Особливості державного регулювання організації оплати праці на етапі формування ринкової економіки в Україні

Вступ.

1. Основні аспекти державного регулювання оплати праці в Україні.

2. Основні напрями посилення державного впливу на регулювання оплати праці в контексті реалізації концепції дальшого реформування оплати праці в Україні.

3. Удосконалення державного регулювання оплати праці.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. В умовах перехідної економіки особливого значення набуває соціальний захист та державне регулювання доходів населення, і в першу чергу оплати праці. Рівень заробітної плати - це один із ключових індикаторів соціально-економічного розвитку держави. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основою добробуту працюючих, а з другого - при науково обґрунтованій організації стимулює працівників до високоефективної праці і, як наслідок, впливає на темпи соціально-економічного розвитку держави. Від ефективності державної політики у сфері оплати праці залежить рівень життя населення. Розвиток ринкових відносин в Україні вимагає відходу від актуальних за радянських часів догм і стереотипів, панування "зрівнялівки" й переходу до застосування ринкових механізмів та нової філософії заробітної плати, яка б забезпечувала гідну винагороду за працю та сприяла подоланню бідності.

Досліджувана автором проблема є надзвичайно актуальною для України, тому багато вчених приділяють їй велику увагу. Різні аспекти цієї проблеми досліджували такі науковці, як: В.Б.Авер'янов, І.Д.Бенько, Д.П.Богиня, В.М.Данюк, А.М.Колот, Г.Т.Куліков, Е.М.Лібанова, А.П.Рачинський та ін. Незважаючи на те, що проблемі оплати праці присвячено безліч наукових праць, багато питань залишаються недостатньо розкритими. Все це зумовлює актуальність даної проблеми і свідчить про доцільність вибору автором напряму дослідження.

Мета роботи полягає в дослідженні механізмів державного регулювання оплати праці в Україні і на цій основі визначення напрямів її подальшого реформування.

Для формування соціально відповідальної політики держави щодо раціонального розподілу доходів населення, яка забезпечить мотивацію працівників до високоефективної праці, необхідно:

• дослідити сучасний стан заробітної плати та соціально-економічні наслідки політики держави у сфері оплати праці;

• розробити систему заходів щодо переходу від моделі дешевої до високооплачуваної конкурентоспроможної національної робочої сили.


1. Основні аспекти державного регулювання оплати праці в Україні

Незважаючи на економічне зростання в країні, досягнути зниження рівня бідності та поліпшення соціальної політики не вдалося. Україна все ще залишається однією з найбідніших та соціально неблагополучних країн Європи. Державна політика у сфері регулювання оплати праці є одним із ключових факторів боротьби з бідністю, тому оплата праці має стати одним із важливих об'єктів соціальної політики держави. Заробітна плата є основною складовою грошових доходів населення, впливає на загальні показники соціально-економічного розвитку держави та є дієвим мотиватором до праці. До цілей регулювання оплати праці відносять:

• забезпечення кожному працівникові життєво необхідного рівня споживання;

• збереження реального рівня заробітної плати;

• встановлення тісного взаємозв'язку заробітної плати із продуктивністю праці;

• досягнення належної відповідності між різними рівнями заробітної плати [6, с 172].

Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в ринковій економіці має виконувати відтворювальну, стимулюючу, регулюючу та соціальну функції. Проте в сучасних умовах вона не виконує в повному обсязі жодної з них. У першу чергу це пов'язано з тим, що в Україні оплата праці необгрунтовано занижена. Головним чинником знецінення праці стала політика монетаризму, яка була запроваджена в Україні на початку трансформаційного періоду з метою подолання інфляції. Одним із антиінфляційних засобів став жорсткий контроль над політикою оплати праці підприємств через високе оподаткування, що мало два наслідки - розширення тіньового сектора та заниження частки оплати праці у структурі собівартості продукції. Уже в 1993 р. вона впала порівняно з 1990 р. удвічі - з 20 до 9,1% [8, с 5].

Намагання знизити інфляцію шляхом не підвищення товарної пропозиції, а "зв'язування грошей" призвело до штучного грошового голоду, в результаті чого розпочалася тотальна бартеризація економіки, за якої люди працювали, а реалізувати продукцію за гроші не могли. Обмеження в обігу грошової маси спричинило хронічну нестачу обігових коштів у підприємств, дезорганізувало зв'язки між господарствами, посилило неплатежі, призвело до хронічної їх збитковості і, як наслідок, до різкого зниження заробітної плати та накопичення заборгованості з її виплат. Максимального рівня заборгованість досягла на кінець 1998 р. - 6,5 млрд грн (див. рис. 1).

Стан виплати заробітної плати є важливим чинником, який відображає рівень забезпечення соціальних гарантій працівників. Незважаючи на суттєве покращання соціально-економічної ситуації починаючи з 2000 p., ще й сьогодні заборгованість не ліквідована. Аналіз динаміки заборгованості з виплати заробітної плати за період з 1998 по 2005 pp. свідчить про її скорочення. На противагу цій тенденції у 2006 р. спостерігається приріст заборгованості. На кінець 2005 р. загальна сума невиплаченої заробітної плати становила 960,3 млн грн, а на 1 серпня 2006 р. вона перевищила цей показник на 13,4%, або на 128,8 млн грн, досягнувши 1 089,1 млн грн (див. рис. 1). Отже, несвоєчасна виплата заробітної плати - одна з найгостріших соціально-економічних проблем сьогодення, яка потребує негайного вирішення.

Статистичні дані свідчать, що в Україні відбуваються певні позитивні зрушення: спостерігається стабільна динаміка збільшення заробітної плати. За даними Державного комітету статистики України, у січні-липні 2006 р. середньомісячна номінальна заробітна плата, нарахована штатному працівнику, становила 982,80 грн, що удвічі перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб (496 грн) та на 32,7% відповідний показник за минулий рік. Реальна заробітна плата у січні-липні 2006 р. порівняно з відповідним періодом минулого року збільшилась на 22,3%.

Збереження високих темпів зростання заробітної плати зумовлено підвищенням у законодавчому порядку її мінімального рівня з 118 грн у 2000 р. до 350 грн у січні, 375 грн у липні та 400 грн у грудні 2006 р. Відповідно збільшується і співвідношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму для працездатної особи з 41,02% у 2000 р. до 72,5% у січні, 75,6% у липні та 79,2% у грудні 2006 р. Але, незважаючи на зазначені тенденції, рівень заробітної плати в Україні не досягає рівня країн Східної Європи і навіть деяких країн СНД. Так, серед країн співдружності за рівнем середньомісячної номінальної заробітної плати Україна поступалася Росії, Казахстану, Білорусі, а серед країн Східної Європи залишається останньою [10, с 121].

У площині заниження ціни робочої сили збіглися інтереси великого експортоорієнтованого бізнесу і держави, яка із середини 1990-х pp. надавала йому переважну підтримку. Невисока ціна національної робочої сили стала головною конкурентною перевагою низькотехнологічного українського експорту, а заробітна плата остаточно втратила соціально-гуманітарну, правову складову, що і було закріплено в правовому полі [8, с 6].

Унаслідок такої політики питома вага оплати праці у ВВП знизилася з 53% у 1990 р. до 38% у 2005 p., тоді як в країнах Європейського співтовариства цей показник у середньому дорівнює 65%. Частка оплати праці в грошових доходах населення також зменшилася з 71% у 1990 р. до 43% у 2005 р.

Загалом протягом 1990-2000 pp. при зниженні ВВП у 2,5 раза, продуктивності праці - у 1,5 раза, реальна заробітна плата зменшилася в чотири рази. Отже, був порушений взаємозв'язок ціни праці з її продуктивністю та динамікою ВВП, внаслідок чого зарплата почала розглядатися як пасивно залежна від загального стану економіки - рівня ВВП [8, с. 5]. Остаточно це закріплено в Законі України "Про оплату праці", де визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, яка встановлюється у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченост