серед усіх сучасників-пророків, хто запропонував народу ілюзію свободи, рівності й братерства, якими — і це неминучий наслідок законів суспільного прогресу — було знехтувано і які в реальній дійсності було зруйновано». Під час ворожих нападів буддійські заклики проти насильства стримували населення від опору нападникам і тим самим сприяли завоюванню країни чужинцями [7, c. 98-99].

Іноді ранній буддизм вважають не релігією, а морально-етичним ученням, оскільки він не визнавав ідеї всемогутнього бога-творця (вона суперечила буддійському вченню про відсутність вічної душі), не лякав пеклом і не манив раєм. Справді, ранній буддизм вважав Будду не богом, а звичайним учителем, велич якого полягала