Демографічна політика в різних країнах світу

Вступ.

1. Динаміка чисельності населення і демографічні тенденції в сучасному світі.

2. Демографічна політика в країнах різного типу відтворення.

2.1. Демографічна політика в країнах Європи.

2.2. Демографічна ситуація в арабському світі.

3. Розв'язання демографічної проблеми в країнах світу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Населення, його соціальне самопочуття та розвиток є визначальною ознакою суспільства, основою могутності держави. Тому демографічна сфера завжди є об'єктом пильної уваги політиків та громадськості.

Демографічна політика - система заходів, що їх проводить уряд держави для зміни демографічної ситуації в бажаний бік. Прикладами країн, де основне завдання - зменшення приросту населення, є Китай, Індія, Бангладеш, Індонезія, Шрі-Ланка. Типовий приклад демографічної політики, спрямованої на зростання природного приросту (за рахунок збільшення народжуваності), країни Західної Європи. Демографічна проблема залишається досить гострою з глобальних проблем людства.

Нині найгірша демографічна ситуація склалася в Африці. Країни Азії та Латинської Америки дещо стабілізували неконтрольований приріст населення, деякі з них наблизилися до показників першого типу відтворення (низька народжуваність, низька смертність).

Найзначніші зміни в чисельності населення світу припали на ХХ ст. На початку 60-х рр. різко зросло населення Азії, Африки, Латинської Америки. Причинами цього явища були: отримання незалежності країнами цих регіонів, зменшення смертності населення, збільшення середньої тривалості життя і традиційно висока народжуваність. Із 80-х рр. проблема демографічного вибуху втратила свою гостроту: уповільнилися темпи приросту населення з 2.3 до 1,5 щороку; за прогнозами демографів, до 2100 р. чисельність жителів Землі має стабілізуватися в межах 10-12 млрд. світу. Але те, що 95% світового приросту припадає на країни третього світу, спричиняє інші проблеми: загальносвітове зниження рівня життя, зростання безробіття тощо.


1. Динаміка чисельності населення і демографічні тенденції в сучасному світі

Населення планети перебуває у процесі постійного оновлення свого складу, тобто відбувається його відтворення. Відтворення населення, або природний рух, характеризується показниками народжуваності (Н), смертності (С) і природного приросту (ПП = Н — С). Відтворення в різний час і на різних територіях може бути розширеним (Н>С, ПП>0), простим (Н = С, ПП=0) або звуженим (Н<С, ПП<0).

Кількість населення всієї Землі постійно зростає внаслідок розширеного відтворення (див. табл. 1). Проте до другої половини XVII ст. в умовах т. зв. аграрної цивілізації зростання населення було дуже повільним, із початком розвитку капіталізму пришвидшилося, а в другій половині XX ст. набуло «вибухоподібного» характеру.

Пояснюється це тим, що людство переживає т. зв. «демографічний перехід», який характеризується такими послідовними фазами (рис. 1):

1) висока народжуваність, висока смертність, низький природний приріст;

2) збереження високої народжуваності з подальшою тенденцією до її зменшення, різке пониження смертності у зв’язку з успіхами медицини, високий і дуже високий природний приріст;

3) низька народжуваність, низька смертність, низький природний приріст. Початок другої фази знаменує собою «демографічний вибух».

Розвинені країни пройшли його ще у XVIII–XIX ст. разом з індустріалізацією. Натомість, країни, що розвиваються, вступили в цю фазу лише в 50–60-х рр. XX ст. Це спричинило глобальний демографічний вибух, тому що на ці країни припадало 9/10 загального приросту населення Землі. Середньорічний приріст населення планети у другій половині 1960-х рр. сягав 21‰ (тобто 21 особу на 1000 населення), а в більшості країн, що розвиваються, 30–45‰ і навіть більше.

У міру соціально-економічного розвитку в країнах Латинської Америки, Східної і Південно-Східної Азії природний приріст поступово зменшувався (зараз 16–17‰), а деякі з них (Китай, нові індустріальні країни) упритул підійшли до 3 фази демографічного переходу. (На цій фазі вже давно знаходилися економічно розвинені країни, а згодом увійшли тодішні соціалістичні країни Європи).

У жовтні 1999 р. населення Землі сягнуло 6 млрд осіб, щорічний приріст населення в останні роки скоротився до 13‰, однак в абсолютному вимірі — це майже 80 млн осіб.

Країни світу мають різну демографічну ситуацію, яка характеризується показниками народжуваності, смертності і природного приросту, статевої та вікової структури, середньої тривалості життя тощо. У найзагальніших рисах вона подібна серед країн, що складають два умовних типи відтворення населення. Для першого типу характерні порівняно невисокі показники народжуваності, смертності й природного приросту (менше 12‰), висока середня тривалість життя, зростання частки старших вікових груп і скорочення — молодших (т. зв. «старіння» населення), переважання здебільшого жінок у статевій структурі. Сюди належать всі країни Європи (у т. ч. постсоціалістичні, крім Албанії), США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Куба. До цього типу останнім часом ввійшли Китай, деякі нові індустріальні країни (Сінгапур, Уругвай, Аргентина). У ряді країн першого типу демографічна ситуація визначається як «демографічна криза»: відтворення населення тут просте (Італія, Данія, Іспанія), або ж звужене (Німеччина, Австрія, Люксембург, країни Центральної і Східної Європи). Особливо критична ситуація у країнах колишнього СРСР (Україна, Росія, Білорусь, країни Балтії), природний приріст в яких становить –4 ... –7‰ і продовжує зменшуватися.

Решта країн Африки, Азії, Латинської Америки й Океанії належать до другого умовного типу відтворення, який характеризується порівняно високими показниками народжуваності, стабільними (часто низькими) показниками смертності, високим природним приростом (найбільший — 38‰ — у Ємені). У віковій структурі переважає молоде населення, у статевій — здебільшого чоловіче. Країни другого типу перебувають у фазі «демографічного вибуху», хоча пік його уже минув.

Ще в 1948 р. перший Генеральний директор ЮНЕСКО Дж. Хакслі з тривогою зазначив, що світова людність уже досягла 2 млрд. і що позначка в 3 млрд. буде перейдена на самому початку XXI ст. Це передбачення виявилося надто оптимістичним: наприкінці XX ст. населення планети сягнуло 6 млрд. чол., тобто стало вдвічі більшим, ніж передбачалося. Протягом наступного століття щорічний приріст населення становитиме 98 млн. чол., що означатиме найвищі показники зростання чисельності населення Землі за всю її історію. Майже весь приріст даватимуть країни, що розвиваються, більшість з яких знаходиться на стадії «демографічного вибуху». І хоча його пік, як стверджують демографи, вже пройшов у багатьох країнах Азії та Латинської Америки, однак чисельність людства ще тривалий час зростатиме — до 10 млрд. у середині XXI ст. і 12 млрд. у середині XXII ст. За «оптимістичним» сценарієм надалі має відбутися стабілізація чисельності населення світу, за «песимістичним» — вона може досягти 21 млрд. наприкінці XXII ст.

Швидке зростання народонаселення після Другої світової війни викликало тривогу і суперечки з приводу того, чи спроможне світове господарство прогодувати стількох людей і чи витримає навколишнє середовище. На думку деяких експертів Земля може прогодувати потенційно 25–30 млрд. чоловік, однак ця можливість чисто теоретична і обчислена за глобальною схемою. Фактично ж негативні наслідки демографічного вибуху вже проявляються в багатьох регіонах планети, насамперед, її найбільш вразливої частини — країн, що розвиваються. Демографічна проблема в них загострює інші життєво небезпечні для суспільства проблеми — соціально-економічні, продовольчі, екологічні тощо. Наприклад, майже в усіх країнах «чорної Африки» темпи приросту чисельності населення в останні три десятиліття були вищі від темпів приросту ВНП, в результаті чого рівень життя населення значно понизився. Постійними супутниками суспільного життя в країнах, що розвиваються, є голод, злидні, безробіття, неграмотність, соціальні конфлікти та ін.

З метою розв’язання демографічної проблеми ООН прийняла «Всесвітній план дій у галузі народонаселення», за яким урядам країн пропонується проводити активну демографічну політику. Під нею розуміють систему адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, за допомогою яких держава впливає на природний рух населення (перш за все на народжуваність) в бажаному для себе напрямку. Однак ще не всі країни, що розвиваються, здійснюють демографічну політику щодо пониження народжуваності, в ряді з них результати проведення такої політики незначні (наприклад, в Індії). Вагомих успіхів домігся Китай (скорочення природного приросту з 26‰ у 1970 р. до 11‰ у 1995 р.).

Багато вчених вважає, що досягнути бажаного результату в зниженні народжуваності можна, здійснивши революцію в культурі і звичаях людей, що є надзвичайно важким завданням.

В економічно розвинених країнах і ряді постсоціаліс