Суть та особливості організації процесу нормування праці

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти нормування праці на підприємстві.

1. Сутність нормування і види норм праці.

1.2. Класифікація витрат робочого часу.

1.3. Методи вивчення витрат робочого часу.

Розділ 2. Принципи і значення нормування праці.

2.1. Особливості принципів і значення нормування праці.

2.2. Підвищення ефективності праці та його резерви.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми.Соціально-економічні перетворення, які характеризують сучасний стан і тенденції розвитку національної і міжнародної економіки, потребують приведення в дію всіх резервів ефективності використання трудового і виробничого потенціалу, що є неможливим без успішного вирішення проблем в сфері нормування праці.

Поява недержавного сектора економіки не визвала перегляду традиційно сформованого відношення до системи нормування праці як прерогативи планової економіки і командно-адміністративного управління, навіть на фоні надання самостійності підприємствам в вирішенні питань організації, нормування і оплати праці. Загальною тенденцією стало зниження рівня нормування праці, скорочення чисельності робітників, зайнятих нормуванням праці, ліквідація нормативно-дослідних підрозділів з праці. Існує необхідність розробки методичних рекомендацій щодо підвищення ефективності управління системою нормування праці для поліпшення її якості як в масштабах держави, так і підприємств різноманітних форм власності.

Питанням побудови системи нормування праці, управління системою нормування праці на різних рівнях управління економікою країни присвячені роботи російських науковців ГенкінаБ., ПетроченкоП., ГальцоваА., НоволожиловаС., ОбразцоваГ., ПунськогоЯ., ШапіроІ., СлезингераГ. та ін. В розробку окремих теоретичних і практичних аспектів управління системою нормування праці зробили свій внесок вітчизняні науковці Колот А., Таран Н., Гулевський Є., Белопольський М., ЧумаченкоМ., Амоша О., Прокопенко М., Дзюба С., Семенов Г., Меліхов А., ВітвицькийВ., Єськов О., ПотемкінЛ., БлажиєвськаГ., Криворучко О. та ін. Разом з тим, сучасний етап переходу України на ринкові відносини потребує подальшого дослідження проблеми управління системою нормування праці. Зміст даної проблеми полягає в теоретичному узагальненні накопиченого вітчизняною та зарубіжною економічною наукою досвіду організації роботи з нормування праці, методичному вирішенні завдань вдосконалення системи нормування праці, які у відповідності до вимог принципово нової економічної політики, що формується, створюють передумови для раціонального використання трудових ресурсів та на цій основі дозволяють зменшити витрати виробництва та підвищити його ефективність.

Метою роботиє розробка науково-практичних пропозицій та методичних підходів щодо удосконалення управління системою нормування праці на підприємствах.

Для досягнення зазначеної мети поставлено і вирішено наступні задачі:

проаналізовано конкретні історичні й економічні особливості, стан і динаміку розвитку системи нормування праці в Україні;

обґрунтовано структуру управління сучасною системою нормування праці на рівні держави й підприємства;

виявлено новий методичний підхід до управління системою нормування праці.

Об’єктом дослідженняє підприємства різноманітних форм власності.

Предмет дослідження– процес управління системою нормування праці.


Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти нормування праці на підприємстві

1. Сутність нормування і види норм праці

Під нормуванням праці розуміють процес встановлення науково обґрунтованих норм витрат праці на виконання якої-не-будь роботи.

Наукове обґрунтування норм допускає облік технічних і технологічних можливостей виробництва, облік особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів праці, його фізіологічно виправдану інтенсивність, нормальні умови праці.

Норми праці відображають підсумок технічних і організаційних рішень на виробництві, вони фіксують досягнутий рівень технічної, технологічної й організаційної досконалості на підприємстві й для цих умов встановлюють міру витрат праці. Норми праці є також необхідним елементом планування праці й виробництва: за допомогою норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві. Нарешті, норми праці — це складова частина організації оплати праці, тому що з їхньою допомогою встановлюється розцінка — величина заробітку за виконання одиниці роботи.

На практиці використовуються наступні види норм праці:

- норма часу — кількість робочого часу, необхідного на виробництво якого-небудь виробу або якої-небудь роботи;

- норма виробітку — кількість виробів, яку необхідно випустити за одиницю часу (за одну годину, робочу зміну тощо). Між нормою часу й нормою виробітку існує обернено пропорційна залежність;

- норма обслуговування — кількість об'єктів (машин, механізмів, робочих місць тощо), які працівник або група працівників повинні обслужити протягом одиниці робочого часу;

- норма часу обслуговування — це час, необхідний для обслуговування одного об'єкта. Між нормою обслуговування й нормою часу обслуговування також існує обернено пропорційна залежність;

- норма чисельності — кількість працівників певного профілю й кваліфікації, необхідна для виконання конкретних робіт за певний період[2, c. 56-57].

1.2. Класифікація витрат робочого часу

Для того, щоб визначитися, з яких показників складаються різні норми праці, необхідно вивчити класифікацію витрат ро-бочого часу. Відповідно до неї весь робочий час виконавця або групи працівників розподіляється на час роботи й час перерв.

Час роботи — період, протягом якого працівник здійснює підготовку й безпосереднє виконання отриманої роботи. Він складається із часу роботи на виконання виробничого завдання й часу роботи, не передбаченого виробничим завданням.

Час роботи на виконання виробничого завдання складається з наступних категорій витрат робочого часу виконавця: підготовчо-заключного часу, оперативного часу й часу обслуговування робочого місця.

Підготовчо-заключний час — це час, витрачений працівником на підготовку засобів виробництва до виконання заданої роботи й дії, пов'язаний з її закінченням. До нього належать час, витрачений на одержання спецодягу для роботу, інструментів, приладів і технологічної документації; ознайомлення з майбутньою роботою, технологічною документацією, кресленням; інструктаж щодо порядку виконання роботи; налагодження устаткування на відповідний режим роботи; здавання готової продукції й ін.

Величина підготовчо-заключного часу не залежить від обсягу роботи, виконуваної за даним завданням. Тому, коли тривалий час виконується та сама робота, підготовчо-заключний час, розрахований на одиницю продукції, буде незначним за величиною. У таких випадках при встановленні норм цей час не враховується.

Оперативний час — це час, витрачений на виконання заданої роботи (операції), повторюваний з кожною одиницею або певним обсягом продукції. Він підрозділяється на основний, протягом якого предмет праці проходить кількісні і якісні зміни (наприклад, зняття стружки з деталі на токарному верстаті), і допоміжний, котрий витрачається на дії виконавця, що забезпечують виконання основної роботи (наприклад, установка й зняття деталі)[7, c. 28-30].

Час обслуговування робочого місця — це час, який витра-чається працівником на догляд за робочим місцем і підтримку його в стані, що забезпечує продуктивну роботу протягом зміни. Час обслуговування робочого місця поділяється на час технічного й організаційного обслуговування.

Час технічного обслуговування — це час, який витрачається працівником на догляд за робочим місцем, устаткуванням, необхідним для виконання конкретного завдання.

Час організаційного обслуговування — це час, який витрачається працівником на підтримку робочого місця в робочому стані протягом зміни (час на прийом і здачу зміни, на збирання інструменту тощо).

Час роботи, не передбачений виробничим завданням, — це час, що витрачається на виконання випадкової й непродуктивної роботи (наприклад, на виправлення браку продукції).

Час перерв — це час, протягом якого працівник не бере участі в роботі. Він поділяється на час регламентованих і час нерегламентованих перерв.

Час регламентованих перерв у роботі містить у собі час перерв у роботі, зумовлених технологією й організацією виробничого процесу, а також час на відпочинок і особисті потреби.

Час нерегламентованих перерв у роботі — це час перерв у роботі, спричинених порушенням нормального плину виробничого процесу. Він містить у собі час перерв у роботі, викликаних недоліками в організації виробництва, і час перерв у роботі, спричинених порушеннями трудової дисципліни.

Усі витрати робочого часу виконавця можуть розподілятися на нормовані й ненормовані. Нормован