Релігія стародавнього світу

Вступ.

1. Релігія стародавнього сходу.

2. Класичний період розвитку релігії у Греції. Олімпійські боги, культура і храми.

3. Давньоримська релігія. Релігія і влада в Римській імперії.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Релігійні уявлення Стародавнього Єгипту склалися ще в ноліах, де в культах номових богів переважали тотемізм і магія. Пережитки тотемізму залишилися і у загальноєгипетській релігії, яка склалася внаслідок державного об'єднання номів. До числа найбільш авторитетних тварин, що обожнювалися, відносилися бик Апіс, корова Ісіда, баран Хнум, крокодил Себек, кішка Баст, шакал Анубіс, соколи Гор, Ібіс, Тот. Пізніше єгипетські божества стали набувати антропоморфних рис, але зооморфізм не був повністю відкинутий і, наприклад, богиня Баст зображувалася у вигляді жінки з головою кішки, а бог Тот — у вигляді чоловіка з головою Ібіса.

Релігійними центрами цивілізацій Дворіччя були храмові організації з численним обслуговуючим персоналом — жрецями і жрицями. Жрецтво тримало в руках вавилонсько-ассирійську науку, техніку, культуру, літературу і мистецтво, які справили значний вплив на подальший розвиток людства. Саме з вавилонсько-ассирійських релігійних уявлень багато чого запозичили наступні релігії.

Залишки культури Мо-хенджо-Даро у басейні ріки Інд засвідчують, що у цю епоху були культи первісного тотемізму. Люди поклонялися зооморфним істотам, існував культ дерев. Після вторгнення у середині II тис. до н. е. на старо-давньоіндійські землі арійських племен розпочинається інтенсивний розвиток нових суспільних відносин. В цей час утворюються касти. Релігійні уявлення стародавніх індійців дістали назву ведичних — від книг Вед (санскр. — "знання"). Стародавні ведичні вірування, брахманізм та індуїзм, що виникли пізніше, вважають Веди "священними" книгами.


1. Релігія стародавнього сходу

Релігія давніх єгиптян була політеїстичною, що було закономірним наслідком злиття вірувань населення різ-них номів. В одному з тогочасних документів згадується до тисячі богів і богинь. Водночас у ній зберігалися і первісні релігійні форми — фетишизм, тотемізм, культ предків, магія, землеробський культ.

Кожне поселення мало своє божество (предмет захоплення і шанування) у формі матеріального фетиша. Це були схрещені стріли і лук — символ богині війни і полювання, води і моря Нейт (м. Саїс); дерев'яний предмет у формі засува — символ бога Міна, який вважався таємничим господарем джерела мудрості. Особливо в пошані була р. Ніл, як і вода загалом. Обожнення її становило основу культового ритуалу обливань та очищень, які мусили виконувати всі жерці й навіть фараон.

Із тотемних вірувань поширеним був культ тварин, яких єгиптяни дуже шанували. Навіть своїх богів вони зображали у вигляді тварин, а царя — найчастіше у вигляді лева з головою людини (сфінкса). Зображували богів й у вигляді людини з головою тварини. Іменами священних тварин називали сузір'я. Особливим був ритуал поховання священних тварин: у живіт мумій крокодилів зашивали папіруси із священними текстами; на честь биків будували храми, їх мумії клали у саркофаги, а в храмах ставили золоті статуї (біблійне «поклоніння золотому тельцю» походить від цього звичаю).

Давньоєгипетське мислення було тісно пов'язане з магією, її трьома головними принципами: подібності, заміни цілого його частиною і вірою в чудодійну силу слова (магія слова). Магічні тексти вони використовували з метою вирішення земних проблем, для забезпечення померлому вічного життя в потойбічному світі, для встановлення контактів живих із померлими, богами й духами (надприродними істотами). Як і всі землеробські народи, єгиптяни обожнювали сили природи, від яких, за уявленнями, залежав урожай.

Давньоєгипетський пантеон утворювали бог сонця Ра, бог вітру Шу, який розділяв небо і землю, богиня вологи Тефнут, бог землі Геб, богиня неба Нут, а також Осіріс, який із часом став володарем неба й якого ототожнювали з Ра, його дружина Ісіда та ін. Одного із найшанованіших богів, сина Ісіди — Гора уявляли в образі сокола або людини з головою сокола, крилатого сонця. Певний час його шанували як бога полювання.

До давньоєгипетського пантеону належали й місцеві герої, які, стверджувалось, були наділені незнищенною чудотворною силою, а також фараони, яких, обожнюючи, вважали живим втіленням Гора, боголюдьми. їм відводилася центральна роль у релігійній системі Давнього Єгипту. Ім'я фараона було священним, ніхто не мав права вимовляти його, щоб не зашкодити його власнику. Всі повеління фараона сприймалися як веління божі. Вважалося, що захищаючи своїх підданих, фараони здатні впливати на богів, а головний їх обов'язок — приносити жертви богам.

Визнання за деякими богами космічної та універсальної сили, висунення їх на чільні місця в пантеоні зумовили виникнення монотеїзму. Так постала концепція єдиного бога в трьох особах. Водночас одне божество могло виконувати різні функції та існувати в різних іпостасях. Вважалось, що боги створили людей, аби ті служили їм. Саме це стало поштовхом для формування відповідної культової системи: будівництва храмів, вівтарів, статуй, утримання великої кількості призначених для жертвопринесення тварин. Єгиптяни вважали, що жертвопринесення є основною формою спілкування людей з богами.

Походження богів (чи існували вони взагалі та як виник світ) по-різному тлумачилося в давньоєгипетській теології та народній свідомості. За одним із тлумачень, життя на Землі походить від бога землі Геба і богині неба Нут, які, породивши бога сонця Ра, вранці випускали його в світ для забезпечення життя всіх істот.

За давньоєгипетською міфологією, спочатку існував водний хаос у вигляді нерухомого океану Нун, у якому виник бог-сонце, що зійшов потім на створену ним вершину. Ра шляхом самозапліднення породив першу пару божеств: бога повітря, що розділяв небо і землю, Шу і богиню вологи Тефнут — батьків Геба і Нут. Дітьми Геба і Нут були бог творчих сил природи і потойбічного світу Осіріс, його дружина — богиня родючості, води і вітру, мореплавства, символ жіночності, сімейної вірності Ісіда, бог чужих країн, пустелі, що уособлював зло, вбивця Осіріса — Сет і володарка дому Нефтида. Згодом Ра закінчив створення світу, а з його сліз виникли люди.

Однак релігійне життя не завжди було спокійним: час від часу відбувалися релігійні перевороти. Один із них пов'язаний з діяльністю фараона-реформатора Аменхотепа IV (XIV ст. до н.е.), який прийняв ім'я Ехнатона. Він зрікся віри своїх предків, установив культ сонячного диска — Атона. За його наказом у давніх єгипетських написах намагалися знищити не тільки імена богів, а й саме поняття «бог», замінивши його словом «володар», а знак бога — знаком, який позначає фараона. Навіть сонце на завершальному етапі реформи сприймали не як бога, а як царя. Відтоді у світі мали правити лише два царі: Сонце-Атон та його син Ехнатон.

У «сонцепоклонінні» Ехнатона простежується властивий давньоєгипетській релігії струмінь солярного монотеїзму. Ехнатон мовби довів до логічного завершення концепцію про царя — «сина Сонця», яка бере свій початок від уявлення про Сонце як царя. Проте ігнорування Ехнатоном осірістичних уявлень, основою чого була віра у потойбічне життя, знищення у написах слова «бог», знаків, що символізували його, надають цьому вченню відтінку навмисної боротьби проти богів.

Реформи Ехнатона мали помітний вплив на єгипетську культуру. Саме тоді виник своєрідний імпресіонізм у мистецтві, про що свідчать численні храмові розписи: пейзажні композиції, вишукані барельєфи; вперше у давньоєгипетському мистецтві з'являються зображені в побуті світські постаті царя й цариці. Тоді з'явилося багато творів світської літератури, у тому числі й любовної лірики («Пісні насолоди серця»).

Під впливом релігійної реформи Ехнатона відбулося посилення етичного елементу в давньоєгипетській релігії. На той час припадає поява 125-ої глави «Книги мертвих» з її ідеєю морального загробного суду, який відбувався у Чертозі двох істин. Він засідає у повному складі на чолі з «великим богом» — Ра. Тут присутній цар загробного світу бог Осіріс та ще 42 божества — демони. Кожне з них «відає» певним гріхом. Вступивши до Чертога двох істин, померлий вітає «великого бога», а потім виголошує свою так звану «негативну сповідь», яка є зводом моральних заповітів давнього єгиптянина: «Я не робив неправди проти Релігія народів Давнього Дворіччя (месопотамська релігія) людей, я не був жорстоким до тварин, я не робив гріхів у Місті Істини; ...я не був байдужим, коли бачив зло, я не відбирав нічого у жебрака, я не порушував божественної запоруки; я не шкодив служителю в очах його хазяїна; я не отруював; я не змушував нікого ридати; я не вбивав; я не наказував убивати...» За порушення цього морального кодексу карали загробним судом.

Після цього підсудний запевняв кожного з 42 божеств-демонів, що не робив гріха, яким воно «відає». Суд міг виправдати чи приректи на знищення душі підсудного у пащі чудовиська. Ідея загробного суду, заснованого на мора