Жанри газети

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ЖАНРІВ ГАЗЕТИ.

1.1. Роль художньо-публіцистичних жанрів в суспільному житті.

1.2 Історія вивчення художньо-публіцистичних жанрів газети.

1.3 Характеристика художньо-публіцистичних жанрів.

РОЗДІЛ 2. Функціонування художньо-публіцистичних жанрів на сторінках міської газети.

2.1. Жанри нарису на сторінках газети «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ».

2.2 Жанри Фейлетону на сторінках газети «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ».

2.3 Жанри Памфлету на сторінках газети «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ».

2.4 Жанри Есе на сторінках газети «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ».

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.


ВСТУП

Сучасний суспільний розвиток являє собою всеохопний загальнолюдський процес, одним із найсуттєвіших компонентів якого постає мова журналістики. Усі аспекти людської діяльності, усе соціально осмислене, виокремлене людською свідомістю, відображається у художньо-публіцистичному жанрі.

Останніми роками йде дискусія про ознаки та взагалі існування жанрів. І хоча стара система поділу на жанри не завжди була ідеальною, зовсім відмовлятися від неї не варто. Український журналістикознавець, професор А.З.Москаленко визначав жанр як предмет формотворення матеріалу і спосіб відображення теми. Іншими словами, жанр – це спільність логіко-композиційних ознак.

Жанр є елементом форми журналістського твору. До критеріїв поділу журналістики на жанри відносять:

― об'єкт відображення;

― призначення виступу;

― масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення;

― особливості літературно-стилістичних засобів.

Поділ жанрів на відповідні групи значною мірою ґрунтується на відмінності та ступені складності інформації. Важливий внесок у розвиток теорії жанрів зробили журналістикознавці А.Москаленко, О.Гриценко, Г.Кривошея, В.Шкляр тощо.

В даний час різножанрова будова газетного тексту відрізняється особливою композиційної варіативності, функціональною синкретичністю окремих його компонентів, які вимагають теоретичного дослідження.

Об'єктом дослідженняданої роботи є газетні тексти, що відображають різноманіття художньо-публіцистичних жанрів.

Предметом дослідженняє будова сучасних українських міських газетних текстів залежно від їх жанрової диференціації, взаємна кореляція їх формальних і змістовних компонентів.

Мета дослідження полягає у визначенні структурних ознак сучасного газетного тексту як художньо-публіцистичного стилю, що динамічно розвивається.

Для реалізації мети дослідження необхідно вирішити наступні завдання:

― розглянути роль художньо-публіцистичних жанрів в суспільному житті;

― розглянути історію вивчення художньо-публіцистичних жанрів газети;

― охарактеризувати а художньо-публіцистичні жанри;

― проаналізувати функціонування художньо-публіцистичних жанрів на сторінках міської газети.

Методи дослідженняобумовлені метою і задачами роботи. В курсовій роботі застосовуються наступні методи дослідження:

- описовий метод;

- структурно-функціональний метод;

- порівняльний метод.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ЖАНРІВ ГАЗЕТИ


1.1. Роль художньо-публіцистичних жанрів в суспільному житті

Публіцистика, яку називають літописом сучасності, оскільки вона у всій повноті відображає поточну історію, звернена до злободенних проблем суспільства - політичних, соціальних, побутових, філософських і інших, близька до художньої літератури. Так само, як і белетристика, публіцистика тематично невичерпна, величезний її жанровий діапазон, великі виразні ресурси. Всі ці особливості зумовили своєрідність образної системи саме художньо-публіцистичного стилю.

В рамках кожного функціонального стилю існує внутрішня диференціація: підстилі, жанрові стилі. Розмежування всіх стилів на підстилі засновано на додаткових, специфічних для кожного стилю чинниках. В принцип розділення жанрів в газетно-публіцистичному стилі включають композиційно-мовні категорії і «образ автора» (В.В. Віноградов), мовні жанри (М.М. Бахтін), комунікативні типи мови (Г.А. Золотова). Газетно-публіцистичний стиль звичайно підрозділяють на три великі групи жанрів: інформаційні, аналітичні і художньо-публіцистичні жанри (Грабельников, 2002) [ 5, c. 64 ].

Однак публіцистика не тільки використовує готовий матеріал. Публіцистика перетворює, трансформує слова з різних сфер мови, додаючи їм оцінне звучання. Для цієї мети використовується спеціальна лексика в переносному значенні: інкубатор злочинності, конвейєр мілітаризму, маршрути технічного прогресу; лексика спорту: раунд, тур (переговорів), передвиборний марафон, оголосити шах уряду; найменування літературних жанрів, лексика театру: драма народу, кривава трагедія, політичний фарс, пародія на демократію і ін. Газета народжує і культивує і свою фразеологію. Стійкі поєднання є готовим арсеналом газетних стандартів і нерідко переходять в штамп.

Слідує враховувати, що газета (частково і інші види публіцистики) відрізняється істотною своєрідністю умов мовної творчості: вона створюється в найкоротші терміни, деколи не даючи можливості довести до ідеалу обробку мовного матеріалу. В той же час вона створюється не однією особою, а множиною кореспондентів, які готують свої матеріали часто у відриві один від одного.

Газета - один з найтиповіших засобів масової інформації і пропаганди. Тут масовим виявляється і адресат, і автор. Власне, газета і конкретний кореспондент виступають не від імені якоїсь однієї особи або вузької групи осіб, але, як правило, виражають позицію мільйонів однодумців. У зв'язку з цим однією з характерних стилістичних рис публіцистичної, особливо газетної, мови є своєрідна збиральність, що знаходить свій вираз в особливостях значень і функціонуванні мовних одиниць [ 16, c. 61].

Художньо-публіцистичні жанри є найскладнішими, тут, разом із змістом, особливу естетичну роль грає форма. Це припускає підвищену вимогливість до мови, художньої образності, емоційної насиченості.

Художньо-публіцистичні жанри займають особливе місце в системі жанрів журналістики і суспільному житті, оскільки у багатьох випадках він повинен переробляти тексти, створені в рамках інших стилів. Наукова і ділова мова орієнтовані на інтелектуальне віддзеркалення дійсності, художня мова - на її емоційне віддзеркалення. Публіцистика грає особливу роль - вона прагне задовольнити як інтелектуальні, так і естетичні потреби.

Художньо-публіцистичні жанри відрізняються незвичайною широтою тематики, вони можуть торкатися будь-якої теми, що потрапила в центр суспільної уваги, наприклад, технології проведення водолазних робіт. Це, поза сумнівом, позначається на мовних особливостях даного стилю: виникає необхідність включати спеціальну лексику, що вимагає пояснень, а іноді і розгорнених коментарів.

Художньо-публіцистичні жанри виконують функції дії і повідомлення. Журналіст повідомляє про факти і дає їм оцінку. Взаємодія цих двох функцій і визначає вживання слова в публіцистиці. В порівнянні з іншими функціональними стилями (звичайно, окрім художнього і розмовно-побутового), частка засобів і способів досягнення експресивності опиняється в публіцистичній мові в цілому вельми високою. Не випадково характеристику художньо-публіцистичних жанрів звичайно обмежують описом специфічно експресивних засобів.

Цілий ряд тем постійно знаходиться в центрі суспільної уваги, і лексика, що відноситься до цих тем, придбаває публіцистичне забарвлення. Таким чином, у складі словника мови формується коло лексичних одиниць, характерних для художньо-публіцистичних жанрів. Серед таких постійно освітлюваних тим в першу чергу слід назвати політику, інформацію про діяльність уряду і парламенту, вибори, партійних заходах, про заяви політичних лідерів. В текстах на цю тему регулярно зустрічаються такі слова і словосполучення, як: фракція, коаліція, кандидат, лідер, законопроект, демократи, опозиція, федералізм, консерватизм, радикали, передвиборна кампанія, парламентські слухання, жвава дискусія, другий тур, виборчий штаб, рейтинг політика, нижня палата, довіра виборців, депутатський запит, парламентське розслідування, суспільна згода. Економічна тематика також важлива для художньо-публіцистичних жанрів і її освітлення неможливе без таких слів як бюджет, інвестиції, інфляція, аукціон, арбітраж, аудит, сировина, ліцензування, банкрутство, монополізм, акціонерне суспільство, природні монополії, ринок праці, митні збори, курс акцій [ 22, c. 13].

Інформація про стан громадського порядку не може бути передана без таких словосполучень, як: боротьба із злочинністю, охорона прав громадян, місце події, прокурорська перевірка, судовий розгляд, підписка про невиїзд, боротьба з незаконним оборотом наркотиків. В повідомленнях про події, стихійні біди, аварії часто зустрічаються слова: ураган, тайфун, землетрус, повінь, захоплення заручників, теракт, стрільба в караулі, зіткнення автомобіля з поїздом, рятувальна операція, гасіння пожежі, екологічна катастрофа. Зведення військових кореспондентів містять слова: бойовик, вибухівка, фугас, мінування, снайпер, бойове зіткнення, обстріл, бомбардування, бойовий виліт, важке поранення, жертви серед мирного населення, руйнування житлових будинків. Повідомлення на міжнародні теми легко відрізнити за наступними словами і поєднаннями: переговори по мирному врегулюванню, офіційний візит, багатобічні консультації, світова спільнота, напружена обстановка, стратегічне партнерство, Європейська інтеграція, миротворчі сили, територіальна цілісність, глобальні проблеми.

Особливістю художньо-публіцистичних жанрів є широкий обхват лексики літературної мови: від наукових і технічних термінів до слів буденної розмовної мови. Іноді публіцист виходить за рамки літературної мови, використовуючи в своїй промові жаргонні слова, цього, проте, слід уникати. Кажучи про художньо-публіцистичні жанри, необхідно зразу ж помітити, що не всі тексти, розміщувані в засобах масової інформації належать саме до цього жанру. Так, наприклад, в "Юридичний вісник" публікуються тексти законів, указів, ухвал, вони відносяться до офіційно-ділового стилю. В "Незалежній газеті" іноді друкуються наукові статті, написані фахівцями, вони належать науковому стилю [ 13, c. 95].

Для публіцистичного стилю характерне використовування багатозначності слів, при цьому спостерігаються явища трьох типів: вживання слова в переносному значенні, розвиток багатозначності, метафоризація як засіб експресії і виразу оцінки.

На стилістику публіцистичної, перш за все газетної, мови сильний вплив надає масовий характер комунікації. Тематична необмеженість газетно-публіцистичного стилю визначає надзвичайну широту і різноманітність його лексики. Серед головних мовних особливостей публіцистичного стилю, які позитивно впливають на свідомість суспільства, слід назвати принципову неоднорідність стилістичних засобів; використовування спеціальної термінології і емоційно забарвленої лексики, поєднання стандартних і експресивних засобів мови, використовування і абстрактної, і конкретної лексики.

Важливою межею художньо-публіцистичних жанрів є використовування найтиповіших для даного моменту суспільного життя способів викладу матеріалу, самих частотних лексичних одиниць, характерних для даного часу фразеологізмів і метафоричних вживань слова. Актуальність змісту примушує журналіста шукати актуальних форм його виразу, загальнозрозумілих і в той же час відмінних свіжістю, новизною. Публіцистика є основною сферою виникнення і найактивнішим каналом розповсюдження мовних неологізмів: лексичних, словотворчих, фразеологій. Тому даний стиль робить істотний вплив на розвиток журналістської мовної норми. На жаль, у випадках тиражування недбалої, неточної мови цей вплив виявляється негативним: люди з низькою мовною культурою сприймають помилки як норму.

Залучення читача в текст художньо-публіцистичного жанру відбувається тоді, коли кожна частина тексту несе інформацію, що вимагає подальшого розвитку або пояснення, і читач випробовує потребу дочитати текст до кінця. Це примушує ретельно продумувати будову тексту. Інакше кажучи, будова тексту вимагає розподілу по тексту смислових і емоційних наголосів так, щоб вести, направляти читача, не відпускаючи його, поки той не дійде до кінця. Саме цим і приваблює читача художньо-публіцистичний жанр, своєю стильовою та жанровою різноманітністю.

Отже, дослідивши роль художньо-публіцистичних жанрів у житті, можемо підсумувати, що інформативність та спосіб подання інформації має неабияке значення. Як вже ми зазначили актуальність змісту примушує журналіста шукати актуальних форм його виразу, загальнозрозумілих і в той же час відмінних свіжістю, новизною, тому необхідно впроваджувати та використовувати у практиці такі жанри як есе, памфлет, фельетон та нариси. Щоб більш детально розглянути особливості цих жанрів, розглянемо історію вивчення художньо-публіцистичних жанрів газети.

1.2 Історія вивчення художньо-публіцистичних жанрів газети

Кожен з видів художньо-публіцистичних жанрів має свою історію виникнення.

Початок розквіту нарисівв новій російській літературній журналістиці ми спостерігаємо в роки промислового зростання, коли загострюється капіталізація певних кругів дворянства і міцніє буржуазія [1840-ті рр.], в роки бурхливого підйому революційно-демократичного (революційно-селянського) руху [1860-1870-ті рр.] і в епоху диктатури пролетаріату.

Нариси 1840-х рр. носили назву «фізіологічних нарисів». «Фізіологічні нариси» оформилися під впливом Французьких буржуазних «фізіологічних нарисів», серед яких особливим успіхом користувалися випуски, з'єднані заголовком «Les francais реints par eux memes». Багато Французьких «фізіологічних нарисів» переводилися і перевидавалися на російську мову («фізіологія» Бальзака, «Фізіологія любителя насолоди» Джемса Руссо, 1843, і багато інних.). З оригінальних російських «фізіологічних нарисів» найцікавіші збірки «Наші, списані з натури росіянами», 1841 (складений. Башуцьким), «Фізіологія Петербургу», 2 чч., 1844-1845 (ред. Некрасова), «Нариси російських вдач, або лицьова сторона і виворіт роду людського», 6 вип., 1843 (Булгаріна), «Повісті, казки і розповіді» Козака Луганського, 4 чч., 1846. В буржуазному журналі «Фінський вісник» [1845-1847] був організований спеціальний відділ «Нравоописатель», де з номера в номер друкувалися нариси [ 24, c. 118].

В статті «Російська література в 1845 р. Белінській» визнає «фізіологічний нарис» В. І. Луганського (В. І. Даля) «Денщик» одним з «капітальних творів російської літератури»: «в „фізіологічних нарисах" осіб різних станів він (Луганський) - істинний поет, тому що уміє особа типова зробити представником стану, сповісти його в ідеал не у вульгарному і дурному значенні цього слова, тобто не в значенні прикраси дійсності, а в істинному його значенні - відтворення дійсності у всій її істині.

Нарисова література зайняла в 60-70-ті рр. положення небезпечного конкурента пануючої дворянсько-буржуазної літератури, що стояла по художній культурі, легко доступній пануючим класам, набагато вище нарисів. Це значення нарисової літератури і її авторів признавалося навіть ворогами революційної демократії.

В умовах пролетарської диктатури і будівництва соціалізму розвиток нарису придбаває ряд істотних особливостей у сфері журналістики. Перш за все багатство практичної діяльності пролетаріату, освоєння нових ділянок дійсності, перебудова відносин людей один до одного, до праці зумовили розширення тематики нарисової творчості.

У виконанні задачі виховання мас «на живих конкретних прикладах і зразках зі всіх областей життя» (Ленін) радянський нарис грає видатну роль саме тому, що, беручи матеріалом зображення плідну практику переробки дійсності, він містить в собі велику пізнавально-організуючу силу. Багато письменників, що починають, використовують жанр нарису по-перше своїх літературних дослідах.

При всіх своїх позитивних якостях радянський нарис ще не вільний від недоліків. Сковує нарисова творчість ще порівняно низький культурний рівень багатьох нарисовців. Особливі властивості нарисового жанру, широка можливість включення в нарис різноманітних явищ по суміжності, широкий простір, який представляє нарис для порівнянь і асоціацій, не використані по-справжньому.

Історія вітчизняної журналістики містить немало імен, до останнім часом незаслужено вилучених з науково-теоретичного побуту. Художня проза М.Булгакова, Ю. Олеши, А.Зоріча, Н. Погодина і інших сьогодні достатньо глибоко вивчена, а їх фейлетони 20-х років XX століття практично невідомі читачу. Віддаючи належне внеску, внесеному свого часу цими талановитими художниками в публіцистику, необхідно визнати, що робота цієї різнохарактерної плеяди фейлетоністів в періодичному друці заслуговує всебічного вивчення [ 16]. Для того, щоб зрозуміти особливості фейлетону, розглянемо його характеристику.

Фейлетонкористувався особливою симпатією у радянських читачів в 1920-1930-ті роки. З його допомогою створювалося враження особливих, всепроникнених можливостей нашої журналістики. На фоні неприкритої пропаганди, помітної сухості мови на сторінках видань тих часів фейлетон як жанр виглядав особливо привабливим. Крім того, не слід забувати, яку важливу соціальну роль грала радянська журналістика, якою дієвою силою вона володіла, чому багато в чому сприяло використовування жанру фейлетону. Саме тому імена багатьох фейлетоністів знали мільйони людей.

Радянську фельєтоністику першого післяреволюційного десятиріччя частіше за все пов'язують з ім'ям Кольцова. Не поменшуючи дійсно великої ролі, яку грав М.Кольцов в журналістиці 20-х років, помітимо, проте, що в своїх плідних спробах створити якісно новий фейлетон він не був самотній. Біч о біч з Кольцовим в «Правді» працював А.Зоріч, що зіграв значну роль в розвитку фейлетону, в становленні його як жанру в 1920-ті роки. Увійшла до історії журналістики знаменита плеяда молодих сатириків - «гудковців» - В. Катаєв, І.Ільф, Є. Петров, І. Свен (Кремльов), «Зубило» (Ю. Олеша), і ін. Особливе місце серед них належало М. Булгакову [17].

Що стосується М.Булгакова, та його співпраця в двох крупних і таких різних виданнях того часу, як вже згаданий «Гудок» і Берлінська газета «Напередодні», його фейлетони, опубліковані в них, рідко удостоюються уваги і фахівців, і широкої публіки. Більш того, художньо-публіцистичні виступи письменника, що представляють в більшості своїй чудове явище в історії вітчизняної журналістики, в творчій біографії самого М.Булгакова, через певні причини вдаються до сьогодні незаслуженого забуття.

По-перше, фейлетони виявилися «затіненими» «великою художньою прозою» письменника. По-друге, серед дослідників-літературознавців міцно затвердилася думка про їх недосконалість. Публіцистика Булгакова розглядається як вторинна по відношенню до його романів, повістей, п'єс.

М. О. Чудакова пише: «примітивно б думати, що в двадцяті роки був один єдиний шлях в літературу - через газетний фейлетон. Те, що могло бути і ставало хорошою школою для початківців, мало зовсім інше значення для такого літератора, яким був Михайло Булгаков на початку 1920-х років. Якщо розглянути всю його роботу цих років в цілому, легко побачити, що в численних фейлетонах «Гудка» - не лабораторія його великих речей, не приготування до великих задумів, а швидше, навпаки, «відходи» від них, легка експлуатація вже знайденого, вже із закінченістю втіленого в його повістях і в романі» [25, c. 221].

Не менш широковживаним жанром як фейлетон, є памфлет. Розглянемо його особливості.

Памфлетє виглядом політично насиченим. Класичний памфлет створений молодою буржуазією в процесі боротьби буржуазного суспільства, що складалося, з феодалізмом, середньовічною церквою і схоластичною філософією. Одним з перших видатних майстрів памфлету був Еразм Роттердамській [1466-1536]. Його «Похвала дурості» (Lob der Torheit, 1509) направлена проти князів, попів, схоласти і представляє яскраво-сатиричний твір. Такі ж «Листи темних людей» (Epistolae obscurorum virorum, 1515-1517) - памфлет-сатира Гуттена і Рейхліна. Гуттену [1488-1523] понад те належать памфлети: «булла» (Bulla), «Порадники» (Consilia, 1521), «Розбійники» (Praedones, 1521) [29].

Памфлет був широко використаний в буржуазних революціях XVII і XVIII ст. Хоча газети вже існували в цей час, але видання їх було монополією абсолютистського уряду. Вони були швидше придворними торговими бюлетенями. Політична літературна боротьба прокладала собі шлях через брошури і листівки, за допомогою яких памфлети і виходили в світ. В епоху, що передувала Англійській революції, надзвичайну популярність отримали памфлети Мільтона [1608-1674] проти єпископів. Революційна дрібнобуржуазна партія левеллерів [Лілльберн, 1614-1657] наповнила країну бойовими памфлетами проти монархії, поміщиків і крупних капіталістів. Відома гучна слава Свіфта [1667-1745] як автора памфлету «Лист сукнаря» (Drapier Letters, 1724) і «Казка бочки» (Tale а Tub, 1704). Вони були направлені проти реакційного Англійського уряду. Ідеолог Англійського крупного землеволодіння, смертельний ворог Французької революції Едмонд Борк [E. Burk, 1729-1797] прославився яскравими памфлетами. В памфлеті «Лист про царевбивчий світ» (Letters on а Regicide Peасе, 1796) він вимагав продовження війни з Францією.

Новий вид памфлету створюється в політичній літературі Французької революції XVIII в. і займає в ній велике місце. Він отримав багатий розвиток ще в попередньої епохи (напр. памфлети, направлені проти Мазаріні, що отримали назву «мазаринад»). Вони викликали появу спеціальних ордонансів, направлених проти памфлетної публіцистики. Заборони не вплинули на подальшу долю памфлетів. Вони стала гострою зброєю «просвітителів» XVIII в. Вольтер і Дідро писали під різними іменами памфлети проти церкви, дворянства і монархії. Памфлет Сийеса «Що таке третій стан»?...» (Qu'est-се que le tiers etat?.., 1789) - з історичними словами «що таке третій стан? Ніщо. Чим воно повинне стати? Всім» - обезсмертив автора більше, ніж вся його політична діяльність [ 29, c. 21 ] .

Збором памфлетів по суті були перші політичні газети, народжені Великою Французькою революцією. Газета «Революції Франції і Брабанта (Les Revolutions de France et de Brabant, 1791) Камілла Дюмулена» була лише продовженням його памфлету «Лист ліхтаря Парижанам» (Discours de la lanterne aux Parisiens, 1789). Періодичним памфлетом був і «Друг народу» (L'ami du реuple, 1789-1792) Марата.

Політична газета народилася з памфлетів, але вона ж багато в чому і замінила його як основний пануючий вид публіцистики. Памфлет як самостійна брошура, листівка і т. п., епізодично і несподівано замінився періодичною газетою із статтями, що зберігали у ряді випадків памфлетний характер, статтями в журналах і т. п., представляючими новий, модифікований вигляд. Оволодів газетою і зробивши її знаряддям своєї політичної боротьби проти колишнього супротивника, залишків феодалізму, і проти свого нового ворога, робочого класу, буржуазія перетворює памфлет на підсобну зброю публіцистики. В самій газеті памфлет диференціюється. Програмно-політичне аргументування приймає форму «передових», полеміка і сатира народжують форму публіцистичного фейлетону.

З часом памфлет робиться в більшій мірі зброєю дрібної буржуазії і пролетаріату. Революції першої половини XIX в. створюють у Франції таких памфлетистів, як Поль Луї Курьє [1772-1825], де Корменен [1788-1868], Рошфор [1830-1913], в Німеччині - Берне («Менцель-французоїд - «Menzel der» Franzosenfresser», 1836), Гейне [ 1797-1856]. В Англії памфлет набуває поширення в різних політичних кампаніях. Безліч брошур виходить у зв'язку із «законом про бідних» [1828-1834], «хлібними законами» [1841-1848], Кримською війною, повстаннями в Індії і Ірландії і ін. В Росії памфлет не отримав широкого розвитку. Його придушила царська цензура, що звільняла від попереднього перегляду і дозволу лише книги понад 20 друкарських листів. Памфлетистом був Радіщев, що випустив свою «Подорож з Петербургу до Москви». Бойова публіцистика повинна була маскуватися в царській Росії літературно-критичними статтями. «Листом до Гоголя» - яскравим політичним памфлетом - Белінській прорвав цензурно-критичну перешкоду. Памфлет, по суті своїй був «філософський лист» Чаадаєва.

Полемічна і сатирична публіцистика пішла повністю в періодичний друк - в журнали революційної буржуазної демократії. Тому досить новим жанром вважається есе, яке на сьогоднішній день набуло широкої популярності.

Есе є певним жанром критики і публіцистики, вільне трактування якої-небудь літературної, філософської, естетичної, моральної або соціальної проблеми. Есе звичайно протиставляється систематичному науковому розгляду питання. Багато есе ставили важливі суспільні і політичні проблеми. Творцем есе вважається М. Монтень ("досліди" 1580 р.).

Родоначальником жанру есе був Французький письменник - гуманіст М. Монтень, що написав в 1580 році есе, де висловив думку про долю суспільства і людини. На російську мову назва твору була переведена як "досліди". В 1697 році Ф. Бекон створив свої есе, а потім до есе зверталися інші письменники (Р. Філдінг, О. Голдсміт, Д. Аддісон). У них жанр трансформувався - його сталі розуміти, як досвід автора в розробці якої-небудь певної проблеми.

В XX столітті до жанру есе зверталися Бернард Шоу, Анатоль Франс, Дж. Голсуорси і інші. Особливо широко термін "есе" поширений в Англії, Франції, Польщі. В Німеччині використовують термін "скитце" - нарис, зарисовка вражень, фрагментарна розповідь.

В російській літературі есеїстичний стиль знайшов віддзеркалення в творах А. И. Герцена "З того берега", Ф. М. Достоєвського "Щоденник письменника" і ін. Жанр есе розробляли Марина Цвєтаєва, Костянтин Паустовській, Ілля Еренбург [9, c. 56].

Велике розповсюдження есе отримали в XVIII в. в Англії. Тут вони стали основним жанром публіцистичної прози. Знаменитими есеїстами були Д. Аддісон, Р. Стіл, С. Джонсон і ін. На відміну від памфлета, для есе політична спрямованість не є обов'язковою. Тут журналіст вільніший в своїх суб'єктивних оцінках. За часів "памфлетної війни" есе зіграли велику роль в суспільному житті країни. Цей жанр застосовувався і пізніше багатьма відомими публіцистами не тільки в Англії..

Отже, есе не претендує на визначальне або вичерпне трактування предмета, теми. Скоріше есе - це своєрідний "потік інформації", що з'єднує в собі філософські міркування автора й авторське емоційне зафарбування.

Таким чином, розглянуті вище художньо-публіцистичні жанри можемо підсумувати, що вивчення художніх особливостей цих жанрів моє неабияке значення у практиці журналістики.

1.3 Характеристика художньо-публіцистичних жанрів

Характерною відмінної рисою художньо-публіцистичних жанрів є те, що, що в них присутні художність і публіцистичність.

Художність - це образне відображення дійсності, моделювання ситуації або подій, що дійсно відбулися або придуманих подій.

Публіцистичністьвиражається перш за все у присутності документальності, в пафосі і тенденційності оповідання, в допустимості тільки домислу, але не вигадки.

Конкретний, документальний факт в цих жанрах як би відходить на задній план, поступаючись місцем враженню автора від факту, його оцінці, авторській думці.

До художньо-публіцистичних жанрів, на думку Кенжегулової Н. відносяться [ 24, c. 87 ]:

― нарис,

― зарисовка,

― есе,

― політичний портрет.

В рамках це жанру можна розглядати і документальну розповідь.

Нарис - це невелика розповідь про дійсну подію, людину або явище. Журналістський нарис відрізняється від літературного достовірністю і адресністю фактів. В журналістиці нарис - найоб'ємніший жанр, тоді як в літературі - самий невеликий.

Нариси діляться на:

1. Описові:

а) путні;

б) подійні.

2. Сюжетні:

а) портретні;

б) проблемні.

Описові нариси відрізняються в основному одно лінійністю оповідання, підлеглістю хронології події, а сюжетні - постановкою проблеми, яка вимагає рішення, складністю відображення життєвих колізій.

Оповідання в нарисі може вестися від першої, третьої або множинної особи. Автор нарису може бути сам безпосереднім учасником події, героєм; він може "за кадром", його оповідання може бути просто "фоном", на якому розвиваються події; автор може бути спостерігачем - головним "оцінювачем [ 24 ].

В нарисі використовуються два види прози: комунікативно-класична і естетична. Логічність викладу, дотримання класичних мовних норм - властиві комунікативно-класичній прозі. Така проза присутня в основному в нарисах Песькова В., Голованова Я. Естетична проза відрізняється високою емоційністю викладу, присутністю в тексті яскравих описів. Така проза нарисів Алімжанова А. В нарисі використовуються також три види сюжетів:

1. Простий сюжет - відповідний природному ходу події.

2. Просторово-часовий сюжет - це коли події можуть відбуватися в одному і в тому ж просторі, але в різних тимчасових вимірюваннях.

Наприклад, в нарисі Алімжанова А. "Трон Рудаки". Асоціативний - коли сюжет довільно міняється відповідно асоціативним настроям героїв або автора. В нарисі також важливі такі елементи, як пейзаж, портрет і інші деталі. Відомі знамениті нариси Уаліханова Ш. "Аблай" - портретний нарис, "Нариси про Джунгарії" - путні нариси.

Зарисовка- невеликий за об'ємом жанр, він відрізняється від нарису тим, що в ньому відсутній сюжет. Види зарисовок:

1. Пейзажна.

2. Асоціативна - побудована на асоціаціях.

3. Портретна - портрет людини, або місцевості, явища.

В зарисовці відсутня проблема. Це в основному ланцюг картин, асоціацій. Відомі зарисовки про природу і тваринних Пескова В., які публікуються в кожному п'ятничному номері газети "Комсомольська правда".

Есе - жанр, який пишеться на одному диханні, в ньому присутнє високе емоційне напруження, разом з філософськими роздумами.

Види есе з тематики:

1. Політичні

2. Економічні

3. Літературні

4. Публіцистичні. і ін.

В есе як правило відсутній сюжет. Це своєрідний вільний "потік інформації". Теми есе відрізняються злободенністю і актуальністю. Есе як жанр з'явився ще в середньовіччі. Відомі есе Стефана Цвейга. Сучасні есе відрізняються гостротою проблеми і зльотом філософського осмислення.

Нове слово в сучасну ессеїстику вніс відомий Казахстанський письменник і публіцист Р. До. Бельгер, яки писав свої есе на трьох мовах: казахській, російській і німецькій. Його есе - віртуальні бесіди з синами казахської землі "Тихі бесіди на галасливих перехрестях" унікальні за своїм змістом і проблематиці. Публіцист міркує про проблеми казахського народу вустами великих предків, ці есе гідні серйозного вивчення.

Політичний портрет- жанр, в якому в основному відображається психологічний портрет, дії і імідж реальних осіб. Політичний портрет відрізняється від інших жанрів тим, що в ньому в рівних кількостях повинні бути представлені публицистичность і художність. Задача журналіста в написанні цього жанру - вгадати за іміджем реальну особу і дати його істинну психологічну характеристику, прогнозувати можливі дії цієї особи в майбутньому, передбачити суспільну значущість і роль цієї особи в суспільному розвитку.

Дещо по іншому пропонує класифікацію художньо-публіцистичних жанрів Карпенко В.О. [ 12 ]. На нашу думку, дані визначення більш точно характеризують дані жанри.

Нарис– художньо-публіцистичний жанр, в якому на документальній основі узагальнюються важливі суспільно-політичні явища, розкриваються події, у центрі яких постає зображення всебічності природи чи розкриття характеру людини, яка її любить і зберігає.

Фейлетон– сатиричний художньо-публіцистичний жанр, котрий виявляє комічну суть негативних фактів, процесів і явищ дійсності. Останнім часом він практично зник з газетних шпальт. Але ж сила сміху та висміювання є незборимою. Використовуйте її для боротьби з байдужими чиновниками чи знищувачами природи.

Памфлет– сатиричний художньо-публіцистичний жанр, в якому розвінчуються небезпечні негативні явища. Розрахований на ідейне знищення об'єкта критики. Як і фейлетон, практично в газетах не зустрічається. Разом з тим, може відродитися на сторінках, насамперед, партійної преси.

Етюд і есе– художньо-публіцистичні жанри, які за своїми жанровими ознаками нагадують нарисово-фейлетоно-памфлетні виступи на історичні, наукові, літературно-мистецькі теми й мають закінчений характер. Вимагають значних зусиль для пошуку оригінальних, відчутих всім серцем образів, які краще за все виникають у інтимні хвилини особистого спілкування з природою.

Художньо-публіцистичні жанри в сучасності відійшли на задній план, поступившись місцем інформаційним і аналітичним, оскільки останні володіють великою оперативністю і інформація знайшла в даний час небувалу актуальність. Такий об'ємний жанр, як нарис зовсім зник із сторінок друку.

На жаль, журналісти не так часто створюють екологічні матеріали в художньо-публіцистичних жанрах, хоча це суттєво б збагатило палітру виступів засобів масової інформації, сприяло б більш емоційному розумінню любові до природи та потреби її збереження.

Художньо-публіцистичні жанри відрізняють від інших своєю будовою та особливістю використання композиційних прийомів.

Перш ніж аналізувати художньо-публіцистичні жанри, які по суті є текстом, розглянемо що представляє собою текст.

Текст – це виражене у будь-якій формі, упорядковане та завершене словесне ціле, які заключає в себе певний зміст, який співвідноситься з однією із сфер функціонування мови. Текст – продукт породження та предмет сприйняття, процес генерації та інтерпретації. Саме при породженні текстів виникає таємничий переклад язикової дійсності у дійсність язикову, а при сприйнятті - повернення від язикової матерії до поза язиковим реаліям [14, c. 121].

Кожен з вище описаних художньо-публіцистичних жанрів характеризується своєю зв’язністю, інформативністю, завершеністю.

Зв'язність - це найважливіша текстова категорія художньо-публіцистичних жанрів, саме її наявність підвищує статус деякої безлічі висловів, перетворюючи їх на текст.

Інформативність - основна категорія тексту і його обов'язкова ознака. В даному випадку термін інформація використовується в значенні «отримання нових відомостей про предмети, явищах, відносини, події об'єктивної дійсності».

Завершеність - це функція задуму, встановленого в основу художньо-публіцистичних жанрів. Текст можна вважати завершеним тоді, коли, з погляду автора, його задум отримав вичерпний вираз, коли, на думку автора, бажаний результат досягнуто.

Збиральність як лінгвістична ознака художньо-публіцистичного стилю знаходить втілення і в своєрідності категорії особи (використовування 1-ої і 3-ої особи в узагальненому значенні), і в порівняно підвищеній частотності займенників ми, ви, наш, ваш і в особливостях їх вживання.

Газетний текст відноситься до газетно-публіцистичного стилю. При аналізі художньо-публіцистичних жанрів під газетним текстом будемо мати на увазі друкарське повідомлення, в якому представлений сучасний погляд на дійсність відносно конкретного питання, події або процесу. Газетний текст є специфічним типом тексту, що займає особливе місце в складній ієрархічній системі текстів. Серед характеристик газетного тексту можна виділити загальні риси, що зближують його з текстами інших типів, і специфічні, властиві тільки йому властивості, що відрізняють його від останніх. Основні властивості сучасних газетних текстів полягають у фактичній, актуальності, релевантності, доступності, соціальній активності, монтажності, сенсаційності, експресивності і емоційності.

Головною стилеутворюючою властивістю сучасного газетного тексту є обов'язкова реалізація в ньому одночасно двох головних функцій - інформативної і соціальної дії. Учені звернули увагу на особливості мови газети, його інформаційний аспект.

Конструктивними принципами газетної мови виявляються одночасні і рівноправні орієнтації на експресію і стандарт. Зразкові газетні тексти створюються не обмеженням стандарту, а умінням підшукувати експресивну протиотруту, творчо створювати органічне чергування контрастуючих елементів.

Існує 3 типи будови газетних текстів художньо-публіцистичних жанрів [3, c. 102]:

1) хронікально-послідовна будова (опис явищ, подій, людського життя в їх часовій послідовності);

2) будова, заснована на логіці причинно-наслідкових зв'язків. Дослідження, аналіз, де немає розповіді про подію, явище або який-небудь відрізок життя героя «в часі», а все оповідання будується за принципом не тимчасової, а логічної послідовності. В основі цього типу побудови лежить не логіка викладу, як в першому випадку, а логіка дослідження;

3) еліптична будова.

Хронікально-послідовна будовагазетних текстів художньо-публіцистичного жанру. Це одне з найпростіших і в той же час досить поширених типів в газеті будови текстів. Воно характерне тим, що автор розказує все «по порядку». Тобто послідовність пропозицій визначається послідовністю подій, які підлягають опису. Так би мовити, діє принцип «що бачу, то співаю». В даному випадку текст шикується виходячи з послідовної зміни різних періодів, епізодів і дій.

В практиці існують два принципи відображення події: пряма і зміщена хронологія. При прямому хронологічному відображенні автор розвертає оповідання, послідовно описуючи події. Перебивання тимчасових і просторових зв'язків буває тоді, коли необхідно прискорити або уповільнити хід оповідання. Відбувається це за рахунок зсуву різних тимчасових періодів, епізодів і дій. В текстах з порушеною (зміщеної) хронологією відбираються різні періоди події або життя героя. Наприклад, оповідаючи про справи людини в справжньому часі, автор може звернутися до його минулого. І навпаки. Перебита хронологія допомагає вільно переміщати героя з одного тимчасового відрізка в іншій. Для цих цілей діють різні вставні конструкції: спогади героя або автора, авторські роздуми.

Виявляючи різні причинно-наслідкові зв'язки між явищами дійсності або досліджуючи внутрішній світ героїв, мотиви їх поведінки і т.п., автор будує твір згідно логіці своєї думки.

Існує чотири типи причинно-наслідкових зв'язків, і відповідно існує чотири типи будови газетних текстів:

П З, де П - причина, З - слідство.

1. П > З

2. П > С1 + С2 +.......+ Сn

3. П1 + П2 +......+ Пn > З

4. П > С1(П1)> С2(П2)> ...... > Сn

В першому типі будови показано, що причинно-наслідковий зв'язок направлений від причини до породженому нею слідства. Значить, причина і слідство - асиметричні, і відношення між ними необоротне. Мається на увазі, що причини викликають не будь-які, а певні, відповідні їм слідства.

В другому типі будови деякі причини викликають численні, довго тривалі слідства, наприклад катастрофічні стихійні біди, такі, як урагани, землетруси або вибух атомної бомби над Хіросімою в 1945 році.

В третьому типі будови показано, що численні причини підводяться до одного слідства.

Четвертий тип будови є широко поширеним типом причинно-наслідкових зв'язків, що викликають так званий «ефект доміно», коли дія однієї причини викликає цілий ланцюжок слідств, подібно тому як падіння однієї кістки доміно в довгому ряду викликає послідовне падіння всіх поставлених один за одним кісток.

Еліптична будова газетних текстів художньо-публіцистичного жанру. Газетні тексти даного типу показують явища і події не цілком, а лише в максимально істотних елементах, тобто цілісна дія або явище усікається до найістотніших слідств характеризуючи його прояви.

Еліптична будова газетних текстів украй зручна для опису складних, тривалих, багатокомпонентних явищ: тривалих спортивних змагань, політичних протистоянь, складних економічних процесів, які не можуть бути випадкові і не можуть бути підібрані за іншим принципом, ніж принцип доцільності і релевантности. Підставою для відбору фактів не можуть бути сенсаційність, ексклюзивність і т.д., якщо не існує прямого зв'язку з крізною ідеєю.

Однією з головних характеристик мови художньо-публіцистичних жанрів є установка на оціночність викладу. Останнім часом у зв'язку з демократичними реформами в газетно-публіцистичному стилі відбуваються великі зміни у бік його індивідуалізації; має місце перегруповування жанрів і навіть їх змішення. Помітно міняється мова газети, її впливовий настрій, тональність.

Діалектичне об'єднання провідних ознак «експресії» і «стандарту» газетного тексту, виділене В.Г. Костомаровим, співвідноситься із взаємодією двох провідних функцій газети: інформаційної і впливаючої. Інформема - стандартизована одиниця, що дає інформацію про подію, що відбувається.

Заголовок- невід'ємна і головна частина будь-якої газетної публікації.

На основі співвідношення між заголовком і елементами тексту утворюються різні типи заголовка:

1) заголовок, що виражає тему тексту;

2) заголовок, що відображає окремий факт тексту;

3) заголовок, що називає героя публікації;

4) заголовок, що представляє цитату або відомий вираз, що відносяться до описуваної події;

5) заголовок, що виражає аналітичну оцінку ситуації;

6) заголовок, що актуалізує ідею матеріалу;

7) заголовок, що актуалізує другорядні елементи тексту.

Вступ є абзацом, набраним більш жирним шрифтом, ніж вся решта тексту, містить в собі найважливіший або найцікавіший елемент повідомлення і є його своєрідною «візиткою». В сучасних газетних текстах українських ЗМІ існують наступні типи вступу:

― вступ-кидок;

― вступ-парасолька;

― відкладений вступ і т.д.

Вступ-кидок створюється як пряма коротка фраза, виступаюча в ролі заголовка на початку повідомлення. Він не прагне того, щоб повідати про подію, а просто позначає тему і настроює глядача на сприйняття наступної за ним інформації, чітко указуючи її тематику або спрямованість.

У вступі-парасольці, тобто зведеному вступі саме відповідь на певні питання повністю розкриває зміст події, дає про неї повне уявлення.

Відкладений вступ, один з класичних варіантів, розказує про подію у вільній розмовній формі, інтригуючи читачів незнайомими фактами, іменами і т.д. Він будується за принципом викладу початку події або проблеми або її зав'язки.

Корпус - основний текст твору від зачину до кінцівки. Він конкретизує вступ, відповідає на питання, що містяться у вступі, і аналізує факти. Загалом, корпус розкриває проблему в подробицях, в чому частина читачів не має потреби. Тому дуже важливо всю суть повідомлення висловити в заголовку і вступі.

Кінцівка- це кінець газетного тексту. Вона виконує дві функції:

1) підсумовує текст, узагальнюючи все сказане і виділяючи головну думку;

2) кінцівка може ставити відкрите питання, звернене до читачів, властям, націлене на те, щоб порушити їх реакцію.


РОЗДІЛ 2. Функціонування художньо-публіцистичних жанрів на сторінках міської газети

2.1. Жанри нарису на сторінках газети «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ»

Нарис — центральний жанр публіцистики, що передбачає оперативний відгук на подію, розкриття образу цікавої особи, створення портрету колективу, розповідь про побут, звичаї й людей регіону своєї й чужої країни. Цей жанр дав назву одній з рольових спеціалізацій у журналістиці: автори нарисів тут називаються "нарисовці". Внутрішньожанрова типологія нарису включає в себе портретний, проблемний, подорожній, науково-популярний та інші його зразки.

Найбільш розповсюджений жанр художньої публіцистики – нарис. Нарис вибудовується на строго документальній основі (конкретність фактів, дійсні герої, не придумані обставини їхніх взаємин), і водночас повинен бути поданий в художній узагальнюючій формі. Для цього жанру характерні образність характеристик, значний ступінь типізації. З усіх жанрів публіцистики нарис вирізняється особливою композиційною будовою, близькою до побудови драматичних творів, отже він більш драматургічний за будь-який інший жанр публіцистики. При всьому розмаїтті нарису як жанру, зумовленого вибором зображальних засобів, тематикою, характером об‘єкта, авторським задумом, способом трактування матеріалу, тощо, головний предмет нарису практично завжди – людина (винятком можна вважати науково-популярний нарис). У свою чергу найбільш поширений різновид нарису – портретний нарис, в якому автор відстежує обставини життя свого героя, виявляє мотивацію вчинків, намагаючись розкрити глибинні особистісні властивості (психологію, характер), а також соціальний сенс діяльності. Тут можуть використовуватися найрізноманітніші засоби – тривале спостереження, портретне інтерв‘ю

Головна особливість нарису — широке використання в ньому елементів художнього мислення: створення портретів героїв (причому не лише зовнішніх, але й психологічних), зображення їх у дії, за допомогою розгорнутої мовної характеристики, використання вимислу й домислу, зображення пейзажів, інтер'єрів та екстер'єрів, наведення красномовних деталей і подробиць. Автор створює сюжет, розбудовує публіцистични