Міжнародні економічні відносини

1. Головні тенденції формування світового господарства, рівні і цикли його розвитку.

2. Головні організаційно-економічні форми втілення міжнародного поділу праці.

3. Міждержавні галузеві організації.

4. Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції.

5. Банк міжнародних розрахунків (БМР), група десяти (“Паризький клуб”). Лондонський клуб.

6. Регулювання міжнародних торговельних відносин, світова організація торгівлі (СОТ).

Список використаної літератури.


1. Головні тенденції формування світового господарства, рівні і цикли його розвитку

Сучасний світовий суспільний розвиток характеризується посиленням зв'язків і взаємодією між країнами. Ні одна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо не втягнута в орбіту світогосподарських зв'язків. Міжнародне співтовариство об'єднує держави, які мають свою національну і економічну самобутність. Отже, світове господарство - це сукупність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Характерною рисою сучасного світового господарства є швидке зростання зовнішньоекономічних зв'язків між країнами, поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація господарського життя, та міжнародна конкуренція.

Світове господарство як сукупність національних економік та їхніх господарських відносин (тобто міжнародних економічних відносин) склалося на початок ХХ ст. Історія його становлення невіддільна від історії промислової революції. Якщо до машинної стадії міжнародний поділ праці базувався на своїй природній основі (відмінності у природнокліматичних умовах країн, географічне положення, ресурси й енергія), то, починаючи з машинної стадії, центр ваги світогосподарських зв'язків став переміщатися із сфери обігу до сфери виробництва, і на перший план виходять процеси міжнародної спеціалізації та кооперування, структурний і технологічний фактори. В результаті нині важко знайти велику галузь національного господарства, яка б не залежала від міжнародних форм поділу праці.

Отже, світове господарство як економічна категорія виражає сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. У наш час під впливом ряду об'єктивних факторів світове господарство стає дедалі ціліснішим.

Найважливішими факторами, що сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, можна назвати: прискорений процес інтеграції, тобто зближення економічних структур країн. Інтеграція повинна здійснюватися на основі принципів поваги державного суверенітету, незалежності і забезпечення національних інтересів, невтручання у внутрішні справи країн, повної рівноправності та взаємної вигоди. Вона охоплює багато форм у сфері виробництва (прямі зв'язки між підприємствами, поглиблення процесів спеціалізації і кооперування, створення міжнародних господарських організацій, спільних підприємств тощо), широкий спектр напрямів спільних наукових досліджень і розробок нової техніки й технології в сільськогосподарській, транспортній, зовнішньоторговельній та природоохоронній сферах.

Сучасному етапу розвитку світового господарства характерні такі особливості:

- зміна структури світового господарства;

- посилення інтеграційних процесів;

- ринкова уніфікація економічного розвитку країни;

- зростаючий динамізм зміни продуктивних сил та виробничих відносин;

- посилення диференціації країн, що розвиваються та зміна їх економічної політики.

Слід також зауважити, що у світовому господарстві відбулися серйозні структурні зрушення. Зокрема:

- збільшення обсягів виробництва у матеріальній сфері (особливо в промисловості) та питомої ваги цієї сфери в усьому виробництві;

- зменшення питомої ваги сільського господарства у світовому виробництві;

- високі темпи зростання сфери послуг та чисельності зайнятих у сфері обслуговування (особливо у високорозвинутих країнах);

- стрімкий технічний прогрес транспортної системи світу (особливо морського і повітряного транспорту) та інформаційно-комукаційної системи;

- відносне зниження частки звичайної комерційної торгівлі порівняно з товарооборотом, що обслуговує усталені виробничі зв'язки;

- зростаюча тенденція до зниження аграрно-сировинної спрямованості виробництва та експорту країн, що розвиваються;

- скорочення частки сировинних товарів (крім палива) та збільшення товарообігу машин і устаткування на світовому ринку.

2. Головні організаційно-економічні форми втілення міжнародного поділу праці

Поняття МПП відображає явища та процеси поділу праці між суб'єктами з різних країн на всіх рівнях. МПП є формою суспільного поділу праці, тому необхідно з'ясувати суть цього процесу.

Суспільний поділ праці — це процес відособлення різних видів трудової діяльності, які взаємодіють між собою і взаємодоповнюють один одного, складаючи цілісний системний механізм суспільного відтворення.

Суспільний поділ праці має дві взаємодоповнюючі форми: спеціалізацію і кооперацію діяльності. Якщо спеціалізація — це безпосереднє розчленування виконання виробничого процесу на окремі операції між різними економічними суб'єктами, які зосереджують зусилля на виконанні тільки своїх обов'язків, то кооперування об'єднує ці оперативні дії в один загальний процес.

За родом діяльності розглядають три типи суспільного поділу праці: загальний, частковий та одиничний.

Загальний поділ праці здійснюється між великими сферами діяльності людини - промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво, сфера послуг, охорона здоров'я, освіта, культура, наука тощо.

Частковий поділ праці відбувається всередині великих сфер на міжгалузевому та підгалузевому рівнях - машинобудування, переробні галузі, рослинництво, тваринництво, громадський транспорт, образотворче мистецтво, естрада і т.ін.

Одиничний поділ праці притаманний процесам, що відбуваються всередині фірм, залежно від технологічного процесу та організації управління, від функціональних завдань окремих служб.

За просторовим критерієм виділяють: міжрегіональний поділ всередині країни; поділ між країнами; поділ праці між групами країн. Останніх два складають поняття міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці (МПП) є вищим ступенем розвитку суспільного поділу праці, який виходить за межі національних економік країн світу, а тому наведені форми суспільного поділу праці притаманні і йому.

Більш конкретизоване визначення вказує, що МПП є поділом (диференціацією) праці між країнами та між їхніми суб'єктами в певних якісних і кількісних співвідношеннях, опосередкованим обміном між ними товарами, послугами та іншими результатами суспільно корисної діяльності.

У літературі зустрічаються визначення міжнародного поділу праці через поняття міжнародної спеціалізації країн, національних господарств чи інших суб'єктів. Напевно, це хибний підхід, оскільки МПП є первинним процесом відносно міжнародної спеціалізації та міжнародної кооперації, які представляються тільки його формами. Іншими словами, міжнародний поділ праці є родовим поняттям, а спеціалізація - видовим, і визначається вона (за законами формальної логіки) через МПП.

Відштовхуючись від розуміння суспільного поділу праці, пропонуємо таке узагальнене визначення: міжнародний поділ праці - це процес відособлення на міжнародному рівні різних видів трудової діяльності, які взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Основні умови МПП розділяються на три групи й наведемо їхній перелік.

До першої групи відносять умови, які мають природно-географічне походження:

♦ наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів;

♦ нерівномірність кліматичних умов;

♦ географічне розташування;

♦ різниця у величині території;

♦ наявність моря чи виходу до моря;

♦ наявність великих річок чи озер;

♦ різниця в чисельності населення.

До другої групи можна було б віднести решту факторів, але умови, пов'язані, з науково-технічним прогресом (НТП), надто мобільні й виділяються в окрему групу. Отож до другої групи належать соціально-економічні умови:

♦ особливості історичного розвитку тієї чи іншої країни;

♦ переважаючі відносини власності;

♦ соціальна природа і механізм організації національних господарств;

♦ спільність і різниця в національних традиціях, інших культурних цінностях;

♦ виробничі та зовнішньоекономічні традиції;

♦ соціально-економічний розвиток сусідніх народів (країн);

♦ політичні інтереси;

♦ ідеологія.

Фактори, що цілком пов'язані з НТП:

- розвиток науки;

- рівень розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

- технологічна диверсифікація;

- рівень морального зношення основних засобів виробництва;

- оптимальність розмірів підприємств.

Наведені умови розвитку міжнародного поді