Аудит фінансових інвестицій

Вступ.

1. Інвестиційна діяльність та завдання її контролю.

2. Оцінка ефективності інвестицій.

3. Об'єкти, джерела інформації та методичні прийоми аудиту інвестиційної діяльності.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Інвестиції (від лат. — одягаю) — довгострокові вкладення майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність суб'єкта господарювання залежить від розміру інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель — сукупність цінних паперів, придбаних інвесторами. Як правило, це акції підприємств і компаній, облігації, боргові зобов'язання, переважно довгострокового характеру, центральних та місцевих органів влади, майнові і ощадні сертифікати фізичних осіб тощо. З метою одержання підвищених доходів, скорочення втрат через зниження курсу цінних паперів у сучасних умовах інвестори використовують складну методику управління і аудиту інвестиційного портфеля. Найбільш поширена так звана ступінчаста структура строків погашення цінних паперів, коли кошти від реалізації погашених цінних паперів реінвестуються (спрямовуються) на придбання нових цінних паперів з максимальним строком.

Розрізняють фінансові та реальні інвестиції.

Фінансові інвестиції — вкладення в акції, облігації та інші цінні папери, що випускаються приватними компаніями або державою, а також об'єкти тезаврації (страхування грошових капіталів і заощаджень від інфляційного знецінення), банківські депозити. Фінансові інвестиції лише частково направляються на збільшення реального капіталу, більша їх частина не є вкладенням капіталу в інвестиційну діяльність.

Реальні інвестиції (капітальні вкладення) — вкладення в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів.


1. Інвестиційна діяльність та завдання її контролю

В сучасних умовах із збільшенням речовинних елементів основного капіталу швидко зростають вкладення у розвиток духовних продуктивних сил, в інтелектуальний потенціал, який стає найбільш активним елементом виробництва. Тому витрати на науку, освіту, підготовку та перепідготовку кадрів тощо по суті є продуктивними. У країнах з розвинутою ринковою економікою ці витрати випереджають за темпами зростання вкладень в основний капітал у речовій формі.

Реальні інвестиції характеризуються галузевою та технологічною структурами, пропорції яких здебільшого визначають ефективність нагромадження. Зрушення у галузевій структурі економічно розвинутих країн проявилися у випереджаючому зростанні інвестицій неречових елементів порівняно з речовими засобами в обробній промисловості, машинобудуванні, будівництві, транспорті та зв'язку.

Технологічна структура інвестицій визначається співвідношенням витрат на активні елементи основного капіталу (машини, устаткування) та на його пасивні елементи (будівлі, споруди). Ефективність реальних інвестицій підвищується при зростанні частки їх активних елементів. Переважну більшість реальних інвестицій у країнах з розвинутою ринковою економікою становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційному процесі вкладенням капіталу в державний сектор — як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії, здійснюючи політику економічного регулювання. Основна частина державних інвестицій направляється насамперед у галузі інфраструктури, розвиток яких необхідний для нормального суспільного відтворення (наука, освіта, охорона здоров'я, навколишнє середовище, енергетика, транспорт і зв'язок).

Для характеристики реальних інвестицій аудитори використовують такі поняття: обсяг — вартісний показник капіталу, що вкладається; норма інвестиції — співвідношення обсягу інвестицій до валового національного продукту.

До майнових і інтелектуальних цінностей належать:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

• майнові права, які гарантуються авторським правом, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• права користування землею, водою, природними ресурсами, будівлями, спорудами, а також інші майнові права та цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

В умовах ринкових відносин особливе значення в інвестиції має ноу-хау для розвитку технічного прогресу.

Ноу-хау — технічні знання і практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового та іншого характеру, які становлять комерційну цінність, застосовуються у виробництві та професійній практиці і не забезпечені патентним захистом. Ноу-хау може включати у себе комерційні таємниці, незапатентовані технологічні процеси, інформацію виробничого і торговельного характеру, невідому широкій громадськості. Ця інформація може бути незалежною щодо патенту або ж необхідною для його використання. Елементами ноу-хау можуть бути методичні рекомендації, пропозиції щодо використання, формули і рецептура, документація з виробництва, характеристики технологічного процесу тощо. Сюди також можна віднести знання і досвід у галузі маркетингу, в сфері упаковки і оформлення продукції, які потребують капіталовкладень, навички у проведенні лабораторних та інших досліджень. Однією з основних вимог ноу-хау є конфіденційність, таємність цього виду інформації. З плином часу ноу-хау втрачає комерційну цінність і стає доступною широкому колу осіб.

Комерціалізація ноу-хау широко використовується у міжнародній практиці, зокрема, при складанні ліцензованих угод, договорів про всі можливі види технічного співробітництва, обміну та передавання технології, інвестиційного співробітництва, наданні інженерно-консультативних і аудиторських послуг. Включення у договори і угоди пунктів про передачу ноу-хау веде до збільшення доходів продавця, з одного боку, і до прискорення освоєння предметів угод покупців — з іншого, бо сприяє швидкому і повному передаванню нагромадженого технологічного досвіду, виробничих таємниць, участі спеціалістів продавця у пусконалагоджувальних роботах, навчанню технічного персоналу покупця. Особливо часто здійснюється комерційна передача ноу-хау при ліцензійних угодах і в контрактах на будівництво і експлуатацію промислових, сільськогосподарських та інфраструктурних об'єктів.

Інвестиції у відтворення основних фондів можуть здійснюватися у формі капітальних вкладень.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій, це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Здійснюється діяльність відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», яким визначаються загальні правові, економічні і соціальні умови інвестиційної діяльності на території України (інвестиційні банки, інвестиційні і страхові компанії та ін.). Законодавство і нормативно-правові акти про інвестиційну діяльність спрямовані на забезпечення рівного захисту прав, інтересів та майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності; на ефективне функціонування народного господарства України в умовах ринкової економіки.

Інвестиційна діяльність складається з таких елементів:

• інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, товариствами, а також суспільними і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

• державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів та позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних коштів та позичкових коштів;

• іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

• спільного інвестування, здійснюваного громадянами України та іноземними громадянами, юридичними особами і державами. Інноваційна діяльність — це одна з форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

• випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

• реалізацію довгострокових науково-технічних програм великими строками окупності;

• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

• розробку і впровадження нової технології ресурсозбереження, призначеної для поліпшення соціального і технологічного становища.

Республіканські, міждержавні та регіональні інвестиційні п