Спрацювання, амортизація та відтворення основних фондів. Оцінка рівня економічної безпеки підприємств

Вступ.

1. Поняття спрацювання, амортизації та відтворення основних фондів.

2. Методи нарахування амортизації основних засобів.

3. Оцінка рівня економічної безпеки підприємств.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Діяльність підприємства в умовах ринкової економіки будь-якої форми власності, організаційно-правового статусу і галузевої спрямованості безпосередньо залежить від фінансового капіталу та його структури. Досягнення стратегічних цілей підприємства також значно залежить від ефективності управління капіталом підприємства та його структурою, тобто визначення загальної потреби в них, формування оптимальної структури, умов їх залучення.

Сучасне економічне становище потребує від власників та фінансових менеджерів підприємств ефективного управління, уважного контролю та своєчасного коригування структури капіталу підприємства, бо оптимальна структура капіталу дозволяє отримувати максимальний прибуток, рентабельність, фінансову стійкість та високі показники ліквідності та платоспроможності. Існують певні методичні підходи, метою яких є забезпечення такого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансового капіталу підприємства, яке б дозволило досягти найвищих показників господарської діяльності підприємства. Для контролю за поточним станом структури капіталу, необхідно регулярно визначати показники оцінки ефективності управління капіталом підприємства.

1. Поняття спрацювання, амортизації та відтворення основних фондів

Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв'язаних форм — ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів. Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.
Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами:

1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

2) за даними обстежень технічного стану. Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості[2, с. 91].

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 названого Закону під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Амортизації підлягають витрати на:

• придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

• самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, зайнятим на виготовленні таких основних фондів;

• проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

• поліпшення якості земель, не пов'язаних з будівництвом.

У пункті 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведений порядок визначення та нарахування амортизаційних відрахувань.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Амортизаційні відрахування розраховуються за квартал і рівними частинами відносяться на зменшення скоригованих валових доходів платника податку щомісяця. Це означає, що вартість груп основних фондів протягом кварталу не змінюється.

Балансова вартість групи основних фондів на початок кварталу розраховується за формулою:

Б (а) = Б (а-1)+П (а-1) – В (а – 1) – А (а – 1)

де: Б( а) - балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б(а-1 ) - балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а-1) - сума витрат на придбання, а також на капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а-1) - вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному[2, c.35-37].

Амортизація окремого об'єкта основних фондів групи провадиться до досягнення його балансовою вартістю ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а його вартість прирівнюється до нуля.

Амортизація основних фондів груп 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Для амортизації нематеріальних активів в системі податкового обліку застосовується лінійний метод, за яким кожний вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визначається платником податку на прибуток самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації. Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.

Порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів врегульований пунктом 8,4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, якщо платник податку на прибуток зареєстрований платником податку на додану вартість.

При самостійному виготовленні основних фондів платником податку на прибуток для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх ви-робничих витрат, пов'язаних з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, якщо платник податку на прибуток зареєстрований платником податку на додану вартість.

У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 у зв'язку з його продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта.

У разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2 і 3 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій)[6, c.153-155].

У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 у зв'язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією та консервацією, за рішенням платника податку або Кабінету Міністрів України, балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються. Зворотне введення основних фондів після їх капітального ремонту, реконструкції або модернізації здійснюється у загальному порядку.

У разі виведення з експлуатації об'єктів основних фондів груп 2 і 3 у зв'язку з їх ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією та консервацією за рішенням платника податку або Кабінету Міністрів України балансова вартість груп не змінюється.

Зворотне введення основних фондів після їх капітального ремонту, реконструкції та модернізації збільшує баланс групи тільки на суму витрат, пов'язаних з цими роботами.

У разі вимушеної заміни основних фондів, якщо з не залежних від платника податку на прибуток причин вони (чи їх частина) зруйновані, вкрадені чи підлягають знесенню або платник податку на прибуток змушений відмовитись від їх використання через загрозу чи неминучу заміну, зруйнування або знесення (за підтвердження такої загрози або неминучості у порядку, встановленому законодавством), такий платник податку в звітному періоді, на який припадає така заміна:

а) збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, який підлягає вимушеній заміні, а вартість та кого об'єкта прирівнює до нуля;

б) не змінює балансову вартість груп 2 і 3.

Норми амортизації основних фондів встановлені у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок кварталу в такому розмірі (у розрахунку на календарний квартал):

• група 1-1,25 відсотка;

• група 2 - 6,25 відсотка;

• група 3 - 3,75 відсотка.

При цьому платник податку на прибуток може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після 1 липня 1997 р. за такими нормами (у розрахунку на календарний рік):

• 1-й рік експлуатації — 15 відсотків;

• 2-й рік експлуатації – 30 відсотків;

• 3-й рік експлуатації – 20 відсотків;

• 4-й рік експлуатації – 15 відсотків;

• 5-й рік експлуатації – 10 відсотків;

• 6-й рік експлуатації – 5 відсотків;

• 7-й рік експлуатації – 5 відсотків.

Таке рішення не може бути прийняте платниками податку на прибуток, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на яку встановлюються (регулюються) державою або платниками податку на прибуток, що займають монопольне становище на ринку відповідно до закону.

Аудитор повинен враховувати, що не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на:

• придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

• вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

• придбання основних фондів або нематеріальних активів для їх подальшого продажу чи використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу;

• утримання основних фондів на консервації.

Крім того, не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування:

• витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних та архівних фондів;

• витрати бюджетів на 6удівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

• витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів;

• витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.

Під терміном «невиробничі фонди» слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До них відносяться:

• капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів, включаючи орендовані;

• капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2 і 3 основних фондів, які є невід'ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками цього податку[3, c.84-88].

Аудитор повинен зважати на те, що безкоштовно отримані основні фонди не підлягають амортизації, але витрати у зв'язку з їх поліпшенням підлягають амортизації незалежно від того, коли відбулася така безкоштовна передача. Також треба враховувати, що основні фонди, внесені до статутного фонду, вважаються не безкоштовно отриманими, а придбаними в обмін на корпоративні права, тому на такі основні фонди амортизація повинна нараховуватись.

У Декларації про прибуток підприємства сума нарахованих амортизаційних відрахувань відображається у рядку 34 на підставі інформації додатка «М».

Нарахування амортизації основних фондів та нематеріальних активів у податковому обліку відрізняється від нарахувань у бухгалтерському обліку. Тому з бухгалтерського обліку аудитор може отримати інформацію лише про зміни у складі основних фондів, а для нарахування амортизації у податковому обліку платники зобов'язані вести окремий облік основних фондів груп та їх об'єктів.

І ще одне. Для визначення амортизаційних відрахувань, які за своїм змістом підлягають зменшенню для оподаткування, передбачений рядок 35 Декларації про прибуток підприємства, який заповнюється на підставі додатка «Н».

У цьому додатку відображаються амортизаційні відрахування, які за своїм змістом підлягають зменшенню з метою оподаткування, щодо основних фондів та нематеріальних активів, що використовуються у зв'язку зі: створенням та продажем інноваційного продукту, діяльністю резидента - платника податку за межами України, продажем на території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, продажем товарів, робіт, послуг (крім грального бізнесу) підприємствами, заснованими всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35—40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення — залежатиме не лише від нормативного строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності, можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною. Під розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.


2. Методи нарахування амортизації основних засобів

Ревізор повинен пам'ятати, що згідно з П(С)БО 7 є п'ять методів нарахування амортизації основних засобів:

1. Прямолінійний метод

Річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів. Річна сума амортизації визначається за формулою:

АВ = (Пв-Лв) Т

Норма амортизації:

На = 100% Т

2. Метод зменшення залишкової вартості

Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Залишкова вартість - це різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу у попередніх періодах.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Річна сума амортизації визначається за формулою:

АВ = Зв-На.

Залишкова вартість об'єкта:

Зв = Пв-?З

Норму амортизації обчислюють так:

3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації обчислюється виходячи із строку корисного використання об'єкта і подвоюється:

АВ = Зв-На

На=(100%/Т)-2

Сума амортизації останнього року корисного використання об'єкта повинна бути такою, щоб його залишкова вартість на кінець останнього року експлуатації дорівнювала його ліквідаційній вартості.

4. Кумулятивний метод

Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання:

АВ= (Пв-Лв)-К;

К=Тк/?Т

5. Виробничий метод

Місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

АВм=Ом-Ва;

Ва=(Пв-Лв)/О -100%

де АВ — річна сума амортизаційних відрахувань;

Пв — початкова вартість;

Лв — ліквідаційна вартість;

Т — термін корисного використання об'єкта;

На — норма амортизаційних відрахувань.

Зв — залишкова вартість;

На — норма амортизації;

Т — термін корисного використання об'єкта основних засобів;

К — кумулятивний коефіцієнт;

Тк — кількість років, що залишилися до кінця корисного використання об'єкта;

АВ — місячна сума амортизаційних відрахувань;

Ом — місячний обсяг продукції (робіт, послуг);

Ва — виробнича ставка амортизації

О — загальний обсяг продукції (робіт, послуг);

Крім вищенаведених методів, підприємство може застосовувати норми та методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством[1, c.42-47].

Амортизація інших необоротних активів нараховується аналогічно до амортизації основних засобів. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися такими двома методами:

- в першому місяці використання об'єкта 50 % його вартості амортизується, а решта 50% вартості амортизується у місяці вилучення з активів;

- в першому місяці використання об'єкта амортизується 100 % його вартості.

Нарахування амортизації проводиться протягом всього періоду експлуатації основного засобу. При вибутті основного засобу сума нарахованого зносу списується на зменшення первісної вартості основного засобу.

Об'єктом амортизації є всі основні засоби (крім землі).

Нарахування амортизації починається при визнанні об'єкта основних засобів активом (при зарахуванні на баланс) з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним до використання. Нарахування амортизації призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття основних засобів. Нарахування амортизації проводиться щомісячно.

Перевіряючи правильність і своєчасність нарахування амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» для цілей оподаткування, ревізор має знати, що амортизації підлягають:

1) витрати, пов'язані із придбанням основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання (включаючи витрати на придбання племінної худоби).

2) сума основних фондів, самостійно виготовлених для власних виробничих потреб, яка включає витрати на виплату зарплати працівникам, які були зайняті виготовленням таких основних фондів;

3) сума витрат на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння, які перевищують п'ять відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року;

4) суми, витрачені на придбання, ремонт, модернізацію легкового транспорту лише юридичними особами, основною діяльністю яких є надання платних послуг з перевезення сторонніх громадян (таксомоторні парки) та послуг з наданням легкового транспорту в оренду (прокат) громадянам, організаціям.

Не підлягають амортизації і повинні відноситись до складу валових витрат звітного періоду витрати на придбання і відгодівлю продуктивної худоби, вирощування багаторічних насаджень, придбання основних фондів, нематеріальних фондів з метою подальшої реалізації іншим платникам або їх використання у виробництві інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам, утримання основних засобів, що знаходяться на консервації.

Не підлягають амортизації і проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати бюджетів:

1) на будівництво та утримання споруд благоустрою, житлових будинків, бібліотечних і архівних фондів;

2) витрати бюджетів на будівництво й утримання автомобільних доріг загального користування, утримання бібліотечних фондів;

3) витрати на придбання, ремонт та модернізацію легкових автомобілів, що використовуються для інших цілей.

Важливим етапом ревізії є перевірка дотримання встановлених норм амортизаційних відрахувань по групах основних фондів:

• групи 1-5%,

• групи 2 - 25%,

• групи 3-15% річних.

Оскільки платник податку може самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації тільки до групи 3, то ревізор повинен перевірити правильність її застосування: 1 рік - 15%; 2 - 30%; 3-20% , 4-15%, 5 – 10 %, 6 – 5 %, 7 – 5 %.

Нарахування прискореної амортизації підприємством не проводиться, якщо воно випускає продукцію (роботи, послуги), ціни на яку встановлюються державою[5, c.92-95].

Нарахування амортизації по об'єктах основних засобів групи 1 проводиться до досягнення балансової вартості такого об'єкта 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатом відповідного податкового періоду, а вартість об'єкта прирівнюється до 0.

По групах 2 і 3 нарахування амортизації проводиться до досягнення балансовою вартістю основних засобів цих груп нульового значення.

Якщо підприємство застосовує щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів, то коефіцієнт індексації визначається за формулою

КС = [і(а- 1)-110]/100,

де i(a-1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо підприємство застосовує коефіцієнт індексації, то воно зобов'язане визнати капітальний дохід в сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів, визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта, і балансовою вартістю такої групи основних фондів до проведення такої індексації.

Цей капітальний дохід належить до складу валових доходів підприємства кожного звітного кварталу (протягом року) в сумі, яка дорівнює відповідному проценту річної норми амортизаційної групи основних фондів від суми капітальних доходів.

Також необхідно перевірити правильність термінів початку і закінчення нарахування амортизації, регулярність нарахування амортизації.

Вибірково перевіряють арифметичні розрахунки амортизаційних відрахувань.

Одним з важливих питань ревізії амортизаційних відрахувань є перевірка правомірності віднесення амортизаційних відрахувань на собівартість продукції (робіт, послуг). Ревізор повинен визначити, до якої групи основних засобів відносяться об'єкти (виробничі чи невиробничі), використовуються основні засоби при виробництві продукції (робіт, послуг) чи здані в оренду. Амортизаційні відрахування по основних засобах невиробничої сфери відносяться за рахунок власних джерел засобів, а по об'єктах, зданих в оренду, — на рахунок фінансових результатів[4, c.351-354].


3. Оцінка рівня економічної безпеки підприємств

Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гаранту вати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. До основних функціональних цілей економічної безпеки належать:

- забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства;

- забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкуренто спроможності технічного потенціалу того чи того суб'єкта господарювання;

- досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством;

- досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу, належної ефективності корпоративних НДДкР;

- мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища;

- якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства;

- забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства та відділів організації;

- ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.

У процесі оцінки поточного рівня забезпечення фінансової складової економічної безпеки підлягають аналізу:

• фінансова звітність і результати роботи підприємства— платоспроможність, фінансова незалежність, структура й використання капіталу та прибутку;

• конкурентний стан підприємства на ринку — частка ринку, якою володіє суб'єкт господарювання; рівень застосовуваних технологій і менеджменту;

• ринок цінних паперів підприємство — оператори та інвестори цінних паперів, курс акцій і лістинг.

Важливою передумовою охорони фінансової складової економічної безпеки є планування (включаючи й бюджетне) комплексу необхідних заходів та оперативна реалізація запланованих дій у процесі здійснення тим чи тим суб`єктом господарювання фінансово-економічної діяльності.

2) Інтелектуальна й кадрова складова - належний рівень економічної безпеки у великій мірі залежить від складу кадрів, їхнього інтелекту та професіоналізму.

Охорона інтелектуальної та кадрової складових економічної безпеки охоплює взаємозв'язані і водночас самостійні напрями діяльності того чи того суб'єкта господарювання.

На першій стадії процесу охорони цієї складової економічної безпеки здійснюється оцінка загроз негативних дій і можливої шкоди від таких дій. З-поміж основних негативних впливів на економічну безпеку підприємства виокремлюють недостатню кваліфікацію працівників тих чи тих структурних підрозділів, Їхнє небажання або нездатність приносити максимальну користь своїй фірмі. Це може бути зумовлене низьким рівнем управління персоналом, браком коштів на оплату праці окремих категорій персоналу підприємства чи нераціональним їх витрачанням.

Процес планування та управління персоналом, спрямований на охорону належного рівня економічної безпеки, має охоплювати організацію системи підбору, найму, навчання й мотивації праці необхідних працівників, включаючи матеріальні та моральні стимули, престижність професії, волю до творчості, забезпечення соціальними благами.

3) Техніко-технологічна складова - процес охорони техніко-технологічної складової економічної безпеки, як правило, передбачає здійснення кількох, послідовних етапів.

Перший етап охоплює аналіз ринку технологій стосовно виробництва продукції, аналогічної профілю даного підприємства чи організації проектувальника. Другий етап — це аналіз конкретних технологічних процесів і пошук внутрішніх резервів поліпшення використовуваних технологій.

На третьому етапі здійснюється:

а) аналіз товарних ринків за профілем продукції, що виготовляється підприємством, та ринків товарів-замінників;

б) оцінка перспектив розвитку ринків продукції підприємства;

в) прогнозування можливої специфіки необхідних технологічних процесів для випуску конкурентоспроможних товарів.

Четвертий етап присвячується переважно розробці технологічної стратегії розвитку підприємства.

На п'ятому етапі оперативно реалізуються плани технологічного розвитку підприємства в процесі здійснення ним виробничо–господарської діяльності.

Шостий етап є завершальним, на якому аналізуються результати практичної реалізації заходів щодо охорони техніко-технологічної складової економічної безпеки на підставі спеціальної карти розрахунків ефективності таких заходів.


Висновки

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості — економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини - одну його частину періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким чином усунути неможливо. З часом воно поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим екземпляром аналогічного призначення. У зв'язку з цим виокремлюють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення фактичної і нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість виготовлюваної продукції, до загальної балансової вартості.

Правильність розрахунку амортизаційних відрахувань перевіряється на початок звітного періоду та за весь період, а також перевіряється обґрунтованість визначення балансової вартості окремих об’єктів основних засобів. Згідно з чинним законодавством товариство збільшує балансову вартість відповідної групи основних засобів у таких випадках:

- у разі здійснення витрат на придбання основних фондів – на суму вартості придбання основних фондів з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням;

- у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб – на суму всіх виробничих витрат по виготовленню та введенню в експлуатації цих основних фондів, а також витрат на виготовлення основних фондів, що мають інші джерела фінансування.

Зменшення балансової вартості основних фондів відбувається у випадку реалізації їх, зняття з експлуатації (ліквідацією), капітального ремонту, реконструкції та консервації за рішенням товариства або Кабінету Міністрів України. Балансова вартість основних засобів групи 1 зменшується на суму окремого об’єкта цієї групи у разі виведення його з експлуатації через реалізацію.

Важливим моментом є те, що у разі реалізації окремих об’єктів основних засобів групи 1 за ціною, яка вища від балансової вартості, платник податку повинен включити суму перевищення виручки від реалізації над балансовою вартістю окремого об’єкта до валових доходів, а суму перевищення балансової вартості над виручкою від такої реалізації – до валових витрат відповідного періоду.


Список використаної літератури

1. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

2. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.

3. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. - 2-ге вид., виправл.. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 579 с.

4. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

5. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 435 с.

6. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. - К.: А.С.К., 2006. - 687 с.

7. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - 2-е вид., перероб. та доп. . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 324 с.

8. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.

9. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с.

Схожі роботи
Системи технологій
Виробничий процес, його структура та цілі. Системи технологій в електроенергетиці, їх вплив на екологію.Схема елементів виробничого процесу...
Основні форми підприємства та їх класифікація
Організаційно-правові форми підприємств. Класифікація підприємств...
Франчайзинг як особлива форма організації бізнесу
Франчайзингові угоди. Основні поняття франчайзингу та його сутність. Історія виникнення та розвитку системи франчайзингу...
Оборотні кошти підприємства
Показники рівня та шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів. Оцінка ефективності використання оборотних коштів підприємства. Методи оцінки окремих елементів оборотних...